Роль (призначення) соціалЬних конфліктів (за Л. Козером та р. Дарендорфом)

 не об'єднується,  щоб оголосити «війну палацам», чому не створює партію безробітних і партію бідних? Що перешкоджає формуванню організованих груп та їх злагодженим діям? На думку Дарендорфа, це панівна ідеологія індивідуалізму. Поширення її змушує людей просуватися по соціальних сходах своїми силами і відмовлятися від реалізації власних інтересів шляхом організації робочого руху, оскільки цей шлях вимагає більше часу і сил. У підсумку способом запобігання класової боротьби стає індивідуальна мобільність, приходить до висновку соціолог. Ще одне пояснення того, чому нижчий клас не схильний до організованої захисту своїх інтересів, полягає в його відчуження.

     Таким чином, на думку Р. Дарендорфа, особливістю сучасного соціального конфлікту (в порівнянні з класовою боротьбою Х1Х століття) є його багатоликість і варіативність форм прояву (війни, демонстрації, страйки із застосуванням насильства, тероризм, «розборки» між тіньовиками і мафіозними групами і т.п.), а також його повсюдність. [5 с, 146 - 147].

    На  думку Р. Дарендорфа, конфлікт  — це співвідношення між соціальними  елементами, котре будується наявних (суб'єктивних) та латентних (об'єктивних) суперечностях [5, с. 148]  . Соціологу своїй теорії конфлікту доводить, що вони річ об'єктивна і є виявом соціальної неоднорідності суспільства. На формування конфлікту впливають відносини панування-підкорення, джерелом конфлікту є боротьба за владу та авторитет. Причому конфлікти можуть виникати між соціальними суб'єктами, що мають як однаковий соціальний статус (держави, народи, політичні партії) так і такими, що мають різний статус (підприємці і робітники, начальники і підлеглі). На думку ученого, основними характеристиками соціального конфлікту є його інтенсивність та міра застосування насилля. Інтенсивність конфлікту, за Р. Дарендорфом, - це рівень енергії, яку вкладають у конфлікт його учасники. Міра насильства вказує на засоби, які вкладають у конфлікт соціальні суб'єкти — від переговорів та компромісів до війни. Оскільки конфлікти — річ об'єктивна, позбутися їх повністю неможливо, але важливо розробляти заходи, що пом'якшують конфлікт, регулюють його. Тобто мова іде не про усунення причин конфлікту, а про пом'якшення його згубного впливу. Шляхами вирішення конфлікту Р. Дарендорф вбачає переговори, посередництво, арбітраж.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вивчивши основні характеристики соціальних конфліктів ми можемо сказати, що більша частина проблематики конфлікту розробляється на макрорівні в контексті великомасштабних теоретичних побудов, пов'язаних з завданнями пояснення соціокультурних змін у сучасному товариств.

Разом з тим, проблематика конфлікту носить суто прикладний характер. Вона користується широким попитом при рішенні цілком конкретних ситуацій, в яких спостерігається зіткнення інтересів двох або більшого числа сторін. По суті справи в практиці організації сучасного менеджменту, в дипломатії, в юриспруденції, комерційної діяльності та інших сферах життя, де спостерігається безпосереднє зіткнення інтересів протиборчих сторін, склалося прикладне напрямок, який одержав назву конфліктологія. Конфліктолог - це спеціальна професія, представники якої беруть участь у багатьох переговорних процесах, виїжджають в "гарячі точки", де працюють в якості консультантів і беруть участь у переговорному процесі на різних рівнях і в різних ситуаціях.

Також ми можемо сказати, що для нашого суспільства характерно наростання конфліктності. Міграція населення, інфляція, зростання безробіття - все це обіцяє нелегке і конфліктне майбутнє. Важливо накопичувати досвід цивілізованого вирішення соціальних конфліктів. Уміння керувати ситуацією, знаходити компроміси - необхідна якість для соціолога, менеджера, соціального працівника, тим більше керівника, політичного чи громадського діяча. Соціальний конфлікт - складне соціальне взаємодія, змістом якого є процес розвитку та дозволу непримиренних протиріч, тобто таких, які неможливо вирішити без зміни основних умов та факторів взаємодії. З цього випливає - вирішення конфлікту вимагає змін у соціальному житті людей.

Льюїс Козер вважав, що соціальний конфлікт — це боротьба за цінності та претензії на  певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного. Це визначення конфлікту є на сьогодні найбільш розповсюдженим у західній соціології, а теорія Л. Козера фактично стала науковим обґрунтування моделі побудови суспільства «конфліктного функціоналізму». Вихідним принципом цієї теорії є принцип ненасильницького розв'язання існуючих у суспільстві конфліктів.

 У середині 60-х pp. XX століття з обґрунтуванням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву конфліктної моделі суспільства, виступив німецький соціолог Р. Дарендорф. Основні положення своєї теорії ним були викладені у роботах «Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві» (1959), «Елементи теорії соціального конфлікту» (1965), «Конфлікт і свобода» (1972) та ін. і зводяться до того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам, які породжують соціальні конфлікти. Головну причину конфліктів він, як і Л. Козер, також вбачає у нерівності соціальних позицій людей (наприклад, у розподілі власності і влади), що зумовлює відмінність їх інтересів і виникнення соціальних протиріч. Адже нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп та спільнот. Звідси — й протиріччя їх інтересів. Боротьба за володіння та розпорядження дефіцитними ресурсами, за лідерство, владу та престиж і зумовлюють неминучість конфліктів, які виступають як спосіб розв'язання протиріч.

 Дарендорф розглядає конфлікти як джерело інновацій та соціальних змін, оскільки вони допомагають уникнути застою, консервації застарілих відносин, створюють у суспільстві постійну напругу, надають динаміки суспільним відносинам.

 Той, хто вміє долати конфлікти шляхом їх визнання та регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто упускає таку можливість, отримує цей ритм собі у супротивники.

 На відміну від Л. Козера, який вбачав у соціальних конфліктах суспільне благо і головне джерело поступального розвитку, а тому вважав, що слід свідомо стимулювати їх позитивні функції, Дарендорф стверджує, що конфлікти — це не благо, а реальність, неминучий наслідок існуючих соціальних протиріч. Тому головне завдання полягає у тому, щоб контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституційованим, розвиватися і розв'язуватися за існуючими у суспільстві правилами. В умовах переходу до ринкових відносин конфлікти набувають різних ситуативних особливостей, таких, які раніше і не спостерігалися, але всі вони, так чи інакше, являють собою сполучення простих і складних його форм, У цих умовах керівникам підприємств і організацій, фахівцям із соціальних проблем керування потрібно знати, як розви¬ваються відносини в їхніх організаціях, уявляти, у якій стадії напруже¬ності знаходяться ці відносини (тому що активним діям завжди пере¬дує відповідний ступінь соціальної напруженості, що виявляється насамперед на соціально-психологічному рівні).

  Ми далекі від думки, що класифікації конфліктів, викладені у сучасній літературі, охоплюють усі його прояви. Це, звичайно, розглядається нами тільки як часткове освоєння проблеми.

 Але, безперечно, кожен із зазначених підходів має певний сенс і евристичні можливості. Однак охопити всю палітру соціальних конф-ліктів універсальною типізацією неможливо Адже конфлікти бувають різними: між країнами й народами, соціальними верствами й націями підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами та вихователями, чоловіками і жінками, молодшим і старшим поколіннями Підстави дія конфлікту не можна зобразити однолінійною схемою. Люди конфліктують з різних причин — економічних, політичних, соціальних, екологічних, моральних, релігійних, ідеологічних

 Однак всі ці зображення підкреслюють одне: соціальні конфлікти відіграють надзвичайно важливу роль у житті суспільства, в його становленні та розвитку. А тому соціальні конфлікти ні в якому разі не можна розглядати тільки як неминуче зло, як соціальну патологію, яка деструктивно впливає на суспільство і яку можна раз і назавжди викреслити із соціуму. Одночасно ми й не пропонуємо розглядати соціальні конфлікти як добро, а лише наголошуємо, що вони є особливим типом соціальної взаємодії, а не «патологічним відхиленням» від норми.

 Саме тому соціальні конфлікти сприймаються нами як дійсність, яка неминуча. Сама природа конфлікту закладена в природі суспільства як такого. Адже люди, які складають даний соціум, мають свої інтереси, уподобання, цінності, погляди, які так чи інакше можуть не збігатися з уявленнями інших людей.

Взагалом будь який аналіз ні в якому разі не закликає до пасивного ставлення до конфлікту. Адже його обов'язково потрібно розв’язувати. В цьому допоможе знання закономірностей виникнення та розвитку конфлікту, а також окреслення різних шляхів ного подолання.

При цьому філософія постійно продукує думку, що будь-яке розв’язання соціального конфлікту передбачає появу нової форми ного існування. І так буде завжди, поки існує соціум.

 Вивчивши основні характеристики соціальних конфліктів ми можемо сказати, що більша частина проблематики конфлікту розробляється на макрорівні в контексті великомасштабних теоретичних побудов, пов'язаних із завданнями пояснення соціокультурних змін в сучасному товариств.

 Разом з тим, проблематика конфлікту носить суто прикладний характер. Вона користується широким попитом при рішенні цілком конкретних ситуацій, в яких спостерігається зіткнення інтересів двох або більшої кількості сторін.

 

Список літератури

1. Анцупов А. Я., Ширилов А. М. Конфликтологія. - М.. 1999. - С. 501 - 502

2. Ващенко І.В. Конфлікти великих соціальних груп: Навч. посiбник. - Х.:Бурун Книга, 2005. - 208 с.

3. Даниленко О. Роль якісних методів у дослідженні соціальних конфліктів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . - 2006 . - № 1. - С. 110-123

4. Дарендорф Р. Елементи теориї социального конфликта // Соціс (Социологічні дослідженння). - 1994. - № 5. - С. 142-148

5. Диксон Ч. Конфликт. Семь шагов к миру.— СПб: Питер. – 1997. - С. 58 – 66.

6. Іщенко О.М. Класифікація сучасних соціальних конфліктів // Держава і право: Юридичні і політичні науки . - 2000 . - 5. - C.448-455

7. Іщенко О.М. Цивілізаційна природа соціальних суперечностей // Вісник: Філософія. Політологія / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. - 2001 . - 35. - C.30-35

8. Казаков В. Зовнішні та внутрішні конфлікти // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . - 2010 . - № 2. - С. 84-97

9. Казаков В. Концепція нового соціального конфлікту Алена Турена // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . - 2008 . - № 3. - С. 151-168

10. Козер Л.А. Завершення конфликта / Соціальний конфлікт: сучасні дослідження. Реферативний сбірник. – М.: ИНИОН. - 1991. – С. 70 - 74

11. Козер Л.А. Функції соцального конфлікта // Американска социологична думка.- М.- 1996. С.542-556.

12. Конфліктологія : Навч. посібник для вузів : Рекомендовано МОН України. - К.:КНЕУ, 2005. - 315 с.

13. Копайгора І. Функції та структура соціального конфлікту // Підприємництво, господарство і право. - 2008 . - № 8. - С. 120-122

14. Копайгора І. Динаміка розвитку соціального конфлікту // Південноукраїнський правничий часопис . - 2010 . - № 1. - С. 76-79

15. Лукашук В. Сучасний спорт і соціальний конфлікт // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . - 2010 . - № 3. - С. 185-197

16. Примуш М.В. Конфліктологія : Навч. посібник : Рекомендовано МОН України. - К.:Професіонал, 2006. – С. 288.

17. Скотт Дж. Г. Сила ума. Способы разрешения конфликтов. — СПб: ВИС, 1994. – С. 154.

18. Станкевич І. П. Політичний конфлікт та технологія його запобігання // Вісник: Філософія. Політологія / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. - 2007 . - № 87-88. - С. 70-73.

19. Степаненкова В.М. Понятие социального конфликта в теории Р.Дарендорфа / В.М.Степаненкова // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 141 -142.

20. Титаренко Л.М. Конфліктологія : Профілактика конфліктів в організаціях : Навч. посібник. - О.:Юрид. л-ра. - 2010. – С. 296 - 300.

21. Фролов С.В. Социология. сотрудничество н конфлихтьі. - М . 1997. - С. 188.

22. Уткин Э.А. Конфликтология. - М.: Экмос. 1998. – С. 128 - 136.

23. Хасан, Б.И. Психология конфликта и переговоры: учеб. пособие / Б.И. Хасан. М. - 2004. – С. 55 – 64.

24. Цибульская М. В. и др. Конфликтология. - М.: МГИЭСИ. - 1998. - С. 18 - 40.

25. Шейное В. П. Конфликты в нашей жизни. – Минск: Амалфея, 1997. - С. 25.

26. Щербак B. Е. Конфликтные ситуации на предприятии. // ЭКО. - 1999. - №11. - С. 8 - 15.