Організаційно-правові форм підприємництва в Україні

2. Суб'єкти підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в Україні регламентується Господарським кодексом України, який був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року № 436-ІУ. [5]

Кодекс визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення господарської діяльності, в тому числі підприємництва громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва, засади державного регулювання.

Поділяючи погляд, відповідно до якого в умовах сучасної ринкової економіки основу відносин між її суб'єктами становить пошук кожним із таких суб'єктів способів реалізації своєї справи, можна стверджувати, що бізнес (ділові стосунки) - система, яка охоплює всіх бізнесменів  та інтегрує їх діяльність в одне ціле. В Україні бізнесом можуть займатися  практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавче  ця діяльність заборонена Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної  безпеки, арбітражу, нотаріату, державної  влади та управління, які повинні  здійснювати контроль за роботою  підприємств (наприклад, працівники фінансових органів, податкової інспекції). Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. [2,с. 45]

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, які володіють різними видами власності, а також громадяни іноземних держав і особи без громадянства - в межах повноважень, встановлених законодавством, а саме

1.власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідальність (у минулому ця категорія підводилася під визначення капіталістів або простих товаровиробників), а також колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

 2. індивідуальні та колективні споживачі продукції (робіт, послуг), що пропонуються підприємцями, а також союзи та асоціації споживачів;

3.працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій основі, а також їхні професійні спілки;

4.державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками угод (надання урядом замовлень підприємцям, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт та ін.).

Особи, яким суд заборонив  займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з  правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого  вироком суду.

Основним суб’єктом підприємництва виступає підприємець. Однак підприємець – не єдиний суб’єкт, в будь-якому разі він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати у якості помічника або супротивника. І підприємець, і держава також відносяться до категорії суб’єктів підприємництва, як і найманий працівник, і партнери по бізнесу. [2,с. 56]

У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб’єкта, а споживачеві властива, передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатору підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача. [2,с .57]

Роль держави як суб’єкта підприємництва може бути різною у  залежності від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері ділової  активності, і тих цілей, які ставить  перед собою держава.

Найманий працівник як реалізатор ідей підприємця також відноситься  до групи суб’єктів підприємництва. Саме від нього залежить ефективність та якість реалізації підприємницької  ідеї.

У відносинах підприємця та найманого працівника складається багато ситуацій, коли необхідно шукати компромісні варіанти.

В рамках таких взаємовідносин підприємець означує для себе визначені проблеми у своїй діяльності і старається вирішити їх з найбільшим ефектом. [6, с.30]

Насамперед, підбір кадрів необхідної кваліфікації. Це вирішується двома  шляхами:

• підготовка кадрів на власній інформаційній та фінансовій базі;
• залучення кадрів, зайнятих у інших підприємствах, створюючи більш привабливі умови.

Другою проблемою виступає необхідність залучення найманого  працівника до інтересу підприємства. [22,с. 15]

При цьому розрізняють  дві форми:

1. залучення найманого працівника до виробничого інтересу підприємства;
2. залучення найманого працівника до комерційного інтересу підприємства.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий працівник точно  знає свої виробничі функції.

Друга форма характерна для  японо-американської системи організації  труда, коли кожен найманий працівник  зацікавлений не тільки у виконанні  своїх виробничих функцій, але й  занепокоєний загальним результатом  діяльності підприємства. [22,с.18] Ця форма являється більш ефективною у порівнянні з першою.

Отже, суб'єктами підприємницької  діяльності можуть бути: дрібний власник, робітник, службовець, кооператор, керуючий акціонерним товариством, орендатор, колективи об'єднань, спілок, підприємств, фірм тощо. Загальним для всіх є бажання стати підприємцем, ризикнути створити свою справу, бажання отримати вигоду, проявити ініціативу, наполегливість.

Об’єктами підприємницької діяльності виступають всі відносини, що виникають  між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури. Основними об’єктами  підприємницької діяльності є підприємницькі відносини, розвиток яких означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, що не використовуються або погано експлуатуються, більш повну реалізацію основного потенціалу суспільства - людини. Підприємництво як об’єкт бізнесу  не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від  привласнення. Без праці підприємницької  діяльності у не буває. Праця і  підприємництво - процеси цілеспрямованої  діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ, але якщо для  підприємництва праця основна умова  його розвитку і джерело створення  життєвих благ, то підприємництво - це засіб, що надає праці творчості, це змістовна, якісна сторона діяльності, яка характеризується самопримусом суб'єктів, що вибрали цю діяльність.

1.3 Основні види підприємств та форми їх об’єднань

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України. В Україні можуть діяти підприємства різних видів, залежно від сфери бізнесу, в якій воно створене. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати. Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма – це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єднання. [2, с. 3]

Компанія – це асоціація  підприємств, що функціонує на принципах  партнерства, корпорації або інших  форм організації бізнесу. [2, с. 3] Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших вважаються:

• кількість учасників створюваного господарського суб’єкта;
• хто є власником використаного капіталу;
• джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;
• межі майнової відповідальності; спосіб розподілу прибутку і збитків;
• форма управління суб’єктом господарювання.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян України, які займаються виробленням товарної господарської продукції, її переробкою та реалізацією. Фермерське господарство в системі ринкової економіки є рівноправною формою разом із державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів.  Фермерське господарство має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків. [2, с. 7]

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу.

Підприємства сфери малого бізнесу є однією з найбільш поширених  та простих форм бізнесу. [25, с. 61]До переваг малого бізнесу можна віднести:

• невелика капіталомісткість і доступність;
• оперативність на ринку;
• простота в організації;
• самостійність і свобода дій підприємця;
• поєднання в одній особі і власника, і працівника;
• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;
• висока адаптованість до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;
• відсутність бюрократизму в управлінні;
• швидка ліквідність фірми;
• поєднання професій;
• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві тощо.

До недоліків малого бізнесу належать:

• труднощі в залученні великих капіталів;
• необмежена відповідальність за боргові зобов'язання;
• недостатня ефективність менеджменту;
• невизначеність перспективи.

Товариство (Society) як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.

Просте товариство (Simple society) створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством (Complete society) визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.

Командитне товариство (Command society) це організація, що складається з одного або кількох учасників. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.

Товариство з обмеженою відповідальністю (limited liability company) є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам. [25, с. 61]

Підприємницька діяльність сфери середнього бізнесу. Основними видами підприємств сфери середнього бізнесу є кооператив та орендне підприємство. [26, с. 62]

Кооператив (Cooperative store) - це суспільна організація громадян, які добровільно об'єдналися для спільної господарської та іншої діяльності на основі належного їм на правах власності орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також найповнішого поєднання інтересів членів кооперативу з інтересами колективу і суспільства.