Жанрово-стильова специфіка роману Марини Гримич «Варфоломієва ніч»

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського»

Кафедра української та зарубіжної літератур

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з історії української літератури та критики

на тему: «Жанрово-стильова специфіка роману Марини Гримич

«Варфоломієва ніч»

 

Студентки 4 курсу 2 групи

напряму підготовки

«Філологія.*Українська мова та література»

Домбрової Н В.

Керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Авксентьєва Г. А.

(посада, вчене  звання, науковий ступінь, прізвище  та ініціали)

Національна шкала______________________

Кількість балів:_________Оцінка: ECSTS___

                                                                     Члени комісії  __________   ________________

                                                                                                                                                    (підпис)                     (прізвище та ініціали)

                                                                                              __________   ________________

                                                                                                                                                    (підпис)                     (прізвище та ініціали)

                                                                                                __________   ________________

                                                                                                                                                    (підпис)                     (прізвище та ініціали)

 

 

м.Одеса- 2012 рік

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І.ЖАНРОВО-КОМПОЗИЦІЙНА СПЕЦИФІКА ТВОРЧОСТІ МАРИНИ ГРИМИЧ

1. Жанрові особливості творчості письменниці………………………5
2. Жанрові характеристики  «Варфоломієвої ночі»………………….11
3. Сюжет і композиція твору ………………………………………….14

РОЗДІЛ ІІ. СТИЛЬОВІ АСПЕКТИ РОМАНУ МАРИНИ ГРИМИЧ «ВАРФОЛОМІЄВА НІЧ»

1. Стильові особливості роману……………………………………….18
2. Сатира та іронія у творі……………………………………………...22
3. Гендерний аспект «Варфоломієвої ночі»…………………………..25
4. Специфіка використання художніх засобів у романі …………….28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасний стан питань щодо стилю роману цілком очевидно виявляє, що всі традиційні категорії і методи не здатні опанувати художню своєрідність слова в романі, його специфічне життя в ньому. Традиційна стилістика не звертає увагу на поєднання різних стилів у вищу єдність, у неї нема підходу до своєрідного соціального діалогу мов у романі. Ось чому стилістичний аналіз орієнтується не на ціле твору, а лише на ту чи іншу його стилістичну єдність [15; 7]. Це дає поштовх досліджувати проблему стилістики роману та визначити її особливості.

У сучасному літературознавстві досить часто виникає питання щодо визначення жанру окремого твору та інтерпретації його як літературної категорії. Проблема дефініції жанру роману кінця XX-початку XXI століття відзначається особливою гостротою й актуальністю.

Стилістичні та жанрові ознаки роману постійно змінюються та еволюціонують, що призводить до постійного та безперервного вивчення жанру. Жанру роману властиво використовувати різносторонні аспекти, об’єднувати їх у собі. Саме тому у літературі ми можемо спостерігати безліч різновидів роману, що мають свої стилістичні особливості [10; 18].

Мета даної роботи – дослідити  жанрово-стильові особливості роману Марини Гримич «Варфоломієва ніч»

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

• дослідити жанрову специфіку творчості Марини Гримич;
• простежити основні особливості жанру у романі «Варфоломієва ніч»;
• виявити стильові аспекти роману;
• визначити, які чинники впливають на формування стилю у романі      М. Гримич «Варфоломієва ніч»

Об’єктом дослідження є роман М. Гримич «Варфоломієва ніч»

Предмет дослідження – жанрово-стильові особливості творчості Марини Гримич

У курсові роботі використано такі методи: історико-генетичний, дослідницький, аналітико-синтетичний, порівняльний

Теоретико-літературну основу курсової роботи становлять праці           С. Бабаяна, М. Бахтіна, М. Гіршмана, Н. Копистянської, О. Свідчук, Н. Тюрдьо  

Практичне значення роботи: використання досліджуваного матеріалу на факультативних заняттях та спецкурсах з української літератури у школі та ВНЗ

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Жанрово-композиційна специфіка творчості Марини Гримич

1. Жанрові особливості творчості письменниці

Аналізуючи літературну ситуацію ХХ століття, теоретики літератури досить часто зіштовхуються з проблемою визначення жанру, художня структура і статус якого постійно видозмінюються, набуваючи нових характеристик і деталей.

Наведемо загальне визначення жанру, заропоноване новітнім літературознавчим довідником: це клас або категорія художнього твору, що має визначену форму, контекст, техніку [16]. І, хоча, на перший погляд, здається, що той чи інший жанр легко експлікується за цими особливостями форми, контексту і техніки, багато вчених дотепер сперечаються про визначальні риси тексту. У ситуації постмодернізму особливо складно точно визначити жанр твору. Виникає навіть питання, чи справді це так необхідно [26; 13].  

Н. Копистянська, наприклад, упевнена, що жанр створює визначений порядок у нескінченному потоці доступної інформації і не залишає місця хаосові [10; 17]. Багато вчених зауважують, що в процесі жанрової класифікації відбувається розбіжність із запропонованою теоретичною базою, а іноді наявна база обмежує можливості літературного аналізу твору.

Сучасна людина прагне одного: «розважити себе», прикрасити й урізноманітити своє життя шаленостями, тому роман, написаний сьогодні, закодований і його творчий сенс може розгадати лише той, хто знає його «формотворчий» шифр. Н. Копистянська вказує на те, що відомі твори літератури мають усі риси жанру, з яким їх асоціюють, проте жодна з них точно не визначена, оскільки відбивається одна в одній. Жанр існує для того, щоб створити визначену ієрархію й організацію тексту, але дотепер немає абсолютно точного шляху визначення жанру, це все ще одна із проблем літературознавства: теорія жанру тільки розвивається [10; 18].

Одна книга може містити елементи декількох жанрів, оскільки рамки одного жанру не дають можливості авторові донести всю повноту інформації. Книга одночасно може класифікуватися як наукова фантастика, історичний роман, детектив, науковий дискурс і т. ін. А роль читача при цьому – знайти відповідність цієї книги загальноприйнятим (знайомим) оповідним моделям, створити «систему» замість «хаосу». Оригінальний, неповторний жанр виявляється корисним доти, поки ми пам'ятаємо, що він допомагає переоцінити дослідження тексту.

Можна говорити про те, що сьогодні існує класичний роман, який досить легко прогнозується й аналізується, матриця читацької свідомості запрограмована на розвиток дії, читач спирається на свій культурний досвід, певні творчі шаблони і моделі. Постмодерністський роман є, на перший погляд, абсолютно новою і неосвоєною формою, його потрібно відчути, аби зрозуміти, що, незважаючи на експериментальний метод написання, він також спирається на попередній творчий досвід. Проте цей роман так організований, що в межах одного твору співіснують практично кілька «рівноправних» жанрів одночасно, вони нашаровуються один на інший, взаємодіють один з одним [26; 14-15].

М. Бахтін говорив про роман як про єдиний жанр, що перебуває у процесі становлення, чим і відрізняється від інших «готових» класичних жанрів [3; 448]. Сутність роману – в  його становленні, як твердив М. Бахтін, і отже жанр постійно буде змінюватися і ніколи не буде формально «довершеним», а значить, і вичерпаним науковою теорією. Питання щодо сутності роману не випадково породжує розмаїтість відповідей сучасних літературознавців. Ось деякі з них: «роман є фабульним епічним твором великого обсягу, написаним прозою. Допускає різновидність тематики, сюжетних колізій, мотивів... Поділ на тематичні і композиційні різновиди... конкретні твори часто є змішаними видами і можуть бути охарактеризовані кількома визначеннями». Велика кількість розбіжних визначень знову ж таки підтверджує ідею літературознавців про необхідність детальнішого вивчення цього жанру і формування аспектів його нової теорії. Романє однією з вільних літературних форм, що припускає велику кількість видозмін. Роман нескінченно трансформується, породжує нові структури, де протилежні елементи поєднуються в одне ціле [26; 16 ].

М. Бахтін, визначаючи основні жанрові особливості роману окреслює три основні його ознаки: стилістичну тривимірність роману, докорінну зміну часових координат літературного образу в романі, нову зону побудови літературного образу в романі, саме зону максимального контакту із сьогоденням (сучасністю) у його незавершеності [3; 454-455]. Теорія жанру, як і сам роман, вимагають перегляду з точки зору літературної практики XXI століття. Нам здається, що теорія роману, хоча і повинна спиратися на основні постулати літературознавства, але і брати до розгляду нові теоретичні ідеї, що виникають у процесі вивчення нових романних структур. Канон роману непорушний, однак динаміка форми є сутністю тих змін, що їх зазнає романний жанр. Пластичність роману поєднується з константами, без яких жанр утратив би свою сутність. Структурні можливості роману нескінченні, саме вони визначають жанр, зберігаючи його основну особливу характеристику – мінливість [26, 17].

Якщо раніше жанрова приналежність літературного твору була творчою передумовою автора, але регулювалася нормами, то пізніше вона стала заздалегідь «непередбаченою рівнодіючою» жанрових традицій. Роман – це продукт культури нового часу, «якась інваріантна в часі структура, історичними різновидами якої є античний, східний, західний, середньовічний роман» [11;56]. Зусилля сучасних вчених спрямовані на те, щоб визначити внутрішню структурну «єдність роману», оскільки були порушені жанрові канони роману, але, незважаючи на цей факт, роман продовжує існувати

Такі дослідники як Г. Поспєлов, Є. Мелетинський, П. Михайлов – вважають, що ідея сучасного роману і його основне завдання – зобразити «автоматизовану», «емансиповану», «самодостатню» особистість, що живе в розладі із сучасним світом. Сучасний роман зображує конфлікт між індивідуальними прагненнями героїв і загальноприйнятими нормами. Особистість протистоїть соціумові, в якому вона живе.

Перераховані риси романної оповіді свідчать про те, що жанр – мінлива творча категорія, що постійно рухається і удосконалюється. На сучасному етапі розвитку літературознавства можна сказати, що точного визначення подібного жанру не існує, теорія жанру усе ще розвивається. Аналізуючи творчі пошуки європейських митців кінця XX – початку XXI століття, дослідники все частіше пропонують визначення роману як «риторичного жанру», прикметними рисами якого є: 1) певні межі розповіді, трансформована структура з традиційною основою, зверненою до класичних зразків; 2) якщо межі одного жанру не дозволяють авторові «умістити» весь потік інформації, він використовує кілька жанрових форм одночасно, створюючи поліфонійний роман, сповнений множинністю змістів; 3) гра в сучасному романі, як і раніше, є основою розповіді, але вона стає більш тонкою й естетично наповненою; 4) «риторична» складова свідчить про намагання конструктивного підходу до жанрової форми, чіткого визначення її художніх пріоритетів [26; 18].

Так, творчі здобутки сучасної української письменниці Марини Гримич характеризується традиційною основою у романах, в яких головними героями виступають особистості самодостатні, які прагнуть реалізувати себе у житті. Звичайно, романи М. Гримич відрізняються композиційною основою, але їх поєднує одна спільна риса – доступний і логічний виклад сюжету з використанням доброго гумору.

Марина Гримич – одна з тих небагатьох письменниць, яким вдається зберігати свій власний стиль написання та тематичну сферу протягом всієї творчості та не звертатись до повторень та «списувань» героїв однієї книги з іншої. До кожної книги М. Гримич має особливий підхід, іноді відчувається експериментальність, але частіше – причетність до наукової діяльності авторки, тобто етнопсихологія, яскравим прикладом якої є роман «Магдалинки».