Освіта міста Умані в ХІХ - на початку ХХ століття

У 1928 – 29 р. збудовано приміщення 3 загальноосвітніх шкіл (серед них школа №8 по вул.. Садовій 22 (дод. 3), і школа №21 (дод. 4).

В цей час розпочав свою педагогічну роботу Храбан Григорій Юхимович. Він працював у відділі наросвіти міста, потім директором педучилища. Був репресований у 1938 році і відбув 8 років виправно-трудових робіт, повернувся до міста і написав багато історичних нарисів про розвиток Умані – як один з найвизначніших місцевих краєзнавців написав історіографію Умані до книги «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область».

Серед відомих випускників – Микола Платонович Бажан. Він закінчив міську українську гімназію. Його спогади про місто свого дитинства вилились у поетичні рядки збірки «Уманські спогади».

На початку XX століття зросли потреби в підготовлених кадрах, які зумовили прискорення професійної освіти, як в Україні, так і на Уманщині, з’являються ремісничі, нижчі промислові, комерційні, технічні, сільськогосподарські та інші училища, а також учительські семінарії.

Загалом формування освіти у ХІХ – на початку ХХ століття в місті Умань, розвивалося, то стрімко, то досить повільно і саме це дало змогу збудувати не тільки стійкий фундамент освітянської роботи, але й виховати повагу учнів до тяжкої праці вчителів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ВІДКРИТТЯ ГІМНАЗІЙ МІСТА, ЇХ РОЛЬ У ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

 

Історична місія школи зумовлена особливостями суспільно-політичного, екологічного, культурного і духовного життя народу у відповідні періоди. Українська школа - найважливіший елемент держави у формуванні інтелектуального потенціалу нації - має свої давні витоки і традиції. Адже вона є невід'ємним атрибутом формування модерної української нації й за належним їй правом стоїть поряд із святими для кожного українця поняттями незалежності і державності.

Звернення до історії розвитку освіти і шкільництва дає можливість проаналізувати здобутки сучасності, досягнення освіти з викликами цивілізаційних зрушень. Школа впродовж своєї історичної ретроспективи стала живильним середовищем для формування національної ідеї та усвідомлення національної ідентичності. Академік Кремень В. зазначає : «Особливість втілення національної ідеї в світі полягає в тому, що вона «оживає» прагматизм сталого, догматизм знання та існування. Результатом такого впливу є ідеалізація окультурення світу людини, що робить духовним виробництво, яким займається освіта, - виробництво людської душі». [14, с. 1]

У 1900 році в місті Умань відкрилась державна жіноча гімназія ім. Княгині Євдокії Суздальської. Перша згадка про жіночу гімназію надрукована в газеті «Киевское слово» 5 жовтня 1895 року - про необхідність в м. Умані побудувати гімназію. Подібні замітки ще тричі друкувались в газеті в 1897 році. І ось у 1900 році надруковано оголошення наступного змісту: «Уманська (Київської губернії) міська управа цим оголошує, що за дозволом Міністра народної освіти в м. Умані відкривається жіноча гімназія.» Щоб зібрати потрібні кошти для її побудови, за вказівкою міської думи, вирубували і продавали майже весь Греків ліс - 60 десятин. Побудоване приміщення для жіночої гімназії розміщене поряд з чоловічою гімназією. Директором жіночої гімназії вважався директор чоловічої гімназії. В жіночій гімназії виконавцями його вказівок були наглядачка та викладачі. За своїми переконаннями реакціонери та монархісти неприязно відносились до учениць. Гарні спогади в учениць гімназії залишились тільки про вчителів Куриндіна Григорія Миколайовича та Данилова Геннадія Михайловича – викладачів російської мови та літератури.

Плата за навчання в гімназії була 75 крб. за основні дисципліни, 2 крб. за малювання, 8 крб. за німецьку та французьку мови - всього 85 крб. за рік. Для порівняння - зарплата вчителя була 15 крб. за місяць. Викладання велось тільки російською мовою, українською мовою навіть розмовляти не дозволялось.

З початку 1900 – 1901 навчального року в гімназії було відкрито перший, другий, третій основні і підготовчі класи. Всього в гімназії працювало 25 вчителів і 2 священики (обов'язковим предметом був Закон Божий). [14, с. 4]

У 1904 році гімназія (жіноча) мала повний склад учнів - всі сім класів і один підготовчий. В гімназію приймали дівчаток 9-10 років. Вступити до гімназії було досить важко. «Прошения» на ім'я начальника жіночої гімназії приймалися в основному від жителів міста. (дод. 5)

Для вступу вимагали такі документи :

1. Метрическая выпись (утверждение).

2. Документ о звании (паспорт или свидетельство о дворянском происхождении или послужного списка).

3. Свидетельство о получении образования.

4. 2 фотокарточки.

5. Автобиографию и десять рублей.

Для лиц, достигших 16-летного возраста, ходайство перед губернатором о сообщении в гимназию, о политической благонадежности».

За кожним класом була закріплена класна дама (класна наглядачка), в обов'язок якої входило стежити за поведінкою гімназисток, контролювати навчання, прищеплювати правила «хорошого тону», знати все про свою вихованку не тільки в гімназії, але й на вулиці та вдома. Гімназистки з інших населених пунктів жили в пансіонаті – триповерховому будинку по вул. Суворовській (тепер вул. Коломенська). В інших навчальних закладах викладання велись російською, польською, єврейською мовами, українська мова була заборонена для викладання, спілкування, написання та друкування підручників, книг.

У 1914 році учениці жіночої гімназії за станом своїх батьків розподідядись так :

- потомствених і особистих  дворян 194;

- духовенства 39;

- купців 32;

- буржуазії та чиновників 309;

- заможних селян (куркулів) 62;

- з трудових низів (дочка  сторожа) 1.

Після закінчення гімназії дівчата не могли продовжити навчання в університетах або інститутах – жінок туди не приймали, а для навчання на вищих жіночих курсах потрібно було заплатити, що могли зробити не всі. З освітою за жіночу гімназію не можна було влаштуватись учителькою початкової школи. За рішенням Уманської міської думи з 1914-1915 pp. при жіночій гімназії почав роботу педагогічний клас, по закінченні якого випускниці гімназії мали право вчителювати. [14, с. 5]

Отже, перша жіноча гімназія міста Умані була розвинена, досить яскраво на фоні інших гімназій того періоду. Як бачимо, дівчата в ній здобували не тільки освіту, а й навчалися суто жіночу ремеслу.

На одній ліній розвивалася і чоловіча гімназія, яка навчала хлопців науки.

Її було створено у 1908 р. справу про відкриття в м. Умані гімназії розглядала Державна Рада, яка ухвалила її відкрити з 1 червня 1883р., але спочатку як чотирьох класну чоловічу прогімназію (дод.6). 6 червня 1886 р. прогімназію перетворено на шестикласну, а 5 липня 1895 р. дозволено поступово реорганізувати її у восьмикласну гімназію. [7, с. 90]

У 1896 р. відкривається сьомий, а у 1897 р. – восьмий класи. На 1 січня 1908 р. в гімназії навчалось 421 учень, з них у підготовчому класі – 40, в першому – 43, другому – 57, третьому – 68, четвертому - 66 , п’ятому – 45. шостому – 31, сьомому – 41, восьмому – 30. [7, с. 93]

У 1884 р. в прогімназії навчалось лише 148 учнів.

Станом на 1908 рік, в чоловічій гімназії навчалося вже більше 250 учнів. (дод. 7)

Проіснувала чоловіча гімназія до 1920 року. (дод. 8) Нове держава поставила першочергове завдання перебудувати стару систему освіти. На базі, що вціліла від пограбувань в дні громадянської війни, колишньої чоловічої гімназії була відкрита Єврейська 3 річна професійно-технічну школа, потім професійно-технічне училище. В даний час в його приміщенні розташований агротехнічний коледж.

У 1886 році розпочала діяльність приватна жіноча прогімназія О.В. Левицької (дод. 9), яка 30 травня 1906 року  була перейменована в гімназію.  У цей період гімназія ще не мала свого приміщення і тому наймала будинок, площею 120 кв. сажень (сажень – 2, 134 м). На його утримання витрачалося до 20000 крб. В гімназії було 7 основних класів і один підготовчий. Плата за навчання у підготовчому класі складала – 50 крб., а в основних – 100 крб. на рік. [6, с. 2]

У 1909 - 1910 роках коштом О.В. Левицької було побудовано цегляний, двоповерховий будинок, який розташовувався у Штабному провулку (зараз вулиця Червоногвардійська). Кожен поверх мав внутрішній коридор  шириною 3 аршини (аршин – 0, 711 м), висотою 6 аршин. На першому поверсі розміщувалось шість великих кімнат і дві малих - канцелярія і службова, на другому поверсі шість великих кімнат і три малих - кабінет лікаря, кабінет начальниці і буфет. Будинок було обладнано водогоном, гасовим освітленням. Вентиляція залу і класів проводилася через вентилятори в стінах і кватирки. Біля гімназії знаходилося просторе подвір’я і невеликий садок. Садиба гімназії мала форму прямокутника площею  630 кв. саж. Будівельні роботи були виконані не якісно, тому через два роки виникла потреба замінити підлогу на першому поверсі, через ураження деревини грибком.[12, с. 52]

У різні роки педагогічний колектив жіночої гімназії мав різний склад викладачів. Наприклад у 1911 році він складав 19 осіб, у 1912 році – 22 особи, а у 1913році - 21 особу. 

Загальне уявлення про склад  учениць гімназії  можна скласти з відомості на 1 січня 1913 року.   Загальна кількість учениць складала – 233 особи. З них: православних- 60, римо-католиків-19, інших християнських віросповідань-3, іудеїв- 151.

За станом:

-  чиновників – 22;

-  із духовного звання  – 6;

-  почесних громадян  і купців – 5;

-  міщан і цехових  – 176;

-  селян – 24;

Крім загальноосвітніх предметів в гімназії викладали малювання, співи, музику та виразне читання.

Для розширення  кругозору  учениць, організовувалися екскурсії. Так у 1911 році для учениць 1 і 2 класів під керівництвом вчительки географії  організовано було дві екскурсії.  Одну в Софіївку, де оглядали оранжерею, молочну ферму та пасіку. Другу в с. Піківець. Вчителька показувала ученицям різні породи дерев, каменів. [12, с. 185]

Проіснувала гімназія до 1920 року. У деяких публікаціях стверджується, що гімназія була закрита у 1917 році. Для спростування цієї інформації наводжу текст рекламного оголошення, яке подала в газету «Известия исполнительного комитета Совета Рабочих и Крестьянских Депутатов Уманщины» від 12 липня 1919року О.В. Левицька: « Гимназия А.В. Левицкой – в виду распространившихся ложных слухов о закрытии моей гимназии, считаю долгом осведомить родителей учащихся, что гимназия будет существовать, как и существует уже 33 года». Нова держава поставила першочергове завдання перебудувати стару освіту.  На базі колишньої жіночої гімназії, що уціліла від  пограбувань в дні громадянської війни, було відкрито у 1921 році трудову школу, яку у 1932 році реорганізували в десятирічну школу №7, зараз це загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №7 – колегіум (дод. 10)

У 1917 році в місті відкрилися нові гімназії. 15 жовтня 1917 року в урочистій обстановці, з проведенням молебня було відкрито 1-шу Селянську Українську гімназію ім. Б. Грінченка. Директором гімназії був Іван Миколайович Олексієв. Відомо декілька прізвищ вчителів: П.К. Дерещук, І.І. Кучеренко. Вчителем історії, географії, російської, української та латинської мови з 1917 по 1920 роки був П.П. Курінний – відомий археолог, краєзнавець, засновник і перший директор Уманського краєзнавчого музею. У листопаді 1917 року у приміщенні гімназії П.П. Курінним було відкрито невеликий музей. Цей музей знаходився спочатку в приміщенні гімназії по вул. Садовій, 16.  У серпні 1918 року між гімназією і приватним повіреним П.Ф. Курінним було укладено договір, про оренду на 2 роки чайної для інтернату гімназії. З 1921 року гімназію перейменували в 1-шу Трудову Селянську школу. Їй було надано нове приміщення - колишній арештний будинок , зараз старий корпус загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №11. Туди ж перемістили і  музей. 980 експонатів було розміщено у п’яти відділах: археологічному, церковному, історичному, етнографічному, нумізматичному. З 1921 по 1924 роки директором школи був П.П. Курінний. В місті відкрилося 2 єврейські гімназії.

Таким чином, гімназії, які існували в місті Умань дали можливість населенню вивчити та осяйнути знання великих вчених. Зрозуміти не тільки саму науки, але й її важливість у майбутньому житті.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши теоретичну, методичну та історичну літературу ми довідались що багатовікова історія народної освіти тісно пов'язана із загальною історією українського народу. Як відомо, освіта в Україні на кінець XVIII ст. досягла високого рівня. Але на той час тільки діти заможної верхівки навчались в уніатських школах (де викладання велось польською мовою і на навчання приймали тільки дітей католиків), а для дітей кріпосних селян шкіл взагалі не було.

У другій половині XIX ст. розвиток освіти відбувався в умовах відміни кріпосного права, проведення різних реформ, зокрема і шкільних. Дошкільної освіти не існувало. Відкриття початкової школи дало змогу навчатися дітям державних селян. У початкових школах вивчали Закон Божий, вчили читати, писати, виконували пісні церковного змісту. З'являються земські школи, двохкласні школи з п'ятирічним навчанням, реальні комерційні та ремісничі училища.

Отже, в цей час освіта для більшості дітей із народу була лише мрією. Проте ті освітянські заклади, що існували, відігравали значну роль в здобутті певного кола знань, в умінні читати, писати, рахувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Архів музею історії освіти міста Умань
2. Бевз Г. П. Історія Уманщини. – К, 1994. – С. 61.
3. Бевз Г. П. Історія Уманщини. – К, 1997. – С. 39.
4. Газета «Известия военно-революционного комитета». - № 22. – 11. 04. 1919 г.
5. Гущина С. О. Освітні заклади Умані (Історичний аспект) [Текст] // Краєзнавство Черкащини [Текст] : спецвипуск / Черкаська обласна Всеукраїнська спілка краєзнавців; УДПУ ім. П. Тичини, [ред. кол. В. М. Мельниченко та ін.] – К.: Новий світ, - 2004. - № 7. – С. 62 – 73.
6. Давидюк В. М. Жіночий учбовий заклад в Умані 70-х роках ХІХ століття // В. М. Давидюк / Вид-цтво Ранок. – К. : - 28 квітня 2013 рік. – С. 3
7. Драч О. О. Народна освіта на Черкащині в контексті загальноукраїнських тенденцій (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. О. Драч // Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність. Деякі аспекти національного розвитку і національного виховання : матеріали науково-практичної конференції, (Черкаси, 29 січня 2004 р.) / [за ред. Ж. В. Деркач]. – Черкаси, 2004. – С. 90–96.
8. Журнал «Советская педагогика» // из-во Москва. – 1947 год.
9. Кузнець Т. В. До історії освіти на Уманщині (XVIII – початок XX століття), - К. : Науковий світ, 2000 – 35 с.
10. Кривошея І. І., Близнюк І. В. Уманський Базиліянський монастир (1765-1833 рр.) // Кривошея І. I., Кривошея В. В., Близнюк I. В. Уманщина в етнополітичній історії України (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) – К., 1998. – С. 9
11. Монка С., Петренко А. І., Кузнець Т .В.,  Карасевич А. О. та інші. Нарис історії Уманщини (з найдавніших часів до 60-х років ХХ століття):  Монографія. – К.: Вид-пед. центр «Київський університет» 2001, - 266 с.
12. Отчёт попечителя Киевского Учебного округа о состоянии женских гимназий и прогимназий за 1911 г. – К., 1912, - 250 с.
13. Побірченко Н. С. Питання національної освіти та виховання в діяльності українських громад (друга половина ХІХ – початок ХХ століття): Монографія. – К.: Науковий світ, 2000. – 104 с.
14. Роєнко С. В. Історичні факти та події у освітянській діяльності Уманщини: відкриття перших жіночих гімназій міста / С. В. Роєнко// К.: Науковий світ, 2001. – 5 с.
15. Храбан Г. Ю. : історик – краєзнавець // Уманська зоря, - № 26 від 1872 року.