Сучасний стан та перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні

Крім того, вдале ведення  та поступовий розвиток сільського туризму зумовлюють вкладення коштів у розбудову сільської інфраструктури, транспорту, зв’язку, торгівлі, комунального господарства.

Починаючи з 70-х рр. у європейських країнах спостерігається суттєва  активізація розвитку сільського туризму. Серед основних причин, що обумовили  цей процес, виділяють наступні:

• Складна економічна ситуація в аграрній сфері більшості країн Європи обумовила пошук нових, «позааграрних» сфер зайнятості сільських мешканців;
• Саме в цей період на тлі своєрідного туристичного буму і суттєвої комерціалізації масового туризму зросла популярність альтернативного туризму, що пропагує активний відпочинок у чистому природному середовищі та в оточенні місцевого населення.

Усі національні організації  сільського туризму країн Європи у кінці 1990-х рр. об’єдналися в  Європейську федерацію фермерського та сільського туризму (EuroGites). Основною метою федерації є всебічна популяризація відпочинку в сільській місцевості, вивчення та збереження потенціалу сільського туризму в Європі,сприяння розвитку зеленого туризму в аграрних районах Європи, цільове інвестування проектів розвитку сільського туризму, які пропагандують збереження  біотичного, ландшафтного  та етнокультурного різноманіття Європи, надання консультативної, рекламної, навчально-тренінгової допомоги організаторам сільського туризму.

На початку XXI ст.. більшість  сільських регіонів Європи успішно  подолала найбільші перешкоди на шляху розвитку туризму в сільській  місцевості, зокрема, транспортну віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційну  не облаштованість. Сільський туризм у більшості країн ЄС ( особливо у Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Німеччині, Польщі) є невідємною складовою  частиною комплексно соціально-економічного розвитку села та обґрунтовує необхідність використання потенціалу сільського туризму  для розширення сфери зайнятості сільського населення та вдосконалення  інфраструктури економічного розвитку сільських місцевостей. Стимулювання розвитку малого підприємництва в сільській  місцевості «осучаснило » нічліжну базу та наблизило стандарти гостинності  до загальноприйнятих «міських»  стандартів готельного бізнесу.

Як свідчить світовий досвід, реалізація програм розвитку сільського туризму сприяє вирішенню низки  актуальних соціально-економічних проблем, а саме:

1. Створення додаткових можливостей для сільських громад щодо поліпшення фінансового стану, акумулювання коштів та спрямування їх на реалізацію місцевих соціальних проектів.
2. Створення робочих місць для місцевого населення як у туристичній індустрії, так і у споріднених галузях.
3. Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу в сільських регіонах країни.
4. Стимулювання розвитку валютної сфери  діяльності.
5. Інвестування раціонального використання туристичних ресурсів, у т.ч. особливо охороняємих природних територій.
6. Створення і просування на ринку туристичних послуг матеріально доступних для пересічного мешканця міста «сільських агротурів».
7. Розширення переліку індивідуалізованих активних видів відпочинку.
8. Наближення міського жителя до витоків народної культури.
9. Активізація створення сучасних засобів розміщення туристів у сільській місцевості та формування культури обслуговування туристів.
10. Актуалізація краєзнавчо-пошукової роботи та сприяння розробці нових туристичних маршрутів у сільській місцевості.

Багато європейських країн, а саме: Польща, Італія, Іспанія, Литва, Латвія, Словенія, Чехія, Чорногорія, Угорщина широко розвивають сфру сільського туризму, проте,підходи щодо розвитку даного виду туризму та його перспектив у  цих країнах дещо відрізняються.

У сусідній Польщі сільський  туризм традиційно поєднується з  поняттям «господарська гостинність». Держава підтримує охочих розпочати  діяльність у сфері сільського туризму  та тих, хто вже надає такі послуги  відпочиваючим на базі своїх господарств. Вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому  не бути обтяженими зобов’язаннями, які  покладаються законодавством на решту  підприємства.

Визначення у законодавстві  Польщі понять «агротуристичні послуги», «селянин», «сільське господарство»  чітко відмежовує діяльність у сфері  сільського туризму від інших  видів туристичних послуг, які  надаються у сільській місцевості і які законодавством віднесені  до сфери підприємницької діяльності.

Як зазначає Є. Грущинський, на сьогодні в Польщі нагромаджено чималий досвід щодо категоризації  місць перебування сільських  туристів. Передусім це стосується нічліжної бази, яка повинна відповідати  санітарним нормам та гарантіям безпечного відпочинку. Слід зауважити, що у Польщі категоризація сільської нічліжної  бази є необов’язковою. Це добровільні  дії, що виконуються за ініціативою  надавача агротуристичних послуг.

У Польщі вперше був проведений світовий чемпіонат з косіння.  У Національному парку пропонується послуга «чорний лелека»: туристу  видається захисна накидка та бінокль, що дає можливість спостерігати за рідкіним птахом з відносної близькості. Сьогодні польські фахівці все частіше висловлюють своє зацікавлення у проведенні спільних з українськими колегами досліджень щодо формування механізмів активізації розвитку агротуризму на транскордоні з поглибленим вивченням потреб розвитку сільської інфраструктури в рамках VII-ї Дослідницької програми ЄС.

Урядом Франції у 1967р. був прийнятий план спільного  розвитку сільської місцевості і  туризму а Аквітанії. Згідно плану, прибережний район поділявся  на 16 секторів, 9 з яких повинні були розвиватися для туризму, тобто  облаштовувалися пляжі, зони відпочинку на озерах і місця розміщення для  водних видів спорту. В останніх секторах передбачалося збереження ландшафту і дикої природи. Планування і будівництво нових засобів розміщення здійснювалось з метою задоволення потреб внутрішнього туризму країни. Так, для туристів, які полюбляють подорожувати країною, у Франції набула розвитку мережа автотуристичних кемпінгів, прив’язаних до сільської місцевості. Усі кемпінги країни перевіряються на відповідність національним стандартам сервісу та отримують категорійний сертифікат.

Не дивлячись на те, що послуги сільського відпочинку в  Італії майже вдвічі вищі, ніж в  Іспанії чи Франції, ними щорічно  користуються до 2 млн. осіб. Це пояснюється  тим, що в країні агротуристичний  бізнес тісно переплітається з курортним, де склалася розгалужена мережа престижних відпочинкових котеджів і пансіонатів не нижче 3-зіркового рівня, які мають усю необхідну рекреаційну інфраструктуру.

В Італії розвиток агротуризму  став можливим на основі добре розвиненої туристичної інфраструктури тих  чи інших регіонів і загальновідомих  територій, наприклад, Тоскани. До цього додаються: краса пейзажів, значна кількість історичних та природних визначних памяток,хороші вина та якісна місцева кухня, яка займає значне місце у «формулі успіху». В Італії виділяють три напрямки агротуризму: «природа і здоров’я», «традиційна гастрономія» і «спорт».

В Угорщині традиційно вживаються словосполучення: «сільська хутірська  гостинність», «сільський туризм», «сільський аграрний туризм» тощо. Причина у  тому, що ця діяльність вважається різновидом робіт і послуг, які традиційно виконуються сільськими господарями  у процесі ведення господарства на базі садиб.

 

3. Сільський зелений туризм як невід’ємна складова частина соціально-економічного розвитку села.

 

Сільський зелений туризм дає змогу селянам поліпшити  фінансово-економічний стан їх та їхніх  родин, одержати додаткові кошти  для розширення основного виду діяльності – сільськогосподарського виробництва, значною мірою вирішити проблему зростаючого на селі безробіття, використати  незадіяні ресурси, а також має  культурне, пізнавальне та оздоровчо-рекреаційне  значення, що загалом відповідає основним потенційним функціям сільського зеленого туризму як соціально-економічного явища та виду підприємницької діяльності на селі. Тобто ефективність сільського зеленого туризму, його діяльність має широкий соціально-економічний характер.

При цьому ефективність діяльності логічно розглядати в трьох основних аспектах залежно від спрямованості  реалізації її функцій:

• ефективність для господарства (чи його власника);
• ефективність для навколишнього соціально-економічного середовища;
• ефективність для самого туриста (рис.1 – 3).

Визначення  економічної ефективності діяльності сільського зеленого туризму господарство не потребує винайдення особливих підходів і цілком може здійснюватись на основі використання традиційних показників ефективності – рентабельності туристичної діяльності загалом, собівартості одиниці продукції (в нашому дослідженні – послуг) тощо. Такий підхід загалом відповідає теорії ефективності, за якою економічна ефективність характеризує ефективність функціонування матеріально-технічної бази, продуктивних сил суспільства і визначається рівнем використання виробничих ресурсів через порівняння ефекту з ресурсами (або їх витратами), залученими до його одержання. Тобто суть підвищення ефективності виробничого технологічного процесу полягає в тому, щоб виробляти більше за допомогою тієї самої кількості праці або виробляти стільки ж і навіть більше за допомогою меншої кількості праці. Тому економічна ефективність сільського зеленого туризму, діяльність для власника господарства полягає у підвищенні виходу суми ефекту з одиниці ресурсів. При цьому як ефект вочевидь повинен вживатись розмір прибутку – найбільш кумулятивний його вираз.

Проте специфіка  цього виду діяльності допускає залучення  й специфічних показників, зокрема  таких, як частка прибутку від агротуристичної  діяльності у загальних доходах  господарства (чи навіть сільськогосподарського підприємства), а також розмір доходу (прибутку) з одиниці корисної площі (див. рис.1).

Для соціально-економічного середовища сільської території, на якій розвивається сільський зелений  туризм, його економічна ефективність, головним чином, проявлятиметься у  зростанні доходів на одну сільську сім’ю, відрахувань до місцевого  бюджету, у розвитку дорожньої та комунікаційної мережі, в активізації  місцевої торгівлі та у розвитку локальної  інфраструктури (див. рис.2).

Сільське населення України  здатне отримувати реальні доходи у  сфері сільського туризму від  таких видів діяльності, як:

• облаштування туристичних маршрутів;
• облаштування й експлуатація стоянок для туристів;
• роботи гідами чи екскурсоводами;
• транспортне обслуговування туристів;
• єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);
• послуги з прокату туристичного спорядження;
• послуги з прийому туристів та їх ночівлі;
• кулінарні послуги для туристів;
• підготовка культурних програм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Проблеми та тенденції розвитку

сільського туризму  в Україні 

 

2.1 Передумови  розвитку сільського туризму в Україні.

 

Туристсько-екскурсійних рух  являє собою складову невід'ємну частину культурного відродження  в Україні, що відбувалося у 20-х  рр. XX ст. Біля його джерел стояли представники української інтелігенції, вчені, діячі  освіти, які дбали про просвіту народу, піднесення його культурного  рівня. Екскурсійній роботі надавало великого значення і партійно-урядове керівництво, прагнучи з її допомогою поширювати серед народу комуністичну ідеологію, використовуючи екскурсії як засіб  політичної пропаганди.

Таке поєднання інтересів (хоч і з різною метою) громадських  і державних кіл обумовило  швидкий розвиток туристично-екскурсійної справи в Україні. Одним з основних документів, що визначав напрямок діяльності туристично-екскурсійних закладів, був  Кодекс законів про народну освіту УРСР. затверджений постановою ВУЦВК  від 22 листопада 1922 р. У ньому було виділено окремий розділ про екскурсійні  дослідження як перший етап екскурсійно-виставочно-музейної роботи. У Кодексі було накреслено ряд завдань екскурсійних досліджень, що полягали у виявленні невикористаних природних ресурсів країни для прискорення  розвитку народного господарства, а  також у залученні трудящих мас  до усвідомлення явищ навколишнього  життя, до безпосереднього ознайомлення їх з господарсько-економічним, соціально-побутовим  та ідеологічним станом країни і процесом її поетапного розвитку. Практичне виконання таких важливих завдань вимагало від туристсько-екскурсійних закладів значної організаційної роботи, спрямованої на посилення контролю над екскурсійним і туристичним рухом, що постійно зростав і навіть набував стихійних форм. Екскурсійна справа запроваджувалась на підприємствах, у робітничих клубах, гуртках, сільбудах, хатах-читальнях, у школах, училищах, вищих навчальних закладах, в армії. Вони допомагали вивчати історію, культуру, природу, побут. Екскурсантів приваблювала і різноманітність подорожування: залізницею, пароплавом, катером, човном. Багатьом робітникам, селянам, школярам далекі екскурсії взагалі, надали можливість вперше в житті відвідати індустріальні міста, музеї, парки, заповідники, побачити великі ріки і моря.

Природні умови України  спричинили організацію найрізноманітніших екскурсій, що поєднували в собі пізнавальні функції та відпочинок.

Діяльність системи туристично-екскурсійної системи забезпечувалася роботою  закладів екскурсійної мережі: екскурсійних комун, екскурсійних баз, екскурсійних бюро. Екскурсійні комуни відкривалися у великих містах. Головною була Всеукраїнська екскурсійна комуна. Вона керувала губернськими екскурскомунами, що обслуговували велику територію  і засобами екскурсій, в першу  чергу, повинні були сприяти з'єднанню  міста і села. Екскурсійні кабінети комун займалися організацією історичних, природничо-історичних, художніх, виробничих екскурсій. Для прийому екскурсантів - дорослих і дітей, що прибували  за направленнями повітових та волосних установ, в екскурскомунах створювалися гуртожитки. Вони були розраховані  приблизно на 200 екскурсантів. У них  також могли проживати курсанти, які навчалися на курсах екскурсійно-виставочно-музейного  відділу НКО.