Організаційно-правові форм підприємництва в Україні

Вступ України у Світову  Організацію Торгівлі відкриває  доступ українських товарів на зовнішні ринки, а товарів іноземного виробництва  – на український ринок. У зв’язку  з цим необхідно підвищити  конкурентоспроможність не тільки продукції, але й самих підприємств шляхом вдосконалення систем менеджменту  якості, екологічного менеджменту, менеджменту  професійної безпеки й істотного  підвищення рівня ділової досконалості.

Найближчим часом ми маємо  намір приєднається до Європейської хартії для малих підприємств. А  це зобов'язує нас дотримуватись  європейських стандартів економіки, стандартів якості товарів і послуг, стандартів якості життя.

Отже, серед основних тенденцій  розвитку підприємництва в Україні  ми відмітили такі: правовою основою  розвитку підприємництва в Україні  є Конституція, Господарський Кодекс та низка законодавчих актів; стратегічні  напрями й пріоритети державної  політики зі створення сприятливого середовища для бізнесу знайшли  своє відображення в Програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України»; у порівнянні з 2004 роком  кількість суб’єктів малого і  середнього підприємництва в 2007 році зросла на 17%; за даними офіційної статистики станом на перше січня 2007 року в Україні  функціонувало 2379,4 тисяч суб’єктів  малого і середнього підприємництва; сьогодні в Україні створена сучасна система реєстрації, що надає можливість здійснити всі реєстраційні процедури протягом 2-3 днів, але на практиці ця система не дає бажаних результатів; єдиний податок є на сьогодні найдієвішим щодо стимулювання й розвитку малого бізнесу; підприємництво в нашій країні далеке від цивілізованого підприємництва. .   [ 13]

2. Законодавче забезпечення підприємницької діяльності

 

Державне регулювання  підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності .державний контроль та нагляд за господарською діяльністю , особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки тощо. . [ 5]

Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами — за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб'єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб'єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.

При аналізі державного регулювання  підприємницької діяльності необхідно  враховувати відмінності між  суб'єктами підприємництва, оскільки система  підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх і малих підприємств. Деякі суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють і зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб'єкти функціонують у сфері послуг, а інші — у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання. . [5 ]

Жоден суб'єкт підприємницької діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати без дотримання різноманітних правил і обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду і контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб'єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.

Таким чином, у сучасному  суспільстві держава в особі  державних органів здійснює важливі  повноваження, що стосуються впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб'єктів підприємництва. . [13,ст.52]

Основний засіб, за допомогою  якого держава здійснює регулювання  в сфері підприємництва — це видання  нормативно-правових актів, які регулюють  діяльність підприємців.

У сучасних умовах в Україні  в цілому розроблений і законодавчо  закріплений господарсько-правовий інструментарій державного регулювання  господарської діяльності в Господарському кодексі України, що визначає основні  положення правового регулювання  господарських відносин, які складаються  як по горизонталі, так і по вертикалі.

Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим актом у системі  господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. У цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р., “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991р., “Про рекламу” від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р. тощо.

При здійсненні регулюючого  впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання.

Публічно-правове регулювання  підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов'язки утримуватися від певної поведінки. . [16,с.362]

В основному, правові обмеження  в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов'язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р.), ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р.), .[3]дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності” від 11.07.2001 р.) тощо.

Набагато менше порівняно  з правовими обмеженнями передбачені  законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в  певному розширенні свободи для  суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).

За допомогою права  необхідно забезпечення не тільки обмежуючого  впливу на підприємницьку діяльність, а й стимулюючого впливу. Для правового забезпечення ефективного державного регулювання підприємницької діяльності необхідно визначити збалансоване співвідношення правових стимулів та обмежень в тих чи інших сферах підприємництв. . [16]

 

3. Аналіз діяльності основних організаційно-правових форм

 

Успішне функціонування малого бізнесу створює сприятливі умови  для оздоровлення економіки: розвивається конкуренція; створюються додаткові  робочі місця, підвищується експортний потенціал; краще використовуються місцеві сировинні ресурси. Велике значення має здатність малих  підприємств розширювати сферу  послуг, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, але  й, перед усім, для розширення підприємницької  діяльності населення, розкриття його творчих сил та використання вільних  виробничих потужностей . [18, с. 121]

Відносно невеликий капітал  звужує рамки виробництва, обмежує  можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових  тощо). Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту й ефективність управління підприємством. Однак характерне для малих підприємств поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до перевантаження  фундаторів фірми.

Розвиток малих та середніх підприємств є рушійною силою  для розвитку економіки. Від 50 до 70 % ВВП розвинених країн виробляється саме в цьому секторі. В країнах ЄС та середні підприємства виробляють біля 2/3 доданої вартості. У східноєвропейських країнах з перехідною економікою саме бурхливий розвиток малих та середніх підприємств спричинив зростання ВВП у першій половині 90-х років [9]. В Україні ж частка малих підприємств у ВВП не перевищує  15 % у 2010 р. (рис. 2.1). [20, с. 123]

Рис. 2.1. Частка малих підприємств у ВВП України у 2004-2010 рр

Як видно з рис. 2.1, у період з 2004 по 2007 рр. частка малих підприємств у ВВП мала тенденцію до зниження (з 5,1% у 2004 р. до 4,4% у 2007 р.). У 2008 р. відбулося збільшення частки малих підприємств у ВВП до 10%, а у 2010 р. – до 15%. Проте ці показники значно відрізняються від показників розвинутих країн.

За результатами 2009 року суб’єкти малого підприємництва України  визначаються наступними статистичними  показниками, (табл. 2.1):

 Більш детальний огляд  розвитку малих підприємств України  за основними показниками протягом 2004 – 2010 рр. подано в табл. 2.1, дані наведені без урахування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

 

 

 

 

 

 

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	60	63	72	76	72	75	63
Кількість зайнятих1працівників на малих підприємствах, тис. осіб	1978,8	1890,4	2232,3	2231,5	2237,4	2158	2073,6
Кількість найманих2працівників на малих підприємствах, тис. осіб	1928	1834,2	2158,5	2154,3	2156,8	2067,8	1992,5
Частка найманих працівників  на малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах – суб’єктах підприємництва, %	20,2	19,6	23,5	23,7	24,3	25,3	25,4
Частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт, послуг, %	5,3	5,5	18,8	18,1	16,3	16,7	14,2

Таблиця 2.1. Основні показники розвитку малих підприємств в Україні . [9]

 

 

За даними табл. 2.1, у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість малих підприємств зросла майже в 1,3 рази і становила 75 одиниць (у 2009 р.) проти 60  (у 2004 р.), проте у 2010 р. спостерігалося зниження цього показника з 75 до 63 одиниць. За іншими показниками до 2008 р. відзначається збільшення. Частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт та послуг знизилася до 14,2 % у 2010 р. у порівнянні з 18,1 % у 2007 р. [20, с. 124]

Головне управління статистики інформує, що у 2010 р. середньорічна кількість  найманих працівників, зайнятих на підприємствах  малого бізнесу, склала 2073,6 тис. осіб, що на 4 % менше, ніж у 2009 р.  Тенденції зниження, що спостерігаються у 2010 р. пов’язані із наслідками світової фінансової кризи. На одному малому підприємстві працювало в середньому 6 осіб. Майже кожен третій із загальної кількості зайнятих на малих підприємствах працював на підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, кожен п’ятий – у будівельних підприємствах та підприємствах, що займаються операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям, кожен шостий – на промислових підприємствах.

Головною особливістю  малих підприємств є те, що вони забезпечують 70% обсягу реалізації продукції. За підсумками в 2008 р. малий бізнес реалізував товарів і послуг на 701,6 млрд. грн., що дозволило збільшити його частку в економіці до 32%.  Але вже 2010 р., малий бізнес продав товарів і послуг на 461,7 млрд. грн., що склало 44,1 % загального обсягу товарів і послуг, вироблених в Україні. Зростання обсягів виробництва зафіксовано у всіх галузях: у сфері нерухомості - на 147,1%, до 72,4 млрд. грн., в промисловості - на 150,8%, до 63,9 млрд. грн., в будівництві - на 186,7%, до 48,9 млрд. грн., в торгівлі - на 197,8%, до 440,4 млрд. грн. [25,с.66].

Традиційною сферою діяльності малих підприємств є оптова та роздрібна торгівля, громадське харчування, будівництво, виробництво товарів  народного споживання, різні види обслуговування, зокрема побутового, де яскраво простежуються гнучкість  малого бізнесу та інші його переваги над великим. Підприємства малого та середнього бізнесу загалом зосереджені у сфері торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 35,2% підприємств; у сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – 19,8%; у сфері промисловості – 15,0%; у сфері будівництва – 10,0%.[19, с. 121]

На малих підприємствах  області у 2010 р. було зайнято 136750 осіб, що складає 27,6% від загальної кількості  працівників, зайнятих в економіці  регіону. На рис. 2.2 наведено динаміку кількості найманих працівників малих підприємств за видами економічної діяльності у 2006-2010 рр.