Особистiсть як суб’єкт соцiальних змiн

Зокрема, залучені теоретичні підходи щодо тлумачення дихотомії  особистість — суспільство у  класичній спадщині і сучасній соціологічній науці. Під цим кутом зору проаналізовано здобуток представників еволюціонізму, натуралізму, соціал–дарвінізму, психологізму, ідеї методологічного індивідуалізму, концепцію соціальної дії М.Вебера, ідеї “чистої соціології” Ф.Тьонніса, раціоналістичний індивідуалізм Е.Дюркгейма, теорію залишків В.Парето, соціологічні версії структуралізму, системно–теоретичний підхід Т.Парсонса, системно–культурний П.Сорокіна, соціогенетичний та психогенетичний підхід Н.Еліаса, ідеї прагматизму й символічного інтеракціонізму Чиказької соціологічної школи, драматургічної соціології Е.Гофмана, концепт габітусу П.Бурдьє, теорії комунікативної дії Ю.Габермаса, структурації Е.Гіденса, аутопоетичної соціальної системи Н.Лумана.

Відправними моментами дослідження ролі особистісного суб’єкта у створенні соціального порядку став теоретичний доробок соціологів, які

6

постулювали суб’єктивну  природу соціальної реальності, а  саме, традиції феноменологічної соціології, символічного інтеракціонізму, етносоціології, концепція соціального конструювання реальності П.Бергера та Т.Лукмана, дослідження ролі агентів соціальної практики у працях Р.Бхаскара, Е.Гіденса, М.Арчер. Розвиваючи ідею особистісного суб’єкта, здобувач спирався на здобутки М.Фуко, М.Гайдеггера, Е.Ільєнкова, С.Рубінштейна, а також концепти “соціального характеру”, “базової особистості”, “соціального типу особистості”, розроблені Е.Фромом, А.Кардінером, В.Томасом і Ф.Знанецьким, Д.Рісменом, Т.Адорно, Р.Мертоном.

З’ясовуючи  особливості дії особистісного чинника за умов соціальної трансформації на пострадянському просторі, автор послуговувався роботами українських і російських соціологів Є.Головахи, Т.Заславської, Ю.Левади, Н.Наумової, Н.Паніної, І.Попової, В.Ядова та ін.

Методи дослідження. Теоретичне дослідження здійснюється на основі синтезу методів філософського, соціологічного та загальнонаукового аналізу у межах міждисциплінарного підходу. Здобувач застосовує метод аналізу та синтезу, системно-структурний та функціональний методи, методи порівняльного аналізу, реконструкції, типологізації.

Головним методом  отримання первинної соціологічної  інформації слугує масове, експертне  та лейтмотивне інтерв’ю. Для вивчення емпіричної інформації застосовано  методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний, кластерний, індексування, ранжування та ін., до лейтмотивних інтерв’ю вжито метод герменевтичного аналізу.

Емпіричною базою дисертації є результати дослідження процесів “входження” людей у нову соціальну  реальність та їхнього внеску у створення  самої цієї реальності, яке здійснювалось в Інституті соціології НАН України за програмами, розробленими за участю автора (1994–2002 рр.), а також дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України за 2003 р., до програми якого було включено авторські запитання; результати моніторингу (1992–2001 рр.) соціально–психологічного стану потерпілих від Чорнобильської катастрофи, проведеного Інститутом соціології НАНУ (у межах аналізу запитань, розроблених автором); дані експертних опитувань держслужбовців вищих категорій, проведених здобувачем у 1997, 1998 та 2000 рр.; матеріали лейтмотивних інтерв’ю, спрямованих на висвітлення внутрішньої картини життєвого світу особистості стосовно сприйняття нею процесів перетворення суспільства, проведених здобувачем у 1995 р.

Наукова новизна  одержаних результатів. До теперішнього часу процес

7

соціальних змін з  точки зору участі в ньому особистості  як суб’єкта системно, на монографічному рівні не досліджувався. Осмислення наукового потенціалу різних соціологічних  традицій розуміння дихотомії особистість–суспільство дало змогу автору вперше у вітчизняній соціології концептуалізувати роль особистості у соціальному процесі як ланки, що опосередковує дію соціальних чинників, позаяк поведінкові стратегії народжуються винятково на особистісному рівні й містять не лише зовнішній запит, а й внутрішню відповідь. Зазначена концептуалізація виявляє себе в тому, що:

• запропоновано нове концептуальне бачення особистості в соціологічній теорії як глибинного чинника трансформаційних процесів, що виступає й елементом творення соціальної реальності, й елементом відтворення соціального порядку;
• вперше обґрунтовано положення про зміну змісту функціональної ролі особистості у соціальній системі залежно від характеру суспільного розвитку: за умов соціальної стабільності суб’єктність особистості виявляється насамперед у відтворенні соціальної системи; під час радикальних зрушень провідною стає інноваційна рольова функція особистості як суб’єкта соціальних змін;
• визначено роль особистості в легітимації процесу змін як передумови оновлення соціальних інститутів;
• доведено, що в періоди соціальних змін сукупна діяльність індивідуальних суб’єктів по впорядкуванню власного життєвого простору виступає необхідною складовою стабілізації соціальної реальності й оновлення соціального порядку;
• запропоновано новий підхід до аналізу суспільної кризи через застосування інтегральної моделі проблемної ситуації, що поєднує аналіз проблемності і соціального й індивідуального світів. Згідно з нею на перетині соціального й суб’єктивного світів індивідів утворюється інноваційний соціальний простір, в якому відбувається творення нових моделей життєдіяльності, норм, експектацій, які, об’єктивуючись, стають структурними компонентами інтерсуб’єктивного соціального світу.

На базі емпіричних даних:

• доведено, що динамізм соціальних змін активізує на особистісному рівні дію чинників, які суб’єктивно розширюють чи звужують адаптаційне поле, що зумовлює формування типових стратегій трансформаційної поведінки: дезадаптивних, пасивно-адаптивних та активно-адаптивних;

• з’ясовано, що перетворення соціальної структури запускають механізм особистісної пошукової активності з метою самовизначення в оновленому соціальному просторі, при цьому характер взаємозв’язку між типом

8

позиціонування і способами самоздійснення визначає напрями творення нового соціального порядку;

• визначено форми репрезентації об’єктивних змін в cуб’єктивних координатах особистісної моделі життєвого світу; виявлено існування по–різному структурованих картин світу, які утворюють підґрунтя консолідації соціальних груп на основі специфічного балансу втрат і надбань та емоційних переживань, що їх породжує ситуація трансформацій;
• встановлено, що об’єктивні ускладнення життя актуалізують цінність індивідуальної активності, зумовлюють формування образу “сучасної” людини, який репрезентує нову ідентифікаційну модель, що поступово набуває статусу соціально-нормативної і скеровує вторинну соціалізацію дорослого населення;
• виокремлено групи з різним рівнем розвитку суб’єктності, які демонструють різне ставлення до життя: від активної побудови до пасивного пристосування; доведено, що представники групи активних продуктивніше використовують свій особистісний потенціал, перетворюючи його власною діяльністю на інноваційний потенціал суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. У дисертації отримані результати, які по–новому розкривають механізми суспільних змін через залучення до пояснювальної моделі чинника особистісної суб’єктності. Запропонований підхід дає можливість поглибити й уточнити розуміння динаміки сучасного українського суспільства, що сприятиме удосконаленню соціальних прогнозів та виробленню адекватних стратегій регулювання суспільних трансформацій. Розроблена концепція системотвірної ролі особистості у формуванні нового соціального порядку започатковує новий напрям теоретизування на шляху мікро–макро синтезу в загальній соціологічній теорії. Аналіз суспільної кризи через визначення механізмів перетворення об’єктивної проблемності соціоструктурних деформацій на суб’єктивну проблемність життєвих ситуацій дозволяє виявити специфіку формування нових соціальних відносин та інституціоналізації на цьому ґрунті нових соціальних позицій.

Основні положення та висновки дисертації створюють теоретичне підґрунтя для подальших соціологічних досліджень процесів соціальної консолідації та дезінтеграції, аналізу інституціоналізації нових соціальних практик, визначення специфіки ідентифікаційних процесів, формування нових соціальних типів особистості. Результати дослідження можуть бути використані в практиці державного управління, в удосконаленні соціальної політики на основі переосмислення принципів організації зворотного зв’язку між державою та особистістю, а також у навчальному процесі, насамперед для розвитку

9

інноваційних процесів в освіті України, заснованих на принципах особистісно зорієнтованого навчання і виховання (результати представлені педагогічному співтовариству у вигляді розділів трьох навчально-методичних посібників з проблем життєтворчості, рекомендованих Міністерством освіти і науки України). Крім того, результати дослідження можуть бути використані (і використовуються автором) у фаховій підготовці студентів–гуманітаріїв у вищій школі при викладанні спецкурсів із соціології особистості, соціології девіантної поведінки та ін.

Особистий внесок здобувача. У наукових роботах, опублікованих у співавторстві, здобувачеві особисто належать тексти: у монографії “Наш деловой человек” (Е.Донченко, Е.Злобина, В.Тихонович) — розділів 3, 6; у монографії “Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності” (О.Злобіна, В.Тихонович) — розділів “Суспільна нестабільність і особливості адаптивної поведінки”, “Мінлива реальність та складності соціальної ідентифікації”, “На перетині теорії та емпірії”, “Образ сучасного життя у масовій свідомості”; у монографії “Соціальний простір життя як суб’єктивна символічна реальність” (О.Злобіна, І.Мартинюк, Н.Соболєва, В.Тихонович) — розділів 3, 11, 12, 13; у монографії “Суспільна криза і життєві стратегії особистості” (О.Злобіна, В.Тихонович) — розділів 2, 3, 5, 9. Особисто здобувачеві належать також положення інших розділів цієї монографії: про механізми підтримки цілісності картини світу в момент суспільних трансформацій, аналіз динаміки уявлень про успіх та життєву компетентність, впливу установки щодо майбутнього на поведінкові орієнтації. У публікації “Динаміка сприйняття наслідків Чорнобильської катастрофи масовою свідомістю” (О.Злобіна, Н.Соболєва, І.Мартинюк, В.Тихонович) здобувачеві належать положення про особливості картини світу потерпілих та їх вплив на формування адаптивних стратегій; у публікації “Чорнобильський синдром: соціально-психологічний аналіз” (О.Донченко, О.Злобіна, В.Тихонович) здобувачем здійснено аналіз трансформацій психологічної ситуації в моменти гострої та хронічної суспільної кризи; у публікації “Динаміка психологічного стану та образ потерпілих у масовій свідомості” (О.Злобіна, Н.Соболєва, І.Мартинюк, В.Тихонович) — аналіз особливостей адаптивної поведінки груп населення з різним рівнем психологічної компенсованості; у публікації “Міленіум: соціальний час в образах масової свідомості” (О.Злобіна, В.Тихонович) здобувачем обгрунтовано положення про збіг масштабів часу у особистісній та історичній перспективах, про поєднання траєкторії соціального процесу з індивідуальною траєкторією життя; у публікації “З чим виходимо на рубіж століть?” (О.Злобіна, В.Тихонович) здобувачем                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             10

сформульовані критерії структурації населення за рівнем адаптованості та здійснена порівняльна характеристика виділених груп; у публікації “Соціальна структура, соціальна політика і молодь” (О.Злобіна, В.Тихонович) здобувачем здійснено аналіз міри адаптованості молоді до сучасної життєвої ситуації; у публікації “Ми з України” (О.Злобіна, В.Тихонович) — аналіз образу майбутнього України та визначення типових очікувань щодо майбутнього; у публікації “Суб’єкт-особистісне начало в соціоструктурному процесі” (О.Злобіна, В. Тихонович) здобувачем з’ясовується питання творення нового типу особистості у трансформаційному суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були доведені до наукового співтовариства на національних і міжнародних наукових конференціях, семінарах, круглих столах, серед яких: Міжнародна конференція “Віддалені наслідки Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1998); Круглий стіл “Суспільство і соціологія на порозі третього тисячоліття” (Київ, 1999); Перша Всеукраїнська соціологічна конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000); Харківські соціологічні читання “Сучасна соціологічна думка та соціологічна освіта” (Харків, 2000); Круглий стіл “Реструктурація особистості в нестабільному суспільстві: зміна життєвих світів, руйнація ідентичностей, маргіналізація” (Київ, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція “Соціологічна наука і освіта в Україні: шляхи становлення та тенденції розвитку” (Київ, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція “Психологія життєвої кризи особистості: теорія і практика” (Київ, 2000); Друга Всеукраїнська соціологічна конференція “Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства” (Київ, 2002); Міжнародна конференція “Соціальна динаміка пострадянського суспільства: Україна у порівняльній перспективі” (Київ, 2002); Круглий стіл “Якість життя в Україні: час жити і час виживати” (Київ, 2003); Третя Всеукраїнська соціологічна конференція “Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004); Міжнародний семінар “Україна і Польща: досвід трансформаційних процесів” (Київ, 2004); Науково-прогностична конференція “Людина — проект світу і смислу: життєтворчі орієнтири для освіти ХХІ століття” (Київ, 2004).

Публікації. Зміст дисертації відображено у 5 монографіях, 8 розділах колективних монографій, 22 статтях у наукових фахових вітчизняних та закордонних виданнях, 4 публікаціях в інших наукових виданнях, а також у 7 опублікованих виступах на наукових семінарах, круглих столах та конференціях.

Структура дисертації. Дисертація у вигляді монографії має вступ, п’ять розділів, підсумки, післямову, покажчик імен, список використаних джерел