Освіта міста Умані в ХІХ - на початку ХХ століття

- Уманські двокласні міські (чоловіче і жіноче) училища, відкриті 12 жовтня 1869 року. Як чоловіче, так  і жіноче училища мають 1 і 2 загальні  і один підготовчий клас. Всіх учнів в чоловічому училищі 134, серед них:

православного віросповідання - 89;

римо-католицького - 18;

іудейського - 27.

Всіх учнів в жіночому училищі 100, серед них:

православного віросповідання - 45;

римо-католицького - 10;

іудейського - 45.

• Духовне училище. [9, с. 25]

З 1824 по 1878 роки в ньому було три класи – нижчий, середній і вищий. З 1878 року воно реорганізовувалось відповідно до нового статуту і в ньому діють п’ять класів: підготовчий, 1, 2, 3 і 4. Всіх учнів в училищі 181. Майже всі вони віросповідання православного. Також у своєму звіті підполковник Демочані не може визначити час відкриття цього училища. Він посилається на те, що документи училищного архіву датуються 1824 роком, а воно існувало раніше. А інші джерела вказують, що для дітей духовенства в Умані було відкрите духовне училище 4 листопада 1823 р.

«Киевские епархиальные ведомости» також повідомляють про відкриття духовного училища 4 листопада 1823 р. У цьому ж повід-омленні зазначається і таке: «большинство духовенства Украины в конце XVIII в. никаких училищ не знают, а ограничивают свою под¬готовку учением у священников и дьячков. Так, из 43-х заявлений, поданных в 1794 году в Уманское духовное правление униатскими (бывшими, конечно, прежде православными) священниками о приня¬тии православия, видно, что только 15 из них были в училищах, а 28 учились дома или были дьячками». [5, с. 65]

Приватне жіноче училище ІІ-го розряду пані Саленцової. В ньому учнів – 27 (11 у пансіонаті і 16 приходять). З них:

• православного віросповідання – 12;
• римо- католицького - 5;
• іудейського - 10.

Середня плата за навчання в рік складає: за пансіон — 240 крб., за тих, що приходять – 60 крб.

- Приватне жіноче училище  ІІ-го розряду пані Венгравіус. Учнів у ньому 15 (у пансіоні – 14, приходить – 1). З них:

• православного віросповідання – 4;
• римо-католицького - 11.

Середня плата за навчання в рік складає: пансіонат – 200 крб., за ту, що приходить – 100 крб.32

- Училище землеробства і садівництва.

В 1859 році воно переведене з Одеси до Умані (в Царицин сад – “Софіївку”). В 1880/81 академічному році в училищі навчалося 89 учнів. З них:

• на казенному утриманні – 26;
• за власний кошт – 28;
• тих, що приходять – 35.

За походженням:

• дітей дворян – 35;
• духовенства– 8;
• почесних громадян – 4;
• купців – 7;
• міщан – 14;
• селян – 12;
• нижчих чинів – 6;
• іноземців – 3.

За віросповіданням: 

• православних – 53;
• римо-католиків – 15;
• армяно-григоріан – 2;
• лютеран – 4;
• іудеїв  – 15.

На основі статуту землеробських училищ, плата за навчання складає: для приватних – 150 крб., на пів-приватних – 100 крб. і для тих, що приходять – 20 крб. На утримання училища виділяється 18 650 крб. і Царицина саду – 15 135 крб. [9, с. 27]

В бібліотеці училища землеробства на 1 січня 1882 року було 5709 книг. До того ж, діють фізичний кабінет, хімічна лабораторія, колекція для викладання мінералогії, колекції для викладання ботаніки, настінні ботанічні карти та інші навчальні посібники. Як видно з наведеного документу, в м. Умані незначна частина учнів була охоплена системою освіти, і тому справедливими видаються клопотання про відкриття в місті гімназії.

В 1883 році питання про відкриття прогімназії було вирішено. Хоч на народну освіту в цьому році було виділено 500 крб., що складало лиш 0,9 відсотки від загальної суми міських витрат. Все ж справу про відкриття в м. Умані гімназії розглядала Державна Рада, яка ухвалила її відкрити з 1 червня 1883 р., як чотирьох класну чоловічу прогімназію. Зразу до прогімназії були заповнені всі чотири класи. 6 червня 1886 р. прогімназію перетворено на шестикласну, а 5 липня 1895 р. дозволено поступово реорганізувати її у восьмикласну гімназію.

У 1896 р. відкривається сьомий, а у 1897 р. – восьмий класи. На 1 січня 1908 р. в гімназії навчалось 421 учень, з них в підготовчому класі – 40, першому – 43, другому – 57, третьому – 68, четвертому – 66, п’ятому – 45, шостому – 31, сьомому – 41, восьмому – 30. В 1906-1910 рр. викладачем історії в гімназії працював пізніше відомий український історик і музейний діяч Данило Михайлович Щербаківський. [9, с. 28]

В 70-х роках XIX ст. в Умані відкрита приватна жіноча прогімназія Розалії Семенцової, а в 1880 р. розпочала діяльність приватна жіноча прогімназія А. В. Левицької, пізніше перетворена в гімназію.

Для навчання хлопчиків-євреїв в Умані діяла відкрита в другій половині XIX ст. так звана Талмуд-Тора з ремісничим відділенням, а для навчання дівчат існувало жіноче єврейське училище ІІІ-го розряду.

В 1895 році газета «Жизнь и искусство» надрукувала таку корес¬понденцію з Умані: «Наша Талмуд-Тора процветает в санитарном и гигиеническом и педагогическом отношении. Средства училища однако весьма скудны и главным их источником, к сожалению, пока служат только частные пожертвования».

В кінці XIX – на початку XX ст. кількість навчальних закладів в Умані зростала.

В 1904 році в Умані було тільки одне «Городское двукласное училище» яке містилося в приміщенні нинішнього педколеджа. Цей учбовий заклад мав 2 класи, але вчитись в ньому потрібно 5 років, бо його перший клас мав три групи, а другий – два відділення. У 1910 році в Умані працювало 3 гімназії, 5 середніх училищ. В них налічувалось близько 2,3 тисячі учнів, переважно юнаків. Діяло також 8 початкових шкіл на 700 дітей і 3 вищих початкових школи на 474 учнів.

В 1908 році в царській Росії Міністерство освіти почало відкривати чотирикласні міські училища. Щоб потрапити в перший клас цього навчального закладу, потрібно було закінчити однокласну початкову школу (трирічну). Чотирикласне міське училище було відкрите і в Умані 4 листопада 1908 року. [15] Воно містилося у приватному будинку по вул.. Шевченка (дод. 1), по іншим джерелам – у будинку, де знаходилася школа № 13 (дод. 2).

В 1914 році в місті не було жодного робітничого клубу. Було 4 клуби: для офіцерів, верхівки, купців, промисловців і торговців. Зате працювали такі «культурні заклади» 7 церков, 19 синагог і молитовних будинків, 1 костьол, 1 кірха, 7 казенних винних лавок, 18 трактирів. З закладів освіти – на майже 60 тис. чоловік населення міста – 1 чоловіча гімназія, 1 училище землеробства, 1 міське двокласне жіноче училище, пансіон Левицької, 4 церковно-приходських училища.

У 1913 – 1914 роках знову відбулася реорганізація початкової освіти в містах: Міністерства освіти реорганізувало дво- і чотирикласні міські училища під назвою «высшее начальное училище» (скорочено ВНУ). В Умані з 1913 року двокласне училище стало ВНУ – 1, а чотирикласне «ВНУ усіх дисциплін, навіть з тих, які вивчалися у двокласному училищі. Вищі початкові училища давали освіту за семирічку». [15]

Початкове училище №1 працювало до 1918р. Потім було реорганізоване у трудову школу №4. З 1906 року учителям рос. мови та літератури в ньому працювала Волянська Зінаїда Іванівна, яка в 1941 році після захоплення міста німецько-фашистськими загарбниками заховала і зберегла до визволення міста більшість книг міської бібліотеки.

Після Жовтневої революції 1917 року під час громадянської війни (період національно-визвольних змагань українського народу) повсюди на Україні і в Умані зокрема, розвиток освіти тимчасово призупинився. 14 березня 1918 року розпочав свою діяльність Комісаріат освіти м. Умані.

Першим народним комісаром освіти міста був Євген Максимович Григорук. Народився в 1899 року. Відомий на Україні, як поет, партійний і громадський діяч, учасник багатьох боїв, за встановлення Радянської влади на Україні, зокрема, на Уманщині, пізніше – один з організаторів видавничої справи на Україні та в Росії (РЄФСР). У 1918 – 19 роках, працюючи наркомом освіти в Умані, багато сил віддав справі організації народної освіти, налагодження нового життя школах, роботі учнівських організацій, створено позашкільних дитячих закладів, організації культурного дозвілля трудящих.

Один з перших наказів комісара Народної освіти, 8 квітня 1918 року: «Сим приказываю: 1. Занатия во всех учебных заведениях начинаються с 10 с половиной часов утра по новому времени (8 часов по старому). Занимающимся во вторую смену занятия начинаються с 3-х с половиной часов по новому времени (1 час по старому). 2. Преподавание ведёться только в классах; задание обезательных работ надом воспрещаються. Комиссар Нар. просвещения Е. Григорук.» [4]

У 1920 року міський відділ освіти очолював Іван Опаносович Соколянський. У народному університеті ім.. Т.Г. Шевченка був лектором по психології і педагогіці. Відділ освіти тоді містився по Садовій вулиці на 2-ому  поверсі чудового будинку.

У 1925 році відбулися І Всеукраїнський та І Всесоюзний з’їзди вчителів.

Делегатами від уманських освітян були: Галай і Оникій Якович – завідуючий трудової школи №2, Кошебська Марія Василівна – вчитель географії трудшколи №2, Фінкельштейн О.О. – вчителька початкової освіти школи №12. [1]

Відповідно до Декрету Всеросійського Центрального виконавчого Комітету Рад від 16 жовтня 1918р. «Положения про единую трудовую школу»:

«Стаття 1. Всем школам, состоящим в ведении Народного Комиссариата Просвещения за исключением высших учебных заведений, присваеваеться наименование «Единая трудовая школа».

Примечание 2. Разделение школ на начальные училища, гимназии, реальучилище, ремеслённые комтехнические, коммерчиские училище и все другие виды низших и средних школ упраздыяется».

Таким чином в нашому місті з’явились 1,2,3,7,4, і ін. трудові школи. [1]

У 1922 р. завідуючим трудової школи №5 був призначений Коцюба Лука Кирилович – один з відомих педагогів Уманщини. Коцюба Л.К. народився у 1878 р., педагогічну діяльність розпочав у 1898 р. вчителем початкових класів.

Завідуючим трудшколи №5 Лука Кирилович працював до 1931 р., потім – вчителем математики школи №7. У 1951 р. за довголітню педагогічну діяльність нагороджений Орденом Леніна. [8]

Втілюючи в життя рішення перших з’їздів вчителів, в місті проводиться велика культурно-освітня робота. В 1926 році в Умані працювали 6 клубів, 4 хати-читальні, 2 кінотеатри, 4 драматичні колективи, стадіон, 5 бібліотек. А у серпні 1930 р. вийшла Постанова Раднаркому СРСР «Про запровадження загального обов’язкового 7-річного навчання в містах і робітничих селищах і чотирирічного в сільських місцевостях:

1. Ввести з 1930-31 р. повсемістно в Союзі РСР загальне обов’язкове навчання дітей (хлопчиків і дівчат) в віці 8, 9, 10 років в обсамі не менше 4х річного курсу початкової школи.

2. Ввести з 1930-31 року загальне обов’язкове навчання дітей (хлопчиків і дівчат) в віці від 11 до 15 років, які не пройшли перших чотирьох груп трудової школи.

Для них організовуються прискорені спеціальні дворічні і однорічні школи-курси і групи при школах.

3. Ввести з 1930-31 р. загальне обов’язкове навчання дітей в обсязі 7-річки в промислових містах, фабрично-заводських районах і робітничих селищах, постановивши обов’язкове проходження всього курсу семирічної школи для всіх дітей, які закінчили школу 1-2 ступеня, починаючи з тих, що закінчили школу у 1929 – 1930 році.». [8]

Щороку збільшувались асигнування на школах СРСР :

• 1928 – 1929 – 267 тис. крб..
• 1935 – 1936 – 4,5 тис. крб.. [11, с. 250]

Загалом, у 1920 – 30х роках в народній освіті в м. Умані було досягнуто великих успіхів.

До 1931 року було здійснене загальне обов’язкове навчання дітей віком 8-15 років, які навчались в 13 семирічних середніх загальноосвітніх школах.

У 1924 р. ВУ ЦВК ухвалив Закон про загальне навчання в Україні. В Умані відкрились додаткові навчальні заклади. Н абазі двокласного вищого початкового училища була відкрита школа №1. Відкрито інтернат для дітей незаможних селян, що навчались в школах міста, на 50 чоловік. В цьому ж році відбувся учительський з’їзд, Уманського округу.

У 1925р. в місті було 19 шкіл, з них 9 семирічних , в яких навчали лось 4899 учнів; школи: 2 індустріально-технічні, 2 – сільськогосподарські, 2 соціально-економічні і художня.

В цих школах та на кооперативних та індустріально-технічних курсах навчалось близько 1500 чоловік.

В 7 дитсадках виховувались 203 дитини (4 д/с українські; 2 єврейські; 1 російська). Кількість профшкіл було доведено до 11-ти. На то й час в місті проживало 43 821 чоловік. Місто Умань з квітня 1923р. по жовтень 1930р. було центром Уманського округу, а з жовтня 1930 р. стало районним центром, який підпорядковувався безпосередньо уряду України.