Особистiсть як суб’єкт соцiальних змiн

22

практиками. Вельми поширені також протилежні реакції  — підсилення відчуття залежності від зовнішнього світу і згортання відчуття відповідальності за власне життя. Результати дослідження підтвердили, що групи добре психологічно компенсованого, частково компенсованого і декомпенсованого населення різко відрізняються як самосприйняттям, так і сприйняттям життєвої ситуації загалом, демонструють різні стратегії адаптації. Наявність і кількість груп дезадаптантів також впливає на перебіг соціальних перетворень, адже вони своєю інертністю блокують соціальні зміни. В такому разі доречно говорити про вплив на зміни особистісного чинника, який може бути не лише позитивним, а й негативним. Водночас активність ефективних адаптантів може бути спрямована й у соціальнокорисний, і в соціальношкідливий бік, тому активних не варто завжди розглядати як позитивний елемент соціальної реальності.

У четвертому розділі “Особистісна активність у контексті соціоструктурних перетворень” здійснено спробу з’ясувати символічні уявлення людини стосовно суспільства і спосіб, у який уявлення зумовлюють відповідні поведінкові стратегії особистості. З цією метою досліджено, як образ сучасного суспільства відбивається у типових картинах світу соціальних акторів, як вони уявляють власне позиціонування у соціальній структурі й, нарешті, якими в картині світу є образи інших суб’єктів трансформаційних процесів і відносини особистості із соціальними інституціями.

Аналіз результатів  моніторингового дослідження (1994–2003) уможливив визначення типових особистісних позицій, що відбивали позитивне, негативне  і змішане ставлення до перетворень. Оцінки сучасного життя розташувалися на шкалі, де полюсами виступали позиції: “з огляду на минуле” та “з поглядом у майбутнє”. Зорієнтованим на минуле було притаманне бажання наділяти образ сучасного життя переважно негативними рисами, і навпаки, прихильники сучасного суспільства увиразнювали його позитивні риси й применшували особистісну значущість негативних.

Неузгодженість суб’єктивних уявлень із новими реаліями потребувала  активізації когнітивних, емоційних, поведінкових складових диспозиційної структури особистості. Виявилося, що позитивне ставлення до перетворень супроводжується кращою відрефлексованістю подій, виразнішою орієнтацією на майбутнє, баченням у ситуації змін нових цінних можливостей. Представників групи змішаної орієнтації відрізняє від позитивно налаштованих гірше усвідомлення цінності нових можливостей життя. Негативне ставлення до змін пов’язане із низьким рівнем розуміння подій, орієнтацією на минуле, запереченням нових цінних можливостей.

23

Отже, динамізм соціальних змін активізував на особистісному рівні дію чинників, які суб’єктивно розширювали (адекватне розуміння подій, віра, надія, активне використання нових засобів пристосування) чи звужували (дезорієнтація в перетвореннях, центрація на проблемах сьогодення, згортання поведінкової активності) адаптаційне поле.

Ті, хто пристосувався, краще відчувають виникнення нових  правил, нових вимог і нових  можливостей. Проте світ нових правил у сучасній картині українського суспільства уявляється більшості  людей радше як “неправильний” світ. Його типові постаті утворюють дві великі групи: успішних та аутсайдерів. До першої люди зараховують тих, хто встановлює особливі правила, добре грає за новими правилами або взагалі нехтує правилами, до другої — тих, хто не зміг пристосуватися до нових правил. Постаті, що уособлюють традиційну нормативність, у свідомості людей слабко пов’язуються із сучасним суспільством.

Парадоксальність ситуації, що виникає внаслідок соціальних трансформацій, полягає в тому, що перетворення соціального простору, яке супроводжується змінами функцій, а почасти й суттєвими втратами для різних соціальних груп, водночас сприяє актуалізації особистісної суб’єктності, відкриваючи для індивідів нові, раніше недосяжні, непривабливі або просто невідомі їм частини соціального простору. Ситуації суспільних трансформацій загалом характеризуються радше не зменшенням, а зміною соціальних ресурсів. При цьому нові можливості, які надає людині суспільство, почасти залишаються невикористаними. Перепонами можуть стати культурні цінності, тиск стереотипів, особистісні риси (наприклад, небажання зізнатися у власній слабкості або страх втратити незалежність) тощо. Водночас дисбаланс соціальної структури зумовлює не лише руйнацію, а й народження нових соціальних груп, які започатковують найбільш творчі та активні індивіди. Тобто групові втрати для індивідів можуть виявитися здобутками.

Перетворення  соціальної структури запускають механізм особистісної пошукової активності з метою самовизначення в оновленому соціальному просторі. Внаслідок активних переміщень у соціальній ієрархії активізується потреба психологічного самовизначення особистості в соціальному світі. На особистісному рівні це втілюється або у прагнення легітимізувати своє становище в оновленій соціальній структурі, або у відмові від “релегітимації” власного статусу. Дефіцит відчуття власної суб’єктності поєднується з позиціонуванням себе як “зайвої” та “маленької” людини, відчуття обмеженості суб’єктивної перспективи визначає позицію людини “звичайної”, органічне самопочуття у соціальному просторі характерне для позиції людини “сучасної”. Отже, соціальна

24

мобільність спрямовується  не лише ззовні, а й зсередини, самими акторами, самовизначення яких у соціальному  просторі впливає на характер самоздійснення як складову творення нового соціального порядку.

Динаміка соціальної структури активізує не лише процеси  самовизначення, а й формування уявлень  про типового представника інших  соціальних груп. У соціально важливих координатах взаємодій відхилення такого образу від реалій суттєво впливає на перебіг соціальних змін. Дію особистісного чинника можна розглянути й в іншому ракурсі, через представників впливової соціальної групи та їхні образи щодо інших учасників соціального процесу, котрі визначають не так життєву, як професійну поведінку, що є, сказати б, “безумовною” складовою соціальних змін.

Дані свідчать, що і  особистісна життєва позиція, і  картина світу представників, зокрема, середньої ланки бюрократичної  верстви суттєво відрізняються  від бачення соціальної ситуації та свого місця в ній пересічної людини. Це заважає формуванню у представників влади адекватної картини реального соціального світу, прогнозуванню ними ставлення населення до дій державної влади, виробленню та здійсненню ефективної соціальної політики. Водночас особистісно ця група репрезентує високу суб’єктну готовність до перетворень, що визначає її позитивну роль у реалізації соціальних змін. Проте їхня активність спрямовується насамперед прагненням закріпитися в привабливій статусній позиції, а отже, не обов’язково спрямовуватиметься на впровадження у життя змін, які поліпшували б стан справ у суспільстві.

У п’ятому розділі  “Особистісна активність у контексті образно-символічних перетворень” автор переходить від оцінки соціального простору як зовнішнього світу і з’ясування суб’єктивного образу об’єктивної соціальної реальності як середовища, де розгортається поведінка людини, до вивчення суб’єктивного образу життєвого світу людини, її сприйняття соціальних змін у контексті змін власного життя.

Аналіз перетворень особистісної моделі життєвого світу здійснюється у площині збалансованості втрат і надбань, через визначення того, які компоненти картини світу найбільше потерпіли й яким чином люди компенсують ці психологічні втрати. Виявилося, що головним чинником стабілізації “Я-концепції” є особистісний статус, який людина зберегла у своєму найближчому оточенні, що його репрезентують відчуття поваги з боку оточення і негіршості за інших. Зафіксовано певні переструктурації в особистісній картині світу, зокрема підсилення відчуття своєї відповідальності за власне життя. Загалом виявлено суттєвий дисбаланс втрат і надбань, кількість тих, хто втратив відчуття

25

нормального розгортання  особистісного життя, значно перевищує  кількість тих, хто його здобув.

Таким чином, емпірично виявлено існування не лише по-різному психологічно наповнених, а й по-різному структурованих картин світу. Одні й ті самі відчуття та оцінки виникають у людей за різних, інколи протилежних обставин, наповнені різним змістом і відбивають специфічне поєднання різних компонентів картини світу. При цьому в свідомості людей утворюються різні причинно-наслідкові ланцюжки, які зумовлюють схожі реакції на ситуацію за зовсім різної вмотивованості їх. Отже, аналіз свідчить про ймовірність припущення, що психологічна складова є необхідним компонентом трансформації сучасної соціальної, групової структури, причому людей консолідують не лише певні погляди або спільні цінності, а й схожі переживання та відчуття, які породжує у них сучасна ситуація.

Перебіг трансформацій залежить від репрезентації у свідомості людей відносин особистості й суспільства. У дослідженні виявлено тенденцію до оцінювання соціального простору як несприятливого для життєздійснення. Проте емоційний баланс позитивних і негативних суспільних настроїв поступово поліпшується. Зафіксоване в аналізі згортання відчуття безвиході й зростання впевненості у майбутньому засвідчує збільшення суб’єктного потенціалу.

Важливою особистісною складовою, що визначає пріоритети поведінкової активності, є уявлення людей про успіх. Власне успіх є однією з фундаментальних культурних системотвірних категорій, навколо яких формується певний соціальний порядок. Сама ситуація трансформацій поєднує такі компоненти картини світу, як втрати і надбання, з уявленнями про успіх і поразки. У дослідженні з’ясовано, що ситуація успішності–неуспішності в соціальному контексті нині вельми суперечлива. В суспільстві існують певні орієнтири досягнення успіху, але водночас мало віри в те, що людина може його досягти. При цьому люди, які демонструють активні поведінкові стратегії, оцінюють власні шанси на досягнення успіху порівняно вище й підкріплюють це певним комплексом психологічних характеристик, які відповідають поширеним у суспільстві уявленням стосовно шляхів досягнення успіху.

Об’єктивні ускладнення  життя актуалізують цінність власної  активності. Готовність покладатися  насамперед на власні сили стає домінантною  диспозицією, що визначає реальну поведінкову  активність. У свідомості наших співгромадян починає формуватися стереотип “сучасної” людини, який репрезентує нову ідентифікаційну модель, що поступово набуває статусу соціально-нормативної і перетворюється на підґрунтя для вторинної соціалізації дорослого населення.

26

Нині в суспільстві  виокремлюються групи з різним рівнем розвитку особистісної суб’єктності, які демонструють різне ставлення до життя. Активні намагаються будувати його таким, яким хочуть, пасивні — сприймають таким, яким воно є. Сучасна успішна людина — це соціально-активна людина. Представники групи активних краще використовують свій особистісний потенціал, вище оцінюють можливість реалізувати себе як фахівця, власне вміння жити за нових умов, зацікавлені у можливостях підприємницької ініціативи, отже, демонструють високий рівень особистісної суб’єктності, бачать себе суб’єктом власного життєздійснення.

Типовий образ успішної людини доповнюється в уявленнях  людей типовими образами бажаного життя. У дослідженні виявлено, що приблизно половина населення сьогодні орієнтується на “досягальницькі” моделі життя із рівнянням на західний стандарт; близько третини орієнтуються на моделі зрівняльного типу; моделям демонстративного типу, ґрунтованим на індивідуалістських орієнтаціях, віддає перевагу кожен десятий житель України.

У підсумках подано головні теоретичні положення концепції особистісної суб’єктності як чинника соціальних змін, узагальнено результати емпіричних досліджень з застосуванням положень концепції, окреслено ключові характеристики механізму впливу особистості на перебіг суспільних трансформацій.

Теоретичний та емпіричний аналіз дають підстави стверджувати, що особистісний чинник виступає важливою складовою процесу трансформацій суспільства. Узагальнено його дію можна представити так. Суспільні перетворення на макрорівні неодмінно зумовлюють соціальну активність на рівні особистості, активізуючи її суб’єктний потенціал. Результатом цієї діяльності є оновлення уявлень особистості про соціальний світ загалом і переоцінювання свого місця в системі соціальних зв’язків. Відбувається формування нових життєвих орієнтирів, перегляд “Я–концепції” та вироблення нових життєвих практик. Процеси, активізовані на рівні конкретної особистості, сприяють оновленню соціальних взаємодій в усіх секторах соціального простору, масово народжуються нові ідентифікаційні моделі та зразки, поширюються нові соціальні практики. Ті з них, що набувають ознак соціальної типовості, закріплюються у вигляді нових статусно-рольових позицій, ціннісних орієнтирів тощо. Таким чином, нестабільна соціальна реальність трансформаційного періоду стабілізується самими діями індивідуальних суб’єктів, які, впорядковуючи власний життєвий простір, надають визначеності й сталості соціальному середовищу загалом.

27

У післямові окреслено перспективи подальшого наукового вивчення проблеми, насамперед у площині дослідження взаємовпливу суспільства і особистості у різних масштабах часу. Соціальний час не завжди “спливає”. Суб’єктивно у масовій свідомості може панувати відчуття “випадіння” з часу, люди, спільноти, ба й країни можуть переживати моменти, коли у свідомості панує відчуття перебування “поза часом”. Соціальні зміни переживаються як у масштабах особистісного життя, так і в масштабі історії, коли людина відчуває, що історичний процес відбувається в її власному часі та просторі, “тут” і “тепер”.