Курс лекций по дисциплине "Истории украинской культуры"

Таким чином, «Руська правда», за оцінками вчених, є «перлиною в історії руської культури» - вона допомагає уяснити соціальний лад України-Русі і свідчить про стан її правосвідомості.

«Руська Правда» не втратила свого значення з розпадом Київської Русі. Вона відбилася на статуті, який діяв в Галичині та на Правобережній Україні.

Архітектурні пам'ятки можна поділити на З групи: - укріплення; - цивільні будови; - церкви.

Укріплення-городиша зводили у вигляді земляних валів та ровів з дерев'яними частоколами. У валах влаштовували проїзди з брамами. В Києві за часів Ярослава було три брами: східні – Лядські; західні – пізніше названі Львівськими та народні – Золоті.

У Переяславі – теж три брами: Княжа; Єпископська; Кузнецька. У Новгород-Сіверському – 2 брами: Чернігівська та Курська. Ці брами являли собою складні будови. У Києві, наприклад, Золоті ворота були двоповерхові. Перший, властиво, й був брамою в землянім валі зі стінами, облицьованими цеглою. На другому поверсі був парапет, на якому стояла церква Благовіщення, вкрита золотими листами, що й дало назву брамі: на заборолах (забори, мури) ставили вежі (сторожові башті) для спостереження за околицями міста.

Від первісних дерев'яних будівель не збереглося слідів. Проте залишилися деякі рештки кам'яних будівель. Найстаршою археологічною пам'яткою в Києві є рештки фундаментів палацу, мабуть Ігоря та Ольги, (близько середини X ст.). Це була двоповерхова споруда зі стінами, збудованими з каменю та цегли. Палац прикрашали мармурові колони, мозаїка, фрески, позолота.

За Ярослава число мурованих будинків збільшується. Збудовано новий княжий палац, який назвали «великим» або «Ярославовим двором». Але Київ був не єдиним містом з пишними палатами: вони були в Чернігові, Переяславі, Білгороді. Угорський король, побачивши місто Володимир-Волинський, сказав: «Такого міста не бачив я і в німецьких краях» (1231р.).

Найдавніших пам'яток церковної архітектури не збереглося, тому що то була дерев'яна архітектура. Збереглася невелика частина мурованих храмів, але вони дійшли до нас у пошкодженому вигляді. Найстаріші муровані церкви Києва – Десятинна, Успіння Богородиці – були прикрашені фресками, мозаїкою, мармуром.

Другим величним храмом був собор Спаса в Чернігові. Це один із найкращих зразків в архітектурі XI ст. За Ярослава споруджено багато пишних храмів. Серед них – перлина українського мистецтва, св. Софія. Стіни Софії були вкриті мозаїками, і фресками. Св. Софія збереглася до наших днів. Крім св. Софії, за Ярослава було збудовано: церкви св. Юрія та Ірини, Благовіщення над Золотою брамою.

Храми будували також в Чернігові, Каневі, Галичі, Холмі – по всіх більш-менш значних містах. Кожен князь, бажаючи залишити після себе пам'ять, будував церкви. Але були випадки, коли церкви будували не князі, а бояри або ченці – як Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Більша частина церков XI -XIII ст. загинули.

Від загального київського типу церков відрізняється архітектура церков Західної України XIII ст. Головна відмінність полягає в матеріалі: в Західній Україні будували церкви переважно з великих кубів тесаного каменю. Застосування такого матеріалу давало можливість робити різьбу не лише всередині церкви, але й на зовнішніх стінах (церков Св. Пантелеймона в Галичі).

Мозаїка – мистецтво, характерне для розкішних будов X-XII ст. Техніка мозаїки була дуже складна: різнокольорові кубики скла або смальти вставляли в свіжорозведений цемент стіни відповідно до малюнку. Перші мозаїки з'явилися в Києві у Десятинній церкві, але від них майже нічого не залишилося. Найбільше мозаїки залишилося у Св. Софії.

Фрески – це малювання по ще вогкій стіні, причому спочатку накреслюють контур малюнку гострим керном (наконечником). У Св. Софії серед фресок бачимо різноманітні сюжети: сцени з Нового та Старого Заповітів, портретні зображення родини Ярослава, сцени розваг та полювання.

Отже, культурний розвиток Київської Русі створив родючий фунт, на якому пізніше постали різноманітні у своїх проявах і самобутні за характером культури українського, російського і білоруського народів.

І взагалі, середньовіччя в культурному розвитку Європи – це час формування європейської цивілізації, європейських держав і народів з їх національними традиціями, мовами, культурами. Подальший розвиток продуктивних сил, поява нових міст, досягнення в науці, літературі, мистецтві – це крок у розвиток світової культури.

Українська культурна епохи Відродження (кінець XV-початок XVII ст.) Основні особливості розвитку української культури наприкінці XV-початку XVII ст. визначалися надзвичайно складною політичною ситуацією на українських землях які зазнавали національного, соціального та політичного гніту мови й віри з боку Литовсько-Польських феодалів. Разом з тим українське суспільство XVI-XVII ст. характеризується формуванням національної самосвідомості, перетворенням українського народу в українську націю.

Освіта і культура України. Центрами освіти України були єпархії, монастирі при яких існували школи. Підручниками були церковні книги, вчителями –духовенство.

Вищу освіту після закінчення шкіл вихованці одержували в Європі. Багато хто з них відігравали провідну роль у культурному й національно-державному відродженні кінця XVI-початку XVII ст. Це Плетенецькі, Борецькі, Копистеньські, Зизанії, Саковичі, Беринди та ін., які народилися й виросли в умовах польського й католицького засилля в Західній Україні, вчилися в єзуїтських школах.

Українці в Краківському університеті не тільки вчилися, а й ставали професорами, це такі як професор Юрій Дрогобич (бл.1450-1494), Павло Русин (Рутенус) із Кросна (бл. 1470-1517). У XVI ст. на небосхилі вітчизняної культури зійшла яскрава зірка — Станіслав Оріховський (1513 - ?), письменник, мислитель, тонкий знавець класичної латині.

Значним виявом національно-культурного відродження 
в Україні стало заснування Острозького культурно-освітнього осередку (кінець XVI-початок XVII ст.). До його складу входила Острозька слов'яно-греко-латинська академія (бл. 1576) — перший навчально-науковий заклад на Сході Європи, що виник у добу поширення протестантських рухів, спрямованих проти католицизму. Сучасники називали її «храмом муз». Засновником академії був Костянтин Острозький (1526-1608).

У школі окрім мов викладали так звані «науки вільні» або сім мистецтв — граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Ректором став відомий богослов, письменник і педагог Герасим Смотрицький.

Школа виховала таких відомих діячів України, як учений і письменник Мелетій Смотрицький, Захарій Копистенський, Іов Борецький, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Іов Княгинецький.

Провідну роль у тогочасному суспільстві відігравала церква. Вона була «духовним царством» для українців, що об'єднувало християн візантійсько-слов'янського обряду, особливо у зв'язку з процесами державотворення. Церква виступала на захист руської мови.

Ідеї Реформації та Відродження, що поклали початок просвітництву, значно поширюються в Україні, спрямовуються на національно-культурний поступ. Цьому сприяло виникнення церковних братств, які стали новими суспільними організаціями. Найстарішим в Україні було Львівське братство (1439), яке відстоювало права, мову, релігію українських міщан.

Мета братства: збереження і пропаганда української культури. З часом виникло ще кілька братств, у тому числі Успенське, при якому було засновано Львівську братську школу (1585). Її статут «Про правила і порядок науки виховання молоді в школах, встановлених Львівським Ставропігійським братством», був взірцем для інших шкіл. Усі учні мали однакові права: «Багатий над убогим у школі нічим вищим не має бути — тільки самою наукою, тілом же всі рівні».

Першим ректором школи став Іов Борецький (?-1631) — відомий письменник, політичний діяч, один з видатних промовців свого часу. Учителями в школі працювали провідні вчені, письменники Стефан Кукіль (Зизаній), його брат Лаврентій, Кирило Ставровецький, Транквіліон, Іов Борецький, Арсеній.

У 1615 р. у Києві на Подолі виникли Богоявленське братство і при ньому школа. Її заснування пов'язано з ім'ям Галшки (Єлизавети) Гулевичівни — дружини мозирського маршалка Стефана Лозки. В організації братства і школи активну участь брали гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який записався до братства з усім Військом Запорозьким, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарасій Земка та ін.

 Певні зрушення у  бік пом’якшення колоніального тиску на українську духовність стало затвердження польським королем Владиславом IV у 1632 р. «Статей для заспокоєння руського народу».

У 1631 р. у Києві виникла Лаврська школа. її засновник — архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. У 1632 р. Лаврська школа була об'єднана з Братською і діяла під назвою Києво-братська колегія. Це єдина з усіх братських шкіл, що досягла ступеня вищої школи і за рівнем навчання не поступалася західноєвропейським університетам. Згодом на честь її засновника — видатного просвітителя і гуманіста Петра Могили — колегію почали називати Києво-Могилянською.

Кінець XVI-початок XVII ст. був періодом найбільшої інтенсивності ренесансних впливів у провідних жанрах літератури, мистецтва. Велася полеміка між православними і проунійними публіцистами у релігійній царині.

Справжніми пам'ятками української полемічної літератури з православ'я були твори Іпатія Потія, Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Христофора Філарета, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького.

Видатним українським письменником-мислителем тієї доби був Іван Вишенський (між 1545-1550 - помер після 1620), який був поборником слов'янської мови та її поширення. Зазначимо, що найважливішим набутком цього періоду стало створення писемної української, «руської» мови, мови літературної і наукової, що була ближчою до народної мови, ніж давня церковнослов'янська.

Архітектура та образотворче мистецтво. Архітектура і живопис у XV-XVI ст. продовжують традиції попередньої епохи. Проте з'являються і нові тенденції: будуються замки з каменю або цегли з замурованими вежами та бійницями. В кам'яних храмах присутні давньоруські архітектурно-будівельні традиції (Троїцька церква в Межиріччі, Богоявленська церква в Острозі).

На образотворче мистецтво мали великий вплив народні сюжети: про це яскраво свідчить розпис Онуфріївської церкви в с. Лаврові, Вірменського собору у Львові та ін.

Розвивається і портретний живопис. Відомі прижиттєвий портрет П. Могили, який увійшов до фрески «Моління» (церква Спаса на Берестові), портрет ігумена Василя Красовського в Кирилівській церкві, настінний портрет князя К. Острозького в Успенському соборі. У цивільному (не церковному) живопису переважала козацька тематика. Народній картині «Козак Мамай» в тисячах копій впродовж багатьох століть відводилося почесне місце майже в кожній українській хаті .

Література. Важлива роль у розвитку української культури в XVI-XVII ст. належала народному епосу. В його основі — давньоруські фольклорні традиції. Прислів'я, приказки, казки, перекази творили народною мовою. Думи оспівували героїку народної боротьби за визволення української землі, славетну і трагічну долю народу, формували мораль, виховували любов до Вітчизни (думи про Олексія Поповича, про втечу трьох братів із Азова, про Самійла Кішку, Марусю Богуславку). До наших днів фольклор доніс народний настрій, тогочасні події. Думи й пісні пробуджували в народі патріотичні почуття.

Думи та пісні виконували в супроводі кобзи, бандури, ліри. Співці-бандуристи служили й у війську на Запорозькій Січі. Український народ мав свої оригінальні українські музичні інструменти — бандуру, торбану, ліру. Склався розмаїтий музичний інструментарій ударних (барабан, бубон, тулумбаси), духових (сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, труба, бугай, коза, ріг), струнно-щипкових (кобза, бандура, торбан, тримба). Набула подальшого розвитку українська професійна музика (переважно духовна).

Підбиваючи підсумок розвитку культурного життя в Україні наприкінці XV-початку XVII ст., зазначимо, що в українській культурі перехрещувався вплив культури й духовності Сходу і Заходу, ідей Відродження, гуманізму й Реформації. Підкреслимо, що ці впливи знайшли в Україні сприятливий грунт в умовах запеклої боротьби за національну державність, економічну незалежність, політичні і громадянські права, традиційний церковний устрій. Вони дали прекрасні плоди у вигляді відродження національної культури. В XVI ст. ментальність українців піднімається на рівень національної самосвідомості, осмислення себе окремим народом із власною історією, державою, культурою. Почав формуватися ренесансно-бароковий тип української культури, який у XVII ст. пишно розцвів на українських землях і чітко простежувався в Україні у XVIII ст. Уже в XVII ст. українці мали свою вищу школу, яка здобула визнання в усьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства. Український народ створив високу барокову культурно-естетичну систему, в якій почали відроджуватися джерела національної культури.

В останній третині XVI ст. на Заході спостерігається значне розширення інформації про Україну, до того ж ця інформація стає ширшою і різноманітнішою за змістом та характером. Власне, це перехідний період в історії культурних взаємин України й Західної Європи, коли завершується ренесансний етап їх розвитку і розпочинається наступний, бароковий, якому притаманні інші риси й тенденції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.Асєєв Ю.С. Джерела: Мистецтво  Київської Русі. – К., 1980.

2. Балабаєва З. Ідеологія соціального глобалізму. Критичний аналіз доктрини Римського клубу. – К., 1989.

3. Бевзенко Л. Социальная самоорганизация (Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций). – К., 2002.

4. Бжезінський Збігнев. Велика шахівниця. Америка: її провідна роль та геополітичні імперативи. – Всесвіт, 1999. № 2. – С. 21 – 32.