Педагогічна теорія Йоганна Песталоцці та значення його соціально-педагогічного експерименту

На основі принципу природовідповідностіПесталоцці розробив теорію елементарної освіти. Він виділив три найпростіші  елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне  навчання у нього зводилось, передусім, до вміння вимірювати, рахувати, володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці розповсюдив на всі сторони виховання  дитини. Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і  розвивальну сторони навчального  процесу та запровадив ідею розвивального  шкільного навчання. Надаючи великого значення оволодінню знаннями, він  вважав, що воно повинно підкорятися  більш головному розвитку здібностей дитини. Виходячи із своїх загальнодидактичних  положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується  на запам’ятовуванні і переказуванні  і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і  розвивала свої здібності.

Песталоцці – яскраво  виражений представник соціальної педагогіки, разом з тим є пристрасним  прихильником сімейного виховання. Для Песталоцці ця суперечність усувається тим, що сім’я – це перший елементарний осередок соціального виховання. При  цьому Песталоцці справедливо підкреслює, що заклади суспільного виховання  ніколи не зможуть взяти на себе повністю всю справу виховання і  замінити собою повністю сім’ю. Заміною  сімейному вихованню школи ніколи в житті стати не можуть, вони можуть служити світові як доповнення до такого виховання і для заповнення його прогалин.

Список використаних джерел

1. Йоган Генріх Песталоцці. Вибрані педагогічні твори / Й.Г. Песталоцці. Том перший [переклад з російського видання Учпедгізу]. Затверджено НКО УРСР як посібник для студентів педвишів та учителів середніх шкіл. - Київ-Харків : Держ. уч.-пед. вид-во «Радянська школа», 1938. – 338 с.

2. Аметова Є. Р. Про  значення сім’ї у формуванні  вільної особистості дитини // Педагогіка  і психологія. - № 2. - 2006. - С. 36

3. Боришевський М. Й.  Сімейне виховання як гарант  морального становлення особистості  // Рідна школа. - № 4. - 1995. - С. 4

4. Марушкевич А.А., Постовий  В.Г., Алексєєнко Т.Ф. та ін. Родинна  педагогіка: Навчально-методичний посібник. - К.: Видавець ПАРАПАН. - 2002. - 216 с.

5. Федяєва В. Сімейне  виховання як об’єкт історико-педагогічних  досліджень // Шлях освіти . - № 2. - 2004. - С. 50

6. Зверев О. Л. Семейнаяпедагогика  и домашнеевоспитание. - М.: Академия, 2000. - 160 с.

7. Каптерев П. Ф. О  семейномвоспитании. - М.: Академия, 2000. - 168 с.