Організаційно-правові форм підприємництва в Україні

Орендне підприємство (Leasing enterprise) - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Оренда як економічна категорія є формою відносин, що виникають між власником, котрий безпосередньо не веде господарської діяльності, та юридично вільним і економічно самостійним суб'єктом — підприємцем, якому власник (орендодавець) на основі договору передає за відповідну орендну плату майно в строкове платне володіння і користування.

Підприємницька діяльність сфери великого бізнесу. [26, с. 64]

Картель (Cartel) - це договірна форма об'єднання суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо.

Трест (Trust) - форма об'єднання суб'єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління.

Синдикат (Syndicate) - це об'єднання суб'єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна - втрачається. [26, с. 65]

Консорціум (Consortium) - об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів. Консорціуми виникли у фінансово-кредитній сфері як договірні банківські об'єднання (національні й міжнародні). При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.

Концерн (Business concern) - найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.

Корпорація (Corporation) - об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів, адвокатів. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії. [6, с. 49]

Холдинг (Holding) - це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об'єднань, наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій статутний акціонерний капітал.

Франчайзна організація (Franchayzna organization) - є змішаною формою об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що ґрунтується на франчайзі (договорі). [6, с. 49]\

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Становлення  підприємницької діяльності в  Україні

Сьогодні вже ні в  кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльність є рушійною силою суспільного прогресу, розвитку продуктивних сил. Отже, створення сприятливих умов для розвитку підприємництва є найважливішим напрямом трансформації перехідної економіки шляхом використання ринкових цінностей, важелів і механізмів.

Слід зазначити, що унікальність значення підприємницького потенціалу полягає в тому, що саме завдяки  йому приходять у взаємодію інші економічні ресурси — праця, капітал, земля, наука. Ініціатива, ризик і  уміння підприємців, помножені на ринкові  стимули, дають можливість їм із максимальною ефективністю використовувати наявні та знаходити нові економічні ресурси, стимулювати економічне зростання. [25, с. 61]

Можна впевнено стверджувати, що підприємницький потенціал як соціально-економічний ресурс більш  ефективно реалізується в умовах максимально ліберальної економічної  системи, не обтяженої надмірною  державною бюрократією. При цьому  також очевидно, що основою успішної реалізації підприємницької потенціалу є насамперед самі підприємці, їхня кваліфікація і рівень освіти, здатність  брати на себе відповідальність, уміння орієнтуватися у конкурентному  середовищі, а також їхнє почуття  соціальної відповідальності.

Водночас необхідно підкреслити, що без відповідного державного втручання  необмежений підприємницький егоїзм може перетворитися на шаленство  стихії ринку, яке не тільки призводить до значного розшарування суспільства  за доходами (необмежено збагачуючи одних  за рахунок інших), а й руйнує цивілізовані основи економічного розвитку. [2]

Як відомо, економічна природа  підприємництва характеризується через  його ознаки: ініціативу, комерційний  ризик і відповідальність, комбінування чинників виробництва, новаторство .

Підприємницька ініціатива – це прагнення до реалізації можливостей, наданих самим процесом ринкового  обміну, що здійснюється при взаємній вигоді учасників цього процесу. Тобто підприємництво варто асоціювати не із загальноприйнятим у соціалістичній ідеології обманом і насильством, а з добуванням власної вигоди за допомогою задоволення суспільних потреб.

Розвиток підприємництва в Україні є об’єктивним процесом, зумовленим тими ринковими перетвореннями, що здійснюються в державі. Підприємництво у різних формах виступає як невід’ємна частина сучасного суспільного  процесу, як рушій економічного прогресу. [14, с.120]

Говорячи про політику розвитку підприємництва в Україні, слід зазначити, що правовою основою  розвитку малого й середнього бізнесу  в Україні є Конституція, Господарський  Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери  підприємницької діяльності та регламентують  її.

Стратегічні напрями й  пріоритети державної політики зі створення  сприятливого й стабільного конкурентного  середовища для бізнесу знайшли  сьогодні своє відображення в Програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України». У цих документах на державному рівні задекларована  необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, усунення бюрократичних бар’єрів на шляху розвитку бізнесу й адаптація  законодавства в цій сфері  до норм і принципів Європейського  Союзу.

Як результат – мале й середнє підприємництво продовжує  нарощувати темпи приросту показників його діяльності, підвищується якість послуг і продукції. [14,с. 122]

Ключовим моментом в історії  розвитку українського малого бізнесу  стало прийняття в 2000 році Закону України «Про державну підтримку  малого підприємництва», яким уперше на законодавчому рівні були визначені  правові основи й напрями державної  підтримки суб’єктів малого підприємництва . [2,с.176]

У цьому ж році був прийнятий  Закон України «Про Національну  програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», що стала комплексом взаємозалежних і хронологічно погоджених заходів, спрямованих на реалізацію державної політики з вирішення  проблем розвитку малого бізнесу . [2,с.176]

Мета програми – створення  умов для реалізації конституційного  права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту  громадян України й вирішення  соціально-економічних проблем шляхом залучення незайнятого населення  до малого бізнесу.

Необхідно зупинитися на чотирьох фундаментальних Законах України  для підприємницького середовища. Це – «регуляторний», «реєстраційний», «дозвільний» і «контрольний» закони. [2]

1. Із прийняттям Закону  України «Про засади державної  регуляторної політики у сфері  господарської діяльності» в  країні започатковано формування  принципово нової прогресивної  системи державного управління, підвищення прозорості процесу  прийняття управлінських рішень . [2]

2. Важливою формою державного  регулювання бізнесу, є ліцензування. Державна політика в сфері  ліцензування в нашій країні  визначена Законом «Про ліцензування  певних видів господарської діяльності»  (червень 2000 року), яким встановлений  єдиний порядок ліцензування  видів господарської діяльності  на території України і єдиний  перелік видів господарської  діяльності, які підлягають ліцензуванню. Звернемо увагу на те, що саме  цим Законом введена ефективна  система захисту прав суб’єктів  господарювання шляхом реалізації  права досудового оскарження  суб'єктами дій органів ліцензування  до Експертно-апеляційної ради, створеній  при Комітеті .

Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, що, серед  іншого, розглядає заяви, претензії  та скарги суб’єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення ними законодавства  у сфері ліцензування.

Крім того, розроблено Єдиний ліцензійний реєстр – автоматизована система збору, нагромадження й  обліку даних, пов’язаних із ліцензуванням  певних видів господарської діяльності.

3. З метою зменшення  адміністративних бар'єрів при  реєстрації бізнесу в 2004 році  був прийнятий Закон України  «Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб-підприємців».

Сьогодні в Україні  створена сучасна система реєстрації, що надає можливість здійснити всі  реєстраційні процедури протягом 2–3 днів. Були спроби оптимізувати процедури  реєстрації за принципом «єдиного вікна». Принцип «єдиного вікна», упроваджено  Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», який спрямовано на спрощення та забезпечення прозорості процедури започаткування підприємницької  діяльності (погодження необхідних документів та отримання дозволів). [3]

У результаті відповідності  нашої системи реєстрації найвищим європейським стандартам, Україну першу  із країн-не членів ЄС в 2006 році включили до Європейського бізнес реєстру (ЄБР), але варто відзначити, що на практиці ця система не діє належним чином. Реєстраційні процедури й досі залишаються  складними і тривають довше ніж 2-3 дні. Також продовжує розвиватися  корупція.

З метою реалізації Угоди  про загальне використання інформації, також розроблений програмний продукт, що забезпечить можливість обміну інформацією  між Єдиним державним реєстром юридичних  осіб і фізичних осіб-підприємців  України й реєстрами країн-учасників  Європейського бізнес реєстру. Наразі завершується тестування й поетапне введення в експлуатацію цього програмного  продукту.

4. Система видачі дозвільних  документів, що існувала в попередні  роки, характеризувалася наявністю  широкого переліку дозволів, нормативними  протиріччями й відсутністю ефективно  функціонуючого організаційно-правового  механізму видачі документів  дозвільного характеру, непрозорістю  й складністю дозвільних процедур, – усе це створювало підґрунтя  для корупційних дій чиновників.

Тому, виникла необхідність у прийнятті в 2005 році Закону «Про дозвільну систему у сфері  господарської діяльності», що поклав початок повномасштабній реформі  дозвільної системи . [ 7 ]

Уже сьогодні маємо відчутний  позитивний ефект. Впроваджуючи європейський досвід видачі дозвільних документів – «принцип організаційної єдності», було відкрито 677 дозвільних центрів  у регіонах і введено посади адміністраторів (усього 778 робочих місць). Основними  завданнями адміністратора є організація  видачі документів дозвільного характеру. Дозвільні центри створені практично  в кожному районі й місті обласного  значення.

Здійснення цих заходів  дозволило скоротити часові й  фінансові витрати підприємців  на проходження дозвільних процедур. Вибіркові дослідження показали, що тривалість процедур одержання дозвільних документів скоротилася в середньому в 2,4 рази, а витрати підприємців  – у 2 рази.

Реальною фінансово-кредитною  допомогою для українського підприємництва стало впровадження в 2007 році нової  державної бюджетної програми часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб’єктам  малого та середнього бізнесу для  реалізації інвестиційних проектів. Такою підтримкою протягом минулого року було охоплено майже 1 тис. бізнес-проектів [21].

Багато чого вже зроблене, але й багато чого маємо бути ще втілено в майбутньому. У зв'язку із цим визначено 5 пріоритетів діяльності на короткострокову перспективу, це:

• проведення другого етапу швидкого дерегулювання в пріоритетних сферах економіки;
• подальша оптимізація дозвільної системи;
• припинення тиску на підприємців із боку чиновників через упорядкування контрольних функцій;
• поліпшення доступу підприємців до кредитних ресурсів;

захист прав та інтересів  підприємців шляхом застосування засобів  впливу на посадових осіб, які порушують  законодавство щодо підприємництва. [ 7 ]