Соціально-політичний розвиток Птолемеїв

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП __________________________________________________________3

РОЗДІЛ І. Соціальні відносини  у Птолемеївському Єгипті______________6

РОЗДІЛ ІІ. Економічний лад у Птолемеївському Єгипті________________16

РОЗДІЛ ІІІ. Економічні взаємовідносини з країнами Сходу і Заходу______ 24

ВИСНОВКИ_____________________________________________________30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ_______________31

 

 

ВСТУП

      Є епохи у всесвітній історії, які особливо насичені соціальними і політичними змінами і виявляються особливо плодотворними в плані подальшого розвитку. До числа таких епох древності повинен бути віднесений період еллінізму. Сам термін "еллінізм" було введено в науковий обіг в 30-х рр. ХІХ ст. німецьким істориком Йоганом Густавом Дройзеном. Він перший зайнявся серйозним вивченням післякласичної історії греків і словом "еллінізм" позначав процес всесвітньо-історичного значення - "розповсюдження грецького панування і освіченості серед відживших культурних народів". Іншими словами, еллінізм, по Дройзену, може бути визначений як час проникнення грецької зброї та грецької культури на Схід - до того моменту, коли Рим, насунувшись на греко-македонський світ з заходу, положив кінець незалежному існуванню цього елліністичного світу.

      В новий час історія еллінізму досить скоро стала предметом самого інтенсивного дослідження. Окрім природного інтересу до такого важливого періоду древньої історії, увагу до історії еллінізму в більшій мірі відіграло надходження нових матеріалів, зокрема археологічних, які з'явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть. Наявність нових епіграфічних та папірологічних документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну та заплутану політичну історію еллінізму, але і плодотворно дослідити різні аспекти елліністичної цивілізації - соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку.

Актуальність  дослідження, на думку автора курсової роботи, полягає у значущості Птолемеївського Єгипту для елліністичного світу, оскільки елліністичний Єгипет являв собою класичний приклад вдалого симбіозу східних і грецьких начал.

Для того, щоб глибше висвітлити історію Птолемеївського Єгипту, доцільним є розглянути його суспільно-економічні особливості. В цьому і полягає мета дослідження, проведеного у курсовій роботі.

У контексті зазначеної актуальності та мети дослідження автор курсової роботи ставить перед собою такі завдання:

• по-перше, розібратись у соціальних відносинах Птолемеївського Єгипту;
• по-друге, охарактеризувати економічний лад країни;
• по-третє, простежити за економічними взаємовідносинами з країнами елліністичного Сходу і Заходу.

    Хронологічними  межами дослідження є III-І ст. до н. є. (305-30 р. до н.е.).

Географічними межами дослідження є територія тогочасного Єгипту, острови, та прилеглі території (о. Кіпр, Кіренаїка).

Основою для написання  курсової роботи послужили літературні  пам'ятки стародавнього часу. Це твори  античних авторів, які дозволяють прослідкувати  процес становлення елліністичної  держави, і вказують можливі причини  втрати цією державою свого статусу. Одним із найбільш великих істориків  елліністичної епохи був Полібій¹. Його «Всесвітня історія» слугує важливим джерелом для вивчення міжнародних зв'язків елліністичних держав і їх відносини з Римом, а також дає цінні відомості про соціальні рухи цієї епохи.

Цікавий, часом унікальний історико-географічний матеріал можна  почерпнути із творів античного географа і історика Страбона² (біля 64 /63 р. до н.е. - 20 р. н.е.). Багато важливих відомостей про Цезаря, Клеопатру і Антонія, міститься у «Порівняльних життєписах» Плутарха³ (50-120 до н.е.). Перш за все, Плутарх цікавився особистим життям своїх героїв, менше описуючи їх політичну роль в житті суспільства.

Велике значення для розкриття  конкретного змісту взаємовідносин грецьких і східних закономірностей розвитку цього періоду, мають дослідження радянських істориків по окремим країнам чи окремим проблемам.

Серед них визначне місце займає загальна праця, присвячена елліністичному періоду, А.Б. Рановича⁴. У своїй праці він викладає основні тенденції розвитку східного Середземномор'я в ПІ - І ст. до н. е., встановлює взаємовідносини грецьких і східних елементів та подає важливий фактичний матеріал, особливо по історії Птолемеївського Єгипту.

Окрім цього, треба  назвати працю К.К Зельїна⁵. Праця написана на основі детального аналізу джерел і розкриває основні закономірності і специфіку аграрного розвитку Єгипту періоду еллінізму. Також автор дав аналіз проблеми елліністичного рабства і характер соціальних рухів в Єгипті в даний період.

Історії еллінізму, зокрема  елліністичного Єгипту, присвятили свою роботу історики   різних   країн.   Книга   французького   історика    П.   Левека⁶ розглядає характерні риси політичного устрою, економічний, соціальний та культурний розвиток елліністичного світу. Автором були враховані досягнення сучасної історіографії і дані багаточисельних археологічних розкопок.

Дана курсова робота складається  з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.  

РОЗДІЛ  І.

Соціальні відносини в  Птолемеївському Єгипті

   Про суспільство  Єгипту доби Раннього Царства  мало що відомо. Того часу в  країні існувало Велике багатогалузеве  царське господарство й, можливо,  господарства вельмож, але хто  працював у них і на яких  умовах — про це джерела  мовчать.

    Досить туманну  уяву мають єгиптологи й щодо  соціальної структури Єгипту  в епоху Стародавнього Царства.  Ясно лише одне: вона відзначалася  разючою своєрідністю і, як  вважають єгиптологи, не була  ані рабовласницькою, ані кріпосною.

    Якщо розглядати  ієрархічну піраміду еліністичного  Єгипту, то саму її вершину  займав цар. Юридично цар був  єдиним власником всієї землі.  В документах еліністичного часу  землі Єгипту розділялися не  декілька розрядів за ступенем  їх плодовитості та доходності  з тоҹки зору володарських  прав. За характером володіння  основний розряд складала "царська  земля", яка знаходилась в управлінні  царської адміністрації, а також  та, яка, власне, відрізнялась від  царської землі. Це були "уступлені"  землі - до їх складу входили  землі храмів, клерухів, "дарствена"  земля. Земля храмів, вважалося,  що належить богу, але держава  зберігала верховні права і  на цю землю так, як і на  участки воїнів.⁷

   Подарованими землями  володіли вищі представники знаті.  Нарешті, по відношенню до деяких  земельним участкам встановлювалися  більш міцні володіння, наприклад,  в тих випадках, коли приватні  особи на необробленій раніше  землі робили висадку плодових  дерев або винограду. Розвиток  земельних відносин проходив  в напрямку зростання уступленої  землі, її поступового виокремлення  та розширення за рахунок царської  землі.

    Щорічно складалися  обширні земельні описи, в яких  відмічалося стан землі, розміри  участків, їх якість, імена володарів,  доходність та характер культур.  Особливо суворо регламентувались  зернові господарства та посіви  масляних культур. Призначалися спеціальні особи - "генематофілаки" ("сторожи врожаю"), які слідкували за тим, щоб жоден колос не втік від державного обкладання.⁸

     Важливого  значення в державних господарствах  мала система відкупу - аренди  у держави приватними особами  тих чи інших прибуткових статей. Ця система застосовувалась в  системі сільського господарства  та ремесла, у використанні  різних прибуткових посадах та  при організації сбору податей.       Перевага віддавалась тому, хто  запропонує більшу суму.

Нерідко створювалися цілі компанії відкупщиків, які поєднували для цих цілей власні кошти. Царські  чиновники слідкували за тим, щоб  діяльність відкупщиків не завдала  якого-небудь збитку казні. У птолемеївському  Єгипті великого значення отримали царські  монополії, які дозволяли царю концентрувати  в своїх руках прибутки багатьох галузей.

   Так, при введенні  монополії на виробництво рослинного  масла Птолемеї відібрали обладнання  у всіх дрібних виробників  масла. Тепер масло виготовляли  в царських ергастеріях.⁹ Про організацію та сировину, робітничу силу піклувалися спеціальні державні чиновники - так звані "економи". Продаж масла було суворо монополізовано. Право продажу по спеціальним цінам масла давалося на відкуп дрібним торгівцям, які повинні були вируҹку доставляти економу. Були також монополізовані трапези (каси), родовища, виробництво сукна, папірусу, пива, пряностей, парфюмерії, золотих прикрас, виготовлення фарб.

    Вже при Птолемєях  було встановлено культ правителя.  Однак тут слід проводити різницю  між єгипетськими та еліністичними  культами правителя. Само собою  зрозуміло, що всі Птолемеї  в єгипті як боги по образу  фараонів, Ахеменідів та Олександра  Великого. Цей культ розповсюджувався  на всіх правлячих Птолемеїв,  але допоміжно до єгипетського  мався ще і власне еліністичний  культ правителя. В Єгипті він  так само був створений другим  поколінням царів, а саме Птолемеєм ІІ, як і в державі Селевкідів, де культ правителя був заснований Антіохом І. Еліністичний культ царів необхідно возводити до чисто грецьких джерел; він притримується тієї ідеї, що правитель, який здійснив надлюдські справи, також гідний божеських почестей.¹⁰

    В еліністичному  культі правителя необхідно проводити  різницю між культом померлих  та культом живих. Початок було  покладено сином та приємником  Птолемея І, який обожнював  померлого царя. Він отримав культове  ім'я "бог-спаситель". Далі Птолемей  ІІ заснував в 279/278 році на  честь своїх батьків велике  свято, яке повторювалося раз  на ҹотири роки - Птолемеї.

    З третім святкуванням  цих Птолемеїх в 271/270 році, можливо,  пов'язаний відомий вірш Феокріта "Похвала Птолемею". Він вміщує  цікаві відомості про історію  того часу і про володіння  Птолемеїв, оскільки автору важливо  було показати усьому світу  міць та величність держави  Птолемеїв. Шанування померлих  йде від міфу про віддалення  смертних людей до богів. Феокрит  пише, що Птолемей І займає  місце між Зевсом та Герою,  які взяли його до себе на  Олімп.¹¹

    Зовсім по іншому  була справа з консекрацією  живих. Початок тут поклав Птолемей  ІІ, який обожнював себе та  свою дружину й сестру Арсеною  ІІ. Для обох правителів під  назвою братолюбиві боги був  створений ососбливий культ. Але  це був культ перш за все  царя, який сидів на своєму  троні і вважався вище своїх  підданих. Звичайно, що прижиттевий  культ правителя був державним  культом, він відправлявся в  особливому храмі в Александрії.

    Щоб зробити  цей культ популярним, цар розпорядився, щоб цей культ почитався і  в інших храмах як грецьких, так і єгипетських.¹²

    Не слід недооцінюваит  важливості запровадження державного  культу для володарюючих царя  та його дружини, так як тут  ще за життя правителя знаходило виявлення уявлення про його божественну суть. Кожному підданому - чи був він македонянином, еліном, єгиптянином - цар знаходився в божественній сфері, оточений спеціально призначеними ждя нього жрецями, відповідальних за принесення жертв і відправлення культу. ¹³

    Зовсім по-іншому  було божествене шанування після  смерті Арсіної ІІ. Вона отримала  апофеоз як "братолюбива богиня"; в якості жриці їй була призначена  особа канефора ("та, що несе  корзину") - як правило це була  молода дівчина з найбільш  знатної сім'ї Александрії. Її  ім'я у всіх офіційних документах стояло другим після жреця Олександра. Ця кенефора повинна була повністю присвятити себе культу померлої цариці. Вона приймала участь також в офіційних процесіях під час великих свят в Александрії.¹⁴

     Головною опорою  Птолемеїв в Єгипті були великі  землевласники, найманці та військові  колоністи. За своїми соціальними  інтересами до них приєднувалось  і єгипетські жерці. В деяких  відношеннях Птолемеї урізали  самостійність жреців, однак підтримували  їх як соціальну силу, проявляючи  виключну щедрість. Написи неоднократно  свідчать про те, що Птолемеї  дарували землі разом з прибутками  місцевим божествам.¹⁵

     При Птолемеях  було встановлено культ нового  державного бога - Сараписа (ім'я  виникло від першопочаткового  Осор-Апис). Згідно легенди, зображення  Сараписа було перевезено з  Синопи Понтійської до Александрії.  Але є дослідники, які вважають, що Сарапис був вавілонським  божеством. Новий бог Сарапис  шанувався не тільки у єгиптян,  але й у македонян та греків. Храми та надписи свідчать  однак про те, що давні єгипетські  боги не дали себе витіснити  новим божеством. Можна припустити, що Птолемеї йшли назустріҹ  певним релігійним потребам. Все  це не заважало їм виказувати  пошану як грецьким, так і єгипетським  богам, про що свідчать багаточисельні  надписи з всіх областей Єгипту.