Лікування та оздоровлення козаків

Стрибки використовувалися  з метою зближення із супротивником,  ухиляння ід ударів,  для наступальних дій.  Існувало безліч варіантів приземлення - на спину,  груди, бік, ноги (з опорою на одну або обидві  руки, з блискавичним вставанням тощо). Для цього необхідно було тренувати вестибулярний апарат пластичність, гнучкість, швидкість).  

З бойових  бігів виділялися: «доріжка», «вихилясанка» (імітація удаваного напрямку власних  дій), «дрібушка», біг з підстрибуванням, галоп (для уникнення удару). У  переважній більшості біги відігравали таку ж тактично-бойову роль, як і кроки.Володіючи різноманітними  комбінаціями пересувань, можна було відволікати супротивника або  вводити його в оману щодо своїх намірів, вибирати слушний момент  для виконання дії.

Важливими у  техніці бойового «гопака» були способи враження супротивника. Вони поділялися на удари частинами тіла (руками, тулубом, ногами, головою) і предметами (палицею, бунчуком, списом, шаблею). У свою чергу удари одною або двома руками, виходячи з напрямку їх дій, поділялися на удари долонею, передпліччям, ліктем, плечем, які виконувалися прямо, збоку, знизу і зверху. Вони спрямовувалися в голову, тулуб і ноги супротивника. Багатий технічний арсенал мали способи ураження супротивника частинами долоні - «крижень»,  «ляпас,  «злич», «сікач», «чикольник», «гупан», «тумак», «зап'ясток», «дріль», «штик» тощо. Ці та інші способи давали змогу максимально використовувати довжину рук, ударні площини долоні і не підпускати до себе супротивника занадто близько.

Найбагатшою частиною бойового «гопака» були способи ураження ногами. Становлячи основи цього бойового мистецтва, ці способи диференціювалися в залежності від частини ноги, якою козак завдавав удару. Удари наносились ступнею, гомілкою, коліном, стегном однієї або двох ніг. Ці прийоми здійснювалися на місці або у стрибку в повітрі. До них належали: «повзунці» - способи ведення боротьби ногами проти нижньої частини тіла; «копняки» і «тинки» - способи враження середньої і верхньої частин тіла ударами ніг у стрибку в повітрі; «розніжка» - удар у стрибку обома ногами в боки, «щупак» - удар у стрибку двома ногами вперед, «пістоль» - удар однією ногою у стрибку вбік, «чорт» - удар у стрибку з поворотом тіла на 360 градусів, «коза» - удар у стрибку в оберті та ін.

Складовою органічною частиною техніки бойового «гопака» були способи захисту від ударів противника. У запорозьких козаків навчання техніки бойового мистецтва було поставлено так, що кожна наступально-атакуюча дія противника мала свою альтернативу, тобто ефективний захист. Виходячи з цього, при вивченні будь-якої атакуючої дії одночасно акцентувалася увага на основах техніки захисту від атакуючої дії. Ця техніка включала в себе способи ухилення від ударів, способи затуляння та відбивання їх. Способи ухилення від ударів,  у свою чергу, поділялися на відходи, відскоки, присідання.

Як бачимо, бойове мистецтво запорозьких козаків  у «гопаку» мало досить чітку систему  дій, основу яких становила відмінна фізична, технічна і психічна підготовка. Важливими критеріями ефективності цих прийомів вважалися їх швидкісно-силові характеристики, виконання і їхня біомеханічна раціональність. Це тією чи іншою мірою запозичено з живої природи, життя і діяльності людей.

Вчили чотирнадцяти «па» віртуозного танцю так, як сьогодні вчать акробатів, - за допомогою спеціальних ременів-лонжів. Такі важкі були «фігури», які виконували часом на столі, посеред напоїв і страв, не зрушивши жодної чарчини, тарілки, карафки. Так гартувалися окомір, вестибулярний апарат, фізична сила козаків. На Запорожжі існували й інші види козацької боротьби. Серед них - «гойдок», «спас», «на ремнях», «навхрест», «на палицях» тощо).

Боротьба «гойдок» була призначена в основному для розвідників-пластунів. За цією системою боєць «приклеювався» до суперника, повторював усі його рухи, а в разі помилки (через розгубленість, необачність, страх, відчай) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Арсенал прийомів цього виду єдиноборства дозволяв козакові битися вночі з кількома своїми противниками.

Система козацької боротьби «спас» - мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерне багаторазове, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника. Основа спаса - словозаговір, молитва і секретне навчання, символ – Віз, Велика Медведиця. Багато спасівців ставали характерниками – досягали найвищого рівня мистецтва бою та  виживання.

Козаки боролися також навкулачки, «на ременях», «навхрест», «на палицях» та ін. Оволодіння технікою єдиноборств і високими моральними принципами під час тренувань і змагань гарантувало безпеку людині і вплив на особистість.

«Козацьке характерництво» -  пласт козацької психофізичної культури, який дістав назву «господар ночі»). Боротьба козаків-характерників з ворогом вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв. Окремі козаки досягали  максимального фізичного і психофізичного розвитку: вони настільки розвивали свої внутрішні можливості, що багато їхніх сучасників були переконані в тому, що в них «вселялись» якісь надприродні сили, тобто козаки володіли чарами, були характерниками, ставали вовками чи ведмедями.

Посвячення  в культ людей – звірів містило  дві частини: перша розвивала  вміння приводити себе в стан бойового трансу, який давав змогу бачити  дії супротивника  в уповільненому режимі і легко ухилятися від  ударів, стріл і мечей і відчувати напрямок польоту своєї стріли (в цей час у характерників  ставала холодною потилиця). В окремих випадках мало місце надзвичайно сильне спілкування зі своїм символом в тваринному світі, підкорення тварини своїй волі.

Козаки-характерники володіли уміннями, дещо схожими з тими, які в наш час демонструють екстрасенси. Характерники часто впливали на психіку противника, намагалися налякати його, поширити інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної. Вороги нерідко вірили, що козаки могли відкрити без ключів замки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на декілька верст навколо себе, замовляти себе від ворожої зброї, руками ловити кулі.

Характерники  вміли навіювати на ворогів «ману», щоб їм ввижалося зовсім не те, що справді робилося, «зачаровувати» їх, вивідувати в них військові таємниці. Вони спілкувалися з вищими силами прямо, без посередників. 

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (в такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні і східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тібетських ченців катеда і «школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.Існує легенда, що О.Суворов в своєму діже хворобливому дитинстві був вилікуваний  новгородськими характерниками і вивчив дещо з їх практики[12].

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Наші предки-запорожці  були не втомливими воїнами: життя козака проходило у воєнних походах  і відчайдушних битвах з недругами. Недивно, що за 300 років існування  Запорозької Січі була створена і  ефективно застосовувалась на практиці найсправжнісінька система воєнно-польової медицини, яка в наш час використовується під такими модними словами як фітотерапія , психотерапія та дієтологія.

Підсумовуючи, зазначу таке:

Цілеспрямований розвиток власних фізичних  і  духовних сил, волі, можливостей свого  організму – одна з вимог кодексу  лицарської честі запорозьких козаків. Вони  створили досить  ефективну  систему оздоровлення та тіловиховання, яка за твердженнями сучасників,  була однією  з найкращих  у  світі..

Ця система  складалася із спеціальних  фізичних і психофізичних  вправ, спрямованих  на самопізнання, тілесне, психофізичне  та моральне  вдосконалення, на всебічне загартування і саморозвиток. Більшу частину свого жит­тя козаки перебували на лоні при­роди, часто спали просто неба,  прагнули ввібрати в себе енергію  космосу, проникнути в його таємниці. Вони добре знали секрети і  ре­цепти народної медицини, оволодівали  специфічними ди­хальними вправами, багато часу проводили на воді –  веслували, плавали, пірнали.

Систематичне  виконання фізичних вправ разом  з ефективною системою загартування, виховали той тип козаків, які  були надійними захисниками всього українського народу, легко переносили спрагу, голод, холод, спеку, дощ,  сніг, брак одягу.

У сформованій  козаками системі фізичного і  духовного виховання особливе місце  займали різноманіт­ні змагання на силу, спритність, витривалість, точність. Разом з тим, система оздоровлення запорозьких козаків  - це комплекс, який стосувався не лише фізичного  боку тіла, але й душевного та духовного, енергетичного "я". "Як не буде мир в душі, - казали козаки, - то не буде  здоров'я". Вони заповідали своїм нащадкам, що найперше, чого повинен  прагнути  козак -  віри в Бога і Миру в душі.

Велике пізнавальне, розвивальне і виховне значення для сучасної молоді може мати опанування складним мистецтвом грунтовно розроблених  козацьких єдиноборств, які були відновлені завдяки таким ентузіастам, як В. Пилат  (бойовий гопак) та О.Притула (Спас).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бортняк  Т. Козацькі гени: Системи оздоровлення  за козацької доби// Будьмо здорові.- 2003.- №7.- С. 28 – 29.

2. Васильев  А. Козачий Спас// Чудеса и приключения.- 2005.- №1.- С. 36 -37.

3. Донченко  Т. Научіть нас, козаченьки, славу повернути// Спортивна газета.- 1990.- 15 вересня.

4. Зубалій  М., Остапенко О. Бойовий гопак// Фізичне виховання в школі.- 1999.- №2.- С. 40, 46,55.

5. Єфименко А.Я. История украинского народа.- К.: Лыбидь, 1992.- 253с.

6. Івашковський  В. Історія фізичного та військового гарту дітей і молоді в Україні// Фізичне виховання в школі.- 2002.- №3.- С. 49 -52. 

7. Інтелектуальна  духовність  і тіловихованя запорозьких козаків// Історія педагогічної думки і освіти в Україні.- К., 1999.- С. 87 – 96.

8. Історія  Українського війська: У 2 т.  Т.І. - Львів, 1936. – 430с.

9. Медвідь  Л.А. Українська козацька педагогіка// Почпткова школа.- 1996.- №10.- С. 58 -60.

10. Пилат  В. Бойовий гопак.- Львів: Галицька  Січ, 1994.- 288с

11. Пастернак А. - К. : Оптима, 2001. - 64 с.

12. Сірополко  С. Історія освіти на Україні.- Львів, 1937.- 534с.

13. Січинський  В.Ю. Чужинці про Україну.- К.: Довіра,  1992.- 230с.

14. Український  бойовий звичай на Запорозькій  Хортиці.- Запоріжжя, 2001.- 44с.

15. Цось  А. Бойовитість духу, порив до  життя (Система фізичного і  психофізичного виховання запорозьких  козаків// Рідна школа.- 1995.- №1.- С. 5 -10.

16. Цось  А. Культ  фізичної досконалості запорозьких козаків// Рідна школа.- 1996.- №5 -6.- С.9 -10.

17. Яворницький  Д.І. Історія запорозьких козаків.- Т.1.- Львів: Світ, 1990.- 317с.