Насильство над дітьми в сімї

       Перебільшення  частин тіла. На малюнку можуть  бути виділені частини тіла, пов'язані  у свідомості дитини з моментом  насильства.

        Пропущенні  частини тіла. Іноді діти, зображуючи  себе або людину своєї статі  не промальовували ті частини  тіла, з якими у них пов'язано  уявлення про насильство. Дитина  часто малює руки без пальців  або зображує себе взагалі  без рук, повідомляючи таким чином  про свою безпорадність, своє  безсилля.

     Труднощі в  зображенні фігури людини. Деякі  діти не хочуть малювати людську  фігуру, оскільки відчувають високу  тривожність по відношенню до  людського тіла.

       З метою  з'ясування травмуючи подій в  житті дитини, малюнкові тести  слід поєднувати з методом  бесіди.

        З  жертвами насильства важливо  розмовляти про страхи. Для їх  виявлення використовується спеціальний  опитувальник, який допомагає викликати  дитину на розмову про його  почуття та переживання.

         Для діагностики корисні методики "Створення книги життя дитини", "Коробочка або сумка почуттів", які допомагають відтворити почуття  дитини, пов'язані з приємними і важкими епізодами з її минулого життя, проаналізувати, чим викликані ті чи інші переживання примирити її з собою та навколишнім світом [16].

Позитивний результат дає індивідуальна робота з дітьми, що перенесли жорстоке поводження, передусім, спрямована на те, щоб зняти з них почуття тривоги  і невпевненості, підняти самооцінку, повернути довіру до людей. Важливо досягти того, щоб вони могли відчути себе в емоційній безпеці, адаптувати у навколишньому світі, навчилися краще розуміти інших.

Потрібно допомогти дитині, яка часто боїться розповісти про те, що її турбує, розібратися в її переживаннях і страхах, здолати негативні наслідки попереднього негативного досвіду.

        При  цьому, працюючи з дитиною, потрібно  завжди орієнтуватися на її  індивідуальні особливості, на її  систему цінностей. Для вироблення  правильної стратегії необхідно  знати, яке враження справило  насильство на дитину; коли воно  сталося, скільки часу пройшло  після нього. Важливо з'ясувати  контекст насильства , характер стосунків  дитини з насильником, його сприйняття  насильника нині. Слід визначити, чи має дитина симптом посттравматичного  стресу, і які негативні наслідки  перенесеного насильства у неї  спостерігаються .

     Основний сенс  індивідуальної роботи полягає  в тому, щоб дитина повірила, що  її люблять такою, якою вона  є і що світ дорослих не  несе для неї загрози.

      Групова  робота припускає два напрямки: спеціально організовані заняття; групові коректувальні і розвиваючі  заняття, що в основному мають  ігровий характер.

      Психокорекційні  групи зазвичай створюються для  того, щоб стимулювати особистісний  розвиток дітей, їх саморозкриття, допомогти їм набути певні  знання, уміння, навички. Психокоректувальна  робота в групах сприяє: вільному  вираженню емоцій; формуванню почуття  приналежності до колективу; обов'язковому  саморозкриттю; апробації нових  видів поведінки; санкціонованому груповому процесу міжособистісних порівнянь; відповідальності за групу.

Групова терапія порівняно з індивідуальною має певні переваги. У групі діти можуть розділити між собою відповідальність за свою поведінку і спільно захищатися від небезпечних, на їх думку, дорослих. Особливо, якщо раніше насильство над ними було здійснене дорослими людьми. Якщо насильниками були діти, то в групі більше можливостей спільно знайти нові форми спілкування і вчитися ненасильницьким методам взаємодії.

      Основний  час на заняттях займають вільні  ігри, які придумали самі діти, згідно зі своїми побажаннями, інтересами і потребами. Важливо  з дітьми обігравати ситуації, що дозволяють проявляти турботу, увагу, любов по відношенню до  оточуючих.

       Завдання  групової роботи: допомогти дітям  говорити про свої проблеми, почуття, потреби; учити дітей звертатися  за допомогою в складних для  них ситуаціях; навчити дітей  зберігати дистанцію між собою  і оточенням і заперечувати, якщо  вони не хочуть фізичного контакту  з іншою людиною; підтримувати  і розвивати соціальні і емоційні  навички дитини, необхідні для  взаємодії з однолітками і  дорослими; підвищувати у дитини  упевненість у собі, у своїх  силах і можливостях.

Запропоновані методики досить ефективні як експрес-діагностика,тобто за короткий час вони можуть дати важливу інформацію про дитину, яка допоможе організувати реабілітаційну роботу з нею, допоможе їй адаптуватися у цьому світі і навчитися справлятися зі своїми проблемами[14].

 

Таким чином, можна зробити висновок, що права та  свободи дитини регулюються  Конвенцією ООН про права дитини, яка була прийнята у 1989 році. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі.У Конвенції були сформульовані міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:

Стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства. 
Стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та

сексуальної експлуатації. 
Стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства. 
Стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації. 
Стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.

 

В Україні існують закони «Про охорону дитинства» та «Про попередження насильства в сім’ї»що забезпечують захист дітей від насильства. Щодо, форм та методів профілактики насильства над дітьми в сім'ї, то ми розглянули основні рівні здійснення профілактичної роботи, такі як: загальнопрофілактичний рівень, діагностичний та реабілітаційний .

Також розглянули методики роботи з дітьми: індивідуальну роботу з дітьми, що зазнали насильства, групову роботу та терапію, які допомагають дитині  пережити та реабілітуватися після здійснення над нею насилля в сім'ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Дослідження проблеми насильства над дітьми в сім'ї.

 

3.1.  Соціологічне дослідження  насильства над дітьми в сім'ї .

Як казав Аристотель, «кожна сім'я – частина держави». Але насильство в   сім' ї набуло таких масштабів і глибин, що вже занадто загрожують безпеці особи, суспільства та держави загалом. 

Насильство в сім ї – явище не специфічно українське, а загальне, можливо, навіть світове.

Жорстоке поводження із дітьми в сім'ї не така вже й рідкість. Часто плутаючи методи ви ховання із  звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними навіть не намагаються захиститись. Але в суспільстві не прийнято казати про такі речі. Дуже часто один з батьків просто спостерігає за знущанням над своєю дитиною. Та насправді ця форма насильства існує у побуті дуже давно і поширена серед представників різних національностей, різного соціального та фінансового статусу, у сім’ях з різними світоглядами, світосприйняттям, релігійними вбачаннями.

В цьому параграфі ми ознайомимось з соціологічним дослідженням, яке має назву Відношення громадськості до жорсткого поводження та насильства над дітьми.

Результати дослідження

 Отже, в параграфі  презентуються одержані дані в результаті обстеження, проведеного в Україні у 2009  році у рамках програми досліджень,  яка здійснювалася з 2005  року як п’ятирічний проект,  що реалізовувався Фондом  «Нічиї діти»  та фінансувався Фундацією OAK  в семи країнах Східної Європи  (Болгарія,  Македонія,  Молдова, Польща,  Литва,  Латвія та Україна)  під назвою Дитинство без насильства: покращення захисту дітей у Східній Європі. Отримані дані були проаналізовані у порівнянні із результатами дослідження 2005 року.

Головна мета опитувань полягала у визначені та оцінці ставлень громадськості,  особливо фахівців,  які працюють з дітьми,  до проблеми жорстокого поводження з дітьми;  досвіду спеціалістів у впровадженні інтервенцій в разі жорстокого поводження та насильства над дітьми та оцінюванні ними ефективності систем захисту дітей у їхніх країнах.

Опитування мали на меті знайти відповіді на наступні дослідні запитання:

• Як респонденти оцінюють масштаб широкої низки насильницької поведінки у країнах-учасницях?

• Як вони оцінюють динаміку різних аспектів жорстокого поводження з дітьми?

• Яким є рівень громадського прийняття контролю за поведінкою батьків по відношенню до своїх дітей?

• Як респонденти самі оцінюють свою позицію відносно застосування батьками тілесного покарання дітей?

Дослідження складалося з двох частин:

1.  Два комплексних  запитання,  які було поставлено  представникам

загальнонаціональної, репрезентативної вибіркової сукупності дорослих.

У кожній із семи країн, ставили два однакових запитання: 

• Який відсоток дітей у вашій країні зазнає тілесного покарання (або побиття

як покарання) у своїх сім’ях?

• На вашу думку, побиття дитини, як покарання, є методом виховання, який: 

1)  може застосовуватися  щоразу,  коли батько/мати вважає, що він буде

дієвим;

2)  не слід застосовувати  загалом, але є виправданим у  деяких ситуаціях;

3)  ніколи не повинен застосовуватися; 

4)  важко сказати.

2.  Опитування позицій  вчителів щодо жорстокого поводження з дітьми; у кожній країні вибірка складалася з вчителів,  які працюють у початковій школі столичного міста. У кожному столичному місті, було відібрано десять шкіл з різних районів, (за методом багаторівневої випадкової вибірки). Респондентами стали вчителі, із відібраних шкіл,  яким роздали анкети самостійного заповнення  (які в подальшому були повернуті координатору програми). Анкета,  розроблена Монікою Сайковською,  раніше використовувалася у дослідницьких програмах Польщі у сфері жорстокого поводження та насильства над дітьми, складалася із 31-го пункту (Сайковська, Сімашко, 1998; Флудерська, Сайковська, 2001).

Думки українців про застосування тілесного покарання дітей

Обстеження позицій українців щодо вживання тілесного покарання дітей було здійснено у період з 6-го по 12-е липня 2009  року компанією “ADV Energy”.  Інформація збиралася під час індивідуальних інтерв’ю  (віч-на-віч)  за місцем проживання респондентів. Було опитано 1501 респондент, віком понад 25 років, які мали своїх власних дітей. Більше половини дорослих українців (55% у 2009 році) вважають, що тілесного покарання зазнають понад 50%  дітей в Україні (4  роки тому,  такої думки дотримувались лише 34% української вибірки), що свідчить про тенденцію значного погіршення становища дітей.

На жаль,  оцінка тілесного покарання як методу виховання дитини змінилася,  і тілесне покарання наразі ширше визнається, проте, зміна є не значною. Близько 51%  (44% у 2005 році) українців все ж таки вважають, що воно є виправданим у деяких ситуаціях,  і лише 35% (40%  у 2005  році)  вважають,  що його ніколи не слід застосовувати. 

Результати опитування думок українців про застосування тілесного покарання дітей свідчать, що велика частка всього дорослого населення все ще схвалює його використання у деяких ситуаціях. Разом з тим, дедалі більше людей вважають, що рівень поширення тілесного покарання зростає: що може бути наслідком збільшення економічної та соціальної нестабільності в Україні. 

Ставлення вчителів до тілесного покарання дітей

Вибіркова сукупність

Опитування 2009 року проводилося на основі вибірки з 213 вчителів. Переважну більшість вибірки (96%) складали жінки, так само, як і в дослідженні 2005 року (85%), вчителі до 45 років становили найбільшу підгрупу респондентів (59%).

Порівняно із дослідженням 2005  року,  група вчителів з великим професійним досвідом  (понад 10  років)  значно зросла –  з 41%  до 75%. Майже троє з чотирьох респондентів повідомили, що працюють вчителями понад 5 років.  Більшість респондентів (81%)  мають своїх власних дітей  (у порівнянні із 2005  роком ця група збільшилася на 19%). 74%  респондентів охарактеризували себе як віруючі або глибоко віруючі  (незначне зниження у порівнянні із 2005  роком), 16% вагаються щодо релігії,  а 4% -  як невіруючі; 6%  вчителів не відповіли на це запитання.

Поширеність жорстокого поводження з дітьми

Як сприймається жорстоке поводження з дітьми респондентами? Чи вважають вони його серйозною соціальною проблемою?  Що змінилося за останні 4  роки? Рівень усвідомлення важливості проблеми жорстокого поводження з дітьми має безпосередній вплив на реакцію вчителів щодо цього явища. Вчитель, який вважає, що жорстоке поводження з дітьми є незначною проблемою,  може ігнорувати або недооцінювати його ознаки,  а отже,  не спроможний допомогти дитині,  яка цього потребує.