Реалізація етапів експериментального дослідження процесу впливу організованих форм та методів роботи з нестандартними дітьми

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З НЕСТАНДАРТНИМИ ДІТЬМИ.....................................................................................................

1.1. Теоретичне обґрунтування нестандартної дитини як об'єкту соціально-педагогічної роботи..............................................................................................

1.2. Психолого-педагогічний аналіз проблеми девіантних дітей…………

1.3. Особливості  соціально-педагогічної проблеми  з девіантними дітьми…………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ВПЛИВУ ОРГАНІЗОВАНИХ ФОРМ ТА МЕТОДІВ РОБОТИ З НЕСТАНДАРТНИМИ ДІТЬМИ..................................................................................................................

2.1. Загальні питання підготовки і проведення експерименту.....................

2.2. Реалізація етапів експериментального дослідження процесу впливу організованих форм та методів роботи з нестандартними дітьми…….

2.2. Результативність проведеного експерименту……………………………

ВИСНОВКИ..................................................................................... ..

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасні зміни у соціально-економічному житті суспільства, що відбулися внаслідок здобуття Україною своєї незалежності, призвели до якісно нової ситуації в сім’ї, в освітньому та позашкільному соціальному середовищі дітей та молоді.

 Діти є центром, головним компонентом складної соціальної системи, у якій створюються умови для повноцінного розвитку, виховання і соціалізації дітей. Виховання дитини, її соціалізація залежить від ряду функцій, серед яких: виховна, психологічна, господарсько-побутової, економічна, організації дозвілля, збереження соціального або професійного статусу сім’ю, розподілу лідерства, підтримки відносин між друзями і родичами і т.п.. [3]. Виходячи з цього, пошук шляхів рішення виховних проблем у розвитку дитини може здійснюватися, у першу чергу, через вивчення сімейного мікросередовища і надання комплексної соціально-педагогічної допомоги сім’ям, що у ній бідують.

Кожний з нас щодня зіштовхується з різноманітними проявами соціально небажаного поводження - агресією, шкідливими звичками, протизаконними діями. Фахівці, що займаються подібними проблемами, багато років шукають відповіді на ряд питань. [7].

В даний час початі спроби систематизації численних розрізнених наукових даних по психології поводження особистості, що відхиляється. Фахівцю, що робить допомогу людям з поведінковими девіациями, важливо почувати впевненість і компетентність у таких питаннях. Які етиология, механізми функціонування, умови і закономірності різних форм поводження, що відхиляється. Особливо важливо сформувати адекватні представлення і позитивні навички впливу на поводження особистості, що відхиляється.

Так само часто ми зустрічаємося з обдарованими дітьми, мислення та розвиток яких кардинально відрізняється від їх ровесників.

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки скільки існує сама педагогіка. Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку вже існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей, відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Можна замітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило мимоволі привертають до себе увагу. [12].

І обдаровані діти і діти, схильні до девіантної поведінки у соціально-педагогічній літературі часто трактуються як «нестандартні діти». Більш детально ми розглянемо це поняття у роботі.

Зважаючи на актуальність порушеної проблеми темою нашого курсового дослідження є ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці форм та методів роботи з нестандартною дитиною.

О’єктом нашого дослідження – є соціально-педагогічна робота з нестандартною дитиною

Предмет – форми та методи роботи з нестандартною дитиною.

Виходячи із актуальності теми дослідження, об’єкта, предмета та мети перед нами поставлено наступні завдання:

1. Визначити поняття «нестандартна  дитина».

2. Виявити психологічні характеристики  нестандартної дитини та досвід  соціально-педагогічної роботи з  такими дітьми.

3. На основі теоретичного аналізу наукової психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури розглянути особливості соціально-педагогічної роботи з нестандартними дітьми.

4. Розробити форми та методи, спрямованих на соціально-педагогічну  роботу з нестандартними дітьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛШЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З НЕСТАНДАРТНИМИ ДІТЬМИ

 

1.1. Теоретичне обґрунтування нестандартної дитини як об'єкту соціально-педагогічної роботи

Поведінкова психологія – основа вивчення проблеми нестандартних дітей, а соціальна педагогіка – основа вивчення роботи з ними. У порівнянні з іншими підходами, поведінкова інтервенція, можливо, є одним з найбільш адекватних і ефективних способів впливу на поводження особистості. У той же час у сучасній практиці надання психологічної і соціально-педагогічної допомоги спостерігається тенденція до інтеграції різноманітних методів, заснованої на різній методології, для рішення конкретних практичних задач. У випадку поведінкових порушень досить широко й успішно використовуються интегративние підходи, спрямовані на рішення стратегічної задачі - досягнення позитивних особистісних змін. Вирішальним фактором, що гарантує успішність застосування будь-яких методів виступає особистість самого фахівця, що надає соціально-педагогічну допомогу. [14]. Можна говорити про таких соціально важливого якостях соціального педагога, як адаптивність, високий рівень розвитку життєво важливих умінь, упевненість, щирий інтерес до людей, духовність. Ми не дарма говоримо про особистість соціального педагога в даному розділі, бо саме його знання по проблемам девіантних та обдарованих дітей допоможе для успішної роботи з «нестандартними дітьми». [5].

О.В.Безпалько та І.Д.Звєрєва трактують поняття «нестандартної дитини» - як дитини поводження, мислення, здібності якої кардинально відрізняються від прийнятих у суспільстві норм та правил.  Тому ми у своїй роботі будемо розглядати проблему девіації та обдарованості, як проблему «нестандартних дітей». [7].

Девіантне, що відхиляється, поводження викликає жвавий інтерес у психологів, лікарів, педагогів, працівників правоохоронних органів, соціологів, філософів. Тема поводження, що відхиляється, носить міждисциплінарний і дискусійний характер. Спряженість терміна з поняттям "соціальна норма" багаторазово ускладнює проблему, оскільки границі норми дуже умовні, а людини абсолютно нормальної за всіма показниками не існує. [3].

У діяльності школи утворилося визначене протиріччя: метою виховання є всебічний розвиток особистості школяра, виховання в нього активної життєвої позиції, а в процесі рішення конкретних навчальних задач і проведення виховної роботи не просліджується розвиток особистості кожного школяра. Необхідна теоретична підготовка студента і вчителя по проблемі індивідуального підходу до учнів, у тому числі і до важкого. Тоді робота з такою категорією дітей матиме системний характер і буде ефективною. [21].

Щодо проблеми роботи з обдарованими дітьми, то тут ще більше виникає труднощів, бо по роботі з девіантними дітьми педагоги частіше застосовують методи роботи виховного характеру, а от по роботі з обдарованими педагоги залишаються сам на сам з проблемою. [5].

Важливо щоб і соціальний педагог і учителі розуміли, проблема «нестандартних дітей» в першу чергу полягає у їх соціалізації та сприйняття самого себе, а по друге – у спільній роботі з родиною, забезпеченню в сім’ї розуміння труднощів та сформованість бажання налагоджувати стосунки. [11].

Проблемам ціннісних орієнтацій особистості у процесі соціалізації достатньо уваги приділяють у працях І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, В.О. Сухомлинський, Л.А. Філоненко та ін. Останнім часом до них все частіше звертаються як педагоги-теоретики (А.П. Аранов, О.В. Киричук та ін), так і педагоги-практики (А.Й. Капська, В.А. Караковський, М.О. Коберник, В.О. Сухомлинський та інші). Забезпечення таких орієнтацій можливе при роботі соціального педагога у школі.

Питання діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах вивчали вітчизняні дослідники О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлебік та ін.

Під соціальною роботою з нестандартною дитиною мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти обдаровані потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки. [5].  Соціальна і соціально-педагогічна робота з нестандартною дитиною представляє собою особистісну службу допомоги дітям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в епіцентрі завжди повинна стояти дитина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою дитині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя. Соціальний працівник/педагог працює з дітьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Надаючи соціально-педагогічну допомогу дітям, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікросередовища та його оточення. [7].

На сьогодні для роботи з «нестандартною дитиною» пропонуються цілі програми, тематикою яких є окремо робота з девіантною дитиною, та окремо робота з обдарованою, тому що ці дві категорії є нестандартними у нашому суспільстві. З таким напрямом ми і побудували свою роботу.

1.2. Психолого-педагогічний аналіз проблеми девіантних дітей

Девіантне поводження – це поводження з відхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поводження, що знаходиться на границі між правовим і кримінальним поводженням. Дітей, яким властиві відхилення поведінкових реакцій, називають по-різному: недисципліновані, педагогічно або соціально запущені, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантние підлітки й ін. [16]. Ці терміни найбільше часто використовуються як синоніми. Відхилення в поводженні позначається на навколишніх, і суспільство ставить діагноз девіантності чи деликвентности. У психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення девіантності. [9]. В. Ковальов визначає Девіантне поводження як відхилення від моральних норм, а деликвентність вважає поводженням злочинним. Хевит і Дженкинс важковиховуваних підлітків розділяють на двох категорій: діти із соціалізованими формами антигромадського поводження та діти із соціалізованим агресивним поводженням. [14].   Н. Максимова виділяє типи важковиховуваних у залежності від детермінант соціальної дезадаптации підлітків, що чинять опір педагогічному впливу: несформованість особистісних структур, низький рівень моральних представлень і соціально прийнятих навичок поводження (педагогічно запущені);особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність);недотепний виховний вплив(помилкова чи ситуативна трудновоспитуемость); функціональний новотвір особистості (власне трудновоспитуемость). [17]. Існує багато інших способів класифікації правопорушень і важковиховуваємості. Усі ці знання необхідні соціальному педагогу для розуміння механізмів появи відхилень у поводженні дітей, умов і причин девіантності. Вони є своєрідним покажчиком для соціального педагога у виборі методів і прийомів до роботі з дітьми: спостереження, аналіз продуктів діяльності (матеріальних, інтелектуальних, духовних), анкетування, тестування, социометричні виміри і вербальні методики, бесіди та інші. [2].

Кожна девіантна дитина має свій набір відхилень у поводженні: прогулювання уроків, фізичне насильство над однолітками, брутальність у спілкуванні з навколишніми, вороже відношення до людей, зневага обов'язками, агресивна протидія до педагогічних вимог, недовіра до батьків і вчителів, підвищені рівень самооцінки і рівень домагань, а практичному психологу важливо простежити їхній генезис і лише тоді вирішувати питання профілактики, діагностики, консультування і корекції, при цьому необхідно пам'ятати, що причини порушень поводження майже завжди взаємозалежні. [8]. Родина – основний інститут виховання дітей. Зразки поводження діти переймають у своїх батьків, оскільки саме батьки визначають норми оцінки поводження. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних форм поводження дитини шляхом психокорекційної і консультативної роботи не тільки з дітьми, але і з родителями. [22]. Комплексне вивчення причин відхилень у поводженні, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів – є одночасною роботою по подоланню недоліків сімейного і педагогічного виховання. Такий підхід диктує необхідність розробки комплексних заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу. [10]. Доцільним у практиці дослідження причин девіантного поводження є використання методу "незакінчених пропозицій" А. Пейна (модифікований С. Подмазіним) для різних вікових категорій. Обробка результатів подає інформацію про відношення учня до батьків, друзям, однокласникам, учителям, самим собі; про їхні мрії, бажання, страхах, проблемах особистісного розвитку. На основі цього можна зробити психологічний аналіз домінуючих стереотипів свідомості і діяльності. [11].