Історія української культури

1. Поняття терміна «культура».       Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру. Культура є незамінним та невід'ємним спутником прогресу людства, цивілізованості. Культура - неодмінна умова формування і руху, розвитку розуму людини, оскільки людина, що володіє культурою, здатна осмислити свої дії, поведінку, критично оцінити їх, побудувати ієрархію цінностей і засобів їх досягнення і свідомо втілювати їх в життя. Культура - скульптор і двигун людського почуття.Аналіз різних визначень поняття "культура" дає можливість зробити наступні висновки: Отже, культура - це:   сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і споживання матеріальних і духовних цінностей.

Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.Культура як феномен суспільного життя є результатом суспільної діяльності, за допомогою якої матеріально і духовно людина перетворює світ і саму себе, створюючи власний, відмінний від природи світ, в якому вона живе.           2. Ґенеза терміна «культура».         Слово «генезис» буквально означає походження, виникнення, родовід. Поняття “культура” складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово “культура” латинського походження і означає “обробіток”, “догляд”.        Таке значення слова «культура» — «землеробство» — пішло у минуле. Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів. Слово «культура» набуло багатозначності у знаменитого римського оратора і публіциста Цицерона. У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого – засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.            Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття “культура” асоціюється з міським укладом життя, означав термін «Цивілізація», а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини, був ідеалом гуманізму. Нарешті, у ХVІІ ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення, хоча переважає думка, що культуру розуміли, як розум, свідомість. 
3. Структура культури.           Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну. При цьому теоретики, як правило, висловили кілька загальних фраз з приводу матеріальної культури, надалі всю увагу зосереджують на аналізі духовної. До певної міри це виправдане, бо галузь духовної культури значно багатша, різноманітніша і справді є основою існування культури. І тому не випадково, що терміни “духовна культура” і “культура” вживаються як тотожні. Матеріальна культура – це культура праці, матеріального виробництва, культура побуту, культура ставлення до власного тіла. Духовна культура – це багаторівневе утворення, яке включає пізнавальну, інтелектуальну, філософську, моральну, художню, релігійну та інші види культур.

 Можливий поділ культури за організаційними формами її існування: держава, церква, школа. Культуротворчий зміст їх зводиться до виховання людини, прямування суспільства по шляху свободи, демократії, соціальної справедливості. Хоч не раз в історії ці інститути служили знаряддям поневолення, пригнічення свободи, гальмували суспільний процес. За змістом та впливом на людину розрізняють прогресивну та реакційну культури.  
4. Функції культури. Функції культури

Культура як суспільне явище виконує певні функції. Основними є такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікативна, регулятивна, або нормативна, функція емоційного регулювання життєдіяльності людини, ціннісно-орієнтаційну, які органічно взаємопов'язані. Але, на думку багатьох культурологів, інтегруючою функцією культури є людинотворча функція.

Перетворювальна функція. Культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо.

Пізнавальна, або гносеологічна, функція. Культура, яка концентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, накопичує знання про світ, таким чином сприяючи його пізнанню і освоєнню, а також людини в світі.

Комунікативна функція. Культура це єдиний механізм передавання суспільного досвіду від одного покоління до другого, від епохи до епохи, від однієї держави до другої. Через це невипадково культуру вважають суспільною пам'яттю людства. Спадкоємність культурної традиції не повинна перериватися, бо це призводить до втрати суспільної пам'яті.

Регулятивна, або нормативна, функція. У сфері праці, побуту, між-особових відносин культура так чи інакше впливає на поведінку людей і регулює їх вчинки, дії і навіть вибір матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Функція емоційного регулювання життєдіяльності людини. Вона знаходить свій вияв у виробленні і застосуванні різноманітних форм емоційного настрою і знімання психологічних напруг, які виникають у процесі розумової та фізичної праці, побутових відносин людей. Засобами емоційного регулювання є співи, танці, ігри, кіно, телебачення тощо.

Ціннісно-орієнтаційна функція. Культура як система цінностей формує в людини певні ціннісні потреби й орієнтації. За рівнем і якостями знань, а також за моральними якостями оцінюють рівень її культури. Моральний та інтелектуальний зміст, як правило, виступає критерієм відповідної оцінки.

Людинотворча, або гуманістична, функція. Це інтегруюча функція. Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою "олюднення" самої людини, мірою людяності її ставлення до природи, суспільства, інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає за розвиток людини як людини. Усе, що створене, будь-який предмет цивілізації зберігає в собі здібності і властивості людини, відображує її історичний досвід, потреби, цінності. Саме в процесі предметної діяльності, в історичному процесі соціального життя створюється тіло цивілізації і культури - світ людини, світ її сил, можливостей.

5. Філософські концепції  розвитку культури епохи античності

Протягом всієї історії розвитку людства проблеми культурології були предметом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків тощо.

В епоху античності осмислення людської діяльності, її наслідків базувалося на протиставленні моралі та політики, культури й натури. Першими дослідниками цієї концепції були Сократ (470-399рр.до н.е.), Антісфен (446-366рр. до н.е.), Діоген Сінопський (404- бл.323рр. до н.е.). Вони протиставляли простоту життєвого укладу людей штучності, зіпсованості життя еллінських полісів. Кіники (Діоген) були першими критиками культури та цивілізації, задовго до концепції Ж.Ж.Руссо. Першим сформулював  і вивів закономірність культурно-історичного процесу Полібій (201-120рр. до н.е.). На його думку, розвиток суспільства відповідає коловороту явищ: сонце, дощ, сніг, сонце…, а також підпорядкований діалектичній зміні форм державного устрою й культури.

Сучасник Полібія, китайський історик, філософ Сима Цянь (145-86 рр. до н.е.) у фундаментальній праці “Шицзі” дослідив і вивчив історію та культуру Китаю, з’ясував закономірності та принципи розвитку цивілізації й культури. На його думку, історія постає як циклічний процес, рух по колу.

“Історичні записки“ включали дослідження з музики, науки, релігії, торгівлі та ін. Це була енциклопедія життя тогочасного китайського суспільства.

6. Філософські концепції  розвитку культури епохи Просвітництва.

У французьких просвітників термін «культура» майже адекватний терміну «цивілізація».

Просвітителі висувають ідею гармонізації відносин між суспільством і людиною, державою і громадянами. Основою такої гармонізації повинне стати виховання шляхом просвіти розумної людини, здатної усвідомити суспільний інтерес, як власний. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, можуть витворити досконалий суспільний і державний устрій, що відповідає сутності людини, яку просвітники розуміли як величину статичну. У цьому полягала обмеженість їх розуміння культури. Ж.Ж.Руссо першим піддав таку концепцію критиці. Він протиставляв зіпсованість і моральну розбещеність культурних європейських націй простоті та чистоті звичаїв народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку.

Шарль Монтеск’є (1689-1755) – французький просвітитель. Виникнення та розвиток суспільства пояснює як природно зумовлений процес. Наголошує на залежності історичного розвитку народів від географічних обставин, клімату, ландшафту, площі та ін. започатковував «географізний детермінізм» в соціології.

Помірний клімат, на його думку, сприяє формуванню волелюбності, войовничості.

Теплий клімат сприяє формуванню лінощів, покірності, розбещеності.

Родючі землі вимагають багато часу для обробки землі. Це сприяє встановленню правління однієї особи – монархії.

Неродючі землі сприяють утвердженню республіканського правління.

Розрізняє три види державного правління:

1. республіканське

2. монархічне

3. деспотичне

Соціальну цілісність пояснює через поняття «загальний дух народів» як результат дії багатьох речей. Підкреслює, що республіки занепадають через втрату доброчесності, монархії – честі, деспотії – страху. Для кожного способу правління шкідливим є також залучення до нього чужерідних принципів та спонукань до дії.

У німецькому Просвітництві переважає морально-антропологічна проблематика. Особливо це проявилось в працях Й.Гердера (1744-1803), який вважав, що суть культури – вияв в людині божественного порядку, який існує в історичній реальності. Просвіта та виховання сприяють передачі культурних цінностей через традиції.

Історія людства – це історія культури. Виділяє етапи культури народів Сходу, Греції, Риму, Середньовіччя. Висловлює думку про національну своєрідність культур і культурну єдність людства. Розглядає питання про неспівпадіння мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається історичний процес. Дійшов висновку про неправомірність нав’язування європейської культури іншим народам.

І.Кант (1724-1804) – видатний німецький філософ, представник класичної німецької філософії. Вважав, що культура – це здатність індивіда піднятись від чуттєвого існування до високого морального буття, при якому людина може діяти вільно, в ім’я мети, яку вона ставить перед собою відповідно до морального обов’язку. На думку І.Канта, людина від народження – добра. Виділяє в людині такі задатки:

– тваринні – прагнення до самозбереження, потяг до спілкування тощо;

• задатки людяності – прагнення до визнання власної гідності в очах інших, переваги над іншими, а це спричиняє суперництво, ревнощі та ін.;

– задатки особи – здатність розуміти та поважати моральний закон, з чого випливає можливість чинити свавілля.

Протягом життя людина розвиває свої задатки і передає знання і досвід наступним поколінням. Вдосконалюючи свої задатки, здібності, вміння, людина творить культуру.

І.Кант вважає, що цивілізація безжалісна до людини, хоч дає великі переваги всьому людству. Цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя в суспільстві. На його думку, культура на початку свого розвитку підносить людину над «тваринністю», на наступному етапі вдосконалює здібності і задатки («культура вміння»), і нарешті забезпечує моральне виховання особи, у процесі якого людина набуває здатності діяти відповідно до морального обов’язку.

7. Теологічні концепції  розвитку культури.

У богословських концепціях культури термін “культура” вживається у значенні культу(вшанування, поклоніння). Основна суть цих концепцій зводиться до розгляду релігії як базової основи розвитку культури. Так, на думку німецького богослова С.Пуфендорфа, культура – це проміжна ланка між Богом і людиною. Будучи залежною від Бога, культура впливає на людину, формує її і визначає її діяльність. В теологічній концепції Бог є центром і творчою силою світобудови. Сенс людського життя з його повсякденними турботами втрачає свою самоцінність. Головна мета – через пізнання Бога підготуватись до справжнього, вищого, щасливого життя, яке лежить за межами соціального буття.

Так, А.Блаженний (354-430), відомий християнський теолог і церковний діяч, засновник християнської філософії та історії у своїх працях “Сповідь” і “Про град Божий” виділяє два види життя людства: “Град Божий- заснований на любові до Бога та “презирстві до себе”. Уособленням такого життя на землі є церква. “Град земний”- життя, засноване на любові до себе і “презирстві до Бога”. Уособленням такого життя на землі є держава. На його думку, держава є злом, але це покарання людині за її гріховність. Висловлює думку про перемогу духовного над земним.

П.Тілліх намагався створити універсальну “теологію культури”. На його думку, культура містить в собі релігійний досвід, філософський аналіз цього досвіду і є теологією культури. Трагедія полягає у відчуженні релігії від культури, але це не позбавляє їх духовної єдності. Протягом всієї історії життя людства або релігія підпорядковує собі культуру, або культура відособлюється, стає автономною, замикається в собі, втрачає тим самим смислову основу. Як ідеал пропонував встановити гармонію двох начал. Ідеї Тілліха сприяли поширенню екуменізму (подолання конфесійних відмінностей).