Контрольная работа по "Культурологии"

Побожні люди часто відбували прощі до святих місць. Такі прочани, странники, були в особливій пошані й діставали  захист при церквах і монастирях. Вони відвідували українські святощі  або йшли у далекі дороги: до Царгорода, на Афон, до Єрусалима, часом на захід  до Барі в Італії, де були мощі св. Миколая, й до Рима. Найбільшу славу мали паломники, що верталися з пальмами зі Святої Землі.

З часом  прочанство так поширилося, що духовенство  мусило гостро виступати проти нього. «Краще бути добрими, сидячи дома, як ходити на прощі, — навчали священики. —  Багато прочан ходить тільки тому, щоб  нічого не робити, мандрувати й даром  їсти та пити». Зле, мовляв, роблять  ті, що легкодушно присягаються йти  в Єрусалим, — таким треба призначати церковні кари, «бо ці присяги нищать нашу землю...»

Україна мала доволі своїх святих місць. Особливо шанували Печерський монастир — туди сунули найбільші юрби прочан. У  великій пошані були ікона Богородиці Пирогощі в Києві й друга ікона  Богородиці у Вишгороді, обидві привезені  з Греції; вишгородську ікону 1155 р. забрав Андрій Боголюбський і перевіз до Суздаля у Московщині. В Галичині славилася чудотворна ікона Богородиці у Звенигороді.

Україна мала вже своїх святих: Ольгу, Володимира, Бориса й Гліба, Антонія й Феодосія печерських і багато інших божих  угодників. Найбільше почитали мощі Бориса й Гліба, складені у Вишгороді  в окремій, спершу дерев’яній, церкві. Володимир Мономах поставив тут  кам’яну церкву, й у травні 1115 р. відбулося святочне перенесення  мощей. На святі були митрополит, кілька єпископів, світське й чорне духовенство  та так багато народу, «що покрили  город і заборола, аж страшно було глядіти». Домовини святих поклали  на сани, й князі та духовенство  перетягли їх до нової церкви зі святочною процесією. Народ напер  на похід такою юрбою, що поламав  по Дорозі огорожі. Мономах велів  тоді кидати в юрбу срібні гроші  й кусні дорогих матерій, щоб  звернути увагу маси в іншу сторону. Князі спорили між собою, як пошанувати святих: Мономах бажав поставити  домовини посеред церкви й над  ними побудувати срібний терем, інші князі хотіли похоронити мощі в окремій  коморі збоку церкви. Духовні порадили: «Кидайте жереб, — де схочуть мученики, там їх поставимо!» Жереб рішив  проти думки Мономаха. Домовини святих обкували сріблом, золотом та іншими прикрасами й так само стіни комори.

Тодішнє духовенство проповідувало повне  відчуження від інших вір. Тільки в православній церкві можна знайти спасіння: «Хто є в іншій вірі, чи в латинській, чи в вірменській, той не побачить життя вічного». Ретельні обрядовці уважали, що як хто  зіткнеться з іновірцем, вже стає нечистий. Раз до келії одного ченця  увійшов лікар-вірменин. Коли чернець  про це дізнався, скрикнув: «Як ти посмів увійти і споганити мою  келію й тримати мене за руку! Іди від мене, іновірний і нечестивий!..»  Хто їв із поганами, пізніше мав  очиститися у церкві: над ним читали окрему молитву.

Світські  люди ці приписи не дуже пильнували. Доволі часті були подружжя українських  князів із католицькими князівнами. Наші князі не боронили латинським місіонерам бувати в Україні, в більших містах були католицькі церкви. Роман галицький  давав значні пожертви німецьким  ченцям, що його відвідували. Ідея унії з римською церквою за Данила не зустріла великого спротиву. Релігійна  толеранція проявлялася у приказці: «І цю віру, і тамту дав Бог».

Рідко трапляються  прояви релігійної байдужості. Проповідники нарікають деколи: «церкви стоять порожні, як є час молитви, мало хто  буває у церкві», — зате на ігрища всі йдуть юрбою. Про більші злочини  проти церкви не чувати. Згадується хіба крадіж у церкві, якої допускаються святотатці. Раз тільки записані у  літописах злочини суздальського  єпископа Федорця, якого судив 1172 р. київський митрополит Костянтин  за єресь і богохульство; його завели на «Песій острів» і там «осікли  його і язик врізали, як злодієві-єретикові, і руку праву відрубали, й очі  йому вийняли, бо сказав хулу на святу  Богородицю...»

1. Ярослав  Мудрий і культурний розвиток  Київської Русі.

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019— 1054), прозваний  Мудрим, який єдиновладно правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював  економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей  з багатьма королівськими дворами  — Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про  це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні  джерела. Скрізь, куди приходили дочки  Ярослава, вони несли із собою багатий  посаг, міцні моральні засади та високий  рівень культури. Історичні хроніки  розповідають про шлюб Анни Ярославни  з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала  співправительницею Франції. Це підтверджують  багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї ..." або "... у присутності королеви Анни". Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла  королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали  всі наступні правителі під час  коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво  в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених  людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування  книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо.

Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії  працювали переписувачі та перекладачі  книжок, про що літописець говорить: Ярослав многи книги списав, положив  церкви Святой Софии", зібрав першу  в Україні бібліотеку.

Ярослав зібрав навколо себе освічених людей  — Никона, Нестора літописця, митрополита  Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна  література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук  Костянтин, посадник Новгорода, його син  Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода  Вишата, син його Ян, діяч часів синів  Ярослава — 7 поколінь.

Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.

Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне  будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений  валами, що були складними інженерними  спорудами; при цьому було зведено  чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво і  триповерхові будинки з балконами  та галереями. На Подолі розміщувалися  торговий центр, пристань і 8 ринків. Про  це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві 1018 року.

Доба  Ярослава відома також великим піднесенням  мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися  в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і  нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських  споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

5. Внесок  Київської Русі у розвиток  культури

Київська  Русь, освоївши кращі досягнення народів  східних слов'ян, протягом IX—XII ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка  посіла визначне місце серед культур  країн Європи та Азії. Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про їх самобутність і спростовують тези окремих науковців про іноземні впливи, які особливо були популярними  серед вчених в XIX і на початку XX ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується  великою кількістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, графіті  у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали  школи. Народилася і утвердилася  любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування  та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському  соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — "книголюбцями". Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в  день й в нощи", був палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських  творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських  творів періоду Київської Русі —  це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає  ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і  мову народу. Найяскравіше це помітно  у билинах: тут образи богатирів  — це уособлення патріотизму і  мужності, героїки і безмежної  відданості Батьківщині.

Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев'яна архітектура, на зміну  їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться  Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський  у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський  собори та церква П'ятниці на торгу  в Чернігові, а також собори у  Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших  містах.

Високого  рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними  не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

Культурі  Київської Русі притаманні також  спільні риси в різних галузях  духовної і матеріальної культури —  житті, одязі, речах побуту, декоративно-прикладному  мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на сьогодні являє для  нас єдину спільність — культуру Київської Русі.

Для скріплення влади в державі та впорядкування  правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав устійнив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русинаІларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна  еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському  соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві  праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звод.

Київська  Русь за Ярослава Мудрого була великою  і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб  зберегти цілісніть своєї держави, а заразом забезпечити права  своїх синів, Ярослав встановив  систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод —Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

Галицько-Волинське  князівство

Матеріал  з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ) — східноєвропейська середньовічна руськадержава. Існувала в 1199 – 1349 роках. Керувалася монархами із династій Рюриковичів, П'ястів та Ґедиміновичів. Утворена волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок об'єднання Волинського князівства із Галицьким. З середини 13 століття, післякоронації Данила Романовича, стало королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське  князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздроблености Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм - Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство).

Князівство  проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща,Угорщина, половці, з середини ХІІІ століття — Золота Орда, Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом, Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське  князівство занепало через відсутність  міцної централізованої княжої влади, надмірно сильні позиції боярськоїаристократії у політиці. 1340 року, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця.