Освіта міста Умані в ХІХ - на початку ХХ століття

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ М. УМАНІ У XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ………………………………………...5

РОЗДІЛ ІІ. ВІДКРИТТЯ ГІМНАЗІЙ МІСТА, ЇХ РОЛЬ У ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………………………………………...18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………….26

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Реформування сучасної системи національної освіти висуває перед педагогічною наукою завдання пошуку шляхів подальшого вдосконалення вітчизняного шкільництва, винайдення шляхів піднесення його на рівень сучасних вимог. Одне із стратегічних завдань у цьому аспекті, як зазначено в Національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)», полягає в подоланні  монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів та формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти”.

До початку ХХ століття освітня галузь пройшла складний шлях становлення та розвитку. Зрушення, що відбулися в системі освіти протягом ХІХ – початку ХХ століття знайшли своє відображення в дослідженнях з історії освіти. Проаналізуємо, яким чином у цих працях знайшло висвітлення питання становлення та розвитку освітніх закладів міста Умані.

Історична місія школи зумовлена особливостями суспільно-політичного, економічного, культурного і духовного життя народу у відповідні періоди.

Українська школа – найважливіший елемент держави у формуванні інтелектуального потенціалу нації – має свої давні витоки і традиції. Адже вона є невід'ємним атрибутом формування модерної української нації й за належним їй правом стоїть поряд із святими для кожного українця поняттями незалежності і державності.

Звернення до історії розвитку освіти і шкільництва дає можливість проаналізувати здобутки сучасності, досягнення освіти з викликами цивілізаційних зрушень. Школа впродовж своєї історичної ретроспективи стала живильним середовищем для формування національної ідеї та усвідомлення національної ідентичності. Академік В. Кремень зазначає: «Особливість втілення національної ідеї в освіті полягає в тому, що вона «оживляє» прагматизм сталого, догматизм знання та існування. Результатом такого впливу є ідеалізація окультурення світу людини, що робить духовним виробництво, яким займається освіта – виробництво людської душі».

Роблячи структуру та зміст основних періодів розвитку педагогічної науки та шкільництва сучасні науковці (Я. Бурлака, В. Кремень, О.Сухомлинська та інші) свої міркування ґрунтували на науково-методологічних підходах: культурологічному, культурно-антропологічному, цивілізаційному, які окреслюють не тільки історичну, а й соціально культурну основу педагогічних ідей. І та II періоди розвитку педагогічної думки в Україні охоплюють IX – середину XVII ст. ІІІ період: друга половина XVII – XVIII ст.(українське бароко). Педагогічна думка і школа козацької доби.

На кінець XVIII ст. освіта і шкільництво досягли високого рівня: існувала розгалужена мережа початкових шкіл, в яких викладався Закон Божий, письмо, лічба. На Правобережній Україні (у складі Польщі) діяли уніатські школи з шестирічним терміном навчання. На цей час припадає початок розвитку освіти на Уманщині.

Дана тема «Освітні заклади міста Умані в ХІХ – на початку ХХ ст.» є актуальна на сьогодні, тому що освіта, яка припадає на ХІХ – початок ХХ століття» -  є досить цікавою, а саме її розвиток та становлення. Фактично, ця освіта послугувала фундаментом нинішньої освіти, якою користуємося ми.

Об’єктом дослідження послугували всі навчальні заклади м. Умані, які функціонували і розвивалися на межі ХІХ – початку ХХ століття і які залишились працювати сьогодні.

Предмет дослідження – розвиток освітньої науки та освітян, які працювали на благо учнів і використовували різні матеріали, які час від часу стимулювали розвиток самої освіти від ХІХ століття до сьогодні.

Метою дослідження виступили навчальні заклади м. Умані, які попри всі незгоди, лишалися функціонувати і боролися за своє існування, залишаючись так і працювати до сьогодення.

Завдання дослідження:

- проаналізувати теоретичну, методичну, історичну літературу  та стан досліджуваної проблеми  в наш час;

- визначити зміст освіти  в навчальних закладах ХІХ  – ХХ ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ М. УМАНІ У XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

 

Освіта в м. Умані почала формуватися дуже давно і швидкоплинно, але її переломний момент, де вона якраз набрала обертів припав на ХІХ  - початок ХХ століття.

Звертаючись до спогадів священика о. Никифора Хмелевського, який був сином уніатського приходського священика с. Розсішок і з 1821 по 1831 рік виховувався в Уманському базиліанському училищі. Тобто цікаво буде дізнатися про цей навчальний заклад не лише з офіційних даних, а увійти до нього зсередини, тобто побачити його очима одного із учнів. [9, с. 20]

Никифор Хмелевський згадував, що викладачами в училищі були ієромонахи. Латинь викладав Дашкевич, географію – Козловський, музику – Куфинський і т. д., всіх було 8 осіб, 9-й префект, 10-й ректор і 2 прокурора в селах, що належали Базиліанському монастирю.

В училищі у всіх семи класах з підготовчими навчалося до 800 і більше учнів. Всі вони були римо-католиками, греко-уніатів Н. Хмелевський пам’ятає 6, а православних – 13 учнів. І останні у Великий піст сповідалися в уманському Миколаївському соборі православним священикам. При монастирі був конвікт (загальні квартири, пансіон), тобто на утриманні монастирському були діти і з більш багатих і знатних сімей (переважно поміщиків, що володіли більше 100 кріпаками). Такі учні вивчали іноземні мови, музику, танці, фехтування і для цього наймалися світські заграничні викладачі. По закінченню курсу Базиліанського училища такі вихованці продовжували навчання за кордоном. [9, с. 21]

Середнього стану учням, що закінчили сім класів училища і показали себе з хорошого морального боку, не видавали свідоцтва для продовження навчання чи отримання посади, а залишали при училищі як репетиторів для молодших учнів. їх розміщували по квартирах і зобов’язували слідувати за моральністю і релігійністю, здоров’ям, сном, майном, навчальним обладнанням молодших учнів. Вони змушені були пояснювати урок молодшим, примушували їх вчити предмети і навіть могли два рази вдарити учня, або дати п’ять ударів батогом. Репетитори були присутні на вранішніх і вечірніх молитвах, які викладалися польською мовою одним із учнів, а рештою слухалися. Якщо учень виходив в місто, то репетитор оглядав його одержу і видавав на руки записку, в якій вказувалась причина і час виходу в місто та повернення.

Виправленню моральної поведінки учнів, покращанню їх навчання слугувала в училищній практиці марка (книжечка із записами випадків непослуху, неохайності, порушення порядку за столом в час обіду і вечері). Якщо така книжка буде в учня більше години, то, крім класних уроків, він повинен вивчити напам’ять 10 вокабулів французькою, латинською або німецькою мовою і розібрати ці слова за відмінками. У випадку ж, коли учень передає таку книжечку до години часу, то карається по мірі вини. [9, с. 22]

Але історія Уманського повітового базиліанського училища на цьому не закінчилась, бо продовжувала жити в його вихованцях. В різні роки в стінах училища навчалися польський поет і публіцист Северин Гощинський, польський письменник і літературний критик Міхал Грабовський, російський мовознавець та історик-славіст Віктор Григорович, польський поет і драматург Олександр Гроза, польський письменник і публіцист Сильвестр Гроза, польський поет Юзеф Залеський, архімандрит і професор богослов’я Анатолій Ставицький, відомий етнограф Духинський, відомі згодом Ромуальд і Антоній Рильські, Ян Креховецький та інші. [10, с. 9]

В 1822 році за клопотанням перед урядом відомого письменника і педагога, одного з піонерів організації освіти серед євреїв Росії Германа Бернарда (Гурвича, Горовіца, Гїрша-Бері), уродженця Умані, в місті була відкрита єврейська школа для дітей із заможних сімей. Однак через вороже відношення рабинів і реакційних елементів до неї, школа проіснувала недовго. На 1825 рік в Умані було чотири навчальних заклади: школа при Базиліанському монастирі, духовне училище, пансіон благородних дівиць та єврейське училище Германа Бернарда.

В 1838-1857 рр. Умань була центром військових поселень Київської та Подільської губерній. З архівного документу про військові поселення в Бабанці дізнаємося, що військовим поселенцям жилося тяжко. Для них існував суворий режим – на роботу вони ходили за військовими сигналами, обробляли не тільки землю, яка їм належала, а й урядову, заготовляли корм для кавалерійської частини, що була розміщена в селі, виконували ще різні повинності. В цей час навіть церковнопарафіяльних шкіл на Уманщині не було. Бо коли в 1847 році Київська консисторія збирала відомості про них, то Уманське духовне правління доповідало, що «дети не имея книг, в особенности же будучи отрываемы родителями и помещиками, оставили учение, и все школы, бывшие в уезде, числом 37, закрыты». [11, с. 147]

За 1854 рік «Киевские губернские ведомости» видрукували статтю, в якій йшлося про «способность к образованию Уманцев». В ній писалось, що «в короткое время, из Уманцев образовались искусные кондуктора, отличные писари, хорошие каретники, слесаря, кузнецы, столяры, красильщики, садовники и другие мастера. Конечно тарих молодцев можно встречать только в военном поселении; а в помещичьей Уманщине – также прежняя старина и тут считается диковинкой, если кто из крестьян умеет писать, читать, слепить бричку и т. д. хотя народ также понятливый и сметливый». [13, с. 48] Тільки після ліквідації військових поселень на Уманщині, на Івангородському передмісті в приміщенні волосної управи в 1859 році відкрито початкову школу, де навчалось 20 хлопчиків. Того ж року з Одеси було переведено Головне училище садівництва, що було відкрите на базі Одеського ботанічного саду 1844 році.

Освітні заклади розвиваються стрімко і несуть за собою освітянську культуру, та виховують мораль в дітях.

З 1864 року царський уряд здійснив реформу народної освіти. Згідно неї всі типи початкових шкіл, які існували раніше, оголошувалися загальностановими і дістали назву початкових народних училищ. Вони стали працювати за єдиним планом і програмою. Тут дітям давали елементарні знання: вчили Закону Божого, читати, писати, перших чотирьох дій арифметики. Керівництво училищами зосередилось у новостворених повітових і губернських училищних радах, а контроль за ними у межах кожної губернії стали здійснювати попечителі народних училищ. В Умані, крім церковнопарафіяльної школи, відкритої в 1859 році, відкрито ще таких самих три заклади та чотири приватні єврейські початкові школи.

Наприкінці 60-х років відкрилися двокласні початкові училища з п’ятирічними строком навчання, в яких викладали також історію, географію, малювання тощо.

З 1869 року в Умані почало працювати міське двокласне училище для хлопчиків та дівчаток, з якого наприкінці XIX ст. виділилось окреме жіноче. З дня його відкриття наплив бажаючих вчитися в ньому був дуже великим. Як повідомляла газета «Жизнь и искусство» «уже с первых дней существования училища стали принимать детей в первую группу по экзамену, и двери, таким образом, с самого начала оказались закрытыми для беднейших жителей Умани, которые не в состоянии держать домашнего учителя и подготовлять ребенка к экзамену». [5, с. 62]

У 1872 році більшість початкових училищ реорганізували у шестирічні міські училища. Тут вивчали геометрію, креслення, природничі дисципліни.

Основними середньо освітніми закладами залишалися гімназії. Згідно з новим статутом 1864 р. засновувалися повні (семикласні) гімназії та неповні (чотирикласні) прогімназії. Формально вони вважалися безстановими, однак, навчалися в них переважно діти поміщиків, чиновників, духовенства, буржуазії. Гімназії поділялися на класичні та реальні. У перших перевага віддавалась гуманітарним дисциплінам, особливо грецькій та латинській мовам. їх випускники могли без іспитів вступати до університетів. У реальних гімназіях вивчали здебільшого природознавство, фізику, математику, європейські мови тощо. Закінчення їх давало право вступу лише до вищих технічних учбових закладів. У 1871 році строк навчання в класичних гімназіях був подовжений до восьми років. Замість реальних гімназій створювалися шестирічні реальні училища з сьомим додатковим класом для бажаючих вступити до вищих спеціальних закладів. Жінки одержували середню освіту в жіночих гімназіях і прогімназіях, єпархіальних школах. Продовжували діяти середні навчальні заклади закритого типу (інститути шляхетних дівчат приватні пансіони тощо), де навчалися виключно діти дворян. [9, с. 24]

Гарною ілюстрацією до системи освіти в Умані тих років є сторінки звіту повітового військового начальника підполковника Демочані, датованого січнем 1882 року. Наведемо деякі статистичні дані з цього документу. Населення Умані тоді складало 26495 чол.,25 з них: православних 6250, поляків-католиків 346, євреїв 19812, інших віросповідань 87. [9, с. 24]

Майновий стан жителів вважався задовільним бо з відзиву уманського міського голови видно, що з загальної кількості жителів близько 5% бідних і біля 2% ницих. Але в місті немає ні одного загальноосвітнього середнього навчального закладу, що відображається на стані освіти жителів.

В Умані на той час були такі навчальні заклади: