Специфіка зображень давньоруського монастирського життя у Києво-Печерському патерикові

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП.................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ДОСЛІДЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІЇ ТЕКСТУ ПЕЧЕРСЬКОГО ПАТЕРИКА……………………………………………………5

1.1. Житіє прп. Феодосія Печерського та прп. Антонія ― перші печерські агіографічні твори……………………………………………….……5

1.2. Літопис як  один з першоосново Києво-Печерського патерика……..9

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ЗОБРАЖЕНЬ ДАВНЬОРУСЬКОГО МОНАСТИРСЬКОГО ЖИТТЯ У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ ПАТЕРИКОВІ..........................................................................................................14

2.1. Особливості  агіографічного тексту ......................................................14

2.2. Зображення  давньоруського монастирського  життя........................11

ВИСНОВОК.....................................................................................................27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Одним з духовних символів українського народу, який мовби уособлює його душу та історичний шлях, є Києво-Печерська лавра — місце подвизу перших українських християнських подвижників, давній осередок літописання, іконописання, літературної діяльності та книгодрукування. 

«Києво-Печерський патерик»  був однією з найпопулярніших книжок української літератури. М.Грушевський наважився поставити його, щодо популярності серед читачів, поруч із «Кобзарем», з початком друкарства - неустанно передруковуваним твором нашого письменства, «золотою книгою»; українського письменного люду.

Назва походить від слова «патер»; - отець, застосованого для подвижників, зокрема аскетів-відлюдників, що своєю поведінкою виражали суперечливість між ідеалами християнства і узвичаєним побутом суспільства. Водночас їхня поведінка протистояла офіціалізації церкви після визнання християнства панівною релігією. Чернець-відлюдник ставав популярним народним героєм.

Головною темою оповідань, що входили до такої книги, були подвиги уславлених аскетів, а характерною особливістю - відносна короткість, вирваність епізодів із життя героїв, імітація враження оповідача від побаченого і почутого, отже умовно кажучи, новелі стичність.

В історико-літературній спадщині українців знайдемо, нажаль, не надто багато писемних пам’яток, із яких зможемо почерпнути відомості про специфіку давньоруського монастирського побут і звичаї наших предків. Простуючи шляхом свого національного розвитку, небагато зберегли ми з того, що впродовж віків створили прадіди. Проте не зважаючи на обставини, які часто змушували нас орати чужу ниву, все-таки деякі цінні пам’ятки давньої української літератури дійшли до нас. Серед цієї спадщини особливе місце посідає Києво-Печерський патерик.

Віддаючи належне працям науковців, котрі започаткували та розвинули наукову славістику у її різних аспектах, представлену доробком літературознавців, істориків, мистецтвознавців, істориків релігії, джерелознавців. Це роботи М.І.Костомарова, М.П.Погодіна, М.О.Максимовича, І.І.Срезневського, К.Ф.Калайдовича, С.М.Соловйова, О.О.Шахматова, В.Й.Ключевського, В.Б.Антоновича, Д.І.Абрамовича, М.С.Грушевського, В.М.Перетца, І.Я.Франка, М.І.Сухомлинова, та багатьох інших.

Вищеозначене спричиняє актуальність теми „специфіка зображень давньоруського монастирського життя у Києво-Печерського патерикові”.

Об’єктом даного дослідження є Києво-Печерський патерик.

Предметом дослідження виступає специфіка зображень давньоруського монастирського життя у  Києво-Печерському патерикові.

 Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розкриття особливостей та доцільності появи Печерського патерика. Особливості, зображення давньоруського життя у Києво-Печерському патерикові.

 Для здійснення задуму були висунуті наступні завдання:

• Проаналізувати творчий спадок давньоруських мислителів, ідеї яких стали предметом розгляду дослідження;
• -Дослідити джерела та історію тексту печерського патерика
• Розглянути  особливості агіографічного тексту
• Визначити  специфіку зображень давньоруського монастирського життя у києво-печерському патерикові

 

Структура та обсяг роботи. Дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (20). Загальний обсяг роботи становить 37 сторінок.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ДОСЛІДЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІЇ ТЕКСТУ ПЕЧЕРСЬКОГО ПАТЕРИКА

1.1. Житіє прп. Феодосія Печерського та прп. Антонія ― перші печерські агіографічні твори

З-під пера насельників Києво-Печерської лаври вийшла значна частина давньоруської літературної та історіо-графічної спадщини. Чільне місце у цій спадщині займає Печерський патерик, у якому сплелися воєдино агіографічні та літописні пам'ятки, проповіді — все найкраще, створене в Лаврі протягом її майже тисячолітньої історії.

Основа Патерика була закладена за два століття до створення його першої редакції. Першим печерським агіографічним твором є Житіє прп. Феодосія Печерського. Воно було написане прп. Нестором за ігуменства прп. Никона Великого (1078-1088) у зв'язку з майбутньою канонізацією святого. Спроби датування його часом більш пізнім, зокрема, початком XII ст. [19, 5] не є виправданими, оскільки в тексті не відображені дальші етапи канонізації прп. Феодосія — знайдення мощей (1091 р.) та сама канонізація (1108 р.)

Слід зазначити, що писався твір, насамперед, не для ченців монастиря, а для Київської митрополії, од якої залежала справа канонізації (тобто, офіційного перковного визнання прп. Феодосія святим). А тому прп. Нестор надавав великого значення дотриманню канону подібних творів та пошуку паралелей у житіях найвизначніших святих давнини.

Як і всі давньоруські писання, житіє прп. Феодосія Печерського протягом історії піддавалось численним переробкам. На щастя, до нашого часу дійшов список його редакції, близької до авторської. Це дає можливість виділити пізні переробки тексту. Перші з них були зроблені ще до того, як житіє стало невід'ємною частиною Патерика у XII ст.  Вони мали підтримати вже згадувані претензії Печерського монастиря на незалежність од Київської митрополії, і найцікавішою з них є, безперечно, вставка до оповіді про останні дні життя прп. Феодосія, де повідомляється про прихід до святого князя Святослава, якому він заповів опікуватися монастирем замість митрополита. Судячи з літописної оповіді про смерть прп. Феодосія, князь дійсно відвідував святого під час хвороби. Як видно з творів прп. Феодосія та Інших частин житія, святий мав аж надто натягнуті стосунки з митрополією.

Невідомо, коли вперше з'явилася в житії прп. Феодосія розбивка на глави, якої в первісному тексті прп. Нестора також не знаходимо. Слід сказати, що ця розбивка переважно неграмотна І часто розбиває текст "по живому", ріжучи речення та фрази, що, правда, ми в перекладі постаралися згладити.

Розбивка робилася не одним автором. Так, за повідомленням єп. Макарія, вона існувала уже в одному зі списків т. з. Арсеніївської редакції Патерика (поч. XV ст.), проте там глав було набагато менше — 19.

Ще одним надзвичайно цікавим і таємничим документом, який змальовував історію Печерського монастиря (причому, зовсім інакше, ніж житіє прп. Феодосія), було зникле нині Житіє прп. Антонія,створене не пізніше 1093 року (не плутати з житієм святого в друкованих патериках, яке є пізньою компіляцією різноманітних першоджерел!). Про його існування дізнаємося з Печерського патерика, автори якого, прп. Симон та Полікарп, у своїх творах сім разів на нього посилаються [19, 10]. Зокрема, для прп. Симона цей твір був одним із головних джерел його писань.

Втім, як видно з тексту Патерика, уже на початку XIII ст. житіє Антонія було відоме далеко не всім. А в XVI ст., коли польський король послав до Москви ченця Ісайю з дорученням попросити кілька книг для переписання, в списку числилося й житіє Антонія, на той час уже втрачене .

Друкований церковнослов'янський Патерик приписує житіє прп. Антонія Печерського прп. Нестору, проте, це, звичайно, не так (на це звернув увагу ще один із перших дослідників Патерика XIX ст. А. Кубарев [19,11]). Твір написала людина ворожа й до самого прп. Феодосія, і до його монастиря.

М. Д. Присьолков пояснював появу такого твору спробою прогрецької митрополії приписати собі честь створення відомої обителі: «"Житие..." Антония так рассказывало историю Печерского монастыря, что все заслуги в этом деле русских людей переходили в заслуги греков, прибывших на Русь или в свите митрополита-грека, или по собственному почину». Загалом, наукова концепція цього автора значною мірою заснована на теорії про взаємодію даного твору, в написанні якого він бачить прогрецьку тенденцію, покликану протистояти канонізації прп. Феодосія, із печерськими літописними зведеннями XI- XII ст. Появу там відомостей з нього дослідник вважає політичними поступками монастиря митрополії. Проте, загалом, як уже зазначалося, історична концепція М, Д. Присьолкова, хоча й несе в собі значну масу серйозних локальних розробок, страждає на однобокість, оскільки зводить всю церковну історію Русі до боротьби лише двох головних політичних течій. А тому слід вважати правильною критику поглядів М. Д. Присьолкова С. П. Розановим, який зазначав: "Прежде всего, о канонизации. Автор (Присьолков — І. Ж.) предполагает, что житие Антония составлено ко дню этой канонизации (прп. Антонія — І. Ж.), следовательно, эта канонизация была делом определенным и решенным. Но ведь такой канонизации на самом деле не было. Почему же она не состоялась, несмотря на то, что она лежала в целях политической борьбы кафедры? Неужели кафедра могла здесь встретить препятствия со стороны монастыря? Конечно, нет. Да и нельзя себе представить, каким образом канонизация Антония могла быть неугодна Печерскому монастырю. Напротив, монастырь не мог бы не видеть в этом все-таки уступки со стороны кафедры в его борьбе с ней за национальное дело. Поэтому, представляется маловероятной самая такая затея со стороны кафедры канонизации Антония в устранении канонизации Феодосия. Не вижу я признаков указанной тенденции и в самом житии, ни в содержании, ни в тоне. А ведь какая бы искусная рука не составляла такое житие, эта узкая тенденция непременно бы выдала себя, непременно бы отразилась хотя бы узостью самого содержания. Между тем содержание жития Антония прямо-таки обращает на себя внимание своей широтой: оно заключает в себе биографии целого ряда подвижников Печерской обители. Для указанной тенденции это совершенно излишне. Даже наоборот, это вело лишь к прославлению монастыря, что, конечно, никогда не входило в расчеты кафедры" [20, 36]. Так само відкидає С. Розанов і інші аспекти відзначеної М. Д. Присьолковим прогрецької тенденційності житія (про це див. примітки до тексту Патерика), і ь кінці свого дослідження наголошує: "Итак, я не вижу основания усматривать в житии Антония какую-либо сознательную партийную тенденціозность" [20,  45]. Ми, зі свого боку, не маємо наміру висловлюватися так однозначно. Ясно, що в житії прп. Антонія існувала певна, дуже вагома тенденційність, яка, проте, виражалася не в його прогрецькості, а просто в бажанні висунути прп. Антонія, як головного засновника і керівника обителі, тоді як, так би мовити, офіційна думка печерської братії закономірно висувала на це місце прп. Феодосія, з іменем якого пов'язане оформлення монастиря як ченецької організації, прийняття статуту і запровадження печерських традицій (в домонгольський час монастир звичайно називали "Феодосієвим", і сучасний звичай називати його обителлю прп. Антонія й Феодосія виник, вірогідно, не раніше укладення перших редакцій Патерика). Хочеться також зазначити, що, як здається, писала житіє прп. Антонія аж ніяк не стороння для Печерського монастиря людина.

Пізніше печерський ігумен Іоан наважився включити частину інформації з житія прп. Антонія до свого літопису. М. Д. Присьолков вважав, що це було результатом політичних загравань з митрополією, та це маловірогідно. Адже літопис Печерського монастиря не був офіційним, і митрополія не мала підстав впливати на його політичну спрямованість. Отже, Іоан знав автора, і знав, що певну частину його інформації можна вважати достовірною!

Ще С. П. Розанов вважав, що житіє було написане не в Печерському монастирі [20, 42].

Не визнане Печерським монастирем, житіє. Антонія все ж продовжувало Існувати, навіть у його стінах. І пізніше, коли значною мірою забулися умови його створення й згладилися гострі кути церковно-політичних взаємин XI ст., мало великий вплив на різноманітні літописні та агіографічні джерела. Його сліди явно видні, зокрема, у т. з. Касіянівських редакціях Печерського патерика 1460 та 1462 рр. Втім, Касіян уже не бачив самого житія — адже в такому разі він би включив його до своєї збірки.

За дослідженнями О. Шахматова, певна інформація з житія увійшла також до т. з. Поліхрону — великого московського літописного зведення, укладеного бл. 1423 року. Щоправда, Шахматов вважав, що вона потрапила туди безпосередньо з тексту твору, але таке твердження викликає сумніви з тої ж причини, з якої ми не можемо вважати його джерелом Касіяна: коли б воно було добре відоме в Москві, де культ цього українського святого був досить розвиненим, воно б реґулярно тиражувалося і збереглося до нашого часу. Отже, лишається припустити, що в руках московських складачів літописних зведень XV ст. був певний український літопис, про Існування якого буде сказано нижче, ймовірно, привезений туди патріархом Фотієм, котрий неодноразово бував у Києві і мав зв'язки у Печерському монастирі.

 

1.2. Літопис як  один з першоосново Києво-Печерського патерика

 

Ще однією щонайважливішою першоосновою Києво-Печерського патерика був Літопис.

Печерське літописання — одне з найцікавіших та найзаплутаніших питань історії давньоруської літератури. Бо хоча перший український літопис (т. зв. літопис Аскольда, існування якого на відміну од вельми сумнівної аутентичності Велесової книги доведено серйозними науковими студіями), було створено за два століття до заснування Лаври, але саме тут, у Печерському монастирі, в другій половині XI ст. була заснована вітчизняна історія як наука; а методика історичного дослідження і порокового викладу, притаманна нашим літописам і розроблена печерськими літописцями, проіснувала багато століть й була запозичена іншими народами — московітами, білорусами, литовцями, молдаванами.

Перша наукова концепція походження східнослов'янського і, зокрема, печерського літописання була здійснена геніальним російським дослідником XIX — поч. XX ст. О. О. Шахматовим, який присвятив цій проблемі низку фундаментальних досліджень, шо не втратили свого значення до сьогодні. Щоправда, деякі висновки вченого були уточнені чи доповнені наступними науковими роботами, але загальна сітка редакцій, особливо раннього літописання, до сьогодні ще ніким серйозно не скритикована, хоча спроби такі робилися неодноразово.