Рецепція образів народної демонології у другій частині роману-балади В.Шевчука «Дім на горі»

 

24

 

Нехай жінкою той буде собача кропива, а товаришем колючий будяк!»[12, 288].

 

І напевно пророчі слова були, коли відьма сказала, що «…я можу все!…от захочу й перелякаю пана…» [12, 283], на що він тільки сміявся, але як наслідок отримав по заслугам: «…чорна жінка простягла до нього руку й поманила до себе пальцем…»[12, 291]. Меланка ж, усвідомивши гріх у скоєному, понесла відповідальність, не відмовляючись чи заперечуючи своєї участі.

 

Змальовуючи метаморфози, які відбулися з Маланкою, В.Шевчук наголошує на демонічному потенціалі жінки, на її некерованій здатності перетворювати нереалізовану любов, зневажену гордість на вибухову руйнівну

 

• нещадну силу зла.

 

 

 

 

 

 

 

3. Провідна ідея рецепції твору на основі порівняльної характеристики демонологічних образів

 

Цикл «Голос трави» - це низка фольклорно-казкових оповідань, в яких автор майстерно застосовує образ світу, де панує страх і непевність, де просліджується нечітка межа між добром та злом, реальним та ірреальним, в

 

котрому людина постає жертвою згубних спокус. В.Шевчук зображує безліч образів-символів як життєві орієнтири, що повинні надавати підказку як персонажу, так і читачу-реціпієнту у вирішенні тієї чи іншої проблеми.

 

Ефект спільний усім новелам Дому на горі, - це моторошність, спричинена серйозним трактуванням надприродного світу. Новели вводять читача в тип людської свідомості, для якої містичні персонажі є справжніми, і відновляють,

 

таким чином, призабуті можливості жаху й неспокою [11, 500]. Однак В.Шевчук використовує даний прийом для зображення боротьби у душі людини двох начал – добра і зла, для виявлення всіх за і проти у разі сумніву щодо певної ситуації. Також для глибшої трактовки події чи стану автор використовує прийом сну, а саме сну-ілюзії, сну-марення, який зявляється у

 

25

 

ряді  оповідань  циклу  (наприклад  новела  «Панна  сотниківна»,  «Дорога»,

 

«Відьма», «Перелесник»).

 

Поетичність Дому на горі проявляється в тому, що читач, читаючи слова й речення, свідомий їхнього навантаження значеннями й асоціаціями.

 

Витворюється враження, що кожна річ чи явище є не тільки собою, а також символом; що кожний образ має своє місце в обдуманій загальній системі [11, 498].

 

Головна особливість рецепції образів народної демонології полягає у двоїстості їхньої сутності, у постійній внутрішній боротьбі. Двоїстість проявляється у сумнівах, що їх мучать: який шлях вибрати, яку сторону вибрати, чи вірне це чи інше рішення? В.Шевчук намагається базуючись на установлених образах народної демонології інтерпретувати їхню сутність,

 

тобто залишаючи їхню зовнішність, надає їм свободу вибору. Цим самим автор намагається зламати стереотипи.

 

		Уставлена		Рецепція В.Шевчука
Персонаж		характеристика
	·	Маленька істота (чи то	·	Прагне змінити свій стиль
		чоловічок, чи котоподібне		життя;
		створіння);	·	Кидає виклик стереотипам;
	·	Живе у кожному домі для	·	Мріє та жадає;
		підтримання ладу та	·	Вибирає ;
Домовик		добробуту;	·	Внутрішня боротьба
	·	Якщо господарі його не		усталеного та бажаного,
		задобрюють (частують),		сумніви у серці;
		може нашкодити.	·	Слідує законам моралі та
				гуманізму.

 

26

 

			· Юний, наївний, необізнаний,
				невизначений з життєвою
				позицією чорт;
			·	Намагається пізнати красу;
	·	В помислах заподіяти	·	Прагне мріяти;
		капость;	·	Відчуває людські почуття:
	·	Старий нахаба;		закоханість, радість, печаль,
Чорт	·	Комічна й безталанна фігура;		сум;
	·	Здатність до перевтілення;	·	Слідує моральним законам
	·	Діє у власних інтересах…		спілкування;
			·	Робить власні філософські
				висновки;
			·	Намагається протистояти його
				світу, не хоче бути таким, як
				інші.
			·	Набуття відьомських сил та
	·	Здебільшого шкодить людям;		якостей внаслідок кривдження
	·	Може перевтілюватися;		її душі;
	·	Править тваринами,	·	Відсутність злих помислів
		природними явищами;		щодо інших (лише вкінці як
Відьма	·	Проводить шабаш;		помста);
	·	Здатна літати;	·	Наївність;
	·	У стосунках з чортом та	·	Сама по собі (розмовляє лише
		іншими злими силами.		з коровою);
			·	Одна проти світу.

 

				27
	·	Дух небіжчика, викликаний	·	Прагне до взаємопорозуміння;
		тугою близьких;	·	Керується законами моралі;
	·	Вступає у подружнє життя з	·	Переживає людські почуття;
Перелесник		живими людьми (образ	·	Протистояння власній
		народного коханця);		сутності;
	·	«Висмоктує» сили з живих	·	Спокуса жінки аргументована
		людей.		коханням до неї.

Таблиця 2.1. Порівняльна таблиця характеристик демонологічних образів.

 

28

 

ВИСНОВКИ

 

Здійснивши порівняльний аналіз демонологічних образів чорта, домовика,

 

перелесника, відьми в українському фольклорі й у творах В.Шевчука, ми з’ясували, що прозаїк оригінально переосмислює образи нечистої сили. Ці герої, зазвичай, не є уособленням абсолютного зла, здебільшого їхня природа двоїста, як і людська. Головною ознакою та передумовою боротьби їхнього духовного буття виступає сумнів.

 

Встановлено, що в художньому світі В.Шевчука побутують усі типи тотемістичних демонологічних персонажів, які, окрім тотемічної основи,

 

об’єднує також здатність до перевертництва і зв’язок із практикою обрядів.

 

Моменти перевертництва у Шевчукових творах, на відміну від фольклорних, не просто варіюють фантастичні потенції образів, а, маючи здебільшого символічний характер, позначають важливі духовні зміни, події внутрішнього життя героя.

 

Філософського звучання набуває й ініціація, у контексті якої інтерпретовані демонологічні образи цього типу – вона тлумачиться як

 

«ініціація» людського в людині (через випробування, самореалізацію або через спокутування зла, його осмислення в собі й перемогу над ним).

 

Аналіз художнього світу В. Шевчука через призму української фольклорної традиції дозволив здійснити класифікацію демонологічних персонажів, розкрити їхню сутність і художні функції у новелах:

 

1. зображення внутрішнього життя людини;

 

2. одвічна боротьба у людині двох начал  – доброго і лихого;

 

3. проголошення гармонії, як основної ідеї існування, та вирішення проблем, які виникають внаслідок її порушення.

 

До того ж , у результаті даного дослідження було розглянуто типологічні риси химерної прози в специфічному вияві – на прикладі творчості В. Шевчука і, зокрема, «химерності» його демонології, зокрема охарактеризовано ступінь і

 

29

 

напрямки адаптації в його прозі фольклорно-міфологічної демонологічної традиції.

 

З’ясовано, що актуалізація фольклорно-міфологічної традиції у творчості письменника відбувається шляхом переосмислення традиційних міфологічних образів та фольклорних мотивів й творення власної авторської міфології, що образно корелює з народною.

 

30

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування,повір'я, демонологія / Упор., прим. та біогр. нариси А.П.Пономарьова, Т.В.Косміної, О.О.Боряк. – К.: Либідь,

 

1991. – 640 с.

 

2. Грабович Г.Кохання з відьмами // Критика. – 2000. – № 7-8. – С. 5-9.

 

3. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. – 176 с.

 

4. Демонологія міфологія / електронний ресурс / режим доступу: http://ukrajinoznavstvo.org.ua

 

5. Жулинський М.. …І сповіщає нам голос трави. Дім на горі: роман-балада / Післяслово М.Г.Жулинського.-К.: Рад. Письменник , - 1986. - 487с., С.485.

 

6. Иванов П. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях (Материалы для характеристики миросозерцания) //Сб. Харьков. ист.- фил. общ-ва. – 1891.

 

– Т. 3. – С. 156-228.

 

7. Карпова О.П. Демонологічний дискурс прози В. Шевчука. – Х. - 2008.

 

8. Кравченко А.Є. Художня умовність в українській радянській прозі. – К.: Наукова думка, 1988. – 126 с.

 

9. Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. –

 

К., 2003

 

10. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу (Ескіз української міфології). – К.: АТ «Обереги», 1992. – 88 с.

 

11. Павлишин М.. «Дім на горі» Валерія Шевчука. Українське слово., У трьох книгах. – К.: «Дніпро», 1994. Книга третя. – 687с., С. 493.

 

12. Шевчук В. Роман-балада. Оповідання / Післяслово М.Жулинського. – К.: Рад. письменник, - 1983. – 487 с.

 

13. Юрчук О.О. Необарокові тенденції в українській літературі ХХ століття.  –

 

К. – 2007.

 

31

 

ДОДАТКИ

 

 

Додаток А

 

Чорт – це злий дух, нечиста сила в української демонології; намагається заподіяти капость, використовуючи найменшу недбалість чи людську слабкість; насилає хвороби, зводить жінок; для великої шкоди чорту бракує сили, він доволі комічна й безталанна фігура; образ чорта виник під впливом християнської релігії (диявол,сатана) і породив численні усні оповідання;

 

звірину природу чорта видають хвіст, баранячі або козлячі роги, кігті, свиняче рило; вірили, що чорта можна наймати на службу, заклавши свою душу. На Україні чорта називали різними іменами, тому що вимовляти це слово означало накликати біду.

 

Пізніший фольклорний образ чорта формувався на основі язичницьких уявлень та під впливом біблійно-містичного і середньовічно-фантастичного сатанизму і заступив, на думку дослідників, своїх погансько-язичницьких попередників (Чорнобога), що втілювали злу сутність. За українськими легендами та оповідями, чорт бере участь у творенні світу і виступає антиподом Бога. В цих легендах виразно фіксується дуалістична ідея про спільну участь в акті творення світу добрих і злих сил.

 

В українській фольклорній традиції домінуючим мотивом концепції чорта як узагальненого втілення зла є риси побутового характеру. Демонологічні оповіді українців водночас наділяють чорта зооморфними та антропоморфними ознаками. Змальовувався він як чорнявий чоловік (як «коминар»), з гачкуватим довгим носом та чорними очима. Одягнений як іноземець (коротка куртка чи фрак, капелюх, вузькі панталони). Проте, траплялось, мав і суто звірині прикмети — хвіст, козлячі роги, свиняче рило чи собачу морду, курячі чи козлячі лапи тощо. Важлива його властивість — здатність прибирати найрізноманітнішого вигляду: людей, звірів, предметів. Найчастіше чорт перекидається у знайомого кума, вояка, вівцю, пса, кота, півня, ропуху, мишу.