Історія української культури

17. Структура та цінності  духовної культури.

Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура.Духовна культура - це з одного боку, процес виробництва, споживання, накопичення і розповсюдження духовних цінностей, а з іншого - це результат, міра досягнутого суспільством у його духовному становленні. У цьому зв’язку виділяють духовну культуру певного історичного періоду (Античності, Середньовіччя, Відродження тощо),духовну культуру певного народу ( українська культура, німецька культура, культура народу майя тощо). Це різноякісні феномени. Їх не можна порівнювати за кількісними показниками. Наприклад, некоректно оцінювати культуру одного історичного періоду як нижчий чи вищий стосовно іншого періоду. І так само не можна говорити , що культура якогось народу більш чи менш розвинена, ніж культура іншого народу. Усі вони є елементами цілісної системи духовної культури суспільства, які взаємодіють, взаємозбагачуючись.

18. Діалог культур: історичний  аспект.

Діалог культур- термін, що виник у XIX ст. для позначення процесу зближення країн, народів, континентів, насамперед у культурній сфері. Спершу цей термін відображав взаємозбагачення, взаємовплив і взаємозалежність матеріальних і духовних надбань людства в культурно-географічному розрізі, передусім, як взаємодію культур Заходу і Сходу, Європи й Азії, Півдня та Півночі. У XX ст. вирішальним для свідомості, мислення, вчинків дедалі більшого числа людей стає взаємне одночасне спілкування - діалог різночасових історичних. Культура як осучаснена історія вступає в діалог зі своєю історією, збираючи у витворі минуле, сьогодення й майбутнє, насамперед відповідно до потреби дедалі повнішого осягнення дійсності, яка вже не піддається «розумовому» пізнанню, тобто, діалогічність стає методом самого мислення. В мистецтві активна співавторська роль читача, глядача, співрозмовника виявляється визначальним формотвірним принципом. Тому кожне явище культури є фокусом цілісної системи витворів цієї культури і водночас місцем дотику і взаємовпливу з іншою культурною цілісністю. Діалогу культур, визначених в їх буттєвому розумінні, виміряний масштабом людського існування, є діалогом індивідів, які живуть і спілкуються на межі культури, бо кожний індивіде новою особливою культурою. Феномен буття в культурі саме й полягає в присутності «Ти» для зосередженого «Я», необхідності іншого для власного визначення, тобто саме визначення культури припускає її діалогічність.2

19. Українська культура  як історичний феномен.     Феноменальність української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші і найтриваліші в історії людства ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації. В основі української культури – чисті джерела, які споконвіку б’ють і світотворять на нашій землі. Її становлення, традиції складались тисячоліттями. Нашу культуру, історію, нашу свідомість розтягували, обкрадали, переписували спеціально створені комісії при царях і при генсеках. Нас переконували, що українці – це якийсь випадковий народ без історії, без культури, без власного розуму. Але сьогодні все нові й нові факти свідчать про унікальність, своєрідність, базовість, ґрунтовність та феноменальність нашої культури.Її ознака – це те, що її генеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземахПросторові географічні чинники матеріальної, духовної і фізичної української культури визначалися своєрідними природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, а також горами і морями, які оточують цей життєвий простір.Одним з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм, глибока заглибленість в історію, адже земля наша і сьогодні найбагатша, найдавніша, найбільш пристосована для проживання, для культурно-цивілізаційного творення українські пісні, щедрівки, календарі, складені нашими пращурами ще у сонцепоклонницьку добу! Рукописи Руси – України зафіксували більшість рис української мови.

20. Розвиток і становлення  понять «етнос», «нація» і «національна  культура».

етно-логічно «народ» і «нація» — ідентичні поняття, що визначають біологічне походження групи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є тотожними.Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв´язками. 
Схематично діалектику його формування можна змоделювати у такий спосіб: з сім´ї виросла родина, з родини — рід, рід перетворився на плем´я, плем´я — на народ. Внаслідок тривалого співжиття племена змішувалися.Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим чинником його існування. Люди здавна були пов´язані природою, простором, який для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй починалося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія тощо.Нація формується з етносу.Етнос — стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території.За сучасних умов вершиною розвитку соціально-етнічної спільності є нація. У визначенні нації й досі поширене сталінське тлумачення: спільність людей, що має спільні мову, територію, культуру; єдність економічних, соціально-політичних і духовних інтересів. Однак чимало політологів стверджують, що мова, територія, господарські зв´язки і культура є не ознаками нації, а сприятливими умовами її формування й розвитку. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.

21. Специфічні риси української  національної культури.          Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу: починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуюючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Менталітет – це манера мислення, його склад, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і у даному випадку, нації. Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної та східної ментальності. Мірило стійкості українського етносу, його реальна цілісність як динамічної саморегульованої системи, визначалось не державою, не ідеологією, не чисельністю народу, а міцністю збереження господарсько-культурних і побутових традицій, силою зв’язку поколінь і точністю передачі досвіду предків своїм нащадкам. Саме традиційна система внутрішніх зв’язків між людьми, між поколіннями зберегла українців як народ. Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі. Українська сім’я відіграє значну роль у формуванні українського характеру та менталітету, оскільки йде мова про вплив родинного життя, сім’ї на формування рис національного характеру. Специфіка української сім’ї дістала відображення в особливостях української національної психології. Тут передусім домінує жінка. Це віддзеркалюється у фольклорі, традиціях, звичаях та обрядовості українців. Ще однією рисою ментальності українців є релігійність. Вона є головною складовою світогляду всіх слов’янських народів. Прояв релігійності яскраво виявився в обрядовості як календарного, так і родинно-побутового циклів. Основним виявом релігійності в обрядовості є чітке дотримання послідовності і атрибутики обрядів отже, менталітет – це шар людської свідомості, який непрорефлектований, не усвідомлений повністю, потаємний від самих його носіїв, або, по іншому, соціально-культурний автоматизм поведінки.

22. Роль української ментальності  в формуванні української культури.  Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу: починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуюючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Менталітет – це манера мислення, його склад, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і у даному випадку, нації. Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної та східної ментальності. Мірило стійкості українського етносу, його реальна цілісність як динамічної саморегульованої системи, визначалось не державою, не ідеологією, не чисельністю народу, а міцністю збереження господарсько-культурних і побутових традицій, силою зв’язку поколінь і точністю передачі досвіду предків своїм нащадкам. Саме традиційна система внутрішніх зв’язків між людьми, між поколіннями зберегла українців як народ. Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі. Українська сім’я відіграє значну роль у формуванні українського характеру та менталітету, оскільки йде мова про вплив родинного життя, сім’ї на формування рис національного характеру Специфіка української сім’ї дістала відображення в особливостях української національної психології. Тут передусім домінує жінка. Це віддзеркалюється у фольклорі, традиціях, звичаях та обрядовості українців Ще однією рисою ментальності українців є релігійність. Вона є головною складовою світогляду всіх слов’янських народів. Прояв релігійності яскраво виявився в обрядовості як календарного, так і родинно-побутового циклів. Основним виявом релігійності в обрядовості є чітке дотримання послідовності і атрибутики обрядів отже, менталітет – це шар людської свідомості, який непрорефлектований, не усвідомлений повністю, потаємний від самих його носіїв, або, по іншому, соціально-культурний автоматизм поведінки.

23. Українська національна  ідея та ідейний зміст української культури.

Ідея українського націоналізму зроджена самим буттям Української Нації, історичним та духовним процесом її становлення та утвердження.

Ідеологія українського націоналізму розвинулася й постала як цілісна система понять та вартостей, які дають чітке й правильне розуміння основних питань існування світу, нації, людини, співжиття між народами та людьми. Український націоналізм не є якоюсь надуманою, штучною теорією, принесеною “з чужого поля”. Навпаки, йому притаманна глибока органічність, традиційність щодо основ буття Української Нації, її культури, самої психології народу. Визначальною ознакою українського націоналізму є його націозахисна всеохопна дія й функція. Тобто націоналізм завжди протиставлявся та поборював ті суспільно-політичні теорії й рухи, які в своїх засадах були розкладовими, деструктивними чи дезорієнтуючими щодо нормального й вільного життя Української Нації, а це: московський імперіалізм, комунізм, соціалізм, анархізм, космополітичний лібералізм. Світоглядно український націоналізм виходить з засад глибокого християнізму, чим заперечує ідеї безбожницької в своїй суті матеріалістичної цивілізації. Йому властивий всебічний ідеалізм, тобто плекання всього Духового, ідеального в людині й суспільстві Український націоналістичний рух завжди був та залишається рухом революційним. У найтяжчі періоди національного поневолення України він будив й поривав українство на визвольну революційну боротьбу проти гнобителів Колосальним явищем в історії української духовності й культури стали художні твори та ідеї письменників, які були або безпосередніми учасниками націоналістичного руху, членами ОУН, Все це доводить, що націоналізм увійшов у дух та кров українського народу, що без його ідей та життєво-політичних постулатів неможливим є вільний й могутній розвиток Української Нації, вільний й могутній розвиток Української Людини.

24. Етапи суспільно-історичного розвитку України та процес формування української нації.

Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців. Категорія "українська культура як цілісна система" порівняно нова. З початком демократичних перетворень у суспільному житті українського народу та з проголошенням державної незалежності України, наша національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами як саме цілісна система, що найповніше виражає духовний світ українського народу. Українська культура також поділяється ними за такими ж об'єктивними критеріями. Проте, виходячи з історичних факторів, слід зазначити, що українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони.

перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства

 2 період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби

третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти,

4період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого.

5 період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початкуXX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження.

6період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років.

7 період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями.

25. Трипільська культура. Основні здобутки.     Трипільська культура – найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства.Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Від тих часів ця пошана у великій мірі лишилося в культурі і побуті українців до сьогодні. Одяг, головні убори та взуття оздоблювалися мідними, кам'яними, бурштиновим, скляними прикрасами та амулетами. Ці вироби засвідчують і соціальне розшарування суспільства.Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів.Основними матеріалами для будівництва будинків були дерево та глина. Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини.До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні.1’Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Незважаючи на досить тонкі стінки, посуд був міцним. Орнамент мав вигляд спіралі в поєднанні із зображеннями сонця, місяця, тварин і рослин. Різноманітні орнаменти на посудинах – джерело інформації про світогляд і релігійні вірування трипільців. Через цікавий розпис цю культуру часто мистецтвознавці називають культурою мальованої кераміки, що вражає досконалістю форм та орнаментації.Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Не одне покоління археологів доклало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.

26. Культура кіммерійців, скіфів, сарматів та грецьких поселень.     З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. пам'ятки Кіммерійців. Які проживали в даний період ,представлено лише похованнями, зазви­чай курганними, відомі й безкурганні поховання.. Виділено два ступені куль­тури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'я­ним перекриттям у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з цилінд­ричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками. Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової.Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - Часто це символ-мітка: Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. До шедеврів світового мистецтва належить золотий гребінь із кургану Солоха. Побут і культура античних держав Північного Причорномор'я мали багато спільного зі способом життя та культурою всього античного світу. Під впливом давньогрецької культури поширилася грамотність. Важливе місце у суспільному і культурному житті посідав театр. Мистецтво античних держав Північного Причорномор'я являє собою складне переплетення еллінської традиційної культури і надбань місцевих племен. Набув поширення живопис, розвивалося мистецтво мозаїки, вазопис, скульптура, коропластика — виробництво теракотових статуеток. Була також розвинена різьба по дереву та кістці.