Насильство над дітьми в сімї

У одному із перших запитань,  респондентам запропонували оцінити поширеність і динаміку проблеми жорстокого поводження з дітьми.  Думки вчителів розходяться щодо відсотка дітей,  які зазнають жорстокого поводження.  За останні 4  роки,  оцінка ними рівня поширення різних форм жорстокого поводження з дітьми в Україні суттєво не змінилися.

Респондентам в Україні було найважче визначити рівень ляпасів як покарання. Відповідно до 24%  респондентів,  менш як 10%  українських дітей зазнають такої форми жорстокого поводження (14% у 2005 році).

Найоптимістичніші оцінки пов’язані із поширенням суворого тілесного покарання та ляпасів, і найбільша частка респондентів (50%) вважає, що цю форму жорстокого поводження зазнають менш як 10% дітей в Україні.

Респондентам було найважче визначити рівень поширення афективного (емоційного)  жорстокого поводження:  відповіді на ці запитання були майже рівномірно розподілені за шкалою від 0%  до 100%.  Більш оптимістичніші оцінки стосуються поширення такої форми жорстокого поводження,  як невиконання обов’язків по відношенню до дітей/відсутність батьківського піклування:  приблизно 40% вважають, що менш як 10% дітей зазнають цієї форми жорстокого поводження в Україні.

Варто зазначити,  що переважна більшість  (приблизно 70%)  респондентів вважають,  що сексуальне насильство стосується менш як 10%  дітей в Україні.  Відсоток респондентів,  які вважають,  що ця форма насильства є винятковою,  залишився незмінним протягом останніх 4-х років. 

Респондентам також запропонували оцінити динаміку жорстокого поводження по відношенню до дітей за останні 10  років:  чи змінюється рівень розповсюдження проблеми?  Якщо так,  то чи стає ця проблема більш або менш поширеною?  Чи змінилася динаміка за останні 4 роки?

За останні 4 роки, частка респондентів, які вважають, що тілесне покарання та невиконання обов’язків по відношенню до дитини зростають,  хоча ця зміна не є значною,  що,  загалом,  відповідає тенденції. Однак значна частина респондентів спостерігає тенденцію до зниження рівня застосування тілесного покарання (32%).

За останні 10  років,  спостерігалася найслабша тенденція відносно словесного приниження дітей (45%  і 35%  відповідей  „Залишається незмінним”,  відповідно.

Згідно з відповідями респондентів, головною проблемою є відсутність нагляду за дитиною  (її часто залишають наодинці,  без нагляду) (59%: „трапляється дедалі частіше”).  За словами 31%  респондентів,  сексуальне насильство  „трапляється частіше”,  але половині респондентів було важко визначити рівень поширення цієї форми насильства.

Респондентам також запропонували оцінити рівень поширення жорстокого поводження, якого зазнають діти, що відвідують школу. Чи є він таким самим як і у загальній чисельності дітей?  Якщо ні,  то які відмінності помітили респонденти?  Чи існує будь-який взаємозв’язок між оціненим рівнем поширення жорстокого поводження з дітьми в Україні та у школах, де респонденти працюють? 

Суб’єкти вважають,  що їхні учні рідко зазнають фізичного насильства,  за винятком обзивання та словесного приниження, яких - відповідно до великої частки вибірки – зазнають більше половини дітей, які відвідують школу.

У принципі, подібно до оцінки рівня поширення жорстокого поводження з дітьми в Україні, оцінки респондентів значно не змінилися з часу обстеження у 2005 році.

Оцінки респондентів щодо емоційного жорстокого поводження розподілені досить рівномірно.

Проте, варто зазначити, що навіть у цьому випадку, 40% суб’єктів вважають, що цієї форми жорстокого поводження зазнають понад 40% їхніх учнів.  Цікаво,  що респонденти дуже мало стикалися з такими формами жорстокого поводження, як ляпаси та невиконання обов’язків по відношенню до дітей.

Незважаючи на те,  що вчителі майже ніколи не стикаються з проблемою сексуального насильства над дітьми у своїй школі, їхні оцінки значно змінилися з часу обстеження у 2005  році,  коли майже кожен вчитель відкидав можливість поширення сексуального насильства у своїй школі. У рамках дослідження 2009 року, лише половина респондентів визначила,  що в їхніх школах немає випадків сексуального насильства.

Цікаво порівняти оцінки респондентів щодо поширеності жорстокого поводження з дітьми у загальній чисельності дітей та в їхніх школах. За кожною формою жорстокого поводження,  суб’єкти усвідомлюють ситуацію в своєму найближчому середовищі набагато краще, ніж по всій країні в цілому. 

Найбільші відмінності в оцінках респондентів було виявлено відносно таких форм, як обзивання та словесне приниження (21% у 2005 році та 15% у 2009 році),  шльопання (19%  у 2005 році та 14%  у 2009 році), відсутність інтересу (16%  у 2005 році та 10% - 2009 року)  та відсутність батьківського піклування (14%  у 2005 році і 10% - 2009  року). Варто зазначити,  відповідно до суб’єктів,  поширеність цих форм жорстокого поводження значно знизилася за останні 4 роки.

Коли втручатися?

Вчителі  (особливо ті,  хто працюють з дітьми молодшого віку)  володіють необхідним спектром знань щодо методів виховання дитини.  У своїй професійній роботі, вчителі мають багато можливостей спостерігати за поведінкою та словесними виразами як дітей, так і батьків.  Усвідомлення вчителями взаємин батьки-діти є надзвичайно важливим, оскільки воно визначає, чи буде готовий вчитель втрутитися та допомогти дитині. 

Респондентів також запитували про ситуації, стосуються виховання дитини, які на їхню думку –  виправдовують втручання з боку третіх осіб  (не членів сім’ї).

Розподіл відповідей був дуже схожий у двох дослідженнях. Майже всі вчителі в обох опитуваннях вважали,  що таке втручання виправдано у випадку сексуального насильства (99% та 95%), та коли дитина голодує (96% та 92%). Трохи менша частка респондентів (93% та 96%) вважала втручання третьої сторони потрібною, коли один з батьків ніколи не дозволяє дитині зустрічатися зі своїми однолітками або б’є дитину ременем,  а також коли дитина виглядає брудною чи проводить багато часу поза домом. 

 Отже, ознайомившись з  розділом, можна зробити висновок, що:

• Половина дорослого населення України вважає,  що застосування тілесного покарання виправдано у деяких ситуаціях.

• На думку вчителів,  шльопання дитини як покарання є найчастішою формою жорстокого поводження з дитиною в Україні.

• Кількість вчителів,  які вважають,  що дитина є власністю батьків,  тому вони можуть приймати рішення щодо дитини, скорочується.

• Більшість вчителів вважають,  що тілесне покарання є принизливим для дитини,  і трактують застосування тілесного покарання як ознаку того,  що батьки не вміють добре виховувати дитину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На мою думку, насилля в родині над дитиною руйнує фундамент безпеки самої сім'ї, а також і суспільства. Водночас, саме проблема насильства в сім'ї тісно пов'язана із такими явищами, як бездоглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрати загальнолюдських цінностей любові та взаєморозуміння; а також виступає однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Екстрена допомога здійснюється у формі „гарячої лінії" — телефонів довіри та надання притулку. Основне завдання — оцінка безпеки дитини, надання їй фізичної та психологічної безпеки в тій мірі, яка необхідна; нормалізування психологічного стану; у разі необхідності — надання медичної та правоохоронної допомоги. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства. Надання психологічної допомоги дітям жертвам сімейного насильства - є багатофункціональною діяльністю, яка містить у собі взаємодію спеціалістів різного напрямку: психологів, психотерапевтів, юристів, соціальних працівників, медичних робітників тощо.  

 Незважаючи на певні  позитивні зрушення у проблемі  насильства над дітьми, все ж  таки залишається проблема реабілітаційної  роботи: не вистачає відповідних  програм і закладів для надання  допомоги дітям та спеціально  підготовлених фахівців, неефективною  є система раннього виявлення  випадків насилля.  

 Проблема насильства над дітьми та його наслідків займає важливе місце серед інших актуальних проблем соціальної роботи. Безперечно, вона далека від вирішення і вимагає нових дослідницьких програм, оригінальних методологічних підходів і пильної уваги до специфіки психокорекційної роботи з дітьми, що пережили подібний досвід.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Причини виникнення  насильства над дітьми : матеріали в рамках проекту Покращення соціально-психологічної допомоги дітям, які зазнали насильства / ВГО «Жіночий консорціум України» за підтримки Всесвітнього дитячого фонду. ˗ К.:ВГО, 2012. – 46 с.
2. Віктимологічні аспекти загальної профілактики статевих злочинів в сім’ях, які вчинюються по відношенню до неповнолітніх потерпілих : наук.-метод. реком. / [заг. ред. Н.Ю. Волянюк]. – Київ–Рівне : Університет «Україна» Рівненський інститут, 2009. – С.126
3. Гончарова Т. В. Насильство дітей у сім'ї: умови, причини і фактори виникнення /Т. В. Гончарова// Соціальна педагогіка : теорія і практика. ˗ 2010. ˗ №4. ˗ С.48-49.
4. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року / О. М. Балакірєва, О. В. Биковська, О. В. Вакуленко та ін.- К.: Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003.- 232 с. 
5. Закон України “Про попередження насильства в сімї”: від 15.11.2001 р. / Відомості Верховна Рада України, 2002, №10, ст. 70.
6.    Закон України „Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. /Відомості Верховної Ради України , 2001, N 30, ст.142.
7. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка / А.И.Захаров. – М.: Просвещение, 1986 г.- 128 с.
8. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф. Психология и психотерапия насилия. – СПб.: Речь, 2003.
9. Кинард Э.М. Дети, страдающие от плохого обращения // Энциклопедия социальной работы. М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. Т. 1. С. 202 – 209.
10. Конвенція ООН про права дитини [Електронний ресурс] (Конвенція ратифікована Постановою ВР №789-ХІІ (789-12) від 27 лютого 1991 р.). – Режим доступу : http://www.zakon2.rada.gov.ua.
11. Кошелева А.Д., Алексеева Л.С. Психологическое насилие над ребенком в семье, его причины и следствия // Насилие в семье: с чего начинается семейное неблагополучие. М.: ГосНИИ семьи и воспитания. ˗ 2000.˗ С. 21 – 69.
12. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей / В.В.Лебединський. – М., 1985. – С.53 – 74.
13. Малкина-Пых И.Г. Психология поведения жертвы /И.Г.Малкина-Птах. – М., 2006 с. 176 - 178.

 

14. Мачуська І. М. Форми і методи профілактики насильства над дітьми в сім'ї / І. М. Мачуська // Теоретико – методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. ˗ 2010. ˗№4. ˗ С.365 – 366.
15. Методичні рекомендації працівникам освіти щодо профілактики насильства у сім’ї та жорстокого поводження з дітьми. – упор. Т. Журавель. – К.: - 2010. 25 с.
16. Миллер В.С. Как по настоящему любить детей : О преодалении негативних стереотипов родительського поведения в воспитании ребенка в семне / В.С. Миллер// Клас. Рук. 1998. №6.- С. 43-49.
17. Мурашкевич А. А. Домашнее насилие: как защитить ребенка / А. А. Мурашкевич. – БФ «Подросток», 2004.
18. Стромило А. П. Насильство над дітьми та його наслідки / А. П. Сторомило, С. А. Мукомел //Наукові записки(серія педагогічні та історичні науки) . ˗ 2009. ˗ №2. ˗ С. 141-143.
19. Фурманов И.А. Агрессия и насилие. Диагностика, профилактика и коррекция. ˗  СПб., 2007