Срібне століття

На ранньому етапі творчість Ахматової була «любовним щоденником», у якому  тема кохання розроблялася під кутом  зображення драматичних надламів і  розривів взаємин. Центром, навколо  якого оберталася «поезія втрат» молодої Ахматової, була тема кохання. Вбачаючи, як і символісти, у коханні одну з найвищих духовних цінностей буття, поетеса повертала цьому почуттю цілком земний і конкретний зміст, вільний від будь-якого містичного відлуння.

Любов для А. Ахматової - це «п'ята пора року», незвичайний стан душі, що розкриває звичайний «біг часу», лінза, крізь яку її ліричний двійник сприймає світ. Однак це почуття позбавлене будь-якої ідеалізації: поетеса наголошує на драматичних надломах і розривах любовних взаємин. Любов у неї просякнута настроями розчарування, гіркої образи, туги покинутої жінки. Нерідко в ахматовських поезіях взаємини ліричної героїні та її коханого набувають форми любові-тортур. Утім, за всієї конкретики (підкресленої, як уже зазначалося, «предметними» деталями, наприклад хлистом і рукавичкою, залишеними коханим на столі після його сутички з героїнею) численні любовні драми містять у собі потенції для надособистісних узагальнень. Завдяки таким потенціям читачки впізнавали й досі впізнають себе в ліричній героїні Ахматової, сприймаючи її переживання як свої власні почуття, як точно відтворені вияви універсальної жіночої природи.

(Виразне  читання учнями віршів Ахматової  зі збірок «Вечір» та «Чотки»).

 

Сторінка 4.   Тема пам’яті в творчості поетеси.

 Упродовж  десятиліття були створені й  надруковані поетичні збірки  «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Аnno Domino» (1922). Ці збірки відбивають важливий перелом у творчому розвитку поетеси, що відбувся у 1914 р.: в ахматовський художній світ, раніше обмежений інтимно-камерними темами, входить бурхлива сучасність з такими її стрижневими поняттями, як «історія», «епоха», «батьківщина», «народ». Важливими складовими ахматовського поетичного кредо стають ідея морального обов'язку та почуття відповідальності за долю вітчизни.

Поезія зрілої Ахматової еволюціонувала від «любовного щоденника» до «документа епохи», в якому літопис загальнонародного буття, зливався з хронікою внутрішнього життя самої поетеси, котра усвідомила власну причетність до долі мільйонів співгромадян, фізично й морально закатованих у «соціалістичному раю». У цьому «документі» могутній епічний розмах художнього зображення «криваво-чорних» трагедій, що розгорталися на території СРСР, поєднувався з проникливим ліричним началом. У контексті роботи над «документом епохи», котрий писався осторонь брехливого офіційного «літопису» буднів радянського народу, особливої ваги набувала категорія пам'яті. «Людська пам'ять, - твердила А. Ахматова, - це сховище цінностей. Вона подібна до невичерпного джерела, яке б'є з-під землі й живить нашу енергію, розвиваючи почуття відповідальності за продовження справи тих, хто відійшов...»

Зазначена категорія  у її поезії обіймала широке поле значень. Тут була і думка про загнану на манівці, змучену, але незнищенну правду про злочини тоталітарного режиму проти свого народу. І моральний обов'язок справити скорботну панахиду по всіх співвітчизниках, розчавлених ураганом історії. І прагнення увічнити у безсмертному слові світлу пам'ять друзів і колег по перу, що пішли з життя, до останнього ковтка випивши чашу страждань, піднесену немилосердною історією (їм Ахматова присвятила окремий цикл - «Вінок мертвим»).

Сторінка 5.  Ахматова і Пушкін.

Пушкін був  однією з ключових постатей духовного світу поетеси. Геніальний засновник російської поезії, немов магніт, притягував її на різних етапах творчості.

Пушкін був  для Ахматової і еталоном митця, і країною її духовного паломництва, і атлантом, який здійняв на своїх плечах склепіння рідної культури. Інтенсивне засвоєння пушкінського світу відбувалося не лише в поезії Ахматової, а й в її літературознавчих працях, що були позначені яскравим відбитком особистого захоплення предметом дослідження. Так створювалася індивідуально-авторська пушкініана А. Ахматової - окрема царина її творчої спадщини.

Сторінка 6.   Епічна масштабність людської долі у поемі "Реквієм".

Одним з головних досягнень творчості А. Ахматової  є поема «Реквієм». Це, напевне, єдиний твір в історії російської лірики XX ст., який може бути поставлений на один рівень з геніальною блоківською поемою «Дванадцять». Написаний у період, що настав незабаром після оспіваного Блоком розгулу революційного хаосу, він по суті був мужньою і гідною відповіддю літератури - спадкоємиці «Срібної доби» сталінізмові. На відміну від багатьох колег по літературному цеху, котрі або прислужувалися режиму, або обходили мовчанням його злочини, Ахматова у своїй поемі стала на позицію гнівного осуду сталінської диктатури як жахливої форми державного варварства, як «влади пітьми».

Поетеса працювала  над «Реквіємом» у розпал сталінського терору -від 1935 до 1940 р. Вірші, що входили  до поеми, заучувалися близькими друзями, рукописи, як правило, знищувалися. Лише 1962 р., тобто у період «відлиги», Ахматова передала повний рукопис твору до редакції прогресивного на той час часопису «Новьій мир». Однак за життя поетеси «Реквієм» на її батьківщині так і не був оприлюднений.

Поштовх до написання  твору надали трагічні події у  сімейному житті А. Ахматової. 22 жовтня 1935 р. її син Л. Гумільов, на той час студент історичного факультету Ленінградського державного університету, та її чоловік, професор Всеросійської академії мистецтв М. Пунін, були заарештовані за підозрою «в участі в антирадянському терористичному гуртку». Через два тижні, після передачі Ахматовою листа Сталіну, обох було звільнено. Однак у березні 1938 р. сина знову заарештували. Цього разу його звинуватили в участі у молодіжній антирадянській терористичній організації у Ленінградському державному університеті й засудили на десять років перебування у таборі. За півроку особиста справа Л. Гумільова була переглянута. І хоча він не визнав себе винним, звинувачення не було скасоване. Змінився лише термін покарання: він був удвічі скорочений.

Отже, головним джерелом поеми «Реквієм» став ахматовський досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнених крижаним страхом за їхнє життя.

Це «особистіене»  річище наповнилося змістом загальнонародного масштабу. Охоплюючи всю радянську імперію, «чорні пісні» ахматовської «музи плачу» вбирали безліч голосів постраждалих від терору людей - знедолених, закатованих, духовно зломлених втратами близьких. Трагічна історія ліричної героїні вплітається у величезне полотно трагедій усього народу. І наріжним каменем концепції поеми стає думка про єдність долі ліричної героїні з долею співвітчизників та батьківщини.

V. Підсумок уроку.

    Бесіда з учнями.

• Як називали Анну Ахматову в російськії поезії? З ким порівнювали?
• Який внесок зробила Ахматова у розвиток російської літератури?
• Як справжнє прізвище поетеси?
• З якою літературною течією пов’язують творчість молодої Ахматової? Чому?
• Назвіть найвідоміші поетичні збірки поетеси.
• Хто з поетів був для Ахматової  «еталоном митця»?
• Яка тема поеми «Реквієм»?

VІ. Домашнє   завдання.   Вивчити напам'ять  уривок з поеми "Реквієм".  Скласти сенкани про Анну Ахматову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

 

 

                

                  Конспект уроку

           з  зарубіжної літератури

                          (11 клас) 

     

              Анна Ахматова.

   Поема «Реквієм» - пам’ятка

   доби сталінського  терору

 

      (урок – семінар)  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема:   Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби

            сталінського    терору. Створення в поемі узагальненого   

            портрету народного  страждання, розкриття єдності 

            материнської трагедії ліричної   героїні і країни,   

            проблема історичної пам’яті  у творі.

Мета:   повторити основні етапи життя і творчості А.Ахматової, її роль в  російській літературі; ознайомити учнів з історією створення поеми  «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи  народної трагедії; визначити художні особливості поеми, розвивати  навички виразного читання, аналізу тексту, самостійного мислення;  виховувати свідоме  ставлення до світу, його протиріч і розмаїття.

Епіграф уроку:                    Нет, и нет под чуждым  небосводом,

                                               И не под защитой  чуждых  крыл, -                   

                                               Я была тогда с моим народом, 

                                               Там, где мой народ, к несчастью,  был.

                                                                    А.Ахматова «Реквием»

Тип уроку:   урок-семінар, комбінований.

Обладнання:  мультимедійна презентація життєвого шляху поетеси; тексти поеми «Реквієм»,  грамзапис романсу на слова Ахматової «Сжала руки под черной вуалью», віршів та окремих частин поеми «Реквієм», «Реквієм» Моцарта.

                                              Хід уроку

Учитель.       В то время я гостила на земле.

                        Мне дали имя при крещенье  – Анна,

                       Сладчайшее для губ людских  и слуха.

                       Так дивно знала я земную радость,

                        И праздников считала не двенадцать,

                       А столько, сколько было дней  в году.

Ці прекрасні  слова належать Анні Ахматовій,  російській поетесі українсько-татарського походження, чию поезію називають «щоденником жіночої душі». І це справді так, тому що вона показала епоху глибоких криз через чутливе сприйняття жінки. Душа ахматівської героїні – це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз’єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але житиме всупереч смерті. Усе своє життя Анна Ахматова прагнула через чутливі рухи жіночої душі показати загальний стан навколишньої дійсності.

  Майже сто  років тому, зовсім юною, в  1913 році Анна Ахматова писала: Слишком сладко земное питье,

Слишком плотны любовные сети.

            Пусть когда-нибудь имя мое

            Прочитают в учебнике дети…» 

Слова поетеси  виявились пророчими. Її поезію сьогодні знають і вивчають не тільки школярі Росії, ім’я Ахматової відоме в багатьох країнах світу. На  минулому уроці ми з вами теж познайомилися з життєвим шляхом та ранніми віршами цієї поетеси. 

   Сьогодні  ми продовжуємо знайомство із  творчістю Анни Ахматової. Давайте  разом з вами прослухаємо один із романсів на слова поетеси «Сжала руки под черной вуалью» у виконанні Євгена Гузєєва та  перегорнемо сторінки її життєвого шляху, використовуючи для цього мультимедійну презентацію, яку ми готували до минулого уроку.

Прослуховування романсу «Сжала руки под черной вуалью» та перегляд слайдів.

Учитель.     На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її  вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так:    Быть поэтессой в России –

  труднее, чем быть поэтом:

единица женской силы

в русской  поэзии – 1 ахмацвет.

 Друга заслуга  цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми  російської історії перших двох  третин XX століття – дві світові  війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління  творчої інтелігенції  «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою  найкращих  її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.

Она связала эти времена

В туманно-теневое  средоточье,

И если Пушкин – солнце, то она

В поэзизи  пребудет белой ночью…

И ты, распад всемирный, не убий

Ту  связь времен. – она еще поможет.

Ведь  просто быть не может двух Россий,

Как быть и двух Ахматовых не может.

Так сказав про  роль поетеси Євген Євтушенко  у вірші «Пам’яті Ахматової.

Що ж відомо вам про поетесу?

І. Актуалізація опорних знань.

Бесіда з учнями.

1. Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому? (Її називали російською Сапфо).
2. Як справжнє прізвище Анни Ахматової? (Анна Андріївна Горенко).
3. Як Анна Ахматова пов’язана з Україною? (Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів).
4. Які збірки поетеси ви знаєте? («Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Аnno Domini”, «Біг часу»).
5. Коли написала перший вірш?  Перші свої кроки у ліриці Ахматова починала у якому літературному напрямі, якій мистецькій течії? Чому? (У річищі акмеїзму, видатним теоретиком і засновником якого був її перший чоловік Микола Гумільов).

Метод «Мікрофон» Які вірші Анни Ахматової вам запам’яталися найбільше?    (діти відповідають по черзі одним-двома реченнями).

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя. Сьогодні ми продовжимо розмову про трагічне, але надзвичайно прекрасне життя російської поетеси А.Ахматової, познайомимося з одним із найвидатніших її творінь – поемою «Реквієм»

(Учні  дивляться на екран, записують тему уроку, епіграф)

Оскільки у  нас сьогодні урок не звичайний, а  урок-семінар, то допомагатимуть нам  його проводити  юні історики, біографи та літературні критики, які отримали випереджувальні завдання і готували окремі повідомлення до цієї теми та невеличкв презентації.