Соціальне служіння Російської православної церкви

         2.4. Допомога Російської православної церкви дітям,престарілим та інвалідам

В даний час поряд  з державною системою соціального  захисту дошкільнят та школярів (дитячими садками, яслами, дитячими будинками  та інтернатами, корекційними школами) існує історично закріплена форма  соціального захисту підростаючого покоління. До її структури входять парафіяльні і монастирські притулки, ремісничі та недільні школи, культурно-освітні установи, профільні навчальні заклади.

Сьогодні в багатьох єпархіях сироти отримують дах над  головою, виховання і освіту в десятках парафіяльних і монастирських притулках. Багатий досвід у цій сфері соціальної роботи накопичено у Білгородській, Володимирській, Іваново-Вознесенській, Костромській, Мінській, Московській, Оренбурзькій, Санкт-Петербурзькій і Ярославській єпархіях. Широку популярність здобула діяльність цілого ряду дитячих притулків Москви і Хотьковського Покровського монастиря. [24, c. 10]

Протягом століть Церква підтримувала і опікала престарілих  та інвалідів. Традиційною формою соціального  піклування про літніх людей, не здатних повною мірою здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Сьогодні функціонують системи богаділень і патронажних служб.

Крім того, створений  Відділом Експериментально-методичний центр «Патронажна служба» опікується щорічно більше трьохсотьма особами на дому та в стаціонарах соціальної сфери. [24, c. 11]

Аналогічна робота по піклуванню про осіб похилого віку проводиться в Йошкар-Олінскій, Рязанській, Костромській, Бєлгородській, Мінській, Єкатеринбурзькій, Іваново-Вознесенській, Санкт-Петербурзькій, Пінській, Московській, Брянській, Самарській, Ставропільській, Володимирській, Ярославській та інших єпархіях. Однак треба зазначити, що в цілому богаділень дуже мало. Крім того, відомі випадки, коли перебування в богадільні має оплачуватися тими, хто в ній проживає. При такому підході навряд чи богадільню можна назвати благодійною установою або богоугодним закладом, оскільки бідним людям похилого віку вступ до платної богадільні закритий. [8]

Представляється важливим розгляд питання про створення загальноцерковної за своїм статусом і фінансуванням богадільні для заштатних архієреїв і священнослужителів, які, часом, у злиднях і самотності доживають свій вік.

Багато хто з вимушених  переселенців звертаються за допомогою до Відділу церковної добродійності і соціального служіння Московського Патріархату. З кожним із них проводиться бесіда. Як правило, проблеми мігрантів пов'язані зі:

• змінами фізичного і психологічного здоров'я;
• зниженням рівня професійної активності;
• працевлаштуванням;
• втратою права на гідний життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту.

Надання гуманітарної допомоги організаціям біженців - «Загальний дім», Російський фонд допомоги біженцям «Співвітчизники», «Патріотичний союз жінок» - ще один напрям діяльності Відділу [1, c.52].

Взаємодія з єпархіями  і реалізація меж'єпархіальних проектів - пріоритетний напрям у діяльності Відділу по церковній добродійності. Ця робота проводиться за кількома методами:

1. Проведення між'єпархіальних  семінарів з підготовки церковних  соціальних працівників. У цих  зустрічах, присвячених розподілу  гуманітарної допомоги, роботі з  мігрантами, підготовці сестер милосердя,  організації патронажу і богаділень, догляду за пораненими солдатами, функціонуванню церковних дитячих притулків, охороні материнства і дитинства, системі безпеки церковних соціальних установ взяли участь представники 41 єпархії.

2. Відвідування єпархій  з метою ознайомлення із проведеною на єпархіальному рівні благодійною діяльністю і наданням консультативної допомоги у справі соціального служіння.

3. Надання консультативно-методичної  допомоги керівникам і співробітникам  єпархіальних відділів з ​​благодійності.

4. Розподіл продуктової  і речової допомоги через єпархіальні  структури. [1, c. 69]

Відділ по церковній  добродійності взаємодіє з єпархіями. Щодня у Відділі здійснюється первинний соціальний прийом нужденних, яким, по можливості, надається: довідково-інформаційна, консультативна, психологічна та разова матеріальна допомога .

Безкорисливе служіння ближньому здійснюється Відділом по церковній добродійності і в  такій формі, як:

• акції милосердя;
• благодійні вечори і концерти;
• великодні свята та різдвяні ялинки.

Дані благодійні заходи, адресовані дітям-сиротам, інвалідам, членам багатодітних сімей, престарілим, ветеранам, пацієнтам лікувальних  установ. [1, c. 78]

Справи милосердя та благодійності відносяться до одного з численних видів церковного служіння, але слід підкреслити, що цей вид служіння є особливим. Його специфіка полягає, перш за все, в тому, що його мета - сприяння людям в успішному вирішенні їхніх життєвих проблем. Сюди слід віднести будь-які труднощі і суперечності в житті людини, які не можуть бути вирішені звичними для нього засобами і вимагають пошуку нових шляхів, методів та прийомів. Потрапляючи в скрутне (фізичне, матеріальне або психологічне) становище, людина прагне вийти з нього, йому важливо знайти рівновагу з самим собою і навколишнім світом. Даного роду мотивація рухає людиною, коли він, найчастіше, є не церковним, йде до храму, або в ту чи іншу церковну структуру. Кожна людина з її потребами і проблемами ставить перед пастирем, перед Священноначалієм і народом Божим нові завдання, прагнення вирішити які змушує вести соціальну роботу в найрізноманітніших напрямах. Іншими словами, основні напрямки роботи благодійних установ є відповіддю на потреби людей, на виклики часу. [6]

Очевидно, що процес становлення  соціального служіння церкви - явище тривалого характеру. Він поки не має свого історичного завершення і оформлення. Складається парадигма допомоги нужденним, яка є складною сукупністю історичних форм захисту та підтримки, традицій і звичаїв соціального служіння, а також законів та індивідуальних ініціатив, дій і вчинків. І все ж церковна система допомоги сьогодні, як і наприкінці XIX століття, повертається до своїх споконвічних традицій, коли піклування здійснюється через монастирі та парафії, де надається комплекс соціальних послуг: навчання, лікування, виховання, соціальна виплата, надання притулку.

 Актуалізуючи досвід  минулого і проектуючи його  на сучасний стан соціального  життя в Росії, відзначимо, що  як система державних заходів  (вдосконалення форм і методів  соціальної роботи різних державних організацій), так і соціальне служіння православних людей в Росії потребує значної оптимізації і повинно орієнтуватися на колишній розмах .

Також з різних аспектів соціальної політики необхідний конструктивний діалог між Церквою і державою, необхідно зародження нових, спільних форм соціальної діяльності в рамках співдіяння держави і церкви у сфері соціального служіння. У сучасних умовах за участі державних структур і бізнесу найбільш затребуваними могли б стати такі форми соціального служіння, як:

• створення притулків для бездомних;
• дитячих будинків;
• будинків престарілих;
• центрів трудотерапії і духовно-морального піклування;
• лікарень і хоспісів;
• надання всілякої підтримки розвитку православних гімназій;
• кафедр теології в державній системі освіти.[6]

Сьогодні нерідко доводиться чути обивательську точку зору про  те, що в сучасних умовах вирішення  соціальних суспільно-державних проблем  є основним завданням Православної Церкви. З такою категоричністю не можна погодитися. «Основи соціальної концепції РПЦ», прийнятої Архієрейським Собором у 2000 році, досить чітко визначають 16 областей співдіяння держави і церкви, а також досить чітко розмежовують компетенції двох організмів - державного і церковного. Держава за допомогою вдосконалення соціальної роботи державних служб і органів має забезпечувати гідний рівень вирішення соціальних проблем; церква ж за допомогою свого вчення може сприяти підтримці в суспільстві споконвічної традиції православного християнського життя: розвитку соціального служіння (благодійності) членів суспільства, незалежно від їхнього рангу і статусу. У цьому і полягає великий сенс макродіменціональной дияконії церкви. [6]

Таким чином, в кінці XIX - поч. XX ст. була сформована розгалужена  система громадського піклування та соціальної допомоги в напрямках медичного забезпечення, дитячого піклування, і турботи про старість, піклування про незаможних з числа різних верств суспільства і т.п. Основними її організаторами були державні, громадські організації та установи, в тому числі і церковні благодійні.

У 1918 році радянською владою була зруйнована матеріальна база соціального  служіння церкви, майно було націоналізовано, храми зруйновані, монастирі розорені, священнослужителі вбиті чи вислані. Але соціальне служіння церкви не перервалося, в 1921 році під час голоду в Поволжі голодуючим була надана церковна акція милосердя. Тим не менш у 1929 році благодійна діяльність релігійних організацій в СРСР була заборонена. Під час Великої Вітчизняної війни церковна благодійність не припинялася, на потреби оборони перераховувалися чималі кошти, хоча офіційно влада це забороняла, але приймала, не розголошуючи.

Таким же чином здійснювалося  соціальне служіння Російської православної церкви під час відновлення народного  господарства в повоєнні часи в 1946 -1957 в роках.

Благодійність Російської православної церкви сприяла швидкому зростанню її авторитету в суспільстві, що стало причиною  чергового  охолодження відносин між нею  і державою у 1954-1957 роках.

На сьогоднішній день у сучасному суспільстві православна церква намагається нести велике соціальне служіння, але не має для цього ані правового статусу, ані матеріальних можливостей.

У 1991 році був утворений  синодальний відділ церковної добродійності  і соціального служіння Московського Патріархату. Він координує, розвиває, та займається соціальним служінням на парафіяльному, єпархіальному та загальноцерковному рівнях Російської православної церкви. Крім того,  синодальний відділ взаємодіє з Міністерствами та Урядовими Комісіями Російської Федерації. Завдяки такому співробітництву вже досягнені дуже важливі результати. Наприклад підписана Угода з Міністерством охорони здоров'я РФ і Московською Патріархією, де окреслені основні напрями, форми і методи взаємодії лікувальних установ і канонічних підрозділів. Завдяки цим домовленостям  вже вироблені дуже важливі Постанови Уряду РФ і надана допомога тим, хто її потребує. Поряд з державною системою існує історично закріплена форма соціального захисту підростаючого покоління, до її структури входять:

• парафіяльні і монастирські притулки;
• ремісничі та недільні школи;
• культурно-освітні установи;
• профільні навчальні заклади.

Крім того існує така історично закріплена традиція, як підтримка і опіка престарілих  та інвалідів: існують церковні системи  богаділень і патронажних служб. Церков опікується особами на дому та в стаціонарах соціальної сфери.

Така форма соціального  служіння як взаємодія з єпархіями  і реалізація меж'єпархіальних проектів проводиться наступними методами:

• проведення меж'єпархіальних семінарів з підготовки церковних соціальних працівників;
• відвідування єпархій і надання консультативної допомоги;
• надання консультативно-методичної допомоги керівникам і співробітникам єпархіальних відділів з ​​благодійності.

Проводиться первинний  соціальний прийом нужденних, їм надаються такі форми соціального служіння, як:

• довідково-інформаційна;
• консультативна;
• психологічна;
• разова матеріальна допомога .

Формами, в яких здійснюється безкорисливе служіння ближньому є:

• акції милосердя;
• благодійні вечори і концерти;
• великодні свята та різдвяні ялинки.

Це соціальне служіння адресоване:

• дітям-сиротам;
• інвалідам;
• членам багатодітних сімей;
• престарілим;
• ветеранам війн;
• пацієнтам лікувальних установ.

Вирішення проблем мігрантів  відбувається у наступних формах, як:

• підтримка фізичного і психологічного здоров'я;
• надання професії;
• працевлаштування;
• надання їжі, одягу, житла;
• медичний догляд та соціальне обслуговування.