Проблематика та поетика у романі Патріка Зюскінда «Парфуми»

Вступ

Творчість відомого німецького прозаїка останньої чверті XX століття Патріка Зюскінда, що отримав визнання як автор постмодерністських текстів, привертає увагу своєю надзвичайною багатогранністю: він є автором  знаменитого роману, драм, малої  прози та есе. Твори Патріка Зюскінда представляють собою самобутнє  художнє явище в сучасній німецькомовній та європейській прозі: Зюскінд постає перед нами як своєрідний сучасний хронікер людського життя, душевних образ і травм індивіду, що володіє  багатим і змістовним художнім потенціалом. У його творчості яскраво проявилося багато чого, що характерно в цілому для німецької літератури кінця  ХХ століття: деформувався зв’язок  між особистим вибором і свободою письменника і надособовою (історичною, соціальною) обумовленістю художніх форм. Література, що звернулася до історії  індивіду в еру тотального розчарування, виявилася як ніколи відкритою до прямих виходів у філософію. Звернення  до суттєвих питань буття людини актуалізує на сторінках постмодерністських текстів  художній досвід екзистенціалізму.

У першій половині ХХ століття екзистенціалізм фіксує новий, порівняно  з модернізмом, етико-психологічний  характер катастрофи: неминучої самотності індивіду, неможливість комунікації  між людиною і світом, позбавленим  трансцендентного початку («вічне мовчання небес»), абсурдність буття. В європейській свідомості руйнуванню піддається сенс і радість життя, з’являється  криза гуманістичних цінностей, що вразила цю технічну цивілізацію, де людина виявилася просто гвинтиком  у механізмі виробництва та споживання, рабом фізіології та духовної порожнечі.

Драматизм і трагізм індивідуальної свідомості, переживання ситуації універсального Абсурду і Хаосу, ситуації відчуженого  буття, знання про справжній стан людини (самотність перед обличчям Ніщо) успадковує у екзистенціалізму постмодернізм.

У 1985 році в Швейцарії  був вперше надрукований блискучий  і загадковий роман Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці». Переклад назви роману питання спірне. В оригіналі він називається «Парфумер», тобто «Аромат» або «Духи». Цей роман цікавий тим, "що в ньому вперше розповідається про той бік людського буття, яка в принципі не піддається вербалізації. Про те з п'яти людських органічних почуттів, яке завжди називається останнім у ряду - про нюх» [Кротков 1998; 79-80].

Сьогодні він визнаний найзнаменитішим романом, написаним  на німецькій мові з часів Ремарка. Він виданий загальним тиражем  більше дванадцяти мільйонів, перекладений на багато мов, включаючи латинь, і, нарешті, екранізували.

Роман «Парфумер» традиційно належить до творів постмодерністської літератури. Постмодернізм являє  собою швидше умонастрій, інтелектуальний  стиль. Постмодернізм виник в  умовах релігійно-філософського вакууму, дискредитації ідеологічних концептів, тотального релятивізму, перевиробництва  предметів споживання. Постмодерністський умонастрій, як правило, несе на собі печатку  розчарування в ідеалах і цінностях  з їх вірою у прогрес, торжество  розуму, безмежності людських можливостей. Загальним для різних національних варіантів постмодернізму можна  вважати його ототожнення з іменем епохи «втомленої» культури, зазначеної схоластичними настроями.

Для постмодернізму характерно також використання пародійно переосмислених прийомів, традиційних для класичної  літератури Німеччини. Серед них, зокрема, виділимо такі, як звернення до улюблених  німцями формі роману виховання, сюжет якого заснований на хронотопі  дороги і в якому важливими  є не стільки зовнішні пригоди  героя, скільки внутрішні шукання  особистості і її духовне становлення.

 Однак для Зюскінда  як для істинного постмодерністу  характерно не стільки використання  художніх традицій минулого, скільки  їх знущально переосмислення, в  ході якого вони, ці традиції, наповнюються діаметрально протилежним  змістом, набуваючи сенс відторгнення  класики. Таким чином, «Парфумер»  – це роман «виховання» вбивці, що спочатку знищує класичну  німецьку матрицю, тому всі  зустрінені в творі звернення  письменника до класики набувають  смислову якість, визначаються часткою  «анти»: антилюдина, її антидуховне  шукання, антиромантичний герой.

Актуальність  теми курсової роботи визначається інтересом до широкого і різноманітного діалогу, взаємодії, творчому перехрещенню різних естетичних систем, що істотно й наочно характеризує літературний процес останньої чверті ХХ століття, а тому робота являє собою дослідження творчості Патріка Зюскінда в контексті взаємодії постмодерністських принципів літературного напрямку ХХ століття. А також в проблематиці індивідуального стилю письменника, яка перебуває в центрі уваги сучасних лінгвостилістичних досліджень.

Творчість Патріка Зюскінда припадає на період розвитку сучасної німецької літератури, який передував  об'єднанню Німеччини в 1990 році і  перших років після об'єднання. Привабливість  німецькомовної літератури для читачів  в цей період, на думку критиків і видавців, залишалася вкрай низькою, «сучасна література розцінювалася  як справжній дефіцит», а «давно спізніла зміна поколінь» не відбувалася. Всесвітній успіх роману «Парфумер» в 1985 році не змінив існуючих тенденцій, а після об'єднання країн ера  «покоління гольф», «онуків третього рейху» в німецькій сучасній літературі залишила питання про місце Патріка  Зюскінда, який не видав з 1995 року жодного  художнього твору , в історії німецькомовної літератури без відповіді.

Наукова новизна цього дослідження полягає в тому, що творчість Патріка Зюскінда досліджена нерівномірно: велика кількість зарубіжної критичної літератури присвячена різним аспектам його роману. Значення роману Зюскінда в історії розвитку сучасної німецькомовної літератури визнано, однак, успіх роману вплинув на те, що відсутній цілісний погляд на творчість письменника.

Мета дослідження постмодерністської прози в творчості Патрика Зюскінда, виявлення характерних рис постмодерну на прикладі роману «Парфумер. Історія одного вбивці», виявлення співвідношення постмодерністської картини світу з проблемою універсальної самотності індивіду, його феноменального відчуження.

Об’єктом дослідження виступає роман «Парфумер. Історія одного вбивці».

Предметом дослідження є особливості роману Патрика Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці» в контексті німецького постмодерну, а також особливості поетики.

Завдання дослідження з’ясувати, у чому полягає специфіка течії постмодернізму; проаналізувати творчість Патріка Зюскінда і визначити риси постмодернізму у його романі «Парфуми».

РОЗДІЛ 1. ПАТРІК ЗЮСКІНД - ЯСКРАВИЙ ПРЕДСТАВНИК ПОСТМОДЕРНІЗМУ

§ 1. Життя і творчість Патріка Зюскінда

Патрік Зюскінд народився 26 березня 1949 року в Амбасі біля Штарнберзького озера в Німеччині.

Був другим сином відомого публіциста Вільгельма Еммануеля Зюскінда. Дитинство майбутнього письменника  минало у баварському містечку Холцхаузен, де спочатку він відвідував сільську шкалу, а потім гімназію.

По закінченні школи й  альтернативної служби в армії Зюскінд  почав вивчати історію в Мюнхені  й заробляв гроші будь-якою роботою, що траплялась йому (працював у патентному відділі фірми "Сіменс", тапером  у танцзалі, тренером з настільного  тенісу). Протягом 1974 року Зюскінд удосконалював  свої знання з французької мови, літератури й культури.

Після цього він заробляв собі на життя написанням сценаріїв. Разом з режисером Гельмутом  Дітлем було написано сценарії до двох успішних телевізійних фільмів "Кір  Рояль і Монако Франц" і "Россіні, або Питання хто з ким спав".

Перший успіх на театральній  сцені прийшов з написанням "Контрабаса" (1980).

Через п'ять років (1985) з  романом "Парфумері" (що вийшов у  видавництві "Діоген") до Зюскінда приходить світова слава.

Після виходу роману "Парфумер. Історія одного вбивці", що був перекладений 33 мовами й більше восьми років тримався в списку бестселерів, ім'я Патріка Зюскінда стало культовим. Написанню передувала кропітка підготовча робота: автор об'їхав місця дії майбутнього роману, досить довгий час вникав у секрети парфумерії на фірмі "Фрагонард", і, нарешті, вивчав велику кількість літературних і культурологічних джерел, які він щедро використав у романі.

Услід за феноменальним успіхом  роману "Парфумер" з'являються  нові, не менш значні книги "Голубка. Три історії і одне спостереження" (1987) і "Історія пана Зоммера" (1991).

Поступово Патрік Зюскінд  стає відомим драматургом, прозаїком  та автором сценаріїв. Його антигерої  мають одну спільну рису, а саме: складнощі в життєвому пошуку й у спілкуванні з іншими людьми. Вони "особливі", себто від небезпечного світу воліють ховатися в маленьких  кімнатах. Зюскінд мав не тільки природний нахил до літературної творчості, але й генетичну схильність: його батько був знайомий з родиною  Томаса Манна, писав літературні  тексти й працював у різних газетах, останньою була "Sueddeutsche Zeitung".

Крім того, батько Патріка  Зюскінда вів добропорядний спосіб життя і був відомий своєю  гостинністю та своїми "чайними  вечорами", на яких малий Патрік, розважаючи гостей, мав демонструвати  своє вміння грати на піаніно.

Не лише твір-монолог "Контрабас", а й автобіографічна "Історія  пана Зоммера" є прикладом подібного  щемкого досвіду в його житті.

Якщо П. Зюскінд у своїх  творах знову й знову повертається до теми мистецтва, становлення генія  і його катастрофи, то виникає припущення, що так само як його ранній досвід невдач у мистецтві, так і протест  проти батька знайшли своє відбиття в його книгах. Коли Зюскінд в "Історії  пана Зоммера" через свого головного  героя вимовляє знамените "Та облиште  ж ви мене, нарешті, у спокої!", стає ясно, що це говориться так само палко й самим автором. Зюскінд  охарактеризував своє письменство  як відмову від "нещадного примусу  до глибини", чого вимагала літературна  критика.

Щодо свого найуспішнішого роману "Парфумер" Зюскінд також  продемонстрував своє ставлення. "Написати такий роман жахливо. Я не думаю, що зроблю це ще раз",— зізнався він  у 1985 році. Його скромність і потайність мають свої принципи.

Співробітники видавництва, що випустило книгу "Голубка. Три історії і одне спостереження", дійшли висновку, що автор — тонкий психолог, котрий наділений тонким гумором. Патрік Зюскінд у своїх творах малює ситуації, які не могли б статися з пересічними людьми: старий боїться голуба, тому не може піти додому, й все його налагоджене життя руйнується; людина, яка вважає себе вченим, пише передсмертну записку, у якій говорить про кінець світу, що настає з остаточним закриттям стулок мушлі над світом...

Цей твір спрямований на розкриття складностей людської душі. А можливо, просто історії хворих людей. Більшість героїв Зюскінда —  люди з відхиленнями від загальноприйнятої  норми, чи це розумова неповноцінність  чи фізична вада. В особистому житті  Патрік Зюскінд дуже своєрідна людина. Він дуже сором'язливий, ніколи не дає  інтерв'ю, зовсім закрита людина.

Через свій потаємний стиль  життя, постійні відхилення пропозицій інтерв'ю й офіційних заяв щодо його творчості в літературному  процесі преса називає його "Фантомом німецької розважальної літератури".

В Україні та Росії письменник і драматург Патрік Зюскінд відомий  порівняно недавно. У Москві в  постановці театра Костянтина Райкіна "Сатирикон" побачила світ п'єса  Зюскінда "Контрабас", і вийшли відразу кілька його романів, перекладених з німецької мови. І хоча в театрах  європейських столиць часто ставлять його п'єси, а книги розійшлися по багатьох країнах, "Парфумер" все-таки вважається найбільш популярним твором письменника. Саме завдяки романові "Парфумер" творчість Патріка  Зюскінда протягом останнього десятиліття захопила всю Європу й навіть Америку, а самого автора визнали класиком вже при житті.

Зюскінд відкриває нам  таємницю людських стосунків. Запах, вважає автор, впливає на нашу підсвідомість  і викликає в нас ті або інші почуття, хоча ми навіть не здогадуємося про їх джерело. Саме таке відкриття  робить Гренуй і вчиться відтворювати будь-які аромати, а потім і  почуття. Відкриття Гренуя приводить  до катастрофічних наслідків. Один з  них полягає в тому, що герой  не залишає нам чудотворного рецепта: ми приречені здогадуватись про  його склад і самостійно шукати цей  божественний запах любові...

§ 2. Історія виникнення та розвитку постмодернізму в літературі, та його особливості

Постмодернізм (лат. post: після, за і франц. modernisme) – цілісний, багатозначний, динамічний, залежний від соціального  та національного середовища комплекс мистецьких, філософських, епістемологічних науково-теоретичних уявлень, дистанційованих  від класичної та неокласичної (модерністської) традиції, що склався в західній культурній постметафізичній самосвідомості за останні десятиліття XX століття. Це особливий погляд на світ, особливе світовідчуття, характерне для людини нової епохи – епохи постмодерну та його концептуалізація на філософській основі постструктуралізму . Він виник як відбиття характерних рис духовного життя західного життя суспільства кінця XX століття, а також епохальних змін у парадигмі світового суспільного розвитку, які знаходять своє узагальнене вираження в заміні євроцентризму глобальним поліцентризмом. «Постмодернізм – це відбиття кризи – кризи модерну, кризи ідеалу загального прогресу, кризи західного раціоналізму як його основи, кризи раціонально обґрунтованих цінностей західної буржуазної культури. Постмодернізм – самодіагноз західного суспільства і пошук іншого» [Лариса Г. Судас//http://www.chem.msu.ru/rus/teaching/sociology/postmodern.html].