Сучасний стан та перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні

Більшість господарів надають  таку послугу, як харчування, яке базується  на продуктах, вироблених у власному господарстві. Утім, для туристів необов'язково готувати окремо, оскільки це є однією з характерних рис сільського відпочинку.

Як правило, більшість  відпочиваючих скаржаться на брак інформації щодо відпочинку. Отже, надзвичайно  важливими є визначники якості проживання, такі як інформаційні позначки на дорогах  і біля оселі, а також у самій  оселі.

Треба довести до свідомості всіх селян реґіону, що організація  прийому гостей сприятиме зміцненню  їхніх індивідуальних (фермерських) господарств. При цьому зацікавлені  селяни більше переймуться проблемами збереження сільських ландшафтів та чистоти довкілля. Сільський туризм також може допомагати лісівництву, урізноманітнюючи джерела його доходів.

Хоча сільський відпочинок в Україні, зокрема у Карпатському реґіоні, має давню історію, його майбутнє ще остаточно не визначене. На сьогоднішній час невідомо, чи стане  цей вид відпочинку повноправним учасником національного туристичного ринку, чи можливе збільшення кількості  відпочиваючих у сільських оселях до 15-20 % від загальної чисельності  туристів, як, наприклад, у Франції. Існують як песимістичний, так і  оптимістичний сценарії його подальшого розвитку в Україні. Цілком можливо, що за відсутності дієвої державної політики в цій галузі сільський відпочинок так і залишиться у напівлегальному статусі, без чіткої організаційної структури, без поставленої на належному рівні інформаційно-маркетингової діяльності, просто як своєрідний додаток до інших напрямків туризму. Натомість, за оптимістичними науковими прогнозами, сільський туризм, для прикладу, лише в Карпатському реґіоні має сформувати потужний сегмент ринку і "контролювати" від 35 до 45 % усіх туристичних потоків у цей реґіон. Сприйняття сільського відпочинку пересічним міським мешканцем України зараз коливається у широкому діапазоні: від цілковитого неприйняття цієї форми відпочинку до величезного захоплення його екологічністю та економічністю. Це свідчить лише про необізнаність загалу українців із такою формою відпочинку.

Певний скептицизм до сільського відпочинку з боку городян першого  покоління зумовлений тим, що вони ще тісно пов'язані із сільською  місцевістю - часті поїздки у село, відвідини родичів, догляд за житлом батьків, участь у сільськогосподарських  роботах, - і не сприймають це як відпочинок. І люди вважають, що це частина їхньої індивідуальної самодіяльної відпочинково-господарської  діяльності на селі, якій не треба надавати спеціального статусу.

Поряд із цим, в українських  містах є категорії людей, які  активно сприйняли ідеї народження (чи відродження) сільського відпочинку. На сьогодні в Україні основні  сегменти потенційних споживачів послуг сільського зеленого туризму утворюють:

- мешканці промислових  центрів (через екологічність  цієї форми відпочинку);

- справжні городяни (3-4-те  покоління - через екзотичність);

- шанувальники українських  народних традицій (через принади  сільського способу життя та  чистоту довкілля);

- люди з малим і середнім  достатком (через вартість відпочинку  у селі).

Разом із тим, проведені в  останні роки за допомогою мас-медіа  рекламні акції більше уваги звертали на привабливі сторони села, ніж  на роботу з певними категоріями  городян та технолого-економічні аспекти  цього відпочинку. Отже, потрібно урізноманітнити  форми пошуку прихильників цього  виду відпочинку, якомога швидше створити механізм, що дозволить забезпечити  реальних відпочиваючих для сіл  нашого реґіону.

Міжнародний імідж сільського відпочинку також неоднозначний. З  одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць із збереженим сільським  укладом життя, багатою культурною спадщиною, із незнищеною природою та гостинними господарями. З іншого боку, не приваблює іноземних туристів відносно низький стандарт житла  і його недостатня технічна забезпеченість, а також необлаштованість сіл  та досить обмежений вибір дозвілля й можливостей активного відпочинку.

Однак, тенденції останніх років свідчать, що західні країни бачать перспективу українського сільського відпочинку і туризму на міжнародному туристичному ринку. Свідченням цього  може бути організаційна й технічна допомога міжнародних фондів, наприклад, Фонду розвитку Карпатського єврореґіону, програми TACIS, завдяки якій реалізовані  проекти підтримки сільського відпочинку і туризму в Карпатському реґіоні.

Зокрема, доволі результативним є проект TACIS "Підтримка місцевого  розвитку і туризму Карпатського реґіону". Нині Європейський Союз відкрив  спеціальну кредитну лінію в розмірі 100 тис. євро на развиток невеликих приватних  готелів й агропансіонатів, організованих  за "домашнім" взірцем.

Разом із тим, ще не до кінця  визначений міжнародний попит. Приїзду  іноземців з інших країн перешкоджає  відсутність знання господарями  іноземних мов; це добре ілюструє наше дослідження, в якому ми побачили, що 20 % господарів не знали жодної іноземної  мови, при цьому абсолютно незрозумілий рівень знань інших господарів, які  вказали, що володіють іноземними мовами. Інші дослідження свідчать, що серед  потенційних клієнтів для відпочинку в українському селі є шанувальники "сентиментального" туризму, особливо українська діаспора США і Канади, аматори етнографічного та екологічного туризму.

З огляду на ці реалії, необхідно  проводити навчання власників агроосель  прийомам обслуговування та іноземним  мовам. Це найсуттєвіша проблема, яка  стоїть нині на перешкоді виходу сільського зеленого туризму України на міжнародний  ринок. Тому досі маємо таку сумну  статистику: в польських, словацьких і румунських Карпатах щорічно відпочиває на один-два порядки більше західноєвропейських  зелених туристів, ніж в Українських  Карпатах.

У цьому аспекті важливим є також налагодження тіснішої взаємовигідної співпраці з турфірмами, які можуть сприяти активізації руху іноземних  туристів у села з метою короткотривалого відпочинку, ознайомлення з традиціями, участі у фестивалях і сільськогосподарських  роботах. Але якщо власники агроосель, сільських громад не зроблять зустрічних кроків щодо облаштування житла, забезпечення його санітарно-гігієнічного стандарту, благоустрою села, впорядкування  привабливих місць, то відпочинок на сільських територіях реґіону не зрушиться з місця.

Для закордонного туриста  при ознайомленні з пропозицією  відпочити в українському селі важливо, наскільки легальною в Україні  є така форма надання відпочинкових  послуг, хто відповідає за якість прийому, через кого можна організувати поїздку, який господарський механізм цього  виду відпочинково-тури-стичної діяльності. Це важливо як для рекреантів, так  і для тих, хто їх приймає на селі. Від цього залежить, який стан сільського відпочинку матимемо у майбутньому: легальний - як повноправного суб'єкта туристичного ринку - чи "тіньовий".

Тепер особливо важливим є  питання просування в Україні  самої ідеї сільського туризму в  цілому. Метою розробки цієї широкомасштабної програми повинно стати підвищення поінформованості населення і створення  позитивного ставлення до цього  виду відпочинку. Насамперед повинні  бути задіяні такі види маркетингових  комунікацій, як PR-статті, інтерв'ю, прес-конференції, семінари, брифінги, телепередачі, що викликають довіру та позитивну реакцію.

Варто також активізувати значення місцевої влади у підтримці  цілей сільського зеленого туризму. Адже кожний місцевий чиновник має  зрозуміти, що сільський зелений  туризм - це додаткові гроші й  поліпшення інфраструктури району, створення  нових робочих місць. Саме місцеві  влади можуть клопотати про забезпечення податкових пільг при одержанні  державних дотацій (з місцевих бюджетів) особам, які беруть участь у наданні  агротуристичних послуг.

Напрацьовані на сьогодні стратегії розвитку сільського зеленого туризму, націлені на вирішення соціально-економічних, екологічних і етнокультурних проблем  сільських місцевостей, вимагають  чіткого планування на рівні районів  та окремих сільських громад. Важливою частиною планування є ефективне  втілення у життя "пілотних" проектів сільського відпочинку, які здійснюють обласні Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Неабиякою проблемою залишається  невизначеність правового статусу  власників малих рекреаційних комплексів, розташованих у сільській місцевості. Так, у літературі описані випадки, коли до 80 % туристичного бізнесу в  малих містах і селах привласнюється, управляється або контролюється  міськими виробниками, які можуть агресивно  поводитися щодо традиційної культури, трудової практики й архітектурних стилів

Необхідно відзначити, що розвиток сільського туризму в гірських ландшафтах уже створює певні проблеми природоохоронного  характеру.

Найпривабливіші гірські  території, як правило, дуже чутливі  до туристичних впливів. До таких  територій належить, наприклад, карпатські озера. Інтенсивне лещатарство пошкоджує вегетацію рослинного покриву схилів унаслідок масових пішохідних і кінних прогулянок, витоптується й розріджується рослинність, переущільнюється ґрунтовий покрив, збіднюється біотичне різноманіття. Аборигенна вмиротвореність і недоторкана природа сіл реґіону також перед серйозним компромісом: або все це залишається недоторканим, і сільський туризм у місцевості не буде розвиватися, або розвиток сільського туризму впливатиме на первинні блага довкілля.

Відомо, що "передові" культури майже завжди впливають дигресивно на "традиційну" культуру. Особливо такий вплив посилюється там, де є специфічні етнічні чи лінгвістичні групи, тому автохтонна культура сільських  мешканців Гуцульщини, Бойківщини, Закарпаття, Буковини, Покуття, Розточчя, Опілля, Полісся тощо може розчинитися  під негативним впливом масової  космополітизованої урбокультури туристів.

Можна також погодитися з  рекомендаціями "World Trade Organization", що наполегливо рекомендує урядам розробляти загальні далекоглядні стратегії, законодавчі  акти, постанови та інші урядові  заходи для досягнення цілей сталого  розвитку. На загальнодержавному, регіональному  та місцевому адміністративних рівнях треба пам'ятати, що підтримка сільського зеленого туризму - це підтримка сільського населення і сільського господарства в цілому.

Насамкінець, зазначимо, що лише сільський зелений туризм у  сучасних економіко-демографічних  умовах здатний реально допомогти  малим поселенням України вижити, адже саме малі села своєю специфічністю  притягують відвідувачів.

ВИСНОВКИ 

Стратегічною метою розвитку сільського зеленого туризму в Україні  є створення конкурентоспроможного  на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби як наших співвітчизників, так і іноземців. А також розширення внутрішнього туризму та постійне зростання  обсягів в’їзного туризму, забезпечення комплексного розвитку рекреаційних територій  та туристичних центрів з урахуванням  соціально-економічних інтересів  їх населення. Не можна забувати і  про збереження та відновлення природного середовища й історико-культурної спадщини, наповнення державного та місцевого  бюджетів.

З одного боку - сільський туризм сьогодні – це надання послуг для відпочинку туристів у сільській місцевості, пов‘язаного з їх перебуванням у будинку сільського господаря й використанням ресурсів місцевості. З іншого – дієвий інструмент стабільного соціально-економічного розвитку села. 

Таким чином розвиток сільського туризму впливає:

• на вирішення соціально-економічних проблем села;
• на зменшення рівня безробіття на селі та розширення кола самозайнятості сільського населення, особливо молоді. Для прикладу одне ліжко-місце забезпечує роботою у середньому 6-7 місцевих жителів;
• на розширення можливостей реалізації продукції особистого селянського  господарства, причому реалізації її на місці;
• на покращання благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури;

• на відродження, збереження і розвиток місцевих народних промислів, пам'яток історико-культурної спадщини;
• на підвищення культурно-освітнього рівня сільського населення.

В якому ж стані знаходиться  сільський туризм в Україні і  що для цього розвитку вже зроблено?

Історично явище сільського туризму не пов’язане із політикою  «із гори» чи будь-яким штучним  винаходом. Сільський зелений туризм – це реальна можливість диверсифікації сільської економіки, підтримання  стійкого розвитку держави, збереження культурної та історичної спадщини. Це перевірена на практиці багатьох європейських країн діяльність, яка ініціюється  самим населенням – з одного боку – туристами, з іншого – тими, хто їх приймає. Інше питання, що в  Україні є вагомі перешкоди на шляху до розвитку сільського зеленого туризму,  найбільшими з яких є  несформованість сприятливого нормативно-правового  поля,  відсутність  нормативного врегулювання статусу надавача його послуг, відсутність державної підтримки  та брак інформації (досі єдиним джерелом інформації для бажаючих розпочати  таку діяльність, а, з іншого боку, для  туристів, - лишається журнал «Туризм  сільський зелений» і сайт Спілки сприяння розвитку сільського туризму  в Україні). Виникає необхідність підготовки тренерів, викладачів та менеджерів, стажування в європейських країнах, як державних службовців так і  громадських організацій, з метою  вивчення їх досвіду, видання навчальних посібників та підручників. А згодом і введення системи якості послуг (категоризації садиб).