Господарсько-претензійна документація англомовних країн

Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Коновальця, 7/6 кв.10 

 

Даньків Орест  Володимирович, прож. 82100,

Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Стуса, 4а кв.17 

 

Дубовой Юрій Петрович, прож. 63600,

 Харківська  обл., смт. Шевченкове, вул. Піонерська, 78/1 

 

Шульга Світлана Григорівна, прож. 49000,

м. Дніпропетровськ, вул. Ясельна, 1 

 

Войтко Анатолій Григорович, прож. 30100,

Хмельницька обл., м. Нетішин, пр-т Курчатова, 7/21 

 

Лігов Костянтин  Анатолійович, прож. 71600,

Запорізька  обл., м. Василівка, вул. Шевченка, 32/3 

 

Казбан Віктор Павлович, прож. 40000,

м. Суми, вул. Газети Правда, 19/68

Куян Іван Устимович, прож. 39600

м. Кременчук, вул. Господарська 37 

 

ВІДПОВІДАЧ: Верховна Рада України,

01021, м. Київ, вул. Грушевського, 5 

 

Третя особа: Голова Верховної Ради України

Литвин Володимир  Михайлович,

01021, м. Київ, вул. Грушевського, 5 

 

Про визнання неправомірною бездіяльності  вищого

законодавчого органу державної влади, спонукання до

вчинення  дій і компенсацію заподіяної моральної шкоди 

 

Ціна позову – 506 000 000 грн.  

 

 

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Обставини позову. Ми, що нижче підписалися, є громадянами України і належимо до соціального утворення – народу України (світлокопії паспортних даних додаються).

16 квітня 2000 р.  відбувся всеукраїнський референдум  за народною ініціативою, за  результатами якого було прийнято  наступні рішення:

1.    Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту:

«Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України».

та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України?» 

 

2.    Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України:

«Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»

3.    Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов’язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п’ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?»

4.    Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?

Згідно повідомлення Центральної виборчої комісії про підсумки всеукраїнського референдуму 16.04.2000 р., даний референдум відбувався відповідно до чч.3,8 ст.41 ЗУ «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Даний референдум визнано таким, що відбувся, оскільки в ньому взяло участь більше половини (81,15%) громадян України, внесених до списків для голосування.

Усі чотири зазначені  питання підтримані більшістю громадян України, а саме відповідно 84,69%, 89%, 89,91%, 81,68% голосів громадян від загальної  кількості громадян, внесених у списки для голосування.

Таким чином, ці питання підтримані більшістю  громадян України, а отже вважається, що народ України чітко та однозначно висловив свою позицію із вищезазначених питань, а отже реалізував свій статус носія суверенітету та джерела влади.

Рішенням Конституційного  Суду України від 27.03.2000 р. № 1-26/2000 встановлено, що основні положення Указу Президента України «Про проголошення всеукраїнського  референдуму за народною ініціативою» від 15.01.2000 р. № 65/2000 відповідають Конституції України.

Крім цього, даним рішенням встановлено, що схвалені всеукраїнським референдумом вищезазначені  питання є обов’язковими для  розгляду і прийняття рішень у  порядку, визначеному Конституцією України.

Таким чином, Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган держави, повинна виконати волевиявлення Українського народу, а саме привести чинне законодавство України у відповідність із рішенням всеукраїнського референдуму 2000 р.

Проте, Верховна Рада України протягом тривалого (понад  десять років) часу не виконує волевиявлення Українського народу, інтереси якого вона повинна представляти і захищати, в чому ми вбачаємо неправомірну, навіть злочинну бездіяльність, з огляду на наступне.

Підстави позову. Відповідно до ст.5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади.

Згідно ст.ст. 6,75,85 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, до повноважень якої належить:

-                     внесення  змін  до  Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України;

-                     прийняття законів.

Ухвалені всеукраїнським референдумом питання належать до законопроектів, які приймаються в порядку  ст.ст. 154,155 Конституцї України (розділ XIII), тобто схвалюються Верховною  Радою України.

Верховна Рада складається із народних депутатів, які, згідно ст.ст. 1,24 ЗУ «Про статус народного депутата України», є представниками Українського народу, уповноваженими дбати про благо України та добробут Українського народу, захищати інтереси виборців і держави.

Невиконання Верховною Радою України вимог Українського народу, висловлених під час референдуму 16.04.2000 р., є грубим порушенням Конституції України, ставить під загрозу принцип демократичності держави України, декларований у ст.1 Констиуції України, оскільки цинічно ігнорує волю більшості населення держави, українського суспільства, свавільно зневажає статус Українського народу як єдиного джерела влади.

Нормативно-правові  акти України, зокрема Конституція  України, Регламент Верховної Ради України визначають законодавчу  процедуру, яка дозволяє ефективно та оперативно ухвалювати закони, крім того ст.2 ч.3 п.10 КАС України передбачає необхідність прийняття суб’єктами владних повноважень рішень протягом розумного строку, тобто достатнього для своєчасного прийняття відповідного рішення (в т.ч. для ухвалення нормативно-правового акту).

Протягом більше 11 років з моменту проголошення результатів референдуму 16.04.2000 р. відбулося  достатньо чергових сесій Верховної  Ради України, під час яких парламент  мав змогу підготувати і прийняти відповідний законопроект на виконання волі народу. За цей час ВРУ спромоглась двічі вносити зміни до Конституції України, проте дані зміни жодним чином не передбачали виконання рішення референдуму.

Натомість, ухвалені вітчизняним парламентом зміни  до Конституції України, зокрема прийнятий Верховною Радою України шостого скликання Закон України від 01.02.2011 р. №2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», демонструє повне нехтування волею Українського народу, оскільки представники ВРУ керувалися під час його ухвалення не стільки інтересами народу і держави, як своїми егоїстичними потребами та прагненням максимально продовжити свої повноваження.

Так як, Верховна Рада України свідомо ухиляється від виконання свого обов’язку  – приведення чинного національного  законодавства у відповідність  із рішенням всеукраїнського референдуму 2000 р., то її бездіяльність слід визнати неправомірною та зобов’язати виконати волю Українського народу, висловлену під час всеукраїнського референдуму і встановити їй конкретно визначений строк для виконання свого обов’язку.

Безпосереднє  керівництво, організацію роботи Верховною Радою Україною та вжиття необхідних заходів щодо дотримання Конституції України здійснює голова ВРУ, тобто Литвин В.М., який відповідно до ст.27 ч.1 п.1, ст.78 ч.1 п.12 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» «організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради, організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях», отже саме він є головним винуватцем і відповідальним за бездіяльність ВРУ та затягування виконання волі народу, а тому має бути залучений до участі у справі як третя особа.

Оскільки представники національного парламенту, свідомо  ухиляються від виконання свого  основного обов’язку – представництва та реалізації інтересів народу України, то неправомірною бездіяльністю  Верховної Ради України народу України  заподіяна значна моральна шкода, з огляду на наступне.

Невиконання рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. є грубим порушенням права народу України як єдиного джерела влади, невжиття необхідних дій щодо виконання  волевиявлення громадян України  є цинічним порушенням народними депутатами основних засад сучасної демократичної держави, які визначають відповідальність влади перед народом, конституційних принципів, які визначають статус ВРУ як представника інтересів громадян, свавільним порушенням даної ними присяги на вірність народу України.

Верховна Рада України шостого скликання спромоглася  утворити фактичну парламентську більшість, близьку до конституційної, у зв’язку  з чим має усі можливості для  внесення відповідних змін до Конституції  України, що вона й підтвердила, ухваливши вищезазначений Закон України від 01.02.2011 р. №2952-VI, проте чомусь не поспішає виконувати рішення всеукраїнського референдуму 2000 р., хоча б частково і з тих питань, які не вимагають додаткового вивчення, наприклад вилучення із ст.80 Конституції України положення щодо недоторканості народних депутатів, крім того питання щодо імплементації рішення даного референдуму на час звернення до суду навіть не включено до Порядку денного ВРУ, що свідчить про свідоме ухилення від виконання свого конституційного обов’язку, згідно ст.19 ч.2 Констиуції України.

Відповідно  до ст.ст. 3,55,124 Конституції України, «Права і свободи людинита їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави»; «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність», «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади», «Юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають  у  державі».

Усвідомлення  нами, як представниками народу України, і, зокрема, кожним громадянином України  факту, що висловлена народом України  воля протягом тривалого часу свавільно  нехтується та ігнорується, призводить до заподіяння моральної шкоди, оскільки викликає у громадян України почуття власної неповноцінності і хвилювання через фактичні спроби перетворити демократичну країну, в якій законом для влади є воля народу, на тоталітарну систему, в якій ця воля грубо нехтується і попирається.

Замість виконання волі народу України, Верховна Рада України натомість приймає нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення власного добробуту, зокрема Податковий кодекс України (ЗУ вiд 02.12.2010  № 2755-VI), Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» (вiд 27.04.2010  № 2153-VI), Постанова ВРУ «Про кошторис Верховної Ради України на 2011 р.» (вiд 17.03.2011  № 3147-VI), Постанова ВРУ (від 17.03.2011 р. №3142-VI) «Про повернення на доопрацювання проекту Постанови Верховної Ради України про впровадження реєстрації народних депутатів України та фіксації результатів їх особистого голосування за допомогою сенсорної клавіші», якою народні депутати свідомо визнали небажання забезпечувати прозоре голосування у парламенті, що також свідчить про цинізм ВРУ і лобіювання ними власних інтересів.

Завдана народу України моральна шкода приблизно  оцінюється в розмірі близько 506 млн. гривень, виходячи з наступного розрахунку: 1 гривня на 1 громадянина України за кожен рік невиконання Верховною Радою України рішення всеукраїнського референдуму, що становить:

       46 млн.(осіб) х 1 грн х 11 (років) = 506 млн. гривень,

які підлягають стягненню з Верховної Ради України на рахунок Державного бюджету в користь народу України, відповідно до ст.ст. 23,1167,1173 ЦК України.

Оскільки злочинною  бездіяльністю ВРУ народ України  фактично доведений до зубожіння, а  вимоги щодо стягнення з Верховної  Ради України грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди заявлені в інтересах всього народу України, то, відповідно до ст.88 КАС України, позивачів слід звільнити від сплати судового збору в повному обсязі. Факт існування в країні одного із найнижчих рівнів життя у Європі є загальновизнаним, а тому, згідно ст.72 ч.2 КАС України, дана обставина не потребує окремого доведення.