Срібне століття

• Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння за кордон, аби врятувати духовну свободу?

(Ні, вона не залишила рідний край, не стала прислуговувати новій  владі, а вибрала найважчий  шлях – «внутрішню еміграцію»)

• Про це сама поетеса писала в 1917 році у вірші «Мне голос был». Давайте послухаємо цей вірш у виконанні автора, самої Анни Ахматової.

Прослуховування вірша Ахматової  «Мне голос был»

Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки? Повідомить нам  про це група істориків.

Історик. Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові.

  Найстрашнішими стали для країни після штучно створеного голодомору 32-33 років роки сталінських репресій, особливо «Єжовщина», 1937-1938 роки.     (Демонструються слайди).

Слово вчителя. Як же переживає все це Анна Ахматова? Про це повідомить нам літературний критик.

Літературний  критик 1. Анна Ахматова переживає трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і протиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов'язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією душею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю».

  Прослуховування вірша «Не с теми я, кто бросил землю» (виконує Алла Демидова).

Слово вчителя. А що ви можете сказати відносно особистого життя Анни Ахматової і тої епохи? Попросимо наших біографів.

Біограф 1. Поетеса страждала разом зі своїм народом, жила його турботами. Страшне горе торкнулося крилом її особистого життя. У 1921 році було розстріляно як «ворога народу» її першого чоловіка, поета Миколу Гумільова. У 1935 році заарештували її сина Лева Гумільва  та чоловіка Пуніна  як учасників «антирадянської терористичної групи». Звісно, то було абсурдне звинувачення. А.Ахматова особисто зверталась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л.Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 5 років концтаборів.  (демонструються слайди)

Учитель. Чи пам'ятала тоді А.Ахматова свою рокову «Молитву», яку написала у 1915 р.?

Дай мне годы недуга,

Задыханья, бессоницу, жар.

Отыми и ребенка, и друга,

И таинственный песенный дар -

Так молюсь за твоей литургией

После стольких томительных дней,

Чтобы  туча над темной Россией

Стала облаком в славе лучей.

Учитель. Саме в роки арешту сина і чоловіка цю молитву нагадала їй при зустрічі Марина Цвєтасва: «Анна, я розумію, що над усе Ви любите свою батьківщину. Але як Ви могли написати: «Отыми и ребенка, и друга, и таинственный песенный дар...»?  Хіба Ви не знаєте, що у віршах все збувається?  Але не знала Анна Ахматова, що її «Молитва» стане пророчою у її особистому житті. Тоталітарний режим забирає у неї все: у серпні 1921 року Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М.Гумільва, якого було звинувачено у змові проти радянської влади; у 1935 році заарештовано її сина, другого чоловіка; постраждала Ахматова і як поетеса: більше п’ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк, це переслідування цензури вона сприймала як катування. Сама Ахматова не вірила, що все це відбувається з нею, веселою і безтурботною «царськосільською насмішницею»…

Прослуховування «Показать бы тебе, насмешнице…»

Власні страждання і переживання, що були виявом страждань  всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам’ятник  жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років.

• Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? Знову звернемось до наших літературних критиків.

Літературний  критик.  Головним джерелом поеми «Реквієм» став досвід, особистий, і досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя.  А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.

• Отож, давайте послухаємо.

Прослуховування «Вместо предисловия» у виконанні Ахматової.    (Перегляд слайдів з зображенням в’язниці).

Слово учителя

Так… Хоч  серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати  про бачене у тюремних чергах вона не могла.

Ось як поетеса  пише в «Посвящении»

Виразне читання «Посвящения» та прослуховування «Вступления»

- А яка ж історія створення поеми? Звернемось до наших біографів.

Біограф 2. Над своєю поемою поетеса працювала з 1935 по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надрукований за сталінських часів, його вчили напам'ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А.Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське видавництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії... 

Учитель. Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема "Реквієм" уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940. Ахматова згадувала, що до цього часу напам'ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п'ятою тоталітаризму.      Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Біль50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою.

Яка ж композиція поеми?

Літературний  критик 2. Композиція. Поема складається з окремих 12 віршів, різних за своєю тематикою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.

Робота з підручником. (Учні називають вірші).

Літературний  критик 1. Усі вірші поеми пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під назвою «Розп'яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з'являються також і біблійні образи Христа, матері Марії Магдалини,

А.Ахматова вважала, що причини сталінщини слід шукати в духовній нестямі людства, у забутті християнських заповідей.

Слово вчителя. Хоча "Реквієм" і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. "Реквієм" - це узагальнений портрет всенародного страждання. 
      Поема, на перший погляд, відображає лише уривчасті картини, епізоди, але вони складаються у велику панораму часу і простору. Не випадково вірші тяжіють до узагальнення: 
      Звезды смерти стоят над нами,  
      И безвинная корчилась Русь  
      Под кровавыми сапогами  
      И под шинами черных марусь. 
    Це був крок громадянської мужності - сказати відверту правду про страшний злочин проти свого народу, який чинила влада. Кожне слово вивірене, кожне поняття до болю знайоме тим, хто пережив ці роки, змучений страхом за себе й близьких людей. Не випадково строфа "Уводили тебя на рассвете" дуже нагадує плач. А образ-порівняння "буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть" підкреслює історичний зв'язок подій і ніби приєднує історію до трагічних емоцій свого часу.

Прослуховування «Уводили тебя на рассвете»

    Сама  Ахматова зазначала, що її поема  - це ніби відплата, пам'ятник тим,  хто стояв разом із нею "возле  тюрем твоих, Ленинград":    Для них соткала я широкий  покров 
                          Из бедных, у них же подслушанных слов. 
    Це крик душі, це море страшних емоцій, зазнати яких не побажав би нікому. Але, на жаль, це трагічна сторінка нашої історії, відтворена рукою майстра слова.

• А чому саме таку назву дала Ахматова своїй поемі?

Біограф 1. Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо, що реквієм — це католицьке богослужіння по померлому, а також траурний музичний твір. У своїх «Записних книгах» А.Ахматова назвала «Поему без героя» симфонією. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса серйозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму». Її поема - це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством.

(Учні  записують визначення у словник)

Звучить «Реквієм» Моцарта.

Слово вчителя. Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений із-за загадкової смерті, став одним із найгеніальніших музичних творів.

Ахматівський  «Реквієм», як почули ми з вуст поетеси у «Передмові», теж був написаний ніби на замовлення тих, хто місяцями стояв з нею під тюремними стінами.  Ахматівський «Реквієм» -  це пісня-плач, це молитва-плач за тисячами загиблих та знівечених сталінським режимом.

- А які ще  мотиви звучать у поемі ?

Літературний  критик 2. У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо:

«Перед  этим горем гнутся горы,

Не  течет великая река,

Но  крепки тюремньїе затворы,

А за ними «каторжные» норы

И смертельная тоска».

Саме ці роздуми  нагадують нам відомий вірш О.Пушкіна  «Послання в Сибір», присвячене декабристам:

«Любовь и дружество до вас

Дойдут  сквозь мрачные затворы.

Как в ваши каторжные норы

Доходит  мой свободньїй глас».

Учитель. В епілозі поеми А.Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам'ятника». Давайте нагадаємо стрічки пушкінського «Памятнника».

Я памятник себе воздвиг нерукотворний,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознесся  выше он главою непокорной

Александрийского  столба…

Як бачимо, у  Пушкіна пам'ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів.

 А зараз послухаємо  уривок з епілогу поеми Ахматової.

(виразне  читання учнем епілогу: «А если  когда-нибудь в этой стране  воздвигнуть задумают памятник мне…»

Слово вчителя.  Де  ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців).  Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси.  В 1995 році  на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено  меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті.  А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой. На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:      

                   И я молюсь не о себе одной, 
                           А обо всех, кто там стоял со мною 
                          И в лютый холод, и в июльский зной, 
                          Под красною, ослепшею стеною.

                                  (демонструються слайди)

Учитель. Хто ще з відомих вам письменників звертається до теми «Пам'ятника», теми «Заповіту»?

Учень. Т.Г. Шевченко. «Заповіт». (Виразне читання)

• А кого з письменників ви знаєте, хто подібно Ахматовій яскраво зобразив тоталітарну систему, великий терор, концтабори?

(Солженицин  «Архіпелаг ГУЛАГ», Іван Багряний  «Тигролови», «Сад Гетсиманський»)

ІІІ. Підсумок уроку.

- Чи ж вдалося  Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії?

Слово вчителя.  Усім своїм життям А. Ахматова намагалася довести, що трагедія жінки і матері є частиною національної трагедії. Незважаючи на всі свої особисті негаразди, Ахматова була разом зі своїм народом, разом з ним страждала. Ось як про її поезію пише відомий російський поет Л. Озеров:

«Как  многозвездно, как дзеркально

  Ее душа воплощена.

В строках, звучащих изначально

Желчно, медленно, хрустально.

Но  то не строки — письмена».

   Поезія Ахматової, її «Реквієм» - це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті.

   Моральна  позиція Ахматової – мужній  вибір власної долі, її самовідданість  країні, яку спіткала страшна історична кара, готовність йти разом зі своїм народом хресним шляхом, стоїчно витримуючи всі випробування та зберігаючи гідність, людяність, пам’ятаючи християнські заповіді.

   Повинні  пам’ятати про ті страшні часи  і ми. Пам’ятати для того, щоб  такі страхіття  ніколи не повторилися.

   Давайте  ж ми сьогодні запалимо поминальну  свічу і хвилиною мовчання  вшануємо тисячі, мільйони тих,  хто загинув безневинно від  жорстокої тоталітарної системи,  всіх жертв сталінських репресій, всіх закатованих, замордованих, жертв усіх тюрем та таборів…

                    (хвилина мовчання)

І пам’ятаймо про  це…Бо про це забути неможливо. Вам  творити майбутнє України. Не повторіть  гірких уроків історії. Пам’ятайте про  них. Пам’ятайте про Божі заповіді і завжди живіть згідно них.

ІV. Оцінювання.

V. Домашнє завдання.  Виразне читання поеми.