Суспільний лад Київської Русі

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

            5. Висновок.

            “Руська правда”- це найбільш повний кодекс давньоруського феодального права. “Руська Правда” – найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права.

            Відомо понад 100 списків "Руської правди", які прийнято поділяти на 3 редакції — коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

            Вона є нетільки узагальненням попередніх правових кодексів (а саме:першого юридичного звіду- “Устав і закон руський”, який сформувався на основі звичаєвого права, яке існувало у східних слов’ян ще в додержавний період, “Уставу земляного”- кодексу законів, створених батьком Ярослава Мудрого- Володимиром), а й в більшості статей доповнений самим творцем-Ярославом Мудрим. У статтях руської правди говориться про встановлення права феодальної властності, не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: коней, знаряддя праці та ін.

            Першою редакцією руської правди є  “Правда Ярослава” або “Устав Ярослава”. Він складається з 18 статей, які стали основою всьго правового кодексу. Зокрема вона відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, ін-т кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення.

           “Правда Ярославичів”- це доповнення до “Правди Ярослава”, яке належить його синам. У ній, на відміну від правди Ярослава, вже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земляної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею.

            В сумі ці два звіди та ще дві статті, походження яких невідоме - “Покон вірний” та “Урок мостникам” (про них поговоримо далі) утворюють повний звід давньоруського права- Руську правду.

   В основному Руська правда підтримує ріст князівської влади і розширення князівського суду. І навпаки, на позбавлення певного ряду прав простого люду, холопів.

              Історики довгий час міркували над тим, щоб виявити спільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством. Цієї думки тримаються й такі немарксистські історики, як Микола Павлов-Сильванський, котрий звертав особливу увагу на той факт, що Київська Русь розпалася у XII ст. на ряд невеликих князівств із дедалі виразнішою сільськогосподарською орієнтацією.

              Проте більшість сучасних немарксистських істориків відкидають цю теорію. При цьому вони вказують, що центральний для феодалізму інститут васальної залежності у володіннях Рюриковичів не існував, позаяк влада князів над боярами була мінімальною. До того ж велика роль торгівлі та міст у життєдіяльності Київської Русі, а також наявність переважно незакабаленого селянства свідчать про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. Тому деякі західні історики схильні розглядати Київську Русь скоріше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств.

               Князівська держава тривала п’ять сторіч. В історичному розвитку українського народу вона мала важливу роль тим, що охороняла його від знищення і забезпечила розвиток держави і культури. Утримання держави у тогочасних відносинах було великим успіхом. Україна перебувала під загрозою різних інвазій, предки українського народу пізно ввійшли в історію, тому легко могли стати жертвою чужинських завоювань. Але вони зуміли опертися руйнівному походу Азії, і хоч підпали під вплив Орієнту, проте не дали себе захопити. З буйною хвилею норманських завойовників вони знайшли спільну мову і разом з ними будували державне життя.

               У результаті тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племен на рубежі УІІІ-ІХ ст. виникла Київська Русь з центром у Києві. З IX ст. по 30-ті роки XII ст. Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними і культурними процесами. Особливу роль в становленні держави відіграли соціально-економічні фактори.            

                 Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку грунту і вирощення врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці. Вживання парової системи землеробства з двопільною та трипільною сівозмінами, висока продуктивність праці давали змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення.

             Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Якщо на ранньому етапі на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліарісії, західноєвропейські динари, то з Х ст. карбуються свої гроші - срібники та златники, а у великих торговельних операціях використовується гривна. 
Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі, розвинутих ремесел. Це забезпечувало поступальний розвиток всієї держави. Напередодні монголо-татарської навали Давньоруська держава досягла високого європейського рівня, але цей поступ був насильно зупинений.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Греков Б.Д. Киевская Русь.-М.: Государственное издательство политической литературы, 1953 г.-568 с.

2.  Грушевський М.С. Ілюстрована історія України.-К.: Наукова думка, 1992 р., 544 с.

3.  Крип’якевич І.П. Історія України.-Львів: Світ, 1990 р.- 520 с.

4. Ганжа О.І. Соціально - економічні відносини часів Київської Русі. -К.: Просвіта, 2002. ст.23-26.

5. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. - С.: Проща, 2001. ст.83-86.

6. Звєряков М.І. Давньоруська держава розквіт та занепад // Україна в історії-1999.-№3.- С.8-12.

7. Грушевський М.С. Очерки истории украинского народа. - К.: Вакор, 1990.ст.233-238. 
11. Грушевський М.С. Нарис Історії Київської землі. - К.: Освіт, 1991. ст. 203-221 
12. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Л.: Юноза,2003. ст..32-36 
13. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К.: Теза, 1992. Т.2, ст.136-139 
14.     Історія України в особах. Давньоруськая держава. - К., 1997.

15.   Корінной М.М Переславском земля. Перша половина XIII ст. - К., 1992.

16.    Літопис руський. - К., 1989.

17.    Толочко П.П. Кіївськая Русь. - К., 1996

18.  Рибаков Б.А. Київська Русь і руські князівства XII-XIIвв. М., 1982

19.  Юшков С.В. Нариси з історії феодалізму в Київській Русі.

20. «Повість временних літ»

21. Тихомиров М.Н. Крестянскіе і міські повстання на Русі XI-XIIIвв. М., 1955.

22. Мавродін В.В. Народне виховання у Стародавній Русі XI-XIIвв. М., 1961.

 

23. Юшков С.В. Суспільно-політичний лад і право Київської держави. М., 1949.

24. Греков Б.Д. Київська Русь. М., 1953

25. Зимін А.А. Холопи на Русі. М., 1973

26. Покровський. С.А. Суспільний лад Давньоруської держави. У кн: Праці ВЮЗІ М., 1970, Том XIV

 

 

 

     27 листопада 2012 року                                              Г.П.Шуригіна