Проблематика та поетика у романі Патріка Зюскінда «Парфуми»

Іншим характерним засобом  стильової манери письменника є  порівняння. Порівняння – троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою  компаративної зв’язки, тобто єднальних  сполучників. Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця. Подеколи у порівнянні опускаються  сполучники, наближаючи його до метафори [Літературознавчий словник-довідник 1997; 561-562]. Наприклад: «До тих пір, вони грабували йогояк може срібний  рудник, як  золотого осла» [Зюскінд 1993; 561-562], «Подібно вдало прийняли  річ з каретою за обвал,  як в театрі, де оцінюють це, якщо  пропонується знайомий шматок на несподівано новий спосіб» [Зюскінд 1993; 298].

Як бачимо з наведених  вище прикладів, індивідуальному стилю  Патріка Зюскінда властиве часте  використання порівнянь, що свідчить про  емоційно-експресивне забарвлення  твору. Ця експресивність та образність надають тексту особливого стилістичного забарвлення, що відрізняє стильову манеру письменника від усіх інших.

 

Висновки

Постмодернізм (лат. past - префікс, що означає наступність; фр. moderne –  сучасний, найновіший) - загальна назва  окреслених останніми десятиліттями  тенденцій у мистецтві, головними  рисами яких є показ зруйнованої  свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери епохи.

З'явившись у 1917 році, термін поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових течій  в архітектурі, спрямованих проти  безликої стандартизації та техніцизму, а невдовзі – у літературі та живописі. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж.Дерріди, Ж.Батея, Ж.- Ф.Ліотара.

Герой літератури постмодернізму – людина, що загубилась у повсякденному  бутті, втратила зв'язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній  формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв'язків у світі, падіння людства  у безодню, де немає шансів на спасіння.

Твори постмодернізму відрізняються  особливою поетикою. Автор взаємодіє  з текстом, як з цілим світом. Розуміння "тексту як світу" зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, які, з одного боку, відтворюють дійсність  у розбитих образах колишньої  культури, а з іншого - нагадують  про необхідність об'єднати "розірвані шматки реальності" в цілісну картину, віднайти втрачений зв'язок між подіями, думками, почуттями.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув  прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними  архетипами (прообразами) порушує глибинні зв'язки, замість морального підґрунтя  – плазма бездуховності. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того – переграти певні ситуації,, щоб знайти відповіді на складні  питання. А коли гра поєднується  зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму італійський  учений і письменник У.Еко вважає, що, "коли вже минуле неможливо  знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід-переосмислити  іронічно, без наївності", позбавляючи  людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій; Мета такого "роздрібнювання" оповіді – показати втрату цілісності у самій дійсності, дисгармонію  існування людини у світ. Однак  усі мікросюжети об'єднуються  в творчій уяві оповідача. Він  постає як Творець і водночас як персонаж більшої, ніж "текст", реальності – життя. Письменник сподівається, що особистість зможе подолати власну відчуженість і стати об'єднуючою силою не лише у "тексті", а й  у світі.

Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного і фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти  логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу "сміх життя".

Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій – реалізму, натуралізму, "потоку свідомості", експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують  пошук засобів боротьби з трагічністю  буття.

Роман «Парфумер: Історія  одного вбивці» П. Зюскінда є шедевром постмодерністської прози, оскільки відображає зруйновану свідомість, деформовану  дійсність, задушливу атмосферу  епохи. Головним героєм роману є безнадійно відокремлена від людяності і  людського людина. Жан Батист Гренуй обертається поза духовністю, поза культурою, поза суспільством. Його можна  кваліфікувати як генія «андеграунда», в якому живе диявольська сила бунту, заперечення і гордості, що веде його до бажання безмежної влади  над людством.

Гренуй – дитя безбожної  культури. Він відмовляється від  етичної природи почуттів, співчуття, покори, сумління. Гренуй був монстром від самого початку. «Маленький бридкий  кліщ…який зумисне стає маленьким  і непомітним, щоб ніхто його не побачив і не розтоптав. Самотній кліщ, зосереджений у собі, сидить на дереві, сліпий, глухий і німий, і  тільки принюхується, роками винюхує  кров тварин, які блукають поблизу, але до яких він самотужки не дістанеться», «він був такий живучий, як витривала  бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки  одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому».

Гренуй – людина, що загубилась у Всесвіті, втратила зв'язок із навколишнім  середовищем, його думки і почуття  здеформовані, а душа мертва. Гренуй ніколи не знаходив задоволення в  любові, а завжди тільки в зненависті, тільки ненавидячи і викликаючи зненависть. «Він залюбки винищив би на земній поверхні, тупих, смердючих, еротизованих людей, точнісінько так, як винищив  колись чужі запахи в країні своєї  чорної душі».

Зюскінд хоче попередити, що люди Гренуєвського типу небезпечні для суспільства, бо не мають певної громадянської позиції та несвідомо  уособлюють зло. Його герой – це геніальне чудовисько, садист-естет  і маніяк-убивця, який в ім’я отримання  парфумів досконалості ладен на нескінченні  злочини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Богатырёва Н.А. Стилистика современного немецкого язика / Stilistik der deutschen Gegenwartsprache. – М.: Academia, 2005. – 329 с.
2. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. – М.: Высшая школа, 2004. – 320 с
3. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. – М.: Высшая школа, 1981. – 320 с
4. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. Москва: Интрада, 1998. – 255 с.
5. Матезиус Вилем. Избранные труды по языкознанию. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 228 с.
6. Солганик Г.Я. Стилистика текста. – М.: Наука, 2001. – 245 с
7. Барт Р. Избранные работы. Поэтика. Семиотика. М., 1994
8. Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере. // Вопросы литературы. № 5. М., 1996
9. Кротков А. «Приимите, ядите: сие есть тело мое» : [заметки о поэтике романа П. Зюскинда «Парфюмер»] // Юность. - 1998. - № 5. - С. 79-80.
10. Бігун Б. Постмодерністський образ світу / Б. Бігун. // Вікно в світ. – 1999. – № 3. – С. 88- 97.
11. Затонский Д. О литературной кухне постмодернизма. / Д. Затонский // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. – № 5-6.
12. Бігун Б.Я.  Митець і його творіння за постмодерністської доби Б.Я.Бігун //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 5-6. - С.74-81
13. Затонский Д.В. Роман П.Зюскінда "Запахи" у дзеркалі літературознавства/ Д.В.Затонский //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 5-6. - С.71-74
14. Зверев Алексей Преступления страсти: вариант Зюскінда/ Алексей Зверев //Иностранная литература. - 2001. - № 7. - C. 256-262
15. Данильчук О. М. Постмодернізм: характерні особливості та проблеми розвитку: Методичні вказівки. – Миколаїв: НУК, 2008.
16. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 1: А – К. / За ред. Н Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2005. – 824 с.
17. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М., 1996
18. Андрухович Ю. Постмодернізм - не напрям, не течія, не мода.//Слово і час. 1999. - №3.
19. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури і орієнтири. //Слово і час. - 1995. - №2.
20. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. - К.: ВЦ «Академія»,1997.
21. Кротков А. «Приимите, ядите: сие есть тело мое» : [заметки о поэтике романа П. Зюскинда «Парфюмер»] // Юность. - 1998. - № 5. - С. 79-80.

22. Кондаков Б.В. Понятие  литературное направление и русская литература XIX – XX вв.. // Вестник Пермского университета. Литературоведение. Вып. № 1. Пермь., 1997

    23. Долинин К.А. Интерпретация текста. М., 1985

 

Інтернет – ресурси:

24. Франсуа Лиотар. Состояние постмодерна: трактат о знании http://masters.donntu.edu.ua/2011/fknt/cherkasov/library/article2.htm
25. Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків http://ae-lib.org.ua/texts/kovbasenko__postmodernism__ua.htm
26. ЛарисаГ.Судас Постмодернизм //http://www.chem.msu.ru/rus/teaching/sociology/postmodern.html
27. Р. Барт СМЕРТЬ АВТОРА http://www.philology.ru/literature1/barthes-94e.htm
28. И.Ильин.Постструктурализм.Деконструктивизм.Постмодернизмhttp://lib.ru/CULTURE/ILIN/poststrukt.txt
29. Постмодернизм. Энциклопедия.— Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2001.— 1040 с http://yanko.lib.ru/books/encycl/post_mod_encyclop_all.html#_Toc1654664