Лікування та оздоровлення козаків

Посвячення  в культ людей – звірів містило  дві частини: перша розвивала  вміння приводити себе в стан бойового трансу, який давав змогу бачити  дії супротивника  в уповільненому режимі і легко ухилятися від  ударів, стріл і мечей і відчувати напрямок польоту своєї стріли (в цей час у характерників  ставала холодною потилиця). В окремих випадках мало місце надзвичайно сильне спілкування зі своїм символом в тваринному світі, підкорення тварини своїй волі.

Козаки-характерники володіли уміннями, дещо схожими з тими, які в наш час демонструють екстрасенси. Характерники часто впливали на психіку противника, намагалися налякати його, поширити інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної. Вороги нерідко вірили, що козаки могли відкрити без ключів замки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на декілька верст навколо себе, замовляти себе від ворожої зброї, руками ловити кулі.

Характерники  вміли навіювати на ворогів «ману», щоб їм ввижалося зовсім не те, що справді робилося, «зачаровувати» їх, вивідувати в них військові таємниці. Вони спілкувалися з вищими силами прямо, без посередників. 

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (в такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні і східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тібетських ченців катеда і «школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.

Існує легенда, що О.Суворов в своєму діже хворобливому дитинстві був вилікуваний  новгородськими характерниками і вивчив дещо з їх практики[12].

1.4 Фітотерапія, психотерапія, дієтологія  доби Козаччини

В останнє  десятиріччя траволікування інтенсивно розвивається. Цей давній напрям у  медицині дедалі більше привертає увагу  як лікарів-практиків і народних цілителів, так і науковців. До 50-х  років ХХ століття ліки з рослин становили 70-80% усіх медикаментів, а  нині лише третину препаратів отримують  з рослин. Ось чому терапія природними засобами повинна займати належне  місце в клінічній практиці. У  першу чергу це стосується системи  вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації МОЗ України, зокрема Національного медичного  університету ім. О. О. Богомольця, Київської  медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

Помітне зростання  інтересу до народної фітотерапії починається з 70-х років минулого століття. Заснування Української асоціації народної медицини та створення системи її вищих навчальних закладів, поширення мережі лікарняних установ недержавної форми власності істотно сприяло відновленню уваги медичної громади до фітотерапії та усвідомленню її реальної ролі й місця в практичній медицині. Що ж дало поштовх для розвитку фітотерапії ?

Перші задокументовані  згадки про траволікування безумовно  сягають доби Козаччини. На Січі популярними  були настої, відвари, спиртові настійки, обгортання цілющими травами. За свідченнями очевидців-сучасників, козаки володіли відмінним здоров'ям: на Січі існувала відпрацьована віками система загартовування. Повернувшись із втомливого походу, запорожець відновлював сили за допомогою «зелених» ванн: заходили після купання у річці у заростіросистої трави, бродили там, поки на шкірі не збереться достатня кількість цілющого пилку… А потім у блаженстві довго обсихав у тіні. «Магія» роси, багаторазово підсилена чудодійною силою трав, підвищувалаопірність організму до хвороб. Наші предки розробили спеціальнусистему очищення організму від шлаків: випиваєш літр-інший пива з медом і сумішшю духмяних цілющих трав – і паришся в бані у своє задоволення! Баня вважалась на Запорізькій Січі кращим засобом від простуди.

Свідченням  того, що так званою сьогодні фітотерапією користувалися козаки є й до нині вживані рецепти:

1. Для загоювання застарілих  ран Намолодика – «на молодий  місяць» - розтерти 3 жмені сухої  трави безсмертника пісчаного.  Розвести багаття, кинути в  нього полин-чорнобильник, а потім  розжарити на вогні лист заліза. Розтертий безсмертник розкласти  на цьому листі. Коли трава  спопеліє, перемішати, просіяти і  змішати із «дерев'яним» (оливковим)  маслом. Прикладати дорани 2 рази  на день.

2. Від анемії, при виснаженні 4 жмені перемолотих жолудів, зірваних  з дуба віком 25 років, перемішати  з 500 г «залізної» води. Помістити  у півлітровий горщок і виварити  дополовини. Додати 3 ст. ложки липового  меду. Приймати 4-6 разів на день  перед їжею. Щоб приготувати «залізну»  воду, в окріп кидають залізні  стружки і настоюють, поки не  прохолоне.

3. При стресі, нервовому  збудженні (давали козакам звільненим  з полону) 1 жменя висушеної астри  ромашкової (чи дикої) залити 200 г  гарячої«мідної» води (готується  за аналогією «залізної»). Настояти 30 хвилин.Вживати за необхідності.

Психотерапі́я — спасіння душі, лікування душі і завдяки цьому лікування людини в цілому, лікувальна дія душі щодо організму, досягнута завдяки психологічному впливу лікаря (наприклад, гіпнотерапія).

Прообразом  сучасної психотерапії є те, що у  добу Козаччини лікували перш за все  словом , а не ділом. Лікувальна справа у козаків була тісно пов’язана з релігією, а отже, силою слова.

Билися за віру. Боронили храми. І вороги знали: спалити церкву - то значніше, ніж захопити клейноди. І може тому напади на козацькі церкви з боку турок чи татар істориками майже не засвідчені: хоч вони й  були мусульманами, але ж - ревно  віруючими. На жаль, інакше вчинили  вояки Петра Першого, захопивши  Батурин.

Віра козаків базувалася на тісному поєднанні релігії  з побутом. Бо саме з побуту витікає  й синівська віра до Божої Матері.

Вивчаючи досить-таки скупі  й розрізнені матеріали про Січ, багато чому дивуєшся. Ось, приміром, загальновідомий  факт: жінок на Січ не допускали. Можливо, аби не було сварок і ревнощів поміж воїнами-побратимами. А коли так, чому ж не накладали целібат  на козаків, певного обіту ченця? Як же тоді козаки і залицялися, і  вінчалися? І чи був хоч один випадок  покарання когось із них через  жінку?

Розгадка проста. Жінок  не пускали на Січ ще й тому, аби  не постраждали бува під час нападу ворогів зненацька. Але по селах  та хуторах жінки панували: вели хазяйство, дітей виховували. А хто  гоїв козачі рани, коли потрібне було, по-сучасному говорячи, стаціонарне  лікування? Козачки ж, звичайно! І  відряджали у похід чоловіків  та синів теж вони. Тому гурт січовиків  добре розумів: листя, крона, гілля - то вони, козаки, а коріння, живляче  традиції, міцний тил - то їхнє жіноцтво.

Щодо звичаїв на побутовому рівні: козаки в хаті люльок не палили, бо "там - Бог". Наш звичний вираз: "у вас накурено, як у казармі" вони б не зрозуміли. Козацька казарма - курінь, в якому теж не палили... 
Щедро жертвуючи на церкви, козацький загал туди приходив вряди-годи, на великі свята. Проте молилися зранку, на сонечко дивлячись. Бо - "храм у душі". Хіба ж це не відповідає Заповідям Господнім? Щоранку, при будь-якій погоді, навіть взимку милися в річках та озерах. Омовіння - настанова Біблії. 
Додайте до цього постійний рух: тренування, вправи на коні зі зброєю і без. Обов'язкове плавання й пірнання. І, звичайно, - веселий танок при святковому настрої. От ви й отримаєте здоровий спосіб життя, заснований на вірі. 
Церква й медицина йшли у козаків пліч-о-пліч. Серед фундаторів перших київських шпиталів - Іван Мазепа. І зробив це - у Києво-Печерській Лаврі. Зробив, між іншим, не на пустому місці: саме тутешні ченці та ігумени здавна зціляли людей. Згадаймо хоча б Святого Агапіта. Часто в українських церквах тих часів одне з крил відводилося під лікарню. Згадаймо, що хворих приймали до церкви ще в Давній Греції. Так було і на Січі. Подібні церкви були в Чернігові, Полтаві. Тобто - на периферії. А сьогодні ви можете уявити в одному будинку - церкву, мерію і лікарню? Що ж, якби так було, тоді б, можливо, сьогоденна наша влада не відверталася б від потреб медицини, школи, науки...

А ще козаки за допомогою  своїх лікарів (ченців, травників, костоправів) лікувалися молитвами. При глибокій релігійності козацького гурту це було абсолютно можливим. Адже й сучасні  лікарі краще, надійніше допомагають  тим хворим, які їм вірять. Які  хвороби та якими молитвами вони лікували? Усі неврози. У початковій стадії - значну частину психозів. Виразки  шлунку, розлади шлунково-кишкового  тракту й печінки. Маємо записи-натяки, що навіть невигойні рани, переломи, остеомієліти й інфекції молитвами  лікували... 
Врахуймо обставини: донедавна писати про позитивний вплив віри, про благотворну роль церкви було небезпечно. Так само й не велися дослідження в цьому напрямку. Вчені, що досліджували зв'язок віри з медициною, вважалися шарлатанами... 
Рецептар:

Загальні  зауваження. За прикладом предків-козаків  вважається прийнятним звертання до Бога в разі хвороби для усіх людей, незалежно від віросповідання, і  навіть атеїстів. Підстав для цього - дві: на будь-якій мові при будь-яких обставинах щиросерде й чисте  слово наше дійде до Отця нашого, і ті, хто гаряче молився Богові, одужували швидше й надійніше, незалежно  від релігії та національності.Отже, рецептар складено згідно досвіду власного та лікарів з козацьких родів.

1) При будь-якій  хворобі розпочинали лікування  з "Отче наш". Читали разом  вголос і цілитель, і недужий.  Коли козак був непритомним,  молився побратим.

2)При гарячці  (лихоманки й загальні зараження  крові) возносили благання Богородиці (молитва "Пресвята Богородиця").

3)Лікарі перед  операцією (вилучення стріли, обробка  глибокої рубаної рани на голові  тощо) вдавалися до "Символа віри". Традиція ця ще донедавна жила  серед козацьких нащадків-хірургів  як у самій Україні, так і  в діаспорі.

4)"Слава  Тобі, Боже наш..." - перед усіма  водними процедурами. Останнім  часом до неї вдаються лікарі-фізіотерапевти. Молитву повторюють тричі вранці.

5)"Богородице, Діво, радуйся!" - перед одшіптуванням  бешихи (рожі).

6)Псалом 50-й  - коли прохали одужання побратимові.  Читали на схід сонця і перед  заходом.

6)Псалми 90-91 - переляки, наврочення, тобто все,  що зараз зветься "стресом".

7)Обидва загальні  псалми - при недугах у полоні  й маренні за домівкою (те, що  звемо "ностальгія").

8)Готуючи  трав'яне зілля, перед тим, як  ставити його на вогонь, читають  молитву "До Пресвятої Трійці", а завершують - "Молитвою о болящих" ("Владико, Вседержителю, Святий  Царю...").

9)Збираючи  лікувальні трави саме для  того хворого, про якого піклуєтесь, читайте "Скорий у заступі  єдиний син Христе..."

10)При одужанні - "Благодаріння за усяке благодіяння,  Боже".

11)Перед початком  лікування козацькі цілителі  радились із Богом ("Призивання  Духа Святого на усяку добру  справу"). Коли запиналися, або  молитва не йшла загалом, читалася  важко, - від лікування відмовлялися. Бо вважали це знаком    Божим: хворий тяжко завинив, гріхи його чорні, і Спас не дає згоди на лікування-спокуту[11].

Дієтоло́гія — наука про фізіологічні та біохімічні основи харчування здорової людини та при різноманітних захворюваннях.

Чим же харчувались  козаки - запорожці? У козаків не виникала і проблема авітамінозу, хоча у перервах між боями і походами навряд чи хтось задумувався про  збалансоване харчування. У невибагливий козацький раціон входила виловлена  у річці риба і…вовчатина. М'ясо  вбитого хижака не лише продовжувало, за повір'ями, життя, але і допомагало зберегти гострий зір і відмінний  слух. Його прикладували до свіжих ран  – щоб «загоїлося, як на собаці». Брак вітамінів доповнювали запиваючи  м'ясні делікатеси особливим енергетичним напоєм – узваром із фруктів і  трав.

Полювали-рибалили задля  харчу. Брали від природи скільки  було потрібно. Не більше!А не було ж  тоді мисливської інспекції. Не знали  і слова "екологія". Не знали, але  відчували, розуміли. Дипломати, мандрівники, купці, всі, хто згадував Січ у  своїх спогадах, дивувалися багатству  звірини, птаства і риби навколо  Січі. Тобто - у розташуванні військових частин, по-сучасному. Нашим військовим є чому в козаків повчитися. По хуторах, селах, зимовищах козаки, може, іноді й переїдали. Але на Січі, в курені харчувалися переважно  рибою, пшоном-гречкою, сухарями тощо. Раціон, при якому можна і не пеститися. 
          Козаки не були б козаками, якби підходили до полювання без вигадки, лише як до здобування м'яса. Крім усього, тут були й деякі медичні секрети. І зауважимо: у зимовому одязі робився один виняток - для вовчої шкури... 
       Чи їли козаки вовче м'ясо?

Згадаймо  до того ж, що, припустимо, у корейців та китайців м'ясо собаки - делікатес. А в інструкції американським  підрозділам по виживанню написано: "...аби вижити, слід їсти все, що рухається, окрім тварин отруйних". 
       Ще від далеких язицьких часів у деяких народів залишилось особливе ставлення до тварин. У чорних хорватів (з якими в нас багато спільного генетично й мовно), коли в сім'ї один за одним помирали хлопчики, нового синочка називали "Вилк" (вовку присвячуючи). Цього звіра хорвати і зараз вважають не лютим, а розумним, здоровим, довголітнім, могутнім. А упередженість до вовків іде з європейського Середньовіччя. Козацька ж оцінка - ближча до хорватської. І тому не вбивали вовка, як сучасні мисливці, навалюючись на нього гуртом, а добували в борні, у чесному змаганні: цінували й поважали сильні риси супротивника.

Козаки вважали: хто їсть вовчатину регулярно, взимку особливо, - житиме довго, зберігаючи гострий  слух і зір. А свіже вовче м'ясо, прикладене до рани, загоїть її миттєво, "як на собаці". М'ясний відвар натщесерце чи перед сном відводить  лихоманки. А це чимало важило для  тих, кому доводилося жити поміж річок, боліт, озер, кому оті лихоманки, як кістка в горлі, стали...       

Вовчою шкурою (хутром), розпареною над киплячим казаном, розтирали болюче місце, коли "поперек  узяло". І спали, шкурою обмотавшись. І часто вставали вранці вже здоровими. Одна з січових реліквій - бунчук - робився з кінської гриви та вовчого хвоста. Отож козак, уполювавши могутнього, хитрого одинака, брав від нього зуба. Оберегом на шию вішав: вірив, що зуб вовчий татарські стріли відведе.       

Відомі й  рецепти трав'яних наварів на "вовчій воді". Що то було? Густий бульйон  чи розведений? З м'яса чи кісток? Зараз сказати важко: відповідь  захована в пітьмі століть[11].