Формування політичної культури молоді

Формування політичної культури молоді, набуття нею політичних знань і навичок політичної поведінки є важливою умовою функціонування політики, насамперед держави, в інтересах суспільства. Необхідність засвоєння політологічних знань у сучасних реаліях обумовлюється тим, що оволодіння систематизованими науковими знаннями про політику закладає основу демократичної політичної культури молоді. Такі знання потрібні кожній освіченій людині. Вони сприятимуть формуванню здатності самостійно аналізувати політичні явища і процеси, визначати своє місце в них.

Успішна робота з формування політичної культури молоді можлива за умови, коли сповна враховується ментальність української нації. Як цілісне духовне утворення, що складається впродовж століть, ментальність є своєрідним кодом нації.

Головним засобом подолання негативних рис та деформацій української ментальності та політичної культури повинна стати реалізація великої спільної мети нації — побудова суверенної, соборної й демократичної української держави. Крайній індивідуалізм буде подолано формуванням демократичних суспільних відносин та соціально-правової держави, в якій індивідуальна свобода органічно поєднуватиметься з громадянськими обов'язками і відповідальністю.

Суспільство, сім'я, освіта, громадськість у будь-якій країні і за будь-яких умов їх функціонування неодмінно ставлять перед собою завдання виховати людину-громадянина, тобто особистість із певними рисами, якостями та характеристиками, яка вміє знаходити спільну зі своїми співгромадянами мову, дотримуючись заснованих на історичному досвіді, традиціях, надбаннях своїх попередників норм співжиття, що склалися на національному ґрунті.

З огляду на це й варто розглядати проблему формування політичної культури української молоді сьогодні.[2; 96 - 105].

Для становлення української державності суттєве значення має формування політики національної самоідентифікації, об'єднання громадян навколо загальнонаціональної ідеї. Розвиток національної ідеї — це безупинний процес, адже прихильники різних ідейно-політичних течій можуть мати протилежні уявлення про національну ідею.

Потрібнo враховувати, що в сучасному світі існують як конкуренція між різними політичними течіями, ідеологіями, як певними ціннісними системами, так і процеси взаємо-доповнення різних політичних ідеологій, створення так званих інтегративних теорій, що відображають певний суспільний консенсус щодо базових орієнтирів і принципів суспільного розвитку.

У ці процеси залучена і молодь, і від того, які ідейні тенденції переважають і переважатимуть у молодіжному середовищі, залежатиме не лише стан і характер національної ідеї, національної свідомості в найближчому майбутньому, але й у цілому майбутні шляхи розвитку українського суспільства. Саме молодь найбільш гостро відчуває новітні тенденції розвитку суспільства і є найбільш чутливою до болючих проблем сьогодення, найбільш адекватно здатна відобразити ці проблеми у духовній творчості. Тому такого значення для становлення нації й держави набуває розвиток духовного потенціалу молоді.

Особливістю свідомості сучасної української молоді є те, що вона формувалася переважно вже в умовах, коли існувала незалежна Українська держава, коли ідеї національного відродження вже сприймались як домінуюча в суспільстві ідеологія. Більшість соціально активної молоді спрямовує свою активність на підтримку й розвиток Української держави, на реалізацію принципів, які покладені в основу ідеології національно-державного відродження. І це є свідченням того, що Українська держава має майбутнє.

Тому характер розвитку національної свідомості залежатиме від того, які саме соціальні спільноти будуть залучені до цього розвитку, і надзвичайно важливою є участь у цьому процесі молоді, яка найбільшою мірою здатна привносити в нього дух оновлення й поступу. [3; 71 – 78].

У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини як відображення суспільного буття через призму конкретних умов життя та діяльності особи. Складовою індивідуальної свідомості молоді є її політична свідомість як сукупність певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають корінні інтереси молодої людини, а також політичних інститутів суспільства. Керуючись своїми уявленнями про свободу, справедливість, про демократичні принципи та права людини, кожна особистість обирає свій спосіб поводження тією чи іншою мірі зачіпає кожного члена суспільства, то кожна людина має можливість діставати уявлення про політичну систему, механізми її дії, про те, хто керує країною, хто приймає рішення, хто за що відповідає тощо.

Отже, наявність політичної свідомості особистості є першим результатом засвоєння пануючої в суспільстві політичної культури. Другим результатом є участь людини в політичному процесі. Адже вона засвоює політичну культуру не задля самої здатності розуміти світ політичного, знати закони та правила його функціонування, а задля власної участі у процесі владних відносин. Політична культура і дає кожній людині принципи політичної поведінки, політичні норми та ідеали, тобто визначає комплекси орієнтацій і установок стосовно існуючої системи в цілому та окремих її інститутів, і в першу чергу стосовно своєї особистої ролі в системі «людина — суспільство — держава».

Таким чином, політична культура особистості включає два основних компоненти: політичну свідомість і політичну поведінку. Відтак маємо говорити про культуру особистої участі в процесі реалізації влади: від голосування за певного кандидата як акта передання йому своїх повноважень в управлінні державою, до виконання безпосередніх функцій управління державою. [1; 47 - 49].

Не можна одночасно стверджувати, що рівень політичної культури вимірюється активністю участі в політичному житті. Міра участі кожної особистості в політичному житті є по суті унікальною за мотивами, потребами в реалізації інтересів тощо.

Узагальнюючи розгляд проблеми, виділимо такі основні положення:

— формування політичної культури повинно бути пов'язано з реалізацією демократичних процесів у країні;

• політична культура молоді є складовою частиною загальної культури суспільства. Тому, вирішуючи цю проблему, необхідно піднести на досить високий рівень головне: культуру всіх прошарків суспільства, всіх його соціальних груп, і в першу чергу — молоді;
• від рівня політичної культури залежить ступінь політичної і соціальної активності молоді. Це є необхідною умовою успішного відродження України як суверенної держави;
• проблему формування політичної культури молоді в Україні сьогодні маємо розглядати з урахуванням як суттєвих змін у суспільстві, так і особливостей участі молодих громадян і в усіх державотворчих процесах;
• активна діяльність з формування політичної культури як суспільства в цілому, так і, особливо, його молодого покоління, передбачає наявність і втілення сучасної української національної ідеї в повсякденне життя нашої молодої держави.

В аналізі основних детермінантів прояву політичної культури студентської молоді приділено увагу дослідженню психологічних чинників. Зазначається ,що особистість має низку внутрішніх механізмів реагування на стимули зовнішнього середовища, впливи якого  вступають у складні взаємозв’язки з притаманними кожній людині когнітивними, комунікативними, ціннісними структурами. [11; 15].

Серед психологічних властивостей особистості, які впливають на формування та прояви її політичної культури, дослідники виділяють властивості біологічного (темперамент, стать, вік), психологічного (емоції, воля, пам’ять, мислення, характер), соціального (настанови, цінності, світогляд), екзистенціонального рівнів (В.В.Ільїн, О.Б.Шестопал), особливості темпераменту та характеру (Ю.В.Ірхін, Ф.М.Кирилюк), емоційну зрілість, соціальний інтелект, особливості локусу контролю, самосвідомості індивіда, систему індивідуальних цінностей, тип особистості її Я-концепція та самооцінку, набір особистісних характеристик.

З урахуванням зазначених психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді можна їх узагальнити і об’єднати в цілісну систему аналізу. Виходячи з  концептуальної моделі особистості Л.М.Собчик, до провідних психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді було віднесено особливості мотиваційно-потребової сфери, когнітивного стилю, стилю міжособистісної взаємодії, ціннісних орієнтацій. [5;105 - 110].

 Особливості формування політичної  культури мало вивчені, оскільки, власне, й поняття "політична культура" надто складне, неоднозначне і навіть суперечливе.

Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом особливої уваги Платона, Аристотеля, Ш. Монтеск'є, Н. Макіавеллі, К. Маркса, К. Мангейма та багатьох інших учених. Великий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені.

Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття "політична культура" фахівцями.

Перший. Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

Другий. Політична культура — це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.

Третій. Політична культура являє собою процес формування та реалізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особистості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.

Четвертий. Політична культура — об'єктивне відображення і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

П'ятий. Вважають, що політична культура характеризується як система переконань, ідей, уявлень, установок, моделей поведінки, що склалися історично.

За таких різнобічних трактувань поняття "політична культура" важко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена "політична культура". [6; 135-139].

Існує кілька видів типології, а ще більше типів політичної культури, оскільки надто різними видаються підстави для такої типологізації.

Так, американські політологи, зокрема С. Верба, виокремлюють три типи політичної культури: патріархальну, підданську та активістську. Патріархальна характеризується відсутністю інтересу до політичного життя, розподілу і чіткого визначення політичних ролей у суспільстві. Підданська культура пов'язана з досить сильною орієнтацією на політичну систему, її діяльність, функціонування.

Активістська культура характеризується помітним інтересом громадян до діяльності держави, різних суб'єктів політичного процесу, їх високою громадсько-політичною активністю.

Загалом дещо спрощено можна виокремити два основних підходи до визначення змісту поняття "політична культура", які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.

Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно-політичних утверджень. [29; 210].

За структурою політична культура є поєднанням політичної свідомості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структуру та особливості. З огляду на викладене можна схарактеризувати власне поняття "політична культура".

Оптимальне і найточніше, на наш погляд, таке визначення: політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура охоплює такі аспекти:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, 
  як має здійснюватися влада;
• емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, 
  любов до батьківщини);

визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що 
визначають, як можна і як слід діяти. [19; 29 - 31].

Складний і неоднозначний взаємозв'язок політики і культури. Політика може деформувати культуру, негативно впливати на її розвиток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення. [22; 165].

        Історично раніше виникає культура взагалі, а потім, при поділі суспільства на класи, формується його політична організація, виникає політика, формується політична культура. Оскільки політика і культура рівноправні, то між ними існують тісні взаємодія, взаємовплив, взаємозалежність.

Принципового значення набула проблема особливостей формування політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Слід враховувати, що ментальність українців має кілька системотворчих ознак:

• українцям властива інтровертність у сприйнятті всього, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;
• для українців характерна кордоцентричність, яка проявляється в   сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, культуро- творчості і естетизмі життя;
• поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анархічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом.