Срібне століття

ІІ.  Робота над змістом та аналізом віршів О.Блока

1. Виразне читання віша «Незнайомка»  в оригіналі.
2. Виразне читання перекладу  М.Литвинця.
3. Аналіз вірша (на кожній парті «Схема аналізу поетичного твору».

*  Схарактеризуйте  атмосферу дачного передмістя. Які  теми  вводить автор в її  описі?

*  Які образи  й деталі виявляють бездуховність  повсякденного житія?

*  Схарактеризуйте  душевний етап ліричного героя.

*  Як, на вашу думку, образ ліричного героя співвідноситься з «пияками», що кричать

     «Істина  в вині!»?

*  Проаналізуйте  портрет Незнайомої. На чому в  описі жінки наголошує автор?

*  Знайдіть  «знаки вічності» в образі  Незнайомої.

*  Як ви  тлумачите фінальну строфу твору?

*  Як змальовано  весну в творі? Проаналізуйте  вживані перекладачем визначення  

     весняного  духу як «хмільного» й «тлінного».

*  Проаналізуйте  образ місяця в рядках 15,16.

*  Знайдіть  вияви авторської іронії в  творі. На що вона спрямована?

*  Що, на вашу  думку, символізує Незнайома?

*  Як Незнайома  протиставлена «страшному світові»  повсякдеиия?

*  Чи є  вона дотичною до образу ліричного  героя?

*  Чим постає  Незнайома у творі    ідеалом  чи ілюзією?

*   Як ви  гадаєте, що у вірші є реальністю  - світ банальності чи Незнайома?

        Підсумкове слово вчителя.   «Незнайома» була написана 24 квітня 1906 року і відразу ж стала одним із найбільш знаменитих віршів Блока. «Незнайома» вразила не лише шанувальників і знайомих поета. Сам Блок також довгий час, за свідченням сучасників, перебував під своєрідною «магією» її впливу. Тематично «Незнайома» Блока розпадається на дві частини. У першій частині (перша — шоста строфи) описується реальний світ, у другій частині (сьома — тринадцята строфи) — світ ілюзій, виявлений через образ таємничої Незнайомої. Ситуативне тло, на якому розгортається сюжет твору, — це уявна зустріч у заміському ресторанчику ліричного героя з таємничою жінкою, образ якої він у своїй уяві наділяє романтичними і містичними рисами.У першій частині твору ескізно окреслюються картини заміського побуту — ресторанні сцени, п'яні вигуки, прогулянки місцевих донжуанів з дамами сумнівної поведінки, які, в загальному рахунку, створюють образ заземленого, монотонного і знудьгованого міщанського існування, позбавленого високих поривань і взагалі будь-яких виявів духовності. Враження нудьги і одноманітності, що пронизує міщанський побут, підсилено потрійним повтором «щовечора». Різко контрастує із заземленою атмосферою першої частини твору образ Незнайомої, який з'являється у другій частині і окреслюється в романтично піднесених барвах, асоціюється із таємничим посланцем світу справжньої краси і благородства. Контраст, який виникає між образами першої і другої частини твору, Блок підсилює і специфічними прийомами підбору необхідних слів та їх синтаксичних сполучень, а також через прийоми звукопису.Виявлений через образ Незнайомої ідейний зміст твору не має однозначного тлумачення. Найчастіше цей образ інтерпретують як символ того світлого, одухотвореного життєвого первня, до якого прагне душа ліричного героя твору і яке вона знаходить у світі реальному, де істину можна відшукати хіба що у вині. Безперечно, образ Незнайомої підноситься над світом бездуховності і міщанської зашкарублості, і в цьому слід бачити його позитивний зміст, визначений у межах твору. Але окреслений у творі образ Незнайомої, взятий у більш широкій, а саме — загальній смисловій перспективі його творчості цього періоду, набуває і деяких негативних рис. Передусім він закономірно сприймається як смислова паралель до образу Прекрасної Дами, під знаком оспівування якої минув початковий період творчості Блока. Співвіднесення двох образів засвідчує певне розчарування і сумнів поета: Незнайома — хоча і романтична, але земна жінка, і її образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов'язував з образом Прекрасної Дами. З цього боку образ Незнайомої може бути прочитаний як згасаючий відблиск

       4. Виразне читання віша «Весно, весно, без меж і краю…»  в оригіналі.

5. Виразне читання перекладу  Г.Кочура.
6. Аналіз вірша.

*   Визначте  основні настрої вірша «Весно, весно без меж і без краю...». 

*   Як тут  розкриваються теми «двобою з  життям» та любовно-ворожого

     ставлення  до життєвої стихії?

*   Чому  тлом цього «двобою» є весна? 

*    Знайдіть  у творі вияви темних боків  життя. 

*   Чи сподівається  ліричний герой на свою перемогу?

*    У  чому він вбачає радість для  себе?

*   Чому, на  вашу думку, взаємини блоківського героя з життям набувають

      характеру «двобою»?

*   Як ви  тлумачите позицію ліричного  героя: «Все приймаю!»?

*   Зіставте  картини весни у віршах «Незнайома»  та «Весно, весно без меж і  краю...».

Підсумкове  слово вчителя.

Вірш відкриває  цикл «Заклятгя вогнем і темрявою» і становить одну із провідних його тем. Вірш побудований у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни. Весна — центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Передусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з'являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п'янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення весни, її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета.

7. Виразне читання віша «Про доблесті, про подвиги, про славу…»  в оригіналі.
8. Виразне читання перекладу  М.Зісмана.
9. Аналіз вірша.

*    Визначте  тему вірша.

*    Знайдіть  образи-символи, за допомогою  яких розкривається динаміка  взаємин 

      чоловіка та жінки.

*    Що  засвідчує силу любовного почуття  ліричного героя?

*    Чим  він розплачується за втрату  кохання?

*    Як ви розумієте фінальну строфу твору?

*    Розкрийте  символічний смисл 6-го рядка.

*    Поміркуйте  над символікою синього кольору  плаща героїні.

*    Чи  існує, на ваш погляд, зв'язок  між жіночим образом у даному  творі та Вічною   Жіночністю? Обґрунтуйте свою думку

Підсумкове  слово вчителя.

    За  формою вірш є монологом, з  яким ліричний герой звертається  до уявної співрозмовниці, коханої,  яка пішла від нього, залишивши  про себе лише спогади, матеріалізовані  в образі «лиця в оправі»,  що його зберігає на своєму столі герой. Основна тема вірша — муки кохання, що зринають у спогадах ліричного героя, при цьому локалізовані в межах цієї теми образи виразно інтертекстуальні, тобто явно спрямовані на смислове співставлення з іншим твором на тему кохання, а саме знаменитим пушкінським віршем «Я пам'ятаю мить чудову». Утім, є й суттєва відмінність між обома творами. Якщо у творі Пушкіна драма, яку переживає герой — це інтимна «серцева» травма з оптимістичним, світлим фіналом, то у Блока вона символічно співвідноситься із драмою цілого поетичного покоління символістів, містичні очікування яких на прихід Прекрасної Дами не виправдались. Тому фінал твору звучить песимістично: ліричний герой Блока усвідомлює неможливість нової «чудової миті».

ІІІ. Підсумок уроку.

Метод «Мікрофон». Який із віршів О.Блока вам сподобався найбільше? Чому?

ІV. Рефлексія. Пропоную учням оцінити свою роботу на уроці, виставивши собі від 0 до 3 балів за кожним із критеріїв:

*   Я активний  на уроці…

*   Я вивчив  напам’ять вірш О.Блока…

*   Я аналізував вірші поета…

     *    Я знаю біографію, творчість  та твори О.Блока… 

 Домашнє завдання. Прочитати про життєвий та творчий шлях Анни Ахматової. Вивчити напам’ять одну із її поезій (на вибір)

 

 

 

 

 

                          Конспект уроку

         з зарубіжної літератури

                      (11 клас) 

     

Анна Ахматова (Анна Горенко).

Основні етапи творчого шляху

 

      (урок – усний журнал,

           урок – презентація)  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема.    Анна Ахматова (Анна Горенко).

             Основні етапи творчого шляху.

Мета: Ознайомити з основними етапами життєвого та творчого шляху Анни Ахматової; розкрити   особливості  творчої манери поетеси як яскравого явища жіночої поезії XX століття, розвивати     навики  виразного читання ліричних творів.

Тип уроку: урок – усний журнал, урок – презентація.

Епіграф:    Мистецтво світлом своїм рятує людей від темряви,

                    яка в них є.

                                                                                  Анна Ахматова

                                               Зміст роботи.

І. Актуалізація опорних знань(бесіда з учнями)

ІІ. Сторінки усного журналу (повідомлення заздалегідь підготовлених учнів).

1.  Творчість Анни Ахматової - унікальне явище світової поезії - шлях крізь потрясіння і катастрофи XX століття.

2.  Життєвий шлях поетеси (презентація учнівська про життя поетеси)

3.  Особливості ранньої лірики Анни Ахматової (збірки "Вечір", "Чотки").

4.  Тема пам’яті в творчості поетеси.

5.  Ахматова і Пушкін.

6.  Епічна масштабність людської долі у поемі "Реквієм".

IIІ.  Мотивація навчальної діяльності.  Слово вчителя.

 Сторінка 1. Творчість Анни Ахматової - унікальне явище світової поезії.

 Анна Ахматова – російська  поетеса, що її творчість узагальнила

шлях,пройдений російською культурою від «Срібної доби» до періоду хрущовської «відлиги». Дебютувавши у межах акмеїстичної течії,

А. Ахматова упродовж своєї  мистецької еволюції сягнула вершин модерністської лірики.

    На долю А.  Ахматової у російській літературі  випала особлива місія. Вустами Ахматової заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Видатні сучасниці поетеси зазначали, що у своїй творчості вона дала «цілу книгу жіночій душі», висловила головні її суперечності, «яким стільки років не було виходу...» В особі Ахматової російська «жіноча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам. Не випадково критика майже відразу відвела Ахматовій місце поруч з О. Блоком. Та й сам Блок з великою повагою вирізняв її на тлі багатої творчими особистостями «Срібної доби». Він і книжки свої надписував їй як рівний - рівній: «Блок - Ахматовій».

Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст. - дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади від часів її встановлення до хрущовської «відлиги», - переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. Вона була одним із тих майстрів слова, які не дали бур'янові соціалістичної літератури заполонити ниву російської словесності.  ЇЇ називали «російською Сапфо у вирі XX століття».

IV.  Засвоєння нових знань.

 Сторінка 2.  Життєвий шлях поетеси (презентація)

Анна Андріївна Горенко (Анна Ахматова - це псевдонім поетеси) народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту. 1890 р. родина переїхала у Царське Село, де дівчина прожила до шістнадцяти років. Море, біля якого народилася поетеса, і Царське Село, в якому вона росла, стали постійними мотивами її лірики. Царське Село осмислювалося Ахматовою не лише як «мала батьківщина», а й як символ  РОСІЙСЬКОЇ культури, пов'язаний передусім з О. Пушкіним - поетом, якого вона обожнювала

    1905 р. батьки  Анни розлучилися. Мати з дітьми переїхали на Південь - спочатку до Євпаторії, а пізніше - до Києва, де дівчина закінчила гімназію й вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Проте юриспруденція її мало цікавила, привабливішими були історія права та латина. За кілька років, вже у Петербурзі, Ахматова продовжила освіту на Вищих історико-літературних курсах.

    1910 р. вона стала  дружиною талановитого російського  поета М. Гумільова. І хоча  цей екстравагантний шлюб проіснував недовго (досить швидко з'ясувалося, що дві творчі особистості, настільки ж яскраві, наскільки й різні, не можуть співіснувати у повсякденному житті), близькі взаємини з Гумільовим відіграли значну роль у мистецькому становленні поетеси. Принаймні перші серйозні кроки у ліриці вона зробила у річищі акмеїзму, видатним теоретиком і практиком якого був її чоловік.

   1912 р. відзначився  двома важливими подіями: виходом  у світ першої поетичної збірки  «Вечір», що відразу була схвалена  критикою, і народженням сина - Льва  Гумільова, який згодом став  видатним істориком. Після революції 1917 р. А. Ахматова могла залишити свій «захланний і грішний» край і поповнити лави тих діячів російської літератури, що, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя. Гіпотетично існував також інший варіант - своїм талантом прислужитися новій владі, як це зробили деякі інші відомі літератори. Ахматова обрала найважчий шлях. Вона залишилася в Росії  (оскільки головним своїм обов'язком вважала поділяти долю батьківщини), однак обрала позицію «внутрішньої еміграції» (оскільки з мистецькою безкомпромісністю та людською мужністю зберігала вірність своїй музі, виплеканій культурою «Срібної доби»).

У серпні 1921 р. А. Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади. Ще не раз вона довідається про арешти, тортури і зникнення друзів та знайомих у залитих кров'ю камерах в'язниць і бараках сибірських таборів.

Хвиля сталінських репресій зачепила і найближчих її людей - сина та чоловіка (М. Пуніна). Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам'ятник жертвам сталінських злочинів.

Ахматова постраждала  від тоталітарного режиму і як поетеса. Упродовж п'ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування: поетеса почувала себе засудженою, яку позбавили «вогню й води», ув'язненою, яку оточили арктичні льоди мовчання, поетом, чия муза була безжалісно закатована.

Розділила Ахматова долю свого  народу і за часів Другої світової війни. Переїхавши 1941 р. з блокадного Ленінграда до Ташкента, вона сповна зазнала тяжких поневірянь воєнного лихоліття у тилу. Та попри численні побутові труднощі, внутрішню невлаштованість, негаразди зі здоров'ям, поетеса часто виступала у шпиталях, читаючи свої вірші пораненим. Війна стала головною темою її тодішньої творчості.

1944 р. Ахматова повернулася  до Ленінграда. Місто скидалося на страшного привида. Перші враження від змученого блокадою міста вона описала у своїй прозі. Після перемоги радянських військ, яка, здавалося б, мала принести спокій у спустошену гітлерівською пошестю країну, знову затягнувся зашморг на шиї багатостраждальних народів сталінської імперії. І знову наступ реакції відбився на долі поетеси. 1949 р. її сина було вдруге заарештовано, а кількома роками раніше вона стала об'єктом кампанії нещадного цькування у радянській пресі. Порівнюючи себе, жінку зі зламаною долею, і ту «царськосільську веселу грішницю», якою вона була за часів юності, Ахматова сумно жартувала, що їй «підмінили життя». Втім, цей трагічний поворот долі зробив з неї великого поета.

    До останніх  днів А. Ахматова зберігала  дивовижну творчу працездатність. Головними звершеннями 60-х років  стало закінчення «Поеми без  героя» (1962), над якою вона працювала чверть століття, і збірки «Біг часу» (1965). У 60-х роках до поетеси прийшло міжнародне визнання: вона отримала престижну італійську премію, була обрана почесним доктором Оксфордського університету.

Померла А. Ахматова 5 березня 1966 р. у Домодєдові, під Москвою.

 

Сторінка 3.  Особливості ранньої лірики Анни Ахматової (збірки "Вечір", "Чотки")