Жанрово-стильова специфіка роману Марини Гримич «Варфоломієва ніч»

“Політики приходять і уходять, вибачте за русизм, тобто йдуть геть, а їсти хочеться завжди” [7; 120];

“І нехай кине в мене камінь той, хто зі мною не згоден” [7; 120];

“До кімнати ввалився Васнєцов-Паваротті з оберемком букетів квітів і заспівав на повні груди:

Сміються й плачуть солов’ї,

І б’ють піснями в груди!

Павло Іванович Печеніг,

Він депутатом буде!” [7; 133];

– “Що робила Лисичка-сестричка? говорила всім, що прийде Пан Коцький і всіх роздере. Пашка, звичайно, нікого не збирається роздирати. А от комісія, подейкують, прийде на виборчі дільниці і розбереться” [7; 137].

Використовуючи авторські афористичні вислови, природні українські фразеологізми, автор надає цим висловам експресивно-сатиричного забарвлення і вкраплює в них політичну лексику або обігрує ситуацію виборів чи парламентські баталії [2; 18].

2.3. Гендерний аспект «Варфоломієвої ночі»

Хоча твір має політичне спрямування, але М. Гримич не оминає і проблему кохання, відносини чоловіка і жінки.

Зображення жінок  і чоловіків у художній літературі має стереотипний характер: жінок переважно зображають  як сексуальних, а чоловіків як раціональних істот  [21; 397].

«Гендер» - похідне від англійського позначення граматичного роду. Проте слід зазначити, що деякі автори звертають увагу на те, що в самій англійській мові немає граматичної категорії роду. Софія Бабаян вважає, що такі популярні зараз поняття, як «гендер», «гендерний підхід» правильніше пов’язати  з іншим значенням цього англійського слова, виявленим нею в тлумачному американському словнику, - уявлення, презентація [2; 95]. Вона дає таке тлумачення цього поняття: «Це саме представлення індивіда чоловіка-жінки у всій сукупності  його фізіологічної та соціальної  суті з акцентом на соціальну. Гендер – поняття культурологічне. Ідеальний образ жінки або чоловіка хронологічного і географічного зрізу тестується національними традиціями, етнопсихологією, ступенем цивілізованості суспільства, релігією, історією, національним менталітетом» [2; 96]. Поняття «гендер» включає в себе соціальні, культурні та психологічні аспекти, які формують норми і стереотипи поведінки, взаємин між чоловіком і жінкою. Гендерні стереотипи – сформовані у культурі узагальнені уявлення або переконання про те, як дійсно повинні поводитися чоловіки і жінки. Будь-які відхилення від «загальноприйнятої норми» послуговують письменникам засобом створення сатиричного ефекту.

Головним героєм роману М. Гримич «Варфоломіїва ніч» виступає молодий політолог Павло Печеніг, який постає у творі чоловіком мрії для типової провінційної дівчини: «Молодий чоловік із зовнішністю командировочного. Він нічим не вирізнявся: був не високим і не низеньким, не худим і не гладким, у міру мовчазним і в міру балакучим, поводився часом чемно, часом нахабно – залежно від ситуації, тобто складав середнє арифметичне» [7; 4].

Незважаючи на свою середньостатистичну  зовнішність, головний герой приїжджає в провінційне містечко з чітко визначеною метою – балотуватися на виборах. І хоч Пашка не справляє сильного враження як політик, «такий собі столичний жевжик, пустушка» [7; 12], він не зупиняється і впевнено крокує до своєї мети. У цій ситуації герой відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером. «У будь-якому чоловікові сидить воїн, який час від часу нагадує про себе навіть найінфантильнішій особі чоловічої статі» [7; 14].

Такою стійкістю характеру Пашка завдячує матері, «точній копії Фаїни Раневської» [7; 25]. Але в той же час він перейняв і деякі риси характеру свого батька – Івана Макаровича Печеніга, який  «усе життя пропрацював у школі і був аж надто правильним. До того правильним, що Пашка завжди стояв перед ним навитяжку, відчуваючи докори сумління»  [7; 25].

З погляду гендерного аналізу, традиційним героєм твору є чоловік, магнетичний, сексуальний, досвідчений у спілкуванні з протилежною статтю, що спонукає  його до цинічного ставлення до жінок [21; 400]. Що ж до образу Пашки, то дуже важко помітити у ньому подібні прояви. Він недосвідчений у спілкуванні з жінками і у цьому питанні постійно радиться з найближчою йому людиною – мамою. Збираючись на побачення до завідуючої бібліотекою Тетяни Віталіївни, Пашка радиться з матір’ю щодо подарунка: «Подаруємо їй маленький томик Цвєтаєвої і маленький романтичний букетик» [7; 11]. Але при цьому не виникає відчуття, що головний герой – мамин синочок. Навпаки, він постає перед нами як люблячий і слухняний син.

Відповідно до усталених  у суспільстві стереотипів вважається, що чоловіки повинні бути мужніми, сміливими, а жінки добрими, ніжними, гарними. «Тут до кімнати увійшла Вона. Вона була прекрасна. Тобто, чесно кажучи, вона не була героїнею сучасних модних журналів. Можна навіть сказати, вона була їхнім антиподом: не торкнуте косметикою обличчя з наївними сірими очима, на плечі спадала довга дівоча коса пшеничного кольору, на лобі тремтів неслухняний золотий кучерик. Вона пропливла через кімнату і поставила на стіл тацю, на якій стояв чайничок з чаєм, дві чашки з двома блюдечками, цукерничка, бублички і кілька розточок з варенням» [7; 44]. Таким чином авторка описує героїню роману «Варфоломієва ніч» Тетяну Горошко, про яку ще говорить: «Якби вона не була Горошко, ми б її називали Ларіною» [7; 44]. На зміну уявленням про обов’язкову жіночу домовитість і хазяйновитість, ніжність приходить інтерес до зовсім протилежного типу жінки, яких авторка називає «видрами»:  «Ліля належала до дівчат того типу, яких називають видрами: худа, аж синя, вічно розпатлана, замурзана, з чорними нігтями і препаскудним характером…Вона мала дві особливості: ненаситний апетит і своєрідну допитливість» [7; 120].

Саме ця жінка вплинула на відносини головного героя з жінками: «Він просто не реагував на жіночу стать. На чоловічу теж. Не можна сказати, щоб він дуже страждав від цього. Але й кайфу не ловив»  [7; 42]. Ліля, будучи сусідкою Пашки, ще з дитинства залякала його своїми залицяннями, що «він боявся дивитися на інших дівчат, бо ревнива Лілька відразу карала свою конкурентку» [7; 120]. Але чи варто звинувачувати Лільку у її вчинках, «адже, аби не Лілька Кисіль, невідомо, чи дочекалася б його Тетяна Горошко, створена спеціально для нього» [7; 121].

Отже, головний герой роману «Варфоломієва  ніч» - особистість  неординарна. Він не наділений від природи якостями ловеласа, йому важко знайти спільну мову з протилежною статтю, але це не заважає йому залишатися справжнім чоловіком зі всіма відповідними йому якостями характеру. Більше того, він без проблем знаходить свою другу половинку, про це свідчить підказка автора: «після виборів вони одружаться»   [7; 124]. Тож Пашка  - образ досить суперечливий з погляду  гендерної характеристики. У ньому поєднується  слабкість, недосвідченість  з цілеспрямованістю і впевненістю у свої сили.

2.4. Специфіка використання художніх засобів у творі

У своєму романі М. Гримич використовує значну кількість художніх засобів. Проаналізуємо ті, які є найхарактернішими і часто вживаними у творі.

У романі  спостерігається тенденція до використання термінів, які є представниками терміносистем різних галузей знань, без помітних зрушень у семантиці слова: «Бо що таке вилизана, відредагована, відкоригована,  відрепетирувана, завчена напам’ять з усіма комами, фонетичними і смисловими акцентами, паузами, двозначностями, патетикою промова…» [7; 140].

Частими є також вживання термінів, у яких спеціальне значення узагальнюється. Наприклад: марафон – «1. Вид легкоатлетичних змагань. 2.  перен. Про поїздку, політ і таке інше на велику відстань, пов’язану із значними труднощами. 3. перен. Про тривале й напружене змагання, конкурс. 4. перен. Про які-небудь події, дії, що є тривалими і напруженими, «перегони» [5; 509]: «Тож переінакшимо нашу фразу на: розпочався виборчий марафон» [7; 34].

Отже, М. Гримич використовує терміни як виразний зображальний засіб. Уміло використовуючи ці слова, автор розширює тематичні обрії літератури, сприяє дальшому збагаченню палітри мовно-зображальних засобів письменства, а отже і сучасної української літературної  [22; 65].

Творчий доробок М. Гримич позначена раніше небаченою частотою впровадження у мову фразеологічних новотворів, котрі покликані оцінити якість частини картини сучасного світу, віддзеркалити нові реалії, явища, ситуації, а також по-новому, під новим кутом зору зобразити старі.

Фразеологізми, як і інші слова, у своєму використанні підпорядковуються існуючим нормам. Всі відхилення від норми розцінюються як ненормативне використання фразеологізму, але є відхилення, які виправдані і можуть бути пояснені або історично зумовленими змінами, або індивідуально-мовною практикою письменниці [20; 20].

У М. Гримич спостерігається випадок заміни одного з компонентів фразеологічної одиниці русизмом або евфемізмом: «Політики приходять і уходять, вибачте за русизм, тобто йдуть геть, а їсти хочеться завжди» [7; 120].

Серед прийомів зміни меж фразеологічних одиниць найбільш поширеними є скорочення та розширення меж стійких словосполучень: «Як театр починається з гардероба, так країна починається з туалету. І поки в цій країні не буде чистого туалету, не буде чистої політики» [7; 18].

У світовий фонд фразеології увійшли еліптовані крилаті вирази. Як правило, такі вирази є загальновідомими, часто вживаються у художній та публіцистичній літературі, тому пропущені компоненти легко відновлюються у пам’яті читача: «Ідея Іванівна одразу відчула «свиню», хоча їй знову  ж таки ніхто не вірив. Усі звинувачували її у панікерстві» [7; 114], «– Ой! Ваш Павлик, Ідеєчко, так красіво говорить, правда, Борю? – Правда, Розочко! – Як по писаному! Такий розумний наш Павлик, правда, Боречко?»  [7; 93].

Використання фразеологічних одиниць М. Гримич  - творчий процес для досягнення найбільшого впливового ефекту на читача, він  відкриває перед письменницею широкі можливості: її майстерність складається з правильного вибору найточніших і найвиразніших засобів, їх організації в тексті у відповідності  з метою [20; 20].

У романі М. Гримич «Варфоломієва ніч» натрапляємо на низку порівнянь, які характеризують виборчий процес: «Вибори — це ні в якому разі не будні. Вибори — це екстрим. Вибори — це адреналін. Вибори — це людські перегони. Вибори — це м’ясорубка. Тож переінакшимо нашу фразу на: розпочався виборчий марафон» [7; 34]; «— Бажаю Вам, дорогі мої виборці, успішно пережити стихійне лихо, що зветься «вибори»!» [7; 86]. Проаналізувавши використані авторкою порівняння, можемо стверджувати, що у читача виникне чітко негативна асоціація із поняттям «вибори».

Асоціативні уявлення про предмети також допомагають авторам створювати характеристики зовнішності героїв творів: «Це була не стара жінка. Це була молода жінка, перетворена життям чи самою собою на Людину-гору» [7; 20]. За допомогою таких порівнянь фіксується та негативна ознака, яку автор хоче підсилити порівнянням, як особливо важливу у цій ситуації.

  Отже, за допомогою порівняння відбувається уточнення фізичних параметрів об’єктів дійсності, характеристика зовнішності людини, визначення її почуттів та станів,  виявлення основних  форм поведінки людини. Порівняльні оцінки є завжди емоційно забарвленими, тому, логічно, питання їх об’єктивності є неоднозначним. Оцінка у виразних порівняльних структурах слугує для виділення предмету з класу йому подібних, часто вона є досить категоричною, її метою зазвичай є вплинути на емоційний стан адресата.

ВИСНОВКИ

Творчий здобуток  Марини Гримич відзначається доступністю і логічністю у викладі сюжету з використанням доброго гумору. Їй вдається зберігати свій власний стиль написання та тематичну сферу протягом всієї творчості та не звертатись до повторень та «списувань» героїв однієї книги з іншою. До кожної книги М. Гримич має особливий підхід, іноді відчувається експериментальність, але найчастіше – причетність до наукової діяльності авторки, тобто етнопсихологія. Яскравим прикладом якої є роман «Магдалинки». Роман «Мак червоний у росі…» сповнений ностальгічними мотивами та містично-готичними подіями.

Роман «Варфоломієва ніч» відзначається певною іронічністю, яка пронизує весь твір. Основною ознакою, що характеризує  роман як жанр є його хронотоп.  Часові і просторові межі у романі  чітко окреслені, що дає змогу просто і невимушено простежити основний сюжет роману. Допоміжним засобом творення часових меж у творі є засіб ретроспекції, який ширше розкриває характер головного героя, дозволяє зрозуміти його психологію.

На фоні основного сюжету роману письменниця вплітає додаткові сюжетні лінії, які ширше розкривають внутрішність світ героїв.

За допомогою ліричних відступів формується авторська позиція у романі, простежується зв'язок автора з читачем. Перед М. Гримич постало завдання – залучити читача до співпраці, наштовхнути на роздуми. І з цим завданням письменниця впоралася досить уміло.

Характерними ознаками стилю роману «Варфоломієва ніч» є його реалістичність, яка переплітається у творі з романтичними рисами. Досить своєрідною є назва твору, яка викликає  асоціації з історичними подіями у Франції XVI століття наштовхує на думку, що фінал твору буде трагічним.

За власним визначенням авторки, її твори завдяки політичному спрямуванню тяжіють до політики, а тому мають сатиричне спрямування. Використовуючи авторські афористичні вислови, природні українські фразеологізми, автор надає цим висловам експресивно-сатиричного забарвлення і вкраплює в них політичну лексику або обігрує ситуацію виборів чи парламентські баталії.

Гендерний аспект роману розкривається через образ головного героя «Варфоломієвої  ночі». Він не наділений від природи якостями ловеласа, йому важко знайти спільну мову з протилежною статтю, але це не заважає йому залишатися справжнім чоловіком зі всіма відповідними йому якостями характеру. Більше того, він без проблем знаходить свою другу половинку, про це свідчить підказка автора: «після виборів вони одружаться»   [7; 124]. Тож Пашка  - образ досить суперечливий з погляду  гендерної характеристики. У ньому поєднується  слабкість, недосвідченість  з цілеспрямованістю і впевненістю у свої сили.