Курс лекций по дисциплине "Истории украинской культуры"

- духовні цінності, які  існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо). Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури традиційно відносять елементи: інтелектуальні (наука, освіта); естетичні (мистецтво, література); етичні (мораль); соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика); релігійні.

Таким чином, якщо говорити про взаємозв'язок матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі:

- матеріальне є фундаментом суспільства і відіграє основну роль;

- духовне - пробуджує в людині особистість, відіграє головну роль, тобто підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.

Типи культур:

- світова культура.

- національна.

- домінуюча.

- субкультура.

- контркультура.

Форми культур:

- постфігуративна ( традиційна, народна).

- елітарна (класична).

- модерністська культура.

Основні функції культури:

- людинотворча (культура – це, свого роду, дзеркало, де людина бачить себе такою, якою вона повинна стати, і такою, якою вона була і є);

- інформаційна (у цій функції культура пов'язує покоління, збагачуючи кожне наступне досвідом попередніх);

- регулятивна (культура створює і відтворює сукупність норм і правил поведінки, головна мета яких - організація спільного життя).

Культура є результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення людини. Людина є суб'єктом культури, її творцем. Але людина є також і об'єктом культури, оскільки вона формує себе в процесі своєї діяльності. Її людські якості є результатом засвоєння нею культурних цінностей суспільства, його традицій. Тому культура є мірою людського в людині, характеризує розвиток людини як суспільної історії. Як писав російський поет Микола Заболоцький (1903-1958 pp.):

Два мира есть у человека:

Один, который нас творил,

 Другой, который мы от века

Творим по мере наших сил.

Таким чином, зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету. Культура не існує поза людини.

 Становлення первісного  суспільства та початкові стадії  зародження і розвитку культури  в епоху палеоліту. Первісна культура  – одна з найважливіших і  найцікавіших тем курсу. Вона  започаткувала ту гаму граней  матеріальної і духовної культури, які в наступні епохи лише  шліфувалися й поглиблювалися  цивілізацією.

Першою формою людського співіснування було первісне суспільство, яке було найбільш тривалим в історії людства. Всю цю історію археологи поділили на три віки:

Кам 'яний	бронзовий	Залізний
2 млн. - IV тис. р. до н.е.	II - початок І тис. до н.е.	з І тис. до н.е.

 

- палеоліт (примітивні знаряддя  праці - дротики, рогатини);

- мезоліт (лук і стріли, розвивається рибальство);

- неоліт;

- енеоліт (знаряддя з міді).

Починається приручення тварин. Перша із тварин, яку було приручено – це собака ( у пізньому палеоліті – 15-10 тис. р. до н.е.).

Щодо часу появи найдавніших людей на території сучасної України, то спочатку історична наука стверджувала, що це сталося в період раннього палеоліту – 300-200 тис. років до н.е. Підтвердженням цьому є матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала 200 тис. років тому поблизу с. Лука-Врублівецька (Кам'янець-Подільського району Хмельницької обл.). Але нещодавно українські археологи в одній із експедицій на Закарпатті знайшли кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, що датуються значно раніше – мільйон років тому. Це на сьогодні найстаріша пам'ятка в Європі періоду палеоліту.

Отже, можна зробити висновок, що територія України була заселена першими людьми ще в праісторичну добу. Як свідчить археологія, антропогенез в Україні відбувався, напевно, відповідно до тих самих стадій розвитку людини, що і в інших регіонах Землі, тобто на зміну архантропу (пітекантроп – "людина прямоходяча" близько 2 млн. р. т.) прийшла людина типу палеоантропу (неандерталець близько 150-100 тис. р. тому). А близько 40 тис. р. тому з'явилася людина сучасного фізичного типу – «людина розумна», яку назвали кроманьйонцем.

Початковою формою організації суспільства при палеоліті було так зване «первісне стадо», або «праобщина». Це був довгий період виділення людини із тваринного світу. Людина поступово накопичує навички виготовлення та застосування знарядь праці (ручні рубила з кременю, різноманітні скребла, палки-копачки, гостроконечники та ін.). Людина цієї доби володіла вогнем.

Поступово і повільно з'являється і розвивається мова, яка стає найважливішим чинником культурної еволюції людства. Поява й розвиток мови сприяли не лише обміну інформацією, а й її збереженню і накопиченню, що прискорило інтелектуальний розвиток суспільства.

Духовне піднесення палеолітичної людини позначалося на її мистецтві. Знаменитий археолог Едуард Лартьє в 1836 р. знайшов у гроті Ла Мадлен (Франція) зображення мамонта на куску мамонтової кістки.

В Україні перші зразки мистецтва періоду палеоліту знайдені на Молодове І (Чернівецька обл.) і Пронятин (Тернопільска обл.) На мамонтовій лопатці з Молодового в центрі зображено тварину, а по боках - різні прямі і криві лінії.

Серед зображень на стінах печер палеолітична людина залишила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Крім малюнків знайдені також кістяні статуетки жінки, «палеолітичні Венери». Такі фігурки були пов'язані з культом Матері й близьким до нього культом родючості. Деякі дослідники вважають, що протягом довгого часу первісні люди не розуміли причинного зв'язку між статевими стосунками і народженням дитини. Тому появу новонародженого на світ сприймали, як прояв вищої сили. А той факт, що ця сила діяла саме через жінку, надавав останнім перевагу у суспільстві, як істотам, що контактують із вищим, невідомим світом.

Для того, щоб картина духовності палеолітичної людності була повнішою, слід сказати про зародження музичної культури. На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, у добу палеоліту почали з'являтися перші музичні інструменти. Так, наприклад, на палеолітичній стоянці Придністров'я знайдено чотири флейти. За свідченням дослідника Мезинської стоянки (Чернігівщина) С.Бібікова, частину кісток мамонта використовували як перші ударні інструменти (гомілка, лопатка, тазова кістка, нижня щелепа тощо).

Слід зазначити ще одну особливість первісного мистецтва – орнамент. Ще в ХІХ ст. на Мезинській стоянці були знайдені вироби, прикрашені геометричним орнаментом. Геометричний орнамент – головний елемент Мезинського мистецтва. Таким чином, можна зробити висновок, що культура людності в палеолітичну добу зароджувалася у період пізнього палеоліту.

Людність епохи мезоліту, неоліту – значною мірою зберегла духовні здобутки попередньої епохи і розвинула культуру далі.

Приблизно до 12 тис. років до н.е. палеоліт в Україні переходить в епоху мезоліту. Найсуттєвішими здобутками епохи мезоліту було винайдення луку і стріли, що поліпшило якість полювання та дало змогу створювати запаси їжі. Мисливство стало провідною галуззю господарства.

Крім того, був зроблений крок до скотарства. Людина приручила собаку, свиню, вівцю, козу, корову, про що свідчать археологічні матеріали, знайдені на стоянках: Журавська (Чернігів), Кирилівська (у Києві), Гребеники (на Одещині), Фатьма-Коба і Мурзак-Коба (в Криму).

На думку вітчизняних і зарубіжних істориків, у мезоліті відбуваються суттєві зміни і в суспільній організації людей, яка набула вищої форми цієї організації – племінної. З появою племен – завершується тривалий процес формування родоплемінного ладу, що грунтувався на общинній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі продуктів серед членів роду племені. Тому його й називають первісним або докласовим суспільством. Велике значення для розвитку продуктивних сил первісного суспільства мало зародження землеробства і тваринництва, що сприяло виникненню суспільного поділу праці.

Перший великий суспільний поділ праці – виділення пастуших племен значно підвищило продуктивність праці і створило можливість для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.

Другий великий суспільний поділ праці – виділення ремесла, сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство і як результат - майнова нерівність і експлуатація.

Утвердження родоплемінного ладу сприяло розвиткові не лише матеріальної культури, а й духовного життя первісної людини.

Мислення і звукова мова зробили значний внесок у становленні людини. Починають формуватися мовні системи, які мало чим відрізнялись від існуючих нині. Згодом з перетворенням мов племен на мови народностей та розкладом первісного суспільства почали складатися мовні сім'ї. Уже наприкінці первісного суспільства існували найбільші мовні сім'ї, а саме:

- семіто-хамітська сім'я  – у Північній та Східній  Африці, Передній Азії;

- мовна сім'я банту  – у Центральній, а згодом і  Південній Африці;

- китайсько-тибетська –  у Східній Азії;

- алтайська мовна сім'я  – у Центральній Азії;

- мовні уральські сім'ї  – у Південно-Західному Сибіру;

між Балтійським морем і Середнєю Азією виникла найбільша у світі індоєвропейська мовна сім'я, до якої належать – слов'янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індо-африканські, а також вірменська, грецька й албанська мови.

Що стосується мистецтва родоплемінної общини, то, як свідчать археологічні пам'ятки – це кругла скульптура і рельєф. Наскельні малюнки зображають тварин і людей, мисливські та військові сцени, релігійні сюжети.

Зароджується пісенне, танцювальне й інструментальне мистецтво. Одним з найдавніших видів мистецтва були танці. Первісні люди танцювали колективно, дуже образно відтворюючи сцени полювання, рибальства, воєнних дій та ін. З розвитком мови і мислення починає зароджуватися народна творчість у формі переказів, казок, оповідань про походження людини, світу, про явища природи. У первісних людей формується також деякі практичні знання з медицини, фармакології, токсикології, які давали можливість лікувати.

Крім того, первісні люди закладають елементи лічби, вимірювання відстані, обліку часу. Так спочатку було 3-5 позначень числових понять. Великі відстані вимірювали днями шляху, менші – польотом стріли або списа, ще менші – довжиною частин тіла: ступні, ліктя, пальця, і т.п. Отже бачимо нерозривність процесу формування матеріальної і духовної культури первісного суспільства, зародженням релігії.

Релігійні погляди людства почали виникати вже на відносно зрілому етапі його розвитку, коли людина набула здатність до абстрактного мислення. Творчі здібності знайшли вихід у таких ранніх формах релігії як тотемізм, фетишизм, анімізм і магія.

Тотемізм – це віра в існуванні тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом – певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися, його вважали «батьком», «старшим братом», який допомагає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати.

Фетишизм це віра в надприродні можливості неживих предметів, які, нібито, здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, дерево, окремі знаряддя праці, спільно виготовлений культовий предмет (талісман).

Магія – це віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. В залежності від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, шкідливу, охоронну, воєнну, лікувальну, любовну.

Анімізм – віра в існування надприродних істот, що містяться в будь яких тілах (душах), або діють самостійно (духи). Первісні люди були переконані, що вони складаються з двох частин – тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, а також, що душа має здатність покидати тіло, наприклад під час сну (саме тому був звичай не будити сплячу людину).

Анімістичні уявлення живлять віру у життя після смерті. З анімізмом пов'язані обряди поховання небіжчиків: врятувати душу померлого й влаштувати її у «тому» світі, або ж запобігти помсти чи зазіхань на «цей» світ тих, хто його покинув. Небіжчику клали «необхідні» речі, їжу, а пізніше – вбитих рабів, дружину, тварин.

Щоб запобігти будь-яким спробам померлого покидати домовину, крім «здобрення» небіжчика, вживали й інших заходів. Часто тіло зв'язували, або сповивали. Інколи здійснювали «повторне вбивство», про що свідчать пробиті черепи, проткнуті списами тулуби.

Душі померлих поділяли на декілька груп. Найбільшу небезпеку становили душі небіжчиків, які вмерли щойно. їх гніву можна було запобігти, лише задобривши дарунками або обрядами. Згодом небіжчики «звикали» до свого нового «життя» і вже не прагнули повернутися назад.