Соціально-політичний розвиток Птолемеїв

      Приділяли увагу єгиптяни також садівництву й виноградарству, передусім вирощуванню фінікової пальми, хоч її господарська роль у Єгипті була значно скромнішою, ніж у Месопотамії. Сади до середини II тис. до н. е., коли в країні з’явився шадуф, поливали вручну (воду для поливу носили в горщиках).

      Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. До глибокої оранки землі єгиптяни не вдавалися, бо вона призвела 6 до появи солончаків. Сяк-так дряпали землю лише у Верхньому Єгипті, в Дельті ж зерно висівали прямо в не спушений мул й відразу ж вигонили на засіяне поле домашню худобу (здебільшого баранів), щоб вона своїми копитами повтоптувала його в мулистий грунт. Жали високо, зрізаючи самі колоски, які потім молотили на току копитами віслюки.²⁹

    Основним багатством єгиптян вважалися худоба й домашня птиця, проте культура їхнього тваринництва й птахівництва була вкрай примітивною. Про це свідчить той факт, що впродовж тривалого часу єгиптяни відгодовували на м’ясо чи намагалися приручити антилоп, газелей, гієн, журавлів, пеліканів, лебедів тощо. З домашньої птиці їм найбільше припали до вподоби гуси й качки, хоча тримали вони й курей, яких називали "птахами, які народжують щодня". Знали єгиптяни й бджільництво, причому, найімовірніше, саме вони й винайшли його. В епоху Середнього Царства вони вже тримали коней, проте широко використовувати їх стали лише у ліслягіксоську добу. В І .тис. до н. е. конярство досягло в країні таких масштабів, що єгиптяни вже постачали своїми кіньми передньо-азіатський ринок. Допоміжну роль у їхньому господарстві відігравали із давніх-давен мисливство та рибальство. Характерно, що в епоху Стародавнього Царства єгиптяни використовували в мисливстві не лише собак, а й приручених левів.

     Сільськогосподарське виробництво розвивалося в Стародавньому Єгипті впродовж всієї його історії виключно екстенсивним шляхом (валовий сільськогосподарський продукт зростав завдяки розширенню посівних площ, а не підвищення врожайності) і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало економічне процвітання єгипетського суспільства, а й значною мірою визначало його соціальний устрій та політичну систему. Кожен басейн у країні був складовою частиною єдиної іригаційної мережі, і це об’єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив. ³⁰

      Щодо ремісничого то воно, на відміну від сільськогосподарського, зазнавало в країні суттєвих якісних змін.

     Вже на порозі цивілізації єгиптяни досягли вагомих успіхів у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. В епоху Стародавнього Царства вони, наприклад, виробляли за допомогою примітивних кам’яних та мідних інструментів п’ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництву. Тогочасні вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума славилися далеко за межами країни. Справжніми віртуозами були єгипетські будівельники-каменярі, які змережували стіни гробниць і храмів філігранними рельєфними зображеннями, так ретельно шліфували й припасовували одна до одної багатотонні кам’яні брили, що між ними й нині годі просунути кінчик цигаркового паперу. Вражає їхнє вміння споруджувати над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, які надійно витримували колосальний тиск на них. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього Царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м.³¹

     Епоха Нового Царства стала періодом найвищого господарського розквіту країни. На той час єгиптяни вже вступили у вік бронзи, причому бронзу вони виготовляли дуже твердою. В середині II тис. до н. е. в Єгипті з’явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю у країні залізної руди. Єгиптяни удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. В І тис. до н. е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом на міжнародному ринку.³²

     Розквіту єгипетських ремесел сприяла забезпеченість Нільської долини найнеобхіднішою промисловою сировиною. Єгиптяни завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор’я), срібло та олово (для виробництва бронзи).

    Примітивна обмінна торгівля існувала в країні ще в епоху Стародавнього Царства. Єгиптяни, які впродовж усієї своєї стародавньої історії не користувалися грошима, обмінювали товар на товар. Мірилом вартості їм служило зерно. ³³Отож, йдучи на ринок, вони брали не гаманець з грішми, а торбу з зерном. В епоху Нового Царства в країні з’явилася й одиниця вартості — дебен (шматок міді вагою близько 90 г), проте дебен сам по собі не був у обігу, просто вважалося, що той чи інший товар коштує стільки-то дебенів і на нього можна було виміняти інший товар такої ж вартості.

     Упродовж майже трьохтисячолітнього існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарне виробництво в країні було відсутнє, збувався не товар, а надлишки продукції, виготовленої для власних потреб. Номи, господарство яких було однотипним, між собою практично не торгували, розвивався майже виключно зовнішній ринок, особливо в найдавніший період староєгипетської історії. Проте навіть зовнішня торгівля до епохи Пізнього Царства не особливо процвітала в умовах значної географічної ізольованості країни, забезпеченості її власною промисловою сировиною та можливості для єгиптян легко грабувати суміжні території.

     В епоху Стародавнього Царства єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматичні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо в нубійців — бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт (знаходилась, скоріше всього, на території Сомалі чи на півдні Аравії) — міррову смолу, дошки, електрум, карликів (для забав малолітньому фараону); в сирійських племен промислову деревину; в мешканців фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії,— деревину, оливкову олію тощо. Вели обмінну торгівлю єгиптяни тоді також з островом Крит.³⁴

      Утім, для характеристики тогочасних міжнародних економічних зв’язків Єгипту слово "торгівля" не завжди підходить, бо вони нерідко зводились до банального воєнного пограбування сусідів. Ось як "торгував", наприклад, але фантинський номарх Хуфхор із нубійцями. Він з’являвся до них на чолі сильного військового загону — й перелякані нубійські вожді задарма віддавали йому своїх биків і кіз, аби він лише довго не затримувався в гостях.

    В епоху Нового Царства, незважаючи на значне розширення єгипетських кордонів, товарообмін у країні залишався незначним. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загально єгипетський ринок. Становище істотно змінилося вже в І тис. до н. е., коли в господарське життя єгиптян владно вторгнулися товарно-грошові відносини. Тодішніх єгиптян навернули до торговельної діяльності значною мірою греки, які відзначалися комерційною жилкою. Проте для активізації в епоху Пізнього Царства ринкових відносин існували й більш вагомі спонуки. Раніше, коли Єгипет був могутньою передньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер же все це він мусив купувати. Єгипет налагодив стабільні торговельні зв’язки з багатьма своїми сусідами. Фараон Нехо ІІ щоб зручніше було запливати в країну Пунт, навіть розпочав будівництво каналу від східного, пелузійського, рукава Нілу до Червоного моря.³⁵

     Він же близько 600 р. до н. е. велів хоробрим фінікійським мореплавцям обігнути Африканський континент, на що вони затратили два роки. Пожвавішав і внутрішній ринок у Єгипті, причому найбільший інтерес до торговельної діяльності виявляли храми, земельні латифундисти, малоазійські та грецькі купці, що поселилися в цій країні. В Єгипті доби Пізнього Царства розквітло лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Незначним товарообмін залишався  і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в  І тис. стали розвиватися товарно-грошові  відносини. У цей період у країні з´явилася одиниця вартості дебен (шматок міді вагою 90 г). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв´язки  з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища  Єгипту — коли він був могутньою  передньоазіатською державою, то одержував  залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі  та данини васальних народів, тепер  все це він мусив купувати.³⁶

   Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.

   Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов´язані з найважливішою рисою єгипетського, східного суспільства в цілому — прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті. Подібно до того, як без общини не могла вижити окрема сім´я, так і самі общини не могли обійтися без держави, тому їх відносини з верховною владою перебували в стані консервації. На збереження сталості, незмінності стану всієї системи суспільних відносин було спрямовано матеріальну і ду­ховну діяльність людей. Підтриманню стабільності східного суспільства сприяли деспотизм керівників, релігія, звичаї і закони.³⁷

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ.

Економічні взаємовідносини  з країнами елліністичного Сходу  і Заходу

      Завдяки багаточисельним грецьким та демотичним папірусам, які збереглися до нашого часу, про економічні взаємовідносини елліністичного Єгипту відомо більше в порівнянні з рештою елліністичних монархій. Ще до завоювання Александра Македонського греки проникали в Єгипет в якості торгівців або воїнів-найманців вже в часи Саїської династії, в VІІ-VІ ст. до н.е. Геродот ще в середині V ст. д.н.е. навідував цю країну (хоча його перебування було досить нетривалим), і після нього велика кількість греків приїжджала до Навкратиса, щоб зайнятися тут торгівлею.

     На розвиток економіки в епоху еллінізму сприятливий вплив зробило перетворення східній частині Середземного моря у внутрішнє море грецького світу. Крім того, у більшості елліністичних держав була збережена грошова система, уніфікація якої почалася ще за Олександра Македонського: за основу був узятий ваговій Стандарт, прийнятий в Афінах, поряд із срібними стало чеканити золоті монети.³⁸

   В кінці ІV-ІІІ ст. д.н.е. в країнах Східного Середземномор'я простежується господарський підйом та розвиток грошового обігу. Єгипет зайняв провідне положення в торгівлі поряд з царством Селевкідів та островом Родос.

    Дуже важливу роль в економічному розвитку зіграв між греками обмін досвідом і східними народами, що сприяв вдосконаленню агротехнічних прийомів, вирощуванню нових культур сільськогосподарських, а також розвитку техніки і подальшої спеціалізації в ремеслі. Все це вплинуло на зростання товарності і збільшення торгового обороту.

     У всі періоди історії Сародавнього Єгипту головною умовою розвитку економіки слугувало зрошення. Від розливів Нілу залежало благополуҹҹя єгипетського населення. Розвиток іррігаційних мереж було однією з важливих функцій деспотичної влади фараонів та еліністичних царів.

     Птолемеї були зацікавлені в розширенні вивозу хліба, а також в забезпеченні грецьких колоністів землею. Кожен рік гігантська кількість зерна збиралась з полів на гумна, а звідти - в розкидані по країні складські приміщення, щоб потім по Нілу бути доставленими в огромні зерносховища Александрії. Зернові - в першу чергу пшениця та ячмінь - були важливими предметами вивозу, кораблі перевозили зерно до Греції, Малої Азії та Італії, де конкурувало з сіцілійським.

     Селян суворо конҭрлювали при сівбі, молотьбі та транспортуванні зерна, ціла армія должносних осіб та тисячі сільськогосподарських робітників постійно привертались для підтримки в порядку полів та дамб на рівнинах. Від торгівлі хлібом цар отримував колосальні доходи, що дозволяло йому тримати величезний флот та значне військо. Щорічний прибуток царя становив 14800 талантів срібла та 1500 тис. артабів зерна (одна артаба – 55 л). Тому вони (царі) енергічно взялися за розширення та покращення зрошувальної системи та збільшення посівної площи. Меліораційні роботи прийняли найбільш широкий розмах у Фаюмському оазісі, де болотяні простори були перетворені в плодородні землі. У Фаюмі були витягнуті тисячі кубометрів землі, збудовані нові канали та плотини, засновано десятки нових поселень.³⁹

   Поряд з розвитком сільського господарства в еліністичному Єгипті продовжувало розвиватися ремесло. Реміснича техніка в ряді галузей виробництва значно покращилася. Посилився розділ праці, змінилися форми її організації. Провідними галузями ремесла залишилися ті, які мали в Єгипті багатовікову історію - ткацтво, обробка металу, керамічне виробництво, виготовлення папірусу, обробка шкіри, виробництво скляного посуду, яке почало частково витісняти глиняний посуд.

    Великої майстерності досягли єгипетські ремісники у виготовленні льняних, шерстяних та шовкових тканин. Великими центрами ткацького ремесла були міста Александрія, Мемфіс, Коптос, Гераклеополь, Крокодилополь, Фіви, Панополь. Александрійський скляний посуд отримав широкої відомості за межами Єгипту. ⁴⁰

      На великих земельних володіннях та в численних майстернях вироблялася значна кількість продуктів, які направлялися на ринки. Александрія - великий центр міського життя еліністичного Єгипту - потребувала значних запасів продовольства і, в свою чергу, вивозила вироби своїх ремісників. Загалом ще Птолемей Лаг переніс резиденцію з Мемфіса до Александрії, мотивуючи тим, що Александрія мала важливе місцерозташування для зв'язків з Сирією та Егідою і була одним з найкращих морських портів древнього світу, поступаючись лише Карфагену. Заснувавши у Верхньому Єгипті місто Птолемаїду, Птолемей створив особливий центр, який прийняв на себе функції головного міста провінції. На відміну від Селевкідів єгипетський правитель не був зацікавлений у тому, щоб створювати автономні або напівавтономні центри, оскільки це могло призвести до виникнення нових проблем в управлінні країною.⁴¹