Рецепція образів народної демонології у другій частині роману-балади В.Шевчука «Дім на горі»

3

 

ВСТУП

 

Упродовж багатьох віків формувався український фольклор, в якому відбилися давні вірування й уявлення народу про світ, про добро і зло. Зазвичай носіями негативних моральних рис ставали образи нечистої сили: чорти,

 

відьми,  перелесники,  домовики  та  ін.,  які  зваблювали  і  зводили  людей,

 

штовхаючи їх на хибний шлях. В усі часи до демонології був стійкий інтерес,

 

що  знаходило  свій  вияв  у  творчості  Миколи  Гоголя,  Михайла  Булгакова,

 

Валерія Шевчука та ін.

 

Валерій Шевчук у своїй творчості звертається до традиційних образів української демонології, але пропонує своє авторське бачення ролі темних сил у житті людини, вирішує конфлікт боротьби добра і зла через стосунки людини із демонічними силами. Поглиблене вивчення фольклорних образів у циклі новел В.Шевчука "Голос трави" дозволить виявити особливості авторського бачення демонологічних образів, виявити їх функції, здійснити інтерпретацію,

 

осягнути відмінність і своєрідність цих образів.

 

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що аналіз демонологічного світу прози В. Шевчука дасть можливість проілюструвати сутнісні особливості художнього стилю автора, визначити оригінальність втілюваних філософських ідей, а значить, сприятиме глибинному осягненню естетичної природи творчості одного з найцікавіших сучасних письменників,

 

продемонструє глибоку вкоріненість новаторських художніх пошуків митця в національну та світову культуру.

 

Мета нашого дослідження – з’ясування природи, художньо-естетичних та філософських вимірів та функцій демонологічних образів у другій частині роману В.Шевчука «Дім на горі».

 

Для досягнення поставленої мети нами було виконано низку завдань:

 

• схарактеризувати образи народної української демонології;

 

4

 

• здійснити порівняльний аналіз образів української народної демонології (чорт, відьма, домовик, перелесник) з їх художніми варіантами у творах В.Шевчука;

 

• з’ясувати функції фольклорних образів нечистої сили у втіленні авторської ідеї та осягненні філософських проблем;

 

• визначити художньо-стильові особливості та структуру роману В.Шевчука «Дім на горі».

 

Головні методи дослідження – універсальний метод аналізу і синтезу та порівняльно-історичний, з допомогою якого з’ясовано специфіку генетично-

 

культурних зв’язків між прозою В. Шевчука та усною народною творчістю й національними літературними явищами епохи бароко; також застосовувався описовий метод під час характеристики образів народної демонології.

 

Об’єкт нашого дослідження – новели «Панна сотниківна», «Дорога», «Відьма», «Перелесник» роману-балади В.Шевчука «Дім на горі». Наш вибір обумовлений прагненням осягнути ключові образи українського бестіарію в інтерпретації непересічного митця. Специфіка роману в цілому та відносна автономність творів, які складають другу частину дозволяють зосередитися на вивченні окремих новел.

 

Предмет нашого дослідження – рецепція образів народної демонології.

 

Практична цінність нашого дослідження виявляється в тому, що воно має як прикладний, так і теоретичний характер, оскільки може бути використаним у вигляді довідника для робіт реферативного плану або ж для подальшої наукової роботи, пов’язаної з детальним вивченням творчості В.Шевчука.

 

5

 

РОЗДІЛ 1

 

ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТРУКТУРА РОМАНУ-БАЛАДИ «ДІМ НА ГОРІ»

 

1. Архітектоніка роману-балади «Дім на горі»

 

 

Визначальна роль у розширенні тематичної та жанрово-стильової палітри сучасної української прози належить зростанню філософсько-інтелектуального потенціалу літератури, який не мислиться без оригінальної постаті Валерія Шевчука – творця нового для української літератури типу роману, який органічно поєднує філософське начало і глибинні пласти українського фольклору та міфології. Яскравим прикладом цього є роман-балада «Дім на горі», що писався протягом п’ятнадцяти років (1966–1980р.р.) під впливом українського фольклору. Зокрема автор активно експлуатує демонологічні образи чорта, відьми, потерчат, перелесника та інших з метою пізнання суперечливості людини, її психології.

 

У творі порушено низку актуальних проблем сучасної людини у світлі давніх гуманістичних традицій, вічних істин морального буття та етики. Також автор піднімає питання відповідальності кожного за свої вчинки, за вибір між добром і злом.

 

Композиційно твір «Дім на горі» складається із повісті-преамбули, яка дала назву всьому роману-баладі, та збірника оповідань фольклорно-

 

міфологічного плану під загальною назвою «Голос трави». Автор цього збірника містифікується: новели нібито написані одним з головних героїв першої частини – козопасом Іваном Шевчуком.

 

Перша частина, тобто повість-преамбула, як назвав її автор, складається з шести розділів. В її основі лежить історія долі чотирьох поколінь жінок. У цій частині твору присутні два ключові символічні образи: дім (втілення чоловічого начала), з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога (втілення жіночого начала), яка постійно його вабить. Водночас це

 

6

 

полюси внутрішнього, локального міфу «дому на горі»: в пору дозрівання жінок дому відвідує джиґун, який може перетворюватися у птаха. Якщо йому вдається спокусити дівчину, вона народжує сина, який має дивні психологічні властивості і, підрісши, неодмінно покидає дім, стає мандрівником. Згодом ту саму жінку відвідує чоловік, котрий сходить на гору, щоб попросити води.

 

Якщо вони одружуються, жінка народжує доньку, яка залишається і продовжує родовий міф.

 

Роман починається досить реалістично, але поступово увиразнюються елементи фантастичного (в простому сільському житті з’являється фантастичний птах). Характерна ознака твору – це тонка грань або її відсутність між двома світами: реальним та ірреальним, наприклад, стосунки з джиґуном, як зі звичайним чоловіком, тобто він не сприймається як фантастична істота. Повість-преамбула грунтується на циклічному повторенні,

 

в якому вирішальну роль відіграють надприродні сили. У творі наявні декілька сюжетних ліній: оповідання про Галю та жителів дому, про Миколу й Олександру Ващуків, батьків Неоліни, і про Івана Шевчука та його дружину Марію.

 

І спочатку роман починається досить реалістично, але поступово переплітається з фантастичним світом. До речі, характерна ознака цього твору – це тонка грань або її відсутність між двома світами: реальним та ірреальним,

 

логічним та нелогічним тощо. Отож, поступово стає зрозумілим, що повість-

 

преамбула базується на циклічному повторенні, в якому вирішальну роль відіграють надприродні сили. До того ж у творі наявні декілька сюжетних ліній: оповідання про Галю та жителів дому,; про Миколу й Олександру Ващуків, батьків Неоліни; і про Івана Шевчука та його дружину Марію.

 

Друга частина, яку складає цикл оповідань «Голос трави», вміщує дванадцять новел: «Дорога», «Панна сотниківна», «Джума», «Відьма», «Сиві хмари», «Перелесник», «Кров на снігу», «Швець», «Самсон», «Свічення», «Чорна кума» та «Голос трави». Цікаво, що авторство цих новел В.Шевчук

 

7

 

«віддав» козопасові Іванові Шевчуку, а сам лише «приладив їх до літературного вжитку».

 

Ці твори неможливо збагнути без вивчення впливу еволюції народних вірувань, без екскурсів у язичество, без знання етнографії слов’янства та його фольклору. Всі оповідання мають фольклорно-міфологічну основу і відтворюють химерне переплетення реального та міфологічного у свідомості людини, яка ще зберегла риси первісного синкретичного мислення. Зрештою,

 

як слушно зауважує Б.Рибаков, «пізнання народної культури, усіх видів слов’янської творчості просто неможливе без вияву його архаїчної язичницької підоснови. Вивчення язичництва – це не лише заглиблення в первісність, але і шлях до розуміння культури народу» [10, 606].

 

Отже, роман-балада «Дім на горі» - це унікальний за композицією твір, що порушує безліч важливих філософських проблем, та стимулює уяву читача-

 

реціпієнта і його роздуми щодо сенсу життя.

 

 

 

 

 

 

 

2. Барокові ознаки у творчості письменника

 

Роман В.Шевчука не вкладається в звичні канони традиції літературного роману як за побудовою, так і за стилем. При прочитанні його творів, зокрема даного роману-балади, виникає враження, що перед тобою якісно новий літературний феномен. По-перше, зацікавлює та затягує сюжет твору, по-друге,

 

полонить уяву несподівана ідейно-змістова варіативність українських демонологічних образів, а саме їхнє нове амплуа, і , по-третє, твір змушує задуматися над своїм внутрішнім світом, власною життєвою позицією, вічними проблемами гармонії, боротьби добра і зла тощо.

 

Цікаво,чим аргументований такий стиль написання творів. Як виявляється,

 

Валерій Шевчук – письменник, вихований на традиціях барокової культури.

 

Концептуальним підґрунтям   його   творчості   стало   вчення   найбільшого

 

8

 

українського мислителя Г.Сковороди про потребу людини у самопізнанні та

 

«сродній праці» як запоруку гармонії людини зі світом і собою. Як стверджує О.Юрчук, до основних необарокових рис прози письменника можна віднести

 

«…особливості  відображення  давнього  світу,  потяг  до  ірраціонального,

 

містичного,  трагізм  світобачення,  психологізм,  емблематичність,  динамізм,

 

ускладненість та інші. Звертаючись до доби бароко, використовуючи модифіковані барокові риси, В. Шевчук прагне серед абсурду людського життя віднайти оте одвічне, незалежно існуюче у будь-якому часі. Таке прагнення надає його творам універсальності, позачасовості, створює ефект можливості подолання абсурду існування…» [13].

 

М.Жулинський, аназуючи «Дім на горі», зазначив, що у романі присутні

 

«…елементи естетики бароко й романтизму, образи-символи, сторінки, писані реалістично та імпресіоністично, – все це речі цілком зрозумілі, бо література ХХ століття і твориться, збагачена здобутим у минулих часах, і це не стильова еклектика, а своєрідний синтез засобів художнього мислення…» [11, 485]. А от звернення до фольклорно-міфологічних основ виступає носієм художнього втілення філософських ідей, й безпосередньо впливає на жанрово-композиційну структуру твору.

 

А.Кравченко слушно зауважує: «…кожна нова спроба синтезувати народно-фантастичне і реальне, нове і традиційне розширює можливості епічного письма, видозмінює художню конструкцію роману, забезпечує йому оновлюючий розвиток» [8, 6].

 

Отже, науковці відзначають, що прозі В.Шевчука властиві такі ознаки необароко: контрастність, яка виявляється як на світоглядному рівні, так і на рівні поетики; застосування готичних елементів для розкриття психології людини (наприклад, історія, що сталася з Меланкою, головною героїнею новели «Відьма»); динамічність та напруженість сюжету; яскраво виражена символічність (наприклад, образ дому і дороги у повісті-преамбулі «Дім на

 

горі»);   присутність   метаморфоз,   як   виявлення     фантастичного   світу

 

9

 

(перевтілення чорта у  студента, козака, міщуха, хорта, коня  у «Панні сотниківні», відьми  – у пень у новелі «Дорога»  тощо); і , звичайно ж, орієнтація  на елітарного читача-реципієнта, здатного осягнути прихований  зміст,

 

декодувати символи, збагнути мотиви вчинків героя й,відповідно, робити власні філософські висновки.

 

Дивовижний художній світ твориться й за рахунок специфічного, часто чітко не окресленого хронотопу. Яскравий приклад – хронотоп новели «Панна сотниківна», в якій презентуються два погляди на світ – чорта та панни, які існують у різних часових вимірах, але під кінець твору перетинаються. На наш погляд, твір можна умовно структурувати: П (позиція панни) – Ч(позиція чорта) – П – П – Ч – Ч – П+Ч – Ч – П. Ми вважаємо, що це навіть нагадує прийом монтажу, який активно використовував в жанрі кіноповісті О.Довженка.

 

10

 

РОЗДІЛ 2

 

ОРИГІНАЛЬНІСТЬ АВТОРСЬКОГО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ФОЛЬКЛОРНИХ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ОБРАЗІВ

 

 

 

2.1. Функції та  характеристика нечистої сили  в українському фольклорі

 

В.Шевчук художньо опрацьовує фантастичні народні образи та сюжети,

 

творчо використовуючи засоби поетики фольклорної фантастики. На думку Г.Грабовича, «це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, свійський». Він ніколи не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним, насамперед через те, що «сама модальність розповіді зм’якшує, розряджує той демонізм, що вона несе» [2, 4].

 

У циклі «Голос трави» представлено широкий спектр міфічних образів:

 

домовик, чорт, лісовик, відьма, потерчата, перелесник, чаклунка, причому кожен з них майстерно інтерпретовано й органічно вплетено у канву твору.

 

Проте найважливішим досягненням письменника є те, що він не замикається в рамках реконструкції фольклорної символіки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уявлень народу, осмислити усталені фольклорні образи,

 

наповнюючи їх оригінальним змістом.