Роль (призначення) соціалЬних конфліктів (за Л. Козером та р. Дарендорфом)

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

 

 

 

Інститут прокуратури та слідства

 

Реєстраційний номер______________

Дата____________________________

 

 

 

Курсова робота

роль (призначення) соціалЬних конфліктів

(за Л. Козером  та р. Дарендорфом)

 

 

 

                          Виконав:

Студ. 1 курсу 2 пот. 5 гр.

Колода Григорій Євгенійович

Рецензент_________________

 

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2012

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1.Поняття «конфлікт» та його види у соціальній теорії………….5

РОЗДІЛ 2. Позитивно-функціональний конфлікт Льюїса Козера………..20

РОЗДІЛ 3. Діалектична модель конфлікту Ральфа Дарендорфа................29

Висновок…………………………………………………………………….35

Список використанної  літератури………………………………………….38

 

Вступ

Актуальність теми. Характерною рисою суспільного буття сучасного суспільства є наявність численних і різноманітних конфліктів. Суперечності, протиборство, а нерідко і воєнні сутички між індивідами, релігійними та іншими об´єднаннями, соціальними спільнотами, державами стали суворими реаліями повсякденного життя. Тому вивчення природи, причин, механізмів конфліктів у суспільстві, а також розробка шляхів запобігання їм і розв´язання становлять проблему великого теоретичного і практичного значення. Її дослідженням покликана займатися наука конфліктологія. Конфліктологія як специфічна галузь наукового знання органічно пов’язана із суміжними науками, насамперед, із соціологією і соціальною психологією, з якими вона має багато спільного, оскільки, подібно до названих наук досліджує відносини між людьми. Чимало інформації для конфліктології дають політологія, економіка, етнологія та інші суспільні науки, що конкретизують характер, механізми розвитку і наслідки різноманітних конфліктів. Важливим аспектом взаємозв´язків з іншими науками є інтеграція конфліктології з правознавством і державознавством, які вивчають юридичні форми взаємодії людей, а саме: мирне співробітництво, співіснування, протидію або боротьбу.

Джерельну базу курсової роботи становлять саме роботи Ральфа Дарендорфа и Льюїса Козера, які висвітлюють різні сторони цього питання, а також аналіз їх робіт іншими вченими. Крім цього серед авторів, які вивчали феномен соціального конфлікту та концепції Р. Дарендорфа та Л. Козера можна відмітити Степаненкову В. М., яка є кандидатом політичних наук, завідуюча кафедрою гуманитарних та социально-экономічних дисциплин Вяземского філіала Московского державного заочного інституту харчової промисловості, Шевель І. П. кандидата социологічних наук, Казакова В.С. кандидата соціологічних наук Інституту соціології НАН України Києвского національного університету культури та мистецтва та інші.

Отже, мета даної курсової роботи полягає у тому, щоб розкрити сутнісні ознаки соціального конфлікту в цивілізаційному процесі; визначити теоретичні засади соціальних конфліктів за теоріями Льюїса Козера та Ральфа Дарендорфа. Для цього в курсовій роботі вирішуються наступні задачі:

1. визначити сутність поняття  «конфлікт», його види у соціальній  теорії;

2. проаналізувати позитивно-функціональний конфлікт Льюїса Козера;

3. виявити особливості діалектичнох моделі конфлікту Ральфа Дарендорфа.

Об'єктом курсової роботи є конфлікт як найбільш гострий спосіб вирішення протиріч в інтересах, цілях, поглядах, що виникають в процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії учасників конфлікту, і зазвичай супроводжується негативними емоціями, що виходить за рамки правил і норм.

Предеметом курсової роботи є визначення ролі соціального конфлікту у суспільному розвитку, опираючись на конфліктні моделі Льюїс Козер та Ральфа Дарендорфа.

Структура курсової роботи скадається зі вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків, списку використаної літератури з загальним обсягом курсової роботи 40 сторінок.

У першому розділі визначається поняття соціального конфлікту, його види та ознаки, а також способи його подолання за підходами вчених конфліктологів.

В другому розділі, окремо, розкривається суть теорії позитивно-функціонального конфліку Льюїса Козера.

У третьому розділі ми розглядаємо діалектичну модель конфлікту Ральфа Дарендорфа.

 

Розділ 1.

Поняття «конфлікт» та його види у  соціальній теорії

Історія людської цивілізації насичена різними конфліктами. Одні конфлікти  охоплювали цілі континенти, десятки  країн і народів, інші — великі і малі соціальні спільноти, треті відбувались між окремими людьми. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі беруть у них участь. З найдавніших часів люди намагались вирішувати протиріччя і мріяли про безконфліктне суспільство. Виникнення держави також можна розглядати як прагнення створити універсальний механізм для попередження і вирішення конфліктів. В найдавніших законах хетського царя Хаммурапі містяться десятки способів вирішення конфліктних ситуацій. За легендою, цар Соломон прославився своєю мудрістю та вмінням  вирішувати конфлікти або уникати їх. Протягом століть найкращі науковці, мислителі створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства, а інколи намагалися втілити їх в життя. Однак, всі ці спроби закінчувались невдало і породжували ще більш жорстокі конфлікти.

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку [16, c. 288].

Як соціальне явище конфлікт був вперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства  на класи та економічної боротьби між ними. Фундаторами власне соціологічної  теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера та Г. Зіммеля.

Сам термін «соціальний конфлікт» вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства.

Увагу конфлікту приділяли і  представники структурного функціоналізму. Зокрема, Т. Парсонс вважав конфлікт соціальною аномалією, відхиленням  від нормального розвитку суспільства, яке трапляється через посилення  в ньому соціальної диференціації, і чим ця диференціація масштабніша, тим глибшим стає розмежування людей за їхніми соціальними статусами і ролями, майновим, освітнім рівнем тощо. Результатом є соціальна напруга, що виливається у конфлікт, в якому сполучаються індивідуальні і групові дії та протидії, відбувається зіткнення як окремих індивідів, так і груп, до яких ці індивіди належать. Серед конфліктогенних чинників Т. Парсонс також виокремлював культурну диференціацію, яка відбувається одночасно з процесами інтернаціоналізації культурних чинників суспільного буття – моральних норм, інших духовних здобутків і регуляторів людських відносин тощо. Він вважав, що у багатьох випадках саме інтернаціоналізовані індивідуумами і групами культурні надбання, з одного боку, та явища культурної диференціації – з іншого ставлять перед людьми нездійснимі вимоги, підштовхуючи їх до конфліктів.

Ядром концепції Т. Парсонса проте  було не стільки пояснення так  званої «поведінки, що відхиляється» (її він вважав одним із суттєвих складників конфлікту), скільки розроблення системи засобів для запобігання такої поведінки. Головним серед цих засобів він вважав забезпечення “рольової інтеграції”, коли різні ролі, що виконуються, уможливлюють неконфліктний розвиток ситуації. «Рольову інтеграцію» Т. Парсонс розумів як підпорядкування ролей, дій, ціннісних орієнтацій особистості і окремих груп вимогам соціальної системи. Ці вимоги примушували соціальних суб’єктів адаптуватися не лише до самої системи, а й одне до одного. В результаті відпадала потреба у конфлікті як засобі роз’язання протиріч. Досягнення «узагальненої адаптивної здатності» Т. Парсонс бачив на шляху соціальної рівноваги, соціальної інтеграції за допомогою правових інститутів, релігії, звичаїв.

Якщо Т. Парсонс і його послідовники вважають соціальний конфлікт аномалією, то їхні наукові опоненти виходять із визнання такого конфлікту як неминучого і навіть позитивного явища. Одним з перших у американській політології на цьому наполягав Г. Зіммель. На його думку, конфлікт в середині групи допомагає зберегти її, бо регулює її як систему певних відносин, викриває ворожі емоції її членів, дає цим емоціям вихід. Тому конфлікт є явищем не тільки універсальним, а й таким, без якого суспільство нежиттєздатне. Г. Зіммель визначав конфлікт як феномен, призначення якого полягає у подоланні ситуації соціального дуалізму і досягненні своєрідної єдності, навіть якщо ця єдність здобувається знищенням однієї із сторін конфлікту. У цьому його позиція має багато схожого з марксовим розумінням єдності і боротьби протилежностей. Але докорінна відмінність між цими до певної міри подібними концепціями полягає в тому, що Г. Зіммель заперечував економічні причини соціальних конфліктів, вважаючи їх виявом властивих людині інстинктів ворожості Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Він вважав його своєрідним клапаном, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов життя. Всі соціальні конфлікти він поділив на позитивні, тобто ті, які ведуть до розвитку соціальної системи, та негативні, що загрожують існуванню соціальної системи. Л. Козеру також належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси.

Німецький соціолог Р. Дарендорф розглядав  конфлікт всюдисущим, оскільки кожне  суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Конфлікти  спричиняють нерівність соціальних позицій та відмінність інтересів  людей.

Американський соціолог К. Е. Боулдінг у своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» стверджував, що конфлікт є невід'ємним елементом суспільного життя, певним різновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні вивчати і регулювати його.

Можна виділити наступні атрибути конфлікту:

1. Сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) — момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;

2. Наявність полярних начал (ліве і праве, добро і зло), що означає одночасно і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;

3. Наявність суб'єктів як носіїв полярних позицій у сутичці;

4. Активність суб'єктів спрямована на подолання суперечності;

5. Суб'єкти не допомагають одне одному, а стоять на перешкоді або блокують реалізацію інтересів одне одного.

Отже, соціальний конфлікт включає  ряд основних складових: учасників 

(суб'єктів) конфлікту, причини  конфлікту, об'єкт і предмет,  певну конфліктну ситуацію.

Суб'єкти конфлікту – це протидіючі сторони. Однак не всі учасники конфлікту  в широкому розумінні безпосередньо беруть участь у протиборстві. Кожний з них відіграє певну роль, яка визначається змістом дій учасника та його функцією у конфлікті. Суб’ектами можуть бути окремі індивіди, різні соціальні групи, класи, нації, держави.

Об'єктом конфлікту завжди є дефіцитний ресурс. Це, наприклад, одне директорське крісло, на яке претендують декілька кандидатів.

Предметом конфлікту є об'єктивно  існуюча або уявна проблема, яка  виступає причиною суперечки між  суб'єктами. Власне кажучи, це і є  протиріччя, заради вирішення якого і починається боротьба.

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт.

Різні конфліктологи по різному  підходять до визначення основних причин конфлікту. Розглянемо деякі погляди науковців на цю проблему.

Станіслав Михайлович Ємельянов серед  великої кількості причин конфлікту  виділяє загальні та часткові причини. До загальних він відносить: соціально-політичні  і економічні, що пов’язані із соціально-політичною та економічною обстановкою в країні; соціально-демографічні причини відображають різницю в установках і мотивах людей, які пов’язані із їхньою статтю, віком; соціально-психологічні причини відображають соціально-психологічні явища в соціальних групах – взаємовідносини, лідерство, колективні думки, настрій; індивідуально-психологічні причини відображають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер). До другої групи часткових причин належать: незадоволеність умовами діяльності; порушення службової етики; порушення трудового законодавства; обмеженість ресурсів; різниці в цілях, цінностях, засобах досягнення цілей.

Олександр Володимирович Морозов  основні причини конфліктів умовно поділив на три групи:

1) ті, які обумовлені трудовим процесом;

2) викликані психологічними особливостями  людських взаємовідносин;

3) ті, що полягають в особистісних  рисах людей.

     Досить повною є  класифікація причин конфлікту,  яку запропонував В.П. Ратніков. Всі причини конфліктів поділяє  наступним чином:

1) протиріччя інтересів, як фундаментальна  причина конфлікту; 

2) об’єктивні фактори виникнення  конфлікту; 

3) особистісні фактори виникнення конфлікту.

Протиріччя по своєму характеру можна поділити на: внутрішні і зовнішні; антагоністичні і неантагоністичні; основні і неосновні; об’єктивні і суб’єктивні. Внутрішні протиріччя виражаються у зіткненні інтересів всередині групи, організації (між керівником і підлеглим, між чоловіком і дружиною. Зовнішні протиріччя виникають між двома чи декількома відносно самостійними соціальними групами (дві конкуруючі фірми, між двома країнами...). Антагоністичні протиріччя виникають тоді, коли опоненти мають непримиренно ворожі інтереси, девізом таких протиріч може бути наступне гасло: „перемога або смерть”. Неантагоністичні протиріччя допускають співпрацю, компроміс чи примирення (керівник просить працівника попрацювати наднормово, а працівник хоче більше часу приділити своїй сім’ї). Основні протиріччя відіграють вирішальну роль у виникненні і розвитку конфлікту, а неосновні протиріччя лише супроводжують конфлікт (конфлікт між владою Росії і чеченським формуваннями, обумовлений основними антагоністичними протиріччями, але його розв’язанню заважають багато неосновних протиріч: всередині адміністрації Чечні, між Росією і деяким іншими країнами з приводу чеченського питання). Об’єктивні протиріччя обумовлені явищами і процесами, які не залежать від волі і свідомості людей, тому уникнути їх неможливо (між виробництвом і споживанням, між формальним характером права і необхідністю врахування особистості злочинця). Суб’єктивні протиріччя зумовлені такими факторами, які залежать від волі і свідомості людини (несумісність характерів, поглядах, ціннісних орієнтаціях).

Об’єктивні фактори виникнення конфлікту доцільно розглянути на конкретному прикладі, зокрема на виробництві. Отже об’єктивними факторами виникнення конфлікту в трудовій організації будуть: нечіткий розподіл прав і обов’язків; несприятливий стиль керівництва; погані умови праці; некомпетентність, і невідповідність тій посаді, яку займають певні працівники; не розробленість етичних норм і відсутність комісій по розгляду трудових спорів.