Украинская диаспора

У серії "Українські дослідження Оттавського університету" видано іншу капітальну бібліографічну працю, яка є важливим і оригінальним внеском до поглибленого вивчення міжлітературних взаємин. Автор її, відомий канадський бібліограф-україніст О. Пясецька, опрацювала значну кількість джерел і включила до покажчика відомості про англійські та французькі переклади з української літератури (незалежно від місця видання), історико-літературні огляди, критичні публікації, присвячені окремим українським письменникам та українській літературі в цілому.

У цій сфері дослідження української літератури відома праця Я. Славутича "Антонована бібліографія української літератури в Канаді" (три видання).

Поза Україною в різних країнах живе понад 200 митців українського походження різного віку і різних напрямків. Більшість з них гуртуються в "Об'єднанні митців-українців в Америці" з центром у Нью-Йорку і в "Спілці українських образотворчих митців" з центром у Торонто. Деякі їх твори були показані на "Світовій виставці українських митців", яка відбулася в Торонто в 1982 р. У 1985 р. в Торонто в галереї Канадське-української мистецької фундації і у Вінніпегу, в осередку української культури й освіти, відбулася ретроспективна виставка робіт відомого українського художника М. Левицького, присвячена 50-річчю його творчої діяльності. До М. Левицького художнього оформлення українських книжок у Канаді майже не було. Він підніс оформлення української книжки в Канаді на високий рівень, заслужено посідає одне з перших місць у всій зарубіжній українській книжковій графіці. В його творах використовуються традиції українського народного мистецтва.

Не можна не згадати прізвищ провідних українських художників зарубіжжя: Я. Гніздовський, В. Цимбал, Р. Логуш, В. Фаркавець, А. Лисак, С. Лада, О. Теліжин, В. Юрчук, І. Кейван, І. Осадча, X. Микитюк. Ім'я американської художниці О. Марищук-Кендл, українки за походженням, відоме шанувальникам сучасного малярства, її роботи експонувалися не лише в США, айв Україні. На запрошення Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном художниця була на стажуванні в Київському художньому інституті в майстерні видатного графіка В. Касіяна (1971—1973 pp.).

В історичному центрі Парижа Я. Геник, українкою за походженням, відкрито картинну галерею в січні 1989 р. з метою зібрання творів українських митців і широкого ознайомлення європейської публіки з ними, їй дуже хочеться, щоб українське образотворче мистецтво знайшло своє місце в Парижі. Для цього вона докладає всіх можливих і неможливих зусиль. Я. Геник під час Осіннього салону в Парижі організувала виставку "Художники України", на якій було показано понад 40 картин. Було випущено каталог, відбулися зустрічі з українськими митцями. В 1988 р. премію "Друзів Осіннього салону" отримав вихованець Київського художнього інституту С. Чепик.

Художні зв'язки України із зарубіжними країнами сьогодні є актуальними в мистецтвознавстві. Такі зв'язки спростовують думку про "провінційність" українського мистецтва. Українська діаспора, її художня інтелігенція прагнуть поєднатися у спільній праці з відродження духовних скарбів нашого народу, що є важливим і прогресивним явищем в історії нашого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.РОЛЬ І ПЕРСПЕКТИВИ  УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ У ПРЦЕСІ  ВСТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

 

         Ще починаючи  з першої хвилі, українські емігранти  розуміли свої можливості у  допомозі батьківщині. Визнавали  й необхідність такої підтримки.

       Так, враховуючи  злиденне становище українських  шкіл у Східній Галичині, українські  поселенці в Канаді розпочали  збір коштів на підтримку народної  освіти. Таких пожертв було зібрано 5,6 тисячі доларів у Канаді і 9,4 тисячі - у США.

Чималу активність у розвитку зв'язків виявляли читальні Товариства "Просвіта", Товариства ім. Михайла Качковського та інші.

        Беручи активну  участь в суспільному житті  країн проживання, вони сприяли  утвердженню позитивного іміджу  України у світі та отримували  додаткові можливості для допомоги батьківщині.

Кожна наступна хвиля еміграції була більш інтелектуальною. І в міру своїх можливостей закордонні українці намагались сприяти відродженню української держави.

        Але розглянемо  сьогоднішні проблеми й переспективи емігрантів.

Геополітичні перспективи української діаспори, її подальша роль в українському світі вирішальним чином залежать не тільки від кількісних та якісних характеристик власне самої діаспори, але й від вектора трансформаційних процесів всього українства. Зупинимося тезово на тому, що являє собою, що може і які тенденції розвитку нашої сучасної діаспори.

           Кількісні  характеристики українців за  кордоном завжди викликали дискусії. В цілому прийнято вважати  чисельність діаспори в межах  до 5-8 млн. осіб, що мають хоча б частково українське походження у західному світі і близько 8-12 мільйонів ідентифікуючих себе з українським корінням у країнах СНД. Тобто загалом за межами України постійно проживає близько 13-18 млн людей українського походження. Звичайно, ці оцінки досить відносні, але показують кількісну вагомість діаспори. Що стосується її якісного складу, то це, в основному, так званий "середній клас" як у західному, так і східному світі. При цьому зорганізованість закордонних українців Заходу і Сходу разюче відрізняється - якщо перші майже всі є членами національних громадських організацій або партій, то другі охоплені ними ледь на 5-10 %.

          Трансформаційні  процеси української діаспори  в основному пов'язані з прискореною  асиміляцією, яка стимулюється, по-перше, фактором появи (як то не здається парадоксально на перший погляд) незалежної держави України, що призвело до втрати основної місії української діаспори - носія національної ідеї та репрезентанта вільного українства, борця за державність, незалежність, за цивілізоване місце України, українського народу, держави, нації в світі. Всі ці функції (не будемо зупинятися, наскільки успішно) перебрала на себе незалежна Україна, а сучасна діаспора не виробила ніякої нової надідеї свого існування. По-друге, прискорена асиміляція стимулюється настроями розчарування західної діаспори сучасними українським реаліями, відсутністю суттєвих успіхів України в економіці, політиці, скочуванням країни до рівня посередніх держав. По-третє, асиміляція українців обумовлюється природними процесами зміни поколінь. По-четверте, слід констатувати незацікавленість (якщо не більше) ряду державних чиновників на Сході і Заході (в Росії, Польщі, Словаччині і т.д.) розвитком української діаспори. Показово, що асиміляційні процеси в середовищі західної і східної діаспор відмінні - в східній діаспорі, зокрема, в останнє десятиліття спостерігається активізація деяких центрів (приклад - Москва).

        В цілому  можна констатувати, що сьогодні  триває процес вмирання старої  української діаспори Заходу з політико-культурними і ностальгічними домінантами і народження нової її генерації, заангажованої на Україну скоріше прагматично, економічно і дещо політично, без яскравої ознаки українського етновизначення. На Сході тривають аналогічні процеси. При цьому слід очікувати, що етновизначення, політично-економічна заангажованість на Україну в новій генерації діаспори як на Сході, так і на Заході буде пропорційною успіхам України як держави. Такі маємо реалії.

         Що ж, виходячи  з цієї схематично окресленої ситуації, можна очікувати в геополітичному вимірі від закордонного українського світу сьогодні і завтра?

          Україні і діаспорі треба разом віднайти, сформулювати і почати реалізовувати єдину надідею, яка спроможна поєднати зусилля всього світового українства. Цією надідеєю може стати входження України до групи світових країн-лідерів, а нової української політичної нації - до групи націй-лідерів. Наступний крок - розробка стратегії і тактики реалізації обраної надідеї. Виходячи з культурних, економічних та ін. особливостей України, менталітету українського народу, історичних традицій та сучасного стану речей доцільно стратегію економічного розвитку країни базувати не на самодостатності і пропорційності поступу в переважній більшості галузей господарства, науки, техніки і технології, а зосередити зусилля на декількох домінантних галузях - "галузях прориву". Ними для нас, українців, можуть бути аграрна, космічна, інформаційна, освітня галузі (в першу чергу гуманітарні та фундаментальні науки).

        Отже, тільки  висока мета, достойна надідея, яка  стане спільною для всього  світового українства, може зупинити  пришвидшені за останнє десятиріччя  асиміляційні процеси, змобілізувати  українців як в Україні, так  і в світі. За цих умов нова геополітична роль української діаспори зразка початку ХХІ ст. - це перехідна ланка між Україною і країною проживання в економічній, політичній і почасти культурній сферах, спосіб (радше суб'єкт) оптимального проникнення в світ. При цьому нова генерація західної діаспори в силу свого практицизму і порівняно меншої пов'язаності з Україною може виявити себе в нових галузях, в першу чергу бізнесових. Це, зокрема, туризм, торгівля з Україною та домінантна галузь нового розвинутого суспільства ХХІ ст. - інформаційні та комп'ютерні технології. Останнє має надзвичайну вагу і вирішальним чином вплине на поступ країни і нації. Тому для активізації розвитку України, закладення підвалин на далеку перспективу ми повинні стати нацією тотальної інформаційної мобільності. Сьогодні першим кроком у цьому напрямку повинно стати створення єдиного розвиненого багатопланового й багатоканального інформаційного (зокрема, пресового), інтернет-поля "Україна-діаспора", "Україна-Світ".

       Українці на  етнічних землях, які безпосередньо межують з сучасною Україною, можуть і повинні бути безпосередніми активними учасниками так званих "єврорегіонів". Українська держава повинна ініціювати і стимулювати їх розвиток. Ідея єврорегіонів на Сході, Півночі і Півдні (Росія і Білорусь), Заході (Молдова, Словаччина, Польща) унікальна. Єврорегіони - це організаційна форма прикордонних відносин, в рамках якої держава в цілому і місцеві органи зокрема мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної і гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, розвитку інфраструктури, екології. В сучасній Європі діє вже близько 30 єврорегіонів, які дозволяють оптимально задовольняти національні культурні запити поліетнічного населення прикордоння, суттєво знизити загрози конфліктів між національними державами.

         Щодо, України  і її оточення, доцільними бачаться  єврорегіони "Донбас-Кубань", "Слобожанщина-Східна  Слобожанщина", "Берестейщина - Волинь" тощо. Ці утворення, зміцнення безпосередніх зв'язків українських етнічних територій (безвідносно, в якій вони сьогодні державі опинилися) на реґіональному рівні де-факто дають змогу вже сьогодні задовольнити існуючі культурні, мовні, інформаційні та інші запити українців у смузі прикордонних районів і областей Росії, Білорусі, Молдови, а також зміцнити економічні зв'язки етнічних українських територій, включити їх в єдиний економічний, культурний, інформаційний комплекс України, який, правда, тільки формується.

         Унікальну  роль діаспора, особливо західна, може відіграти у створенні сучасного громадянського суспільства в Україні. Багаторічна практика показує, що активна взаємодія громадських українських організацій діаспори та недержавних неприбуткових організацій в Україні дозволяє створити потужний державницьки зорієнтований демократичний і відкритий "третій сектор". Наразі маємо ряд міжнародних донорських організацій, які активно формують "третій сектор" українського суспільства на свій копил. Активне підключення до цього процесу української діаспори дозволило б у глобальному плані пришвидшити, сконсолідувати і віднайти чіткі державницькі вектори "третього сектора" України

         Що ж  до прямої значної фінансової  допомоги від західної діаспори, кризовій, тим більше посткризовій  Україні, то її очікувати навряд чи слід. Причини цього - розчарованість неефективним і, напевно, не завжди цільовим використанням коштів раніше наданих лідерам національно-демократичних сил. Тобто небажання віддавати свої гроші на розкрадання українськими депутатами.

          У цілому, вирішуючи проблеми ролі української  діаспори в геополітичних процесах, слід орієнтуватися на нові  параметри української діаспори  як на Сході, так і на Заході. Тільки їх врахування, спільні  дії в режимі резонансу інтересів "Україна - діаспора" можуть дати суттєвий позитивний обопільний ефект.

         На даний  момент розвиток українських діаспорних мереж сприяє посиленню впливу діаспори на прийняття політичних рішень в країнах проживання. Прикладом активної політичної діяльності, та й потенціал української діаспори проявився під час помаранчевої революції,визначна її роль у факті визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Лобіювання інтересів українства є характерним для традиції діяльності українських діаспорних громад на території Європейського Союзу, США та інших держав. Враховуючи, що досягнення високих критеріїв ЄС і США у сфері демократизації суспільства є однією з головних умов євроінтеграції, поширення європейської практики у цій сфері завдяки представникам української діаспори позитивно впливає на спроби утвердження демократії в Україні, відповідність держави критеріям цінностей та вимогам ЄС.

 

Також важливим чинником розвитку України з країнами ЄС є потенційні економічні можливості української діаспорної мережі. Підприємці з числа української діаспори своєю економічною діяльністю сприяють інтеграції історичної Батьківщини в сферу міжнародної торгівлі, виступають посередниками налагодження зв'язків між підприємцями України та країнами проживання. Активізація економічної взаємодії України з діаспорою сприяє інвестиційній привабливості України, розвитку систем платежів, банківських переказів, банківської системи в Україні. Частина представників т. з. "четвертої хвилі (поки-що не дуже великої) вже не є бідними заробітчанами, а мають власні підприємства в країнах проживання, бажають вкладати фінансові активи в українську економіку. Найбільшого успіху, як посередника між Україною та Європейським Союзом, діаспора досягла в культурній сфері – фестивалі, дні української культури, культурна продукція спільного виробництва за участю діаспори ілюструє цивілізаційну спільність між Україною та країнами їх проживання. На етапі становлення держави дуже важливо ефективно використати накопичений українською діаспорою величезний капітал знань та можливостей. Європейський Конгрес Українців та Світовий Конгрес Українців беруть активну участь у виробленні стратегій взаємин України та діаспори. Це вироблення спільних меморандумів між урядом України та СКУ.