Насильство над дітьми в сімї

 Загальні причини:

• Ієрархічна структура відносин в родині 
• Непогодженість із твердженням: «Дитина має право…»
• Роль дитини в родині як «хлопчика для побиття»
• Особистісна незрілість батьків 
• Невміння спілкуватися й вирішувати проблеми зважаючи на потреби всіх членів родини 
• Економічні проблеми родини 
• Багаточисельність родини 
• Проблема узалежнення в родині (алкоголізм, наркоманія тощо)
• Замовчування проблеми домашнього насильства в суспільстві 
• Міфи та стереотипи щодо цієї проблеми 
• Правова необізнаність

Специфічні причини насильства: 
Фізичного:

• Невміння розв'язувати конфлікти мирними шляхами 
• Звичка використовувати силу для досягнення результату
• Невизнання тілесної недоторканності дитини 
• Наслідування прислів'я: «Кого люблю – того б’ю, навчаю розуму»
• Економічного:
• Бажання підкреслити повну залежність дитини від батьків
• Прагнення апелювати до фізичних потреб дитини, щоб сформувати тваринних страх щодо себе

Психологічного:

• компенсація свого комплексу неповноцінності шляхом приниження слабшого 
• Неприйняття іншої точки зору
• Бажання створити психологічну залежність від себе.

Сексуального:

• Сексуальні порушення
• Низькі моральні засади [1].

       За результатами  досліджень Джеймса Джиллігена, спершу причиною

насильства над дитиною вважали психопатологію батьків, потім увагу було

перенесено на соціальний контекст, з чого й дійшли висновку: фактори ризи-

ку приховані в соціальній ізольованості та системі цінностей батьків, яке й

зумовлює насильницьке ставлення до дитини. Потім насильство інтерпрету-

вали через інтерактивну соціальну модель зруйнованих відносин між бать-

ками й дитиною. Пізніше дослідники визначили фактори ризику на рівні індивіда, сім’ї та суспільства й довели, що не якийсь один фактор, а їх взаємовплив призводить до насильства над дітьми. Дослідники також зазначають, що наявність того чи іншого фактора ризику ще не означає вияву насильства, а ймовірніше вказує на можливість його виникнення.

Друга причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До

сьогодні фізичні покарання розглядають як гарний спосіб педагогічного впливу на «неслухняну дитину».

 

Причини насильства дітей у сім’ї розглядають у чотирьох контекстах: соціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий. [3;49].

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз класової структури суспільства й економічного стану окремих класів (робота / безробіття; добробут / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, тут треба враховувати в чомусь специфічні для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зокрема до насильства дітей у сім’ї, відносини між поколіннями й статями, ролями батьків і дітей, формальні і неформальні соціальні мережі тощо. Наприклад, у культурі існує взаємозв’язок між насильницькими формами поведінки й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на панування над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Здійснення такого прагнення за допомогою насильства визнають здебільшого як «легітимне». Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім’ї з боку чоловіків.

 Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім’ї (зниження народжуваності, плюралізм форм шлюбу й сім’ї, частоту розлучень і розриву

стосунків), специфічну структуру відносин і їх динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взає-

мостосунки, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин і часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім’ї в цьому контексті детермінується стресами батьків, сварками між подружжям, роздратованістю й нервозністю батька та матері. Найголовніше, що при цьому дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює приклади поведінки в складній ситуації.

Індивідуальний контекст розглядається і з боку батьків, і з боку дітей.

Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили

й слабкості. Він включає уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на особистий досвід дитинства, рівень самооцінки й самоконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

При розгляді індивідуального контексту дітей слід враховувати, що діти

– не тільки об’єкти впливу інших, але й самі – дійові особи, вони не просто

реагують на все, що відбувається навколо них, але й самі створюють ситуацію і певною мірою управляють діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не мають достатньо повноважень і знань, які б дозволяли повністю контролювати ситуацію. З цієї позиції жорстоке ставлення з дітьми – це, як правило, вияв влади батьків (і в цілому дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і мож- ливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім’ї, на- вантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у

кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й

змінювати свої уявлення про дітей у процесі їх по дорослішання тощо.

Існує безліч факторів, які сприяють виникненню жорстокого ставлення до дітей у сім’ї з боку батьків або відсутності належної турботи про нього.

 Ми розглянемо фактори, які виділяє психолог Наталія Волгіна:

1. У сім’ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, часто є дитина – мішень, на яку «сиплються всі шишки». Її вважають особливою, що відрізняється від інших, або дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т.п., і тому вона стає об’єктом агресії членів сім’ї. Дитина може бути схожа чи нагадувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одного з членів сім’ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорстоке ставлення до себе з боку когось з членів сім’ї;

2. Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої

поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою люди-

ною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принципово важливі для дорослого;

3. Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двохмісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покарати дитину;

4. Модель домашнього насильства зазвичай передається з покоління в покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а роз-глядають як сімейні традиції. Якщо батьки в дитинстві були жертвами на-сильства чи нехтування потребами, то щодо своїх дітей вони будуть застосо-

вувати ті самі насильницькі методи виховання [3;48].

Отже, можна зробити висновки, що проблемою насильства над дітьми в сім'ї та її профілактикою займались багато вчених, але все одно ця проблема, не дивлячись на розробку науково обґрунтованої організаційно – педагогічної системи соціально – педагогічного захисту дітей від насильства в сім'ї є однією з малодосліджених проблем.

Аналізуючи наукову літературу, можна дати визначення поняттю «насильство над дітьми в сім'ї» -  це умисні дії батьків, щодо своїх дітей,які завдають їм шкоду. Розрізняють такі види насилля: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Соціально-педагогічна робота, щодо попередження насильства над дітьми в сім'ї.

2.1. Нормативно-правова база попередження насильства над дітьми в сім'ї.

Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини була Женевська декларація 1923 р., спрямована на створення умов, що  забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право

дитини на допомогу, належне виховання, захист. 

Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і

забезпечення їх основних соціальних потреб.

Головним документом сучасності, який регулюю законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:

Стаття 2

1. Держави-учасниці  поважають  і  забезпечують  всі   права,  
передбачені  цією Конвенцією,  за кожною дитиною,  яка перебуває в  
межах їх юрисдикції,  без будь-якої  дискримінації  незалежно  від  
раси,  кольору шкіри,  статі,  мови, релігії, політичних або інших  
переконань,  національного,  етнічного або соціального походження,  
майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи  
законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

     2. Держави-учасниці  вживають  всіх  необхідних  заходів  для  
забезпечення  захисту  дитини  від  усіх  форм  дискримінації  або  
покарання на підставі статусу,  діяльності, висловлюваних поглядів  
чи переконань дитини,  батьків дитини,  законних опікунів чи інших  
членів сім'ї.

Стаття 3

2. Держави-учасниці зобов'язуються  забезпечити  дитині  такий  
захист і піклування,  які необхідні для її благополуччя, беручи до  
уваги права й обов'язки її батьків,  опікунів чи інших  осіб,  які  
відповідають  за  неї  за законом,  і  з  цією метою вживають всіх  
відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

     3. Держави-учасниці  забезпечують,  щоб  установи,  служби  і  
органи,  відповідальні  за  піклування  про  дітей  або їх захист,  
відповідали  нормам, встановленим компетентними органами, зокрема,  
в  галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і  
придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають,  що кожна дитина має невід'ємне  
право на життя.

     2. Держави-учасниці  забезпечують у максимально можливій  мірі  
виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 12

   1. Держави-учасниці  забезпечують дитині, здатній сформулювати  
власні погляди,  право  вільно  висловлювати  ці  погляди  з  усіх  
питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється  
належна увага згідно з її віком і зрілістю.

     2. 3  цією метою дитині,  зокрема,  надається можливість бути  
заслуханою  в  ході  будь-якого  судового   чи   адміністративного  
розгляду,   що   торкається   дитини,   безпосередньо   або  через  
представника  чи  відповідний  орган  у   порядку,   передбаченому  
процесуальними нормами національного законодавства.

 

 

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають  всіх  необхідних  законодавчих,  
адміністративних,  соціальних і просвітніх заходів з метою захисту  
дитини  від  усіх  форм  фізичного  та  психологічного насильства,  
образи  чи  зловживань,  відсутності  піклування  чи  недбалого  і  
брутального   поводження  та  експлуатації,  включаючи  сексуальні  
зловживання,  з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої  
особи, яка турбується про дитину.

     2. Такі  заходи  захисту,  у  випадку необхідності, включають  
ефективні  процедури  для  розроблення соціальних програм з  метою  
надання  необхідної підтримки дитині й особам,  які турбуються про  
неї,  а  також  здійснення  інших  форм  запобігання,   виявлення,  
повідомлення,  передачі  на  розгляд,  розслідування, лікування та  
інших  заходів  у  зв'язку  з  випадками  жорстокого  поводження з  
дитиною,  зазначеними  вище,  а також, у випадку необхідності, для  
порушення початку судової процедури.