Роль (призначення) соціалЬних конфліктів (за Л. Козером та р. Дарендорфом)

Об’єктивні фактори виникнення конфліктів пов’язані із присутністю  в будь-якому конфлікті особистісних елементів. До них відносяться: основні психологічні домінанти поведінки особистості (одні гинуть за метал, інші за ідею, для одних справедливі принципи лібералізму а для інших консерватизму); риси характеру і типи особистості (слід пригадати, що важливу роль відіграють акцентуації особистості. На семінарському зайнятті ми визначимо, яка ж риса характеру є вираженою у кожного з вас); установки особистості (взаємодія теоретичної людини з економічною вже передбачає можливість конфлікту); неадекватні представлення, оцінки і самооцінки (розрив між очікуваним і реальним результатом, неправильної оцінки своїх підлеглих, неадекватна самооцінка) манери поведінки; етичні цінності.

Значимість конфлікту для суспільства  найкраще розкривається через функції, які він виконує у суспільстві. Серед основних можна назвати сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції. Як бачимо, із самої назви, сигнальна функція «сигналізує» про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.

Близькою за своєю суттю до сигнальної є інформаційна функція. Інформаційна функція значно ширша за просту констатацію неблагополуччя. Конфлікт завжди викликаний певними об'єктивними причинами. Вивчення цих причин допомагає краще пізнати суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін.

Основне завдання диференціюючої функції  у структуризації суспільства чи соціальних груп. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.

Динамічна функція соціального  конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт — рушій суспільного прогресу.

Процес розвитку соціального конфлікту містить декілька стадій:

1. Передконфліктна ситуація. На цій стадії формуються передумови для конфлікту. Це є зростання напруги між потенційними суб'єктами конфлікту, що викликана певними суперечностями. Однак протиріччя не завжди переростають у конфлікт.

Лише ті протиріччя, які усвідомлюються потенційними суб'єктами конфлікту  як несумісні, ведуть до загострення  соціальної напруги. Причини виникнення соціальної напруги можуть бути різними (реальне придушення інтересів, потреб і цінностей людей; невірна або викривлена інформація про певні факти, події). Передконфліктну стадію можна умовно розділити натри фази розвитку, для яких є характерними наступні особливості у взаємодії сторін:

• виникнення протиріч з приводу  певного спірного об'єкту; зростання  недовіри та соціальної напруги, пред'явлення  претензій, зменшення контактів  і накопичення образ;

• прагнення показати правомірність  своїх вимог та звинувачень противника в небажанні вирішити спірні питання «справедливими» методами;

• руйнування структур взаємодії; перехід  від взаємних звинувачень до погроз, зростання агресивності.

Таким чином конфліктна ситуація поступово  трансформується у відкритий конфлікт. Але сама по собі вона може існувати довго і не переростати в конфлікт. Для того, щоб конфлікт став реальним, необхідний інцидент.

2. Інцидент - формальний привід для початку конфлікту. Наприклад, вбивство в м. Сараєво наступника австро-угорського престолу Франца Фердінанда групою боснійських терористів 28 серпня 1914 р. стало формальною причиною для початку Першої Світової війни. Інцидент може відбутись випадково, а може бути спровокований суб'єктами конфлікту. Інколи конфлікт може закінчуватись саме на цій стадії. Це буває тоді, коли конфліктанти вирішують свої непорозуміння.

3. Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах-діях та протидіях конфліктуючих сторін.

4. Кульмінація. Це крайня точка ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.

5. Завершення конфлікту відбувається за допомогою насильства, примирення, розриву. Способи завершення конфлікту направлені в основному на зміну самої конфліктної ситуації, або шляхом впливу на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкту конфлікту, або іншими способами. Це, зокрема, можуть бути такі: усунення об'єкту конфлікту; заміна одного об'єкту іншим; усунення однієї сторони учасників конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; недопущення безпосередньої або опосередкованої взаємодії учасників.

6. Післяконфліктна ситуація.

У практичній роботі постійно виникає  необхідність у виборі методів впливу на конфліктні ситуації або для управління ними. Ефективність вибору залежатиме від виду конфлікту, а для цього  необхідно правильно визначити, до якого з них він відноситься.

Різноманітність класифікацій конфліктів різних авторів визначається критеріями, які вони вибирають. Найбільш традиційним  способом розподілу конфліктів на види можна вважати виділення предмета конфлікту. Наявність різноманітних причин конфліктів в суспільному житті пояснює таку кількість класифікацій. Перспективною можна вважати методику російського соціолога А. Здравомислова, який класифікує конфлікти виходячи з того, хто є конфліктуючими сторонами: міжіндивідуальні конфлікти, міжгрупові конфлікти, які він поділяє на:

а) групи інтересів;

б) етнонаціонального характеру;

в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур.

Діючими методами можна вважати  і такі класифікації, як: класифікація щодо способу його вирішення - насильницький  та ненасильницький; щодо природи виникнення - політичні, соціальні, економічні; щодо рівня його прояву - відкритий та закритий; щодо напрямку діяльності - горизонтальний та вертикальний; залежно від можливих функцій конфлікту - функціональний та дисфункціональний; залежно від потреб, через які він виник, - інтереси, погляди.

Більш серйозного дослідження потребує така класифікація конфлікту, де за критерій береться кількість задіяних в конфлікті. Виходячи з цього критерію можна  виділити такі види конфлікту [6, c. 450]:

• За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.

• За принципом доцільності-недоцільності - неминучі, необхідні, вимушені, функціонально  невимушені.

• За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

• За складом конфліктуючих сторін — внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.

• За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.

• За гостротою вияву — мирні  і збройні, явні і скриті.

• За особливостями протікання —  прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).

При всій різноманітності критеріїв  класифікації соціальних конфліктів кожен  з них відіграє важливу роль у  вивченні причин, значення, наслідків конфліктів для функціонування і розвитку суспільства.

Конфліктологи розглядають такі способи  розв'язання конфліктів: компроміс, співробітництво, домінування, пристосування, згода, втеча. При цьому вони пропонують дотримуватись  правил безконфліктної поведінки. Суть їх в наступному:

• прагнути адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникати упередженості в оцінці дій опонентів;

• спробувати оцінити ситуацію з  позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору опонента;

• уникати звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення  психологічних механізмів захисту  і потік звинувачень на вашу адресу;

• контролювати свої емоції та закликати  протилежну сторону діяти аналогічно;

• спонукати свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;

перевіряти об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діям и опонентів та своїми власними.

Психологи вважають, що уникнути конфлікту  можна також і шляхом уникання взаємодії з так званими конфліктними людьми, при цьому виділяють різні їх типи. Ось деякі з них:

1) Агресивні — зачіпають інших і дратуються самі, якщо їх не слухають;

2) Мовчуни — ніхто не знає про те, що вони думають насправді;

3) Покірні — зі всіма погоджуються і обіцяють підтримку, але слова не дотримують;

4) Вічні песимісті — завжди у всьому бачать невдачі, вважають, що нічого не вийде;

5) Всезнайки - розумніші за всіх;

6) Нерішучі — затягують з прийняттям рішення, бо бояться помилитись;

7) Максималісти — хочуть щось прямо зараз, навіть якщо у цьому не має потреби;

8) Невинні брехуни - вводять інших в оману.

Отже, соціальні конфлікти виникають  у всіх сферах суспільного життя, спричиняють значний вплив на їх функціонування і розвиток. Тому закономірно виникає питання: все-таки, конфлікт — це добре чи погано? Яка його соціальна функція — позитивна чи негативна?

Частина соціологів вважає, що позитивна, інша частина — негативна.

Якщо спробувати оцінити соціальний конфлікт об'єктивно і неупереджено, то можна сказати, що він ніколи не буває виключно позитивним, чи виключно негативним. Конфлікт є позитивним моментом соціального розвитку, коли він сприяє суспільному прогресу. Однак кожний конфлікт завжди приводить до матеріальних і моральних витрат. Треба сказати, що Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, проходження якими прискорює процес вирішення конфлікту:

• під час переговорів пріоритет повинен віддаватися обговоренню змістовних питань;

• сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціальної напруженості;

• сторони повинні демонструвати взаємну повагу один до одного;

• учасники переговорів повинні  прагнути перетворити значну і приховану  частину конфліктної ситуації у  відкриту, гласно і доказово розкриваючи  позиції один одного і свідомо  створюючи атмосферу публічного рівноправного обміну думками;

• всі учасники переговорів повинні виявляти схильність до компромісу.

Компроміс являє собою такий  спосіб вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізовують свої інтереси і цілі шляхом або взаємних поступок, або поступок більш слабій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог тому, хто добровільно відмовився від частини своїх домагань.

У науковій літературі є різні підходи  до розуміння терміна «конфлікт». Найбільш поширене його розуміння крізь призму суперечності як більш загального поняття, і насамперед через соціальну суперечність.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, яке призводить до ускладнень або гострої боротьби. В історії соціології природа та сутність конфлікту визначалися по-різному:

• Г. Спенсер розглядав конфлікт як необхідне явище в історії  розвитку людства, стимул соціального  розвитку;

• М. Вебер позначав його як боротьбу;

• Гумплович, Т. Веблен, К. Левін, Г. Зіммель та ін. визначали його як суперечку та форму соціалізації індивіда;

• Парк включав конфлікт до числа  чотирьох основних видів соціальної взаємодії, поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією;

• американський соціолог Л. Козер  розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивидів у боротьбі за об´єктивні цілі — владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, який сприяє припиненню або укріпленню соціальних зв´язків;

• Р. Дарендорф власну соціологічну концепцію назвав «теорією конфліктів».

Більшість соціологів розглядають  конфлікт як неантагоністичну суперечність, яку можна врегулювати. Парними категоріями конфлікту є згода, стабільність, порядок, спокій. При цьому спокій є постійним станом суспільства або взаємодії, а конфлікт — тимчасовим.

Таким чином, конфлікт — це випадок загострення соціальних суперечностей, який виражається у зіткненні соціальних спільнот — класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів та ін., що зумовлено протилежністю або суттєвими відмінностями їх інтересів, мети, тенденцій розвитку.

Виходячи з того, що найбільш поширеним  підходом є визначення конфлікту через соціальні суперечності, в науковій літературі склалося також поняття соціального конфлікту. 

Соціальний конфлікт — це така суперечність, в якій два або більше суб´єктів активно шукають можливість завадити один одному в досягненні певної мети, намагаються запобігти задоволенню інтересів суперника, змінити його погляди або соціальні позиції. Під соціальним конфліктом звичайно мають на увазі той вид протистояння, в якому сторони намагаються захопити територію або ресурси, погрожують іншім суб´єктам посягати на їхні інтереси таким чином, що боротьба набуває форми нападу або оборони. Поняття соціального конфлікту включає активність протилежних сторін, суперечки, дебати, торги, суперництво, воєнні сутички, пряме і непряме насилля. Конфліктам, як правило, властиве сильне напруження, взаємне виключення інтересів. Слід розрізняти конфлікти і явища, що за зовнішніми ознаками наближаються до конфліктів, — змагання, конкуренцію, випробування. У подібних випадках також можна спостерігати протиборство сторін, але воно за своїм характером має зовсім іншу природу і необов´язково переходить у ворожнечу.