Суспільний лад Київської Русі

               У XI—XIII ст. зростало землеволодіння  дружинників, яких князі та  бояри наділяли землею за військову службу. Земельні володіння дружинників були джерелом їхнього існування.

              Великими землевласниками стали  церква і монастирі. Так, Києво-Печерський  монастир володів багатими землями.  Поширеною була практика дарування  монастирю сіл. «Києво-Печерський патерик» говорить про це в узагальнюючій формі: «Друзи же села вдающе монастиреви і братии». Значні земельні володіння зосереджувались і в інших монастирях. Так, київській Десятинній церкві належало багато сіл і м. Полонне, володимирська церква Богородиці мала «много имения и свободы купленыя и з даньми и села ліпшая».

         У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося законодавством. «Руська Правда» передбачала накладення великих штрафів (12 гривень) за порушення межі феодальної оранки (срібна гривня у Давній Русі була платіжною одиницею вагою від 95 до 197 г. срібла).

           Феодальне землеволодіння охоронялось  законодавством: за феодалами закріплювались особливі привілеї – посилено захищалось їх життя, недоторканість, честь і гідність, приватна власність;вони не сплачували данину. Тобто, поряд з класовим поділом суспільства відбувався процес формування замкнутих груп населення – станів.

             У 9 ст. формується клас феодалів, до якого належали Київський і місцеві князі та бояри.    Князі збільшували свої землеволодіння внаслідок захоплення пустуючих та общинних земель, перетворюючи притому общинників у феодально залежне населення;а бояри – також за рахунок великокнязівських і князівських пожалувань. Найбільшим феодалом був Великий Київський князь  Ярослав Мудрий одружився вперше з дочкою шведського короля Олафа Інгігердою, а вдруге – з дочкою візантійського імператора Анною; його дочка Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а овдовівши, - короля Данії Свена Єстрідсена; дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а овдовівши, - регентшою упродовж 15 р. при неповнолітньому синові Філіппі І; дочка Анастасія  стала дружиною угорського короля Андраша І; сестра Ярослава стала дружиною польського короля Казимира ІІІ; син Ізяслав одружився з німкенею. 

          Він розпоряджав общинними землями, які вважались державними, роздаючи їх своїм дружинникам. У 10 ст. формується великокнязівський домен (з лат. domen– володіння) і домени місцевих князів – це приватні маєтки, які належали не державі (оскільки Великий Київський князь як глава держави виступав верховним власником усієї землі Київської Русі), а безпосередньо князям як феодалам. Князі отримували прибутки від свого феодального господарства, із суду, збирали данину; згодом частину цих прибутків стали отримувати і бояри.

            З’являються і боярсько-дружинні приватні землеволодіння - вотчини. До 11 ст. бояри називались “княжі (кращі) мужі” і становили верхівку князівської військової дружини; вони були радниками князя, притому могли його вільно залишити і перейти на службу до іншого; з них князь призначав воєвод та інших урядовців. Потім вони стали називатись “боляри” (з лат. boliy– більший) – мали великі земельні наділи, часто мали свої військові дружини, брали участь у князівських радах, на вічі, у князівській адміністрації посідали вищі державні посади – так виникали цілі династії бояр-урядовців. Нижче становище посідали менші бояри– дітські і отроки. Верства бояр не була замкнутою кастою – до неї міг увійти будь-хто за визначні заслуги перед князем (державою).

           Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер – князі окремих феодальних володінь перебували у васальній залежності від Великого Київського князя, та водночас самі мали дружинників, яким надавали землі в умовне володіння (за несення ними військової служби). Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був феодальний двір. Великий князь проживав у Києві, де знаходились органи верховної державної влади і великокнязівський двір. Великокнязівські двори, у яких правили князівські тіуни (слуги-урядовці) та проживав адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях-великокнязівських доменах. Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов і Смоленськ були центрами окремих місцевих князівств. Дрібніші міста були центрами боярських вотчин і церковних землеволодінь.                   

             Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам’ятках, але складалися у реальному житті. Таким чином, у КР поряд з класовим поділом суспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед населення.

          1.2. Розвиток феодальних відносин у Київській Русі.

           Виникнення та розвиток феодальних відносин у Київській Русі виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. та археологічні пам'ятки.

          Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі неравномірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та перехід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об'їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.⁸

        Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів, з’являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. Треба сказати, що питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що через неповноту джерел не вирішене істориками. Суперечливими є і думки археологів.

              У Поширеній редакції «Руської Правди» (Пр. Пр.), яка належить до кінця XI – початку XII ст., але відобразила більш ранній період розвитку суспільного ладу, йдеться про боярських тіунів, рядовичів і холопів, а також про боярське спадкоємство. Феодальні землеволодіння збільшувалися за рахунок як великокнязівських і князівських пожертвувань, так і захоплення пустинних земель і земель общинників.

            Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква. Йшов процес формування духовенства, верхівку якого становили

____________⁸

Покровський. С.А. Суспільний лад Давньоруської  держави. У кн: Праці ВЮЗІ М., 1970, Том XIV.

митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам. Наприкінці XI ст. виникло церковне землеволодіння.

            Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де знаходилися органи верховної державної влади. Тут був і великокнязівський двір. У ньому правили князівські тіуни і проживали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях. Такі міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, були центрами окремих місцевих князівств. Більш дрібні міста — центри боярських вотчин, церковного землеволодіння.

            Феодали були пов’язані між собою системою васальних відносин, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволодіння. Система сюзеренітету-васалітету, в основі якої лежали економічні та політичні інтереси феодалів, забезпечувала його консолідацію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини усередині феодального класу відображені ще в договорі Русі з Візантією (911 р.). Великий князь спирався на менших князів і бояр, а вони шукали у нього захисту під час воєнних сутичок.

            Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам’ятках, але складалися у реальному житті. Таким чином, у КР поряд з класовим поділом суспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед населення.⁹

            Процес формування в Київській Русі основних класів феодального суспільства слабко відбитий у джерелах. Це одна з причин, чому питання

____________⁹

Юшков С.В. Суспільно-політичний лад  і право Київської держави. М., 1949.

про характер і  класову основу давньоруської держави є дискусійним. Наявність у господарстві різних економічних укладів дає підставу ряду фахівців оцінити Давньоруська держава як раннеклассовое, у якому феодальний уклад існував поряд з рабовласницьким і патріархальному. Більшість учених підтримують думка академіка Б.Д. Грекова про феодальний характер Давньоруської держави, тому що розвиток феодальних відносин стало з ІХ ст. ведучою тенденцією в соціально-економічному розвитку Древньої Русі.      

        2.Правове становище феодалів. Привілеї знаті за «Руською Правдою».

          У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилося у X ст. Князівський домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю як феодалу. Класичним прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі й Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домену Володимира Святославича свідчить літопис, в якому йдеться про пожертвування князя Десятинній церкві. Князівське землеволодіння, як і всілякі служителі у цих володіннях — огнищани, старости та ін., охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, у статтях 19—28, 32—33 Короткої редакції Руської Правди (далі — К. П.).

             За феодалами, що консолідувалися у клас, закріплялись особливі привілеї, зафіксовані у правових пам’ятках, перш за все у «Руській Правді».

              За убивство княжих мужів встановлювався штраф у розмірі 80 гривень, що вдвічі перевищувало штраф за вбивство простої вільної, людини (ст. 19,22 Кр. Пр.; ст. 1,3 Пр. Пр.).

             Честь і гідність членів сімей феодалів захищалися церковним статутом великого князя Ярослава. За застосування до огнищанина без санкції князя випробування залізом (за «муку») штраф був у чотири рази більшим, ніж за «муку» смерда (ст. 38 К. П., ст. 78 П. П.). Бояри і дружинники користувалися привілеями при передаванні майна у спадщину (статті 90, 91 П. П.).

                Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.  
              Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу.                  

              Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.  
               Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.           

            Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, але існували у реальному житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення.

            Одже, поряд із класовим поділом суспільства відбувався процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп.

           Крім феодалів, існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби.

            Основну масу сільського й міського населення становили «люди». У Короткій Правді під цим терміном значилися переважно селяни-общинники. У такому самому значенні він використовувався і в Поширеній Правді. У ст. З П.П. «люди» протиставлялися «княжу мужу». Збереження протягом тривалого часу терміна «люди» стосовно вільного населення вказує на те, що процес феодалізації неоднаково зачіпав окремі сільські общини, общинну власність на землю.

            Вільні селяни-общинники зазнавали державного гноблення, сплачуючи данину, що була основною формою експлуатації. Спочатку данина сплачувалася з «диму» (дому).

            Коли феодальний спосіб виробництва став панівним, а феодальна власність на землю — основою експлуатації безпосередніх виробників матеріальних благ, термін «люди» набув значення феодально залежного селянства. Воно експлуатувалося державою шляхом збирання данини, розмір якої тепер став залежати від кількості і якості землі, що перебувала у селян, або окремими феодалами через примус селян до панщини чи збирання оброку. В пізніших актах слово «люди», як правило, супроводжувалося вказівкою на їхню залежність від тих чи інших феодалів («люди» великого князя, монастирські, боярські тощо).

           Феодали здійснювали постійний тиск на селянську общину. Вони захоплювали общинні землі, що зумовлювало зменшення частки вільних сільських общинників. Стійкість общини підривалася і з боку великокнязівської влади, яка накладала на неї високі податки, побори, різного роду повинності. Князі також передавали право збирання данини і судових штрафів разом із правом суду своїм васалам, що втягувало общину у сферу окремих феодалів, які робили членів общини залежними від них.¹⁰