Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Апреля 2015 в 17:11, курсовая работа
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що аналіз демонологічного світу прози В. Шевчука дасть можливість проілюструвати сутнісні особливості художнього стилю автора, визначити оригінальність втілюваних філософських ідей, а значить, сприятиме глибинному осягненню естетичної природи творчості одного з найцікавіших сучасних письменників, продемонструє глибоку вкоріненість новаторських художніх пошуків митця в національну та світову культуру.
Мета нашого дослідження – з’ясування природи, художньо-естетичних та філософських вимірів та функцій демонологічних образів у другій частині роману В.Шевчука «Дім на горі».
32
Живуть чорти, за народними повір’ями, у глибоких проваллях, млинах, бузині,
порожніх будівлях, на перехресті доріг.
Зловорожі щодо людини функції чорта проявлялися по-різному. Він міг насилати хворобу, викрадати і зводити дівчат, підміняти нехрещених людських дітей на свої «відміни», спокушати людей і «купувати» людські душі тощо.
Значного поширення набули повір’я про можливість придбати чи «вивести» собі чорта. Проте неодмінною умовою при цьому було укладення з нечистим угоди про закладання людської душі.
Зафіксована літературними джерелами чортівська ієрархія по суті втратила своє значення. Численні місцеві назви нечистої сили часто не фіксують різниці між поодинокими злими духами, а лише виступають своєрідними іменами, що вживаються населенням, щоб уникнути слова чорт (через страх накликати біду на себе). Найдійовішим оберегом від чорта, за народними уявленнями, є хрест,
молитва, «священні» речі, «магічне» коло. Понад усе чорт боїться громових стріл святого Іллі, який під час грози нібито вбиває ними нечистих. У контексті загальних уявлень про побутового чорта виступають і поширені трактування його взаємин з людиною, за якими чорт постає не в могутньо-трагічному образі люцифера чи Демона, а в комічному простакуватому вигляді [4].
33
Додаток Б
Домовик — це персонаж міфології українців, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи, життям усієї родини,
яка живе в одній хаті.
Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах),
рогатій шапці та з люлькою на довгому цибусі. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.
Деякі вірування про домовика і приписувані йому народною уявою властивості вказують на чіткий зв'язок цього образу з потойбічним світом і культом предків. Зокрема, вважалось, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. Український письменник С. Плачинда, який багато уваги приділяв вивченню й реконструкції давньоукраїнських вірувань, зазначає: «Після скасування язичництва 988 р.
церква зробила домовика образом негативним». На це звертає увагу також І.Нечуй-Левицький, пишучи, що в давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди в Україні й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві (звідси походить прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить).
Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. Видатний дослідник української минувшини й громадський діяч Іван Огієнко писав:
34
„Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: «Цур тобі, Пек!» Звідси й старі наші вирази: «цуратися» — відділитися, відійти від когось за межу Цура, «спекатися» — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний /без Пека/. Чур або Цур, ст.сл.
Щур, — це обоготворений предок, порівняйте пращур“".
В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї, і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя [4].
35
Додаток В
Перелесник — різновид злого духа, що падаючою зіркою відвідує людей,
прибираючи вигляду близьких, рідних, коханих. Перелесника («летавиця», «летавицю») можна було «дістати» з великої туги та жалю за покійною коханою людиною (подекуди вважалося, що перелесник — це дух небіжчика,
за яким жалкують).
Утілившись в образ померлої людини, перелесник нібито вступав у подружнє життя і з живими людьми. Діти, що народжувалися від перелесника,
начеб мали мішкуватоподібний вигляд, погано розвивалися і були ненаситні в їжі.
На відміну від «Антипка» (чорта), якого, як вважалося, можна відігнати,
викуривши свяченим зіллям, перелесника вигнати з хати, в якій він поселився,
важко. Щоб позбутися його, рекомендувалося, за народними повір’ями,
користуватися освяченими «рутою», «тойою», «маруною». У ряді районів сюжети про перелесника змішувалися із сюжетами про змія та про упиря.
Згідно з цими повір’ями, перелесник висушував людину, з якою мав стосунки,
висмоктуючи з неї кров. Він міг завдати й іншої шкоди (спалити хату, задушити людину тощо). Цей образ української демонології є уособленням небезпечних атмосферних та космічних явищ (блискавки, метеоритів та ін.). Образ перелесника зустрічається як фантастичний персонаж художньої літератури [4].
36
Додаток Г
Відьма (чередільниця, чародійка, чарівниця, босорканя)– один з найпоширеніших персонажів української міфології. Назва «відьма» етимологічно пов’язана з давньоруським «вѣдь» — знання, чаклунство.
Вважалося, що відьми завдячують своєю силою чортові і застосовують її здебільшого на шкоду людям. Українська фольклорна традиція поділяє відьом на родимих та навчених. За українськими віруваннями, жінка з надприродними можливостями; творить людям лихо; обертаються різними тваринами та неживими предметами, правлять дощем, градом, росою, хмарами; можуть навіть спричинити смерть; літають у повітрі на мітлі, на котові або на іншій тварині, вилітаючи неодмінно через комин; вони нібито збираються на Лисій горі на розгульне бенкетування з чортами (шабаш) на Коляду, перед Великоднем та на Купала.
На відміну від родимої, що одержала свої знання уже від народження,
навчена відьма набуває їх безпосередньо від чорта (продавши йому душу) або від інших босоркань, що намагаються будь-що перед смертю передати комусь свої вміння і тим самим відкупитися від нечистого. Порівняно із навченою,
родима відьма має і фізичні відмінності (у вигляді хвостика).
Хоч основною функцією відьом вважалося псування чужих корів
(видоювання молока), проте могли вони і насилати хвороби, псувати подружні взаємини, здійснювати магічні заломи колосся (щоб викликати неврожай),
збиткуватися над людьми (і навіть висмоктувати кров), впливати на стан природно-атмосферних явищ і на небесні світила. Найбільшу активність відьми виявляють на свята Юрія, Введення, Благовіщення та Івана Купала.
Арсенал народних способів розпізнавання відьом та боротьби з ними, що включав і магічні прийоми, є спільним для всіх регіонів України. Це, зокрема,
варіння цідилка з 9 чи 12 (магічні числа) голками, підсмажування молока на сковороді, використання «очкура» та ін. Окрім таких магічно-народних засобів,
відомі й численні судові процеси, які нерідко порушувалися проти відьом у
37
минулому столітті. Застосовувалися подекуди й такі варварські судочинства, як спалення на вогні або випробування водою (підозрювану жінку кидали у воду,
якщо не тонула — вважалася відьмою). Щоб уберегтися від відьом,
рекомендувалися різні магічно-ритуальні дійства (покропити обійстя
«свяченою» водою, посипати вхід до хліва сіллю та «свяченим» маком-
видюком, малювати освяченою крейдою хрести на дверях тощо). Народна уява наділяла відьом здатністю перевтілюватися і приймати інший антропоморфний чи зооморфний образ (собаки, кішки, жаби) або навіть предмета (прача, колеса).
Ще одна їхня надприродна властивість — здатність літати (на мітлі, кочерзі,
тварині чи людині), якої набували, натершись магічною маззю. Побутували й повір’я, ніби за допомогою спеціальних предметів та замовлянь відьми могли перетворювати людей у тварин (у вовкулаків). Здатність перевтілюватися засвідчує їхній зв’язок зі світом нечистих сил [4].