Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Мая 2013 в 20:42, шпаргалка
1. Кобзарство як соціально-культурне явище: козацькі думи в контексті європейської епічної традиції. 2
2. Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво. 3
3. Барокова архітектура і образотворче мистецтво. 6
4. Українська література епохи бароко: полемічна література. 7
5. Особливий жанр народної картини «Козак-Мамай». 9
здійснив реформатор українського барокового театру Феофан
Прокопович, автор підручника «Пиїтика». Таким чином, україн-
ський театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетич-
не слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець,
став яскравим утіленням стилю бароко, а українські діячі, зокре-
ма вихованці Києво-
вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини. Мо-
дель шкільного театру Київської академії, до речі, була запозичена
Слов’яно-греко-латинською академією в Москві та Карловецькою
православною школою у Сербії. Окрім того, тогочасний шкільний
театр був центром перетину міжслов’янських зв’язків, оскільки
«на собі він випробував вплив польської культури, під її впли-
вом формувався. Багато сюжетів польського театру переселили-
ся на українську сцену, від польських майстрів було успадковано
мистецтво прямої побудови драматичного сюжету, алфавіт емб-
лем і алегорій. Сам же український театр зіграв вирішальну роль
у становленні московського шкільного театру» 2 .
Український шкільний театр можна вважати зародком профе-
сійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув
строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароко-
вим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.
З 1750-х років на українських землях з’являються театральні колек-
тиви професійного характеру. Зокрема, в Глухові діяв придворний
театр гетьмана Кирила Розумовського, в якому ставилися комедії
та комічні опери російською, італійською та французькою мовами.
З цього ж приблизно
часу в Україні з’являється
ський класицистичний театр. Ряд аматорських груп виступали
в Єлизаветграді (теперішній Кіровоград), Кременчуці, Харкові, а
в останні десятиліття виникли справжні професійні трупи. Таким
чином, як принагідно зазначають дослідники, «барокова драма-
тургія вже назавжди залишилась перлиною українського красного
письменства, об’ємно відтворивши те, як були реалізовані у за-
гальноєвропейському мистецькому дусі національні особливості
українського естетичного світогляду, які і дозволили йому стати
настільки неповторним явищем духовної культури» 1 .
Народний театр вертеп. Зберегли український театр, роз-
винули його в напрямі світської сатиричної комедії вертепні ви-
стави, що з’явилися в Україні в першій половині XVII ст. і поєд-
нали в собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народ-
нопоетичної творчості. Найцікавішими у вертепній драмі були
сцени з народного життя зі співами й танцями. Вертепні вистави 2
з’явилися на Україні в першій половині XVII століття, кінець їх-
нього побутування припадає десь на середину XIX століття. По-
чатком вертепу слід вважати різдвяну драму маріонеток, котра
перейшла в XVII столітті з Західної Європи в Польщу. Саме в цей
же час вертеп з’являється і на Правобережній Україні, яка входила
до складу Речі Посполитої.
Український вертеп виник, як і інші подібні різдвяні п’єси,
в церковно-шкільному середовищі і незабаром став надбанням
школярів, які розвозили його по дворах і одержували за вистави
грішми чи натурою. Першими складачами та виконавцями вер-
тепних драм були студенти, дяки, учні церковно-приходських
дячківських шкіл, письменні прихожани. Мандрівні бурсаки
розносили вертеп по містах і містечках, знайомлячи з ним на-
родні маси. Отже, середовищем, в якому народилася, виросла та
розповсюдилася вертепна драма, можна вважати українське сту-
дентство, головним чином київських «спудеїв» (студентів Києво-
Могилянської Академії, духовних училищ тощо).
Школярів, які ходили з вертепом, у народі називали мандро-
ваними дяками (див. докладніше відповідний розділ підручника),
спудеями, бурсаками, бакалярами, пиворізами, миркачами, комеді-
антами. Як відомо, спеціальних коштів на утримання студентів
Київська академія не мала. І тому київські школярі та студенти
змушені були самі знаходити собі засоби для щоденного існуван-
ня, для одягу та книжок. Одним із таких засобів були вистави вер-
тепу. Побутувало навіть слово «вертепство», тобто «промисел від
вистав вертепу», який давав можливість мати їжу та деякі гроші
на прожиття. Вертепна драма на Україні спочатку виконувалася
учнями шкіл, а за ними і благочестивими людьми з мирян. Збли-
ження з народом виявилося в цьому випадку ще кориснішим за
своїми наслідками. Як зазначають дослідники, «до різдвяних свят
студенти, особливо бурсаки, готували спеціальні вірші-орації,
«звізду», вертеп тощо. Вони ходили гуртом, охоче зливалися з місь-
кою та сільською «не школярською» молоддю, за що отримували
подаяння грішми, хлібом, калачами, ковбасами, іншою стравою;
іноді їх пригощали горілкою» 1 .
Вертеп — це «старовинний український пересувний театр
(відомий з XVII ст.), де ставили релігійні і світські (переважно
жартівливі та іронічні) п’єси; світська частина вистави поклала
початок українській комедії XIX ст.» 2 . Також дослідники зазна-
чають, що «вертепна вистава
розігрувалася у гарно
з дерева або картону двоповерховому будиночку (скриньці, ко-
робці) розміром 1,5 на 1,5 на 0,5 або менше. Ляльки виготовля-
ли з дерева, їх розмальовували і одягали відповідно до статі, віку,
професії, національної та соціальної належності персонажа. Під-
лога вертепного короба була вистелена хутром, щоб не було ви-
дно щілин, по яких виконавець водив ляльок, тримаючи їх за дріт.
Схований за задньою стінкою короба, вертепник говорив за дійо-
вих осіб різними голосами, помічники за сценою грали на музич-
них інструментах, виконували дуети, хори тощо. Дотепні, обдаро-
вані вертепники були своєрідними творцями й пропагандистами
народного мистецтва» 1 . Вистави показували на ярмарках, міських
площах, по хатах селян і міщан.
Вертепна вистава виразно поділялася на дві частини: релі-
гійну і світську (трагічну і комічну): перша — це властиво різд-
вяна драма, друга частина — це механічно прив’язана до неї
сатирично-побутова інтермедія. Тому ці частини розділялися —
на верхньому поверсі йшли п’єси на біблійні сюжети, на ниж-
ньому — світські або народно-побутові. Події вертепної драми
відділялися одна від одної співами — найчастіше виконувались
молитви, канти, псалми. Як зазначають дослідники, «складалась
вистава також з двох частин. У першій на верхньому поверсі
скриньки розігрувалася традиційна різдвяна драма: у 13–17 ко-
ротеньких явах розгортався
євангельський сюжет про
ня Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів — волхвів,
про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть
стинала йому косою голову. Вертепна вистава мала яскраво вира-
жений український колорит. Пастухи були в сіряках, із сопілка-
ми, по-народному віталися тощо» 2 . За злодійство Ірод поплатив-
ся життям; Смерть відрубає йому голову, а чорти волочать його
труп в пекло. Після загибелі Ірода — з піснями, танцями, віталь-
ними віршами з’являються на сцені один за одним всі персонажі
театральної інтермедії.
Друга частина вертепу, що виконувалася на нижньому повер-
з попередньою дією, і мала суто світський характер, адже «друга
(«народна») змінюється залежно від місцевих умов, історичного
періоду, здібностей самого вертепника» 1 . Найпопулярнішими се-
ред цих персонажів були: Запорожець, Москаль (він же Солдат),
Циган, Дід, Баба, Дяк, Шинкар (він же Жид), жебрак Савочка. До
того ж варто зауважити, що число задіяних ляльок у вертепній
драмі доходило до 40. Різноманітний склад цих персонажів по-
своєму відтворював структуру тогочасного українського суспіль-
ства, його звичаї, симпатії та антипатії. Як зазначають дослідни-
ки, «це була справжня мелодрама із життя українського народу.
В початкових явах іще відчувався зв’язок із першою частиною, бо
тут йшлось про Різдво Христа, а дід і баба та солдат і «красавиця»
Дар’я Іванівна розвеселялися тільки тому, що не стало Ірода. Далі
розгортались дійства з народним віршуванням, піснями, уривка-
ми з народних творів. Основна маса персонажів розмовляла укра-
їнською народною мовою, солдати — переважно російською, мова
циган була пересипана «циганськими» словами тощо» 2 .
Основна маса персонажів були вдягнені в народний одяг,
вони розмовляли соковитою народною мовою, змагалися в до-
тепах, співали, танцювали, тут звучали народні пісні, приказки,
прислів’я, фразеологізми. Все це створювало повчальне і веселе
видовище, типізоване за законами поетики народної творчості.
Окрім того, «дотепна динамічна дія, комічні ситуації, колоритні
образи створювали веселе народне видовище. У вертепі яскраво
проявилися народні симпатії та антипатії. Висміювався бундюч-
ний шляхтич, здирник-шинкар, уніатський піп, а переможцем ви-
ходив козак-сіромаха. На вертепну драму великий вплив справи-
ли фольклорні твори — в ній широко використовувалися народні
пісні, прислів’я і приказки, замовляння, народне образне слово» 3 .
.Вертепна драма була улюбленим народним видовищем на
Україні, і український вертеп — це явище безперечно самобутнє,
національне. Але в той же час варто вказати на факт спорідненос-
ті з російським народним театром «петрушкою», білоруським те-
атром «батлейкою» (від назви міста Віфлеєм — Бетлехем, де наро-
дився Ісус Христос), та польським народним театром «шопкою».
Побутування вертепу мало непересічні наслідки для розвитку те-
атру на українських землях. Світська частина вертепної драми (те,
що відбувалося в нижчій частині двоповерхового вертепу) — це
одне з джерел, з якого почалася реалістична українська комедія
XIX століття.
Надзвичайно цікавим явищем в історії українського шкіль-
ництва та освіти в XVII–XVIII ст. були так звані «мандрівні», або
«мандровані» дяки. Вони також називалися «школярами», «бака-
лярами» (бакалаврами), «спудеями» (тобто студентами, від латин-
ського слова studere — вчитися), «миркачами» (від першого слова
вітальної промови, з якою вони входили в дім — мир вам), і на-
віть «пиворізами» (вочевидь, від нахилу до певного типу напоїв).
Як зазначають дослідники, «в дослідженнях та художніх творах