Курс лекций по дисциплине "Истории украинской культуры"

 Були й інші форми  піклування про небіжчиків. Так, у папуасів і до наших часів  зберігся звичай з'їсти мозок  померлого, щоб після смерті обидві  душі могли зустрітися.

Провідну роль в організації суспільства відігравали різноманітні табу. Табу – слово полінезійського походження - система заборон на виконання певних дій, використання деяких предметів вимова вголос деяких слів тощо. Ця заборона не мала логічного пояснення і сприймалася усіма членами спільноти як те, що не потребує раціонального тлумачення. Недотримання табу суворо каралося.

Системи табу в різних народів досить складні, але головними з них слід вважати дві заборони:

1. Одне з перших, найбільш давніх табу стосується інцесту. Суть цього табу полягає в тому, що членам спільноти не дозволялося вступати в шлюбні стосунки з близькими родичами.
2. Другим важливим табу стала заборона канібалізму (людожерства). До застосування у сучасного людства табу можна віднести заборону на вживання певного виду їжі чи напоїв, носіння одежі, вживання чи не вживання окремих слів та ін.

Слід зазначити, що й у сучасному суспільстві табу відіграють важливу роль, адже на них спирається мораль, право, всі стосунки між людьми в межах великих чи малих соціумів.

Найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в умовах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час поліпшилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю.

Найефективнішим знаряддям праці для неоліту була сокира. Однією з найвизначніших рис неоліту, притаманною всім культурам, було виробництво керамічного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом для виготовлення знарядь праці.

Новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало до винайдення першого колеса – прясла, що слугувало за маховичок і важок для веретена. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створено ще один штучний продукт – тканину. З появою ткацтва в Північному Причорномор'ї з'явився й перший ткацький верстат.

Значно розвинувся в неоліт і наземний транспорт. Човни із стовбурів дерев стали звичайним явищем. Так, на території України – на Південному Бузі та на Осколі виявлено два човни цього часу. Як наземний транспорт використовували сані, волокуші, в які можливо запрягали биків. 

Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Йдеться про поширення землеробства й тваринництво. Ці два величезних досягнення первісної економіки часто називають «неолітичною революцією». В духовній культурі це проявилося в поширенні уявлень, пов'язаних з культом тваринної та людської народжуваності. Таким символом родючості були статуетки жінок і тварин (Трипільська культура, Кам'яна могила та ін.).

Однак слід зазначити, що відтворююче господарство існувало лише в південних та частині західних племен України і відігравало допоміжну роль. Пояснюється це нерівномірністю розвитку різних культур та локальною своєрідністю їх на різних територіях.

Археологічні культури цієї епохи виявлено в Європі, Азії, на Близькому Сході. Найбільш ранні неолітичні культури Європи з'явилися в VI - V тис. до н.е. На Балканах це культури Старчево – Криш – Кереш, Боян у Подунав'ї , в Центральній Європі та Прикарпатті – Дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою.

Прискореними темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникли землеробство і скотарство. У V тис. до н.е. (ранній неоліт) на Близькому Сході почали виготовляти знаряддя праці з міді. На початку III тис. до н.е. у Дворіччі із цегли-сирцю будували не пише житло, а й громадські споруди, палаци, храми, зрошувальні системи. Крім того, було винайдено гончарний круг і колісний транспорт.

У V-VI тис. до н.е. землеробські племена розвиненого неоліту населяли також Єгипет. З'являється кераміка з чудовим кольоровим розписом. З міді зиробляються різноманітні знаряддя праці.

Європа в епоху неоліту розвивалася під впливом близького Сходу і Єгипту, звідки, певно, до Європи потрапило багато видів культурних рослин, ряд свійських тварин. Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних пристроїв – спочатку в'язки соломи або купки каміння, потім шнурів з вузликами, чи нанизаними на них черепашками. Зародження географічних знань привело до створення перших карт, на яких позначався маршрут, нанесений на кору дерева або шкіру.

В образотворчому мистецтві неолітичних племен поширюється декоративний напрям, тобто прикрашення вжиткових речей (посуду, одягу, зброї) художнім розписом, вишивкою, різьбою. Наприклад кераміку, яку в ранньому неоліті нічим не прикрашали, в пізньому неоліті лісової смуги України почали оздоблювати орнаментом.

У V тис. до н.е. на південному сході Європи виникла велика культурно-історична область землеробсько-скотарських племен, яка простяглася до території сучасної України. Тут існувала землеробська культура із своєрідною керамікою, прикрашеною лінійно-стрічковим орнаментом, в силу чого ця культура одержала назву – культура лінійно-стрічкової кераміки. В основі господарства племен цієї культури лежало вирощування ячменю, пшениці, гороху, бобів, льону.

Близькою за типом господарства до культури лінійно-стрічкової кераміки була поширена в Україні трипільська культура, яка була відкрита ще наприкінці XIX ст. В. Хвойкою.

Сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень. Трипільські племена займали величезний простір Східної Європи від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини до Чорного моря і Балканського півострова.

Могутня трипільська культура мала широкі зв'язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і особливо з найпоширенішою тоді Егейською, або Кріто-Мікенською, яка виникла близько 6 тис. років до н.е. в басейні Середземного моря.

Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладо є міфи про священний шлюб, представленні, зокрема, широко відомими міфами про шлюби Зевса з богинями. Він обрав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. В Україні ці сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках (обвитих тілом змія, дракона). Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фольклорі слов'ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі (непорочне зачаття) діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та народження Ісуса Христа на Різдво в день зимового сонцестояння.

Отже, можемо зробити висновок, що матеріальна і духовна культура індоєвропейців і, в тому числі, предків українців, на землях України в епоху неоліту розвивалися відповідно до нової соціально-економічної ситуації, позначеної розвитком землеробства і звідси поступовим переходом племен до осілого способу життя. В цей час вперше з'явилися зразки усної народної творчості. Таким чином, культура неоліту стала вагомим періодом становлення східноєвропейської культури.

Активні економічні й соціальні процеси епохи розпаду первісного ладу сприяли подальшому розвитку культури, розширенню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, а це сприяло проведенню роботи по упорядкуванню календаря та вдосконаленню системи астрономічних знань. Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris – небесне тіло, зоря), тобто грунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (зокрема в українській, англійській) збереглися поняття «місяць» – небесне тіло і назва календарної одиниці.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно 29,5 діб. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабель, сприяли розвитку не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи сприяли розвитку астрономії, географії і картографії.

На цей час припадає зародження правових знань, які невід'ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а «знамення згори». Щоб з'явилося знамення, звинуваченим пропонували поєдинок, або «божий суд» (ордалій – від лат. ordalia – суд), а саме: випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав'язаними руками і т.д. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва і з'яляється монументальна кам'яна архітектура.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводжувалося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі і оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гильгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя. Іліада, Одіссея, Едда, Ірландські саги, Рамаяна, Бедуїнські перекази - ці та інші класичні зразки епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, героїчні подвиги та ін.

В усну народну творчість почали проникати класові тенденції, а саме: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатства.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків-покровителів. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осиріс вавилонський, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому, цей процес поділу розумової і фізичної праці схопив усю культурну сферу. Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, а саме, вожді, жерці, воєначальники, і згодом співаки, оповідачі, знахарі, знавці звичаїв, постановники театралізованих міфологічних вистав. Отже, виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як і інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культури первісного ладу.

Одним з найрельєфніших досягнень духовної культури первісного суспільства – було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто поступово, у міру перетворення піктографії – «перед писемності», що передавала пише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне, або погографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, китайців та ін. народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові «алфавітні» системи письма, які конвергентно поширилися по всьому світу в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

1. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися у світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств.
2. Матеріальна і духовна культура людства, в тому числі й українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними.
3. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід'ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 2. Духовна культура стародавнього населення України. Міфологічна модель слов’янського світу.

Період раннього середньовіччя для Центральної і Східної Європи – це час формування великих слов'янських об'єднань; зародження й утворення слов'янських держав; формування слов'янських мов і національних культур.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури дає підстави зробити висновки, а саме: відбувачася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалося усіма здобутками культур своїх попередників, і робило свій внесок у культурну спадщину.

Тільки в І тис. н.е. українські землі майже шість століть були ареною наступного руху різних народів, але як зазначає Н.Полонська-Василенко: «Хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між ... носіями старої та нової культури ... від неолітичної трипільської культури до Української державності».

Отже, що собою представляє культура стародавніх слов'ян? Світ слов'янського фольклору надзвичайно різноманітний. Існує переконання, що тексти давніх священних слов'янських пісень, міфів загинули після прийняття християнства на Русі.

У вітчизняній історичній науці, навіть те, що залишилося – зокрема «Велесова книга», (можливо написана новгородськими жрицями не пізніше IX ст. і присвячена богу багатства і мудрості давніх слов'ян Велесу або Волосу), вважається багатьма вченими підробкою.