Туристична-країнознавча характеристика Монголії

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I. Роль туристичного країнознавства для формування цілісної туристично-країнознавчої характеристики країни…………………………5

1.1. Функціональне призначення туристичного країнознавства...…………….5

1.2. Підходи до формування «образу країни»………………...………………...8

1.3. Обгрунтування критеріїв для повноцінної туристично-країнознавчої характеристики країни………………………………………………………..…11

1.4. Методи, що мають значення для туристично-країнознавчої оцінки країни………………………………………………………………………..……12

Розділ II. Туристична-країнознавча характеристика Монголії…………15

2.1. Обгрунтування вибору об’єкту  дослідження…………………………...15

2.2. Характеристика економічних, соціальних та політичних умов, що мають значення для організації туристичної сфери…………………………………..16

2.3. Характерні риси природи країни….……………………………………...18

2.4. Пам’ятки природи, історії та культури як туристичні об’єкти………...21

2.5. Розвиток туризму в країні та її місце в світовому (регіональному) туристичному процесі…………………………………………………………...25

2.6. Територія туристичної спеціалізації – основні туристичні центри, курорти; типовий (масовий) та унікальний продукт країни………………….27

2.7. Проблеми розвитку туризму та проблеми, пов’язані з розвитком туризму в країні……………………………………………………………………………30

Розділ III. Характеристика туристичного об’єкту як основа для формування «образу країни»…………………………………………………32

3.1. Обгрунтування визначного об’єкту, що має визначне значення для туристичної сфери країни……………………………………………………….32

3.2. Позиційна характеристика туристичного об’єкту…...……………………33

3.3. Перспективи та проблеми розвитку туризму на прикладі даного туристичного об’єкту та країни………………………………………………...35

Висновки………………………………………………………………………...38

Список використаних джерел………………………………………………...41

Додатки

 

 

 

Вступ

Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про  їхню природу, населення, внутрішні  просторові відмінності.

Туристичне країнознавство – це науковий напрямок, який покликаний комплексно оцінити умови географічного, політичного, економічного, соціально-культурного  характеру, які впливають або  можуть впливати на формування туристичної  привабливості країни.

Більшість країн світу  останніми роками пришвидшеними  темпами розвивають туріндустрію, прагнучи не втратити свій шанс в поділі економічної  вигоди від міжнародного туризму. Відповідно підсилюється конкуренція різних країн  на ринках виїзного і в'їзного туризму.

Тенденція поступального  розвитку міжнародного туризму здатна стати досить сприятливою основою  для розвитку іноземного в'їздного  туризму в Монголії. Однак для  цього необхідно прийняти енергійні  заходи для просування монгольського  турпродукту на ринку міжнародного туризму. 

Туристичний бізнес – одна з найдинамічніших галузей, що швидко розвиваються у світовому  господарстві.

Темою даної курсової роботи є туристично-країнознавча характеристика Монголії.

Актуальність  даної курсової роботи полягає в  тому, що дана країна є недостатньо  вивчена, оскільки, її справжній потенціал  був прихований під час комуністичного періоду цієї країни і лише зараз  розпочинається її популяризація, зокрема  в туристичному світі.

Об’єктом дослідження  виступає туристично-країнознавчий  аналіз Монголії, що розташована у  Східній Азії.

В процесі даного дослідження предметом виступатиме  туристично-ресурсний потенціал  Монголії.

Метою курсової роботи є детальне вивчення стану  туризму Монголії і факторів, що на нього впливають, а також, ознайомлення із головним туристичним об’єктом країни.

Завдання курсової роботи:

• ознайомлення із функціональним призначенням туристичного країнознавства;
• визначення методів оцінки туристичного країнознавства;
• характеристика економічних, соціальних та політичних умов, що мають значення для туристичної сфери;
• характеристика розвитку туризму в Монголії;
• основні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі країни;
• детальне дослідження одного із туристичних об’єктів Монголії.

Дана курсова  робота складається із вступу, трьох  розділів – одного теоретичного і  двох практичних, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

РОЗДІЛ I. РОЛЬ ТУРИСТИЧНОГО КРАЇНОЗНАВСТВА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ ТУРИСТИЧНО-КРАЇНОЗНАВЧОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАЇНИ

 

1. Функціональне призначення туристичного країнознавства

 

Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про  їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності [15; 98].

На сучасному етапі  країнознавчі дослідження мають  переважно природно-історичне і  соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного  розвитку людства в першій половині XXI ст. У цих дослідженнях природу  все ще розглядають як ресурсну основу, середовище проживання та господарської  діяльності людей, водночас все більше уваги приділяють вивченню екологічних  проблем.

У переважно інформаційних, позбавлених науково-методологічного  підґрунтя публікаціях, країнознавство розглядають лише як організаційну  форму об'єднання всієї суми найрізноманітніших знань про ту чи іншу країну або  регіон світу.

Функціональне призначення  країнознавства полягає у детальному вивченні конкретних територій на відміну від галузевої географії. Тобто, країнознавство вивчає і характеризує країну, беручи до уваги, насамперед економіку країни, соціальні і політичні особливості і звичайно ж стан і перспективи розвитку туризму в країні.

Останнім часом, у зв'язку з диверсифікацією міжнародних  відносин в галузі країнознавства, все більше переважають дослідження, у яких на перший план виступає різнобічний аналіз найважливіших проблем тих країн, з якими держава має тісні зв'язки. Такі проблемно орієнтовані дослідження тісно пов'язані з практикою дво- і багатосторонніх відносин між країнами світу. При цьому пріоритети здебільшого надаються моделюванню ситуацій і прогнозуванню розвитку подій та явищ.

Проблемна орієнтація сприяє зростанню практичної значимості країнознавства і водночас створює умови для  розвитку його методологічної бази. Вона теж пов'язана з упровадженням  системного підходу, вимагає розгляду найважливіших проблем на глобальному  рівні. Це ще більше надає країнознавству передбачуваної прогностичної спрямованості. Прогноз у країнознавстві, як конкретне  передбачення стану певного явища  в майбутньому на основі спеціального наукового дослідження, набуває  у XXI ст. особливого значення, тому що конкретна  цінність правильного, науково обґрунтованого передбачення у сфері міждержавних відносин стрімко зростає. Вміння передбачати  ситуацію з урахуванням усезростаючої  кількості різновекторних чинників стає головним і найдорожчим "товаром" аналітиків у країнознавстві.

Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці сучасної соціально-політичної організації  світу, а також їх великі частини.

Країни і регіони світу  є об'єктом вивчення також і  історії, і географії, і філософії, і культурології, суспільствознавства, соціології, геології та безлічі інших  наук і навчальних дисциплін. Кожна  з них досліджує лише певну  складову об'єкта, тобто його конкретні  властивості, явища, процеси і відношення [2;308].

Отже, та складова об'єкта дослідження, на яку найбільшою мірою й спрямована увага тієї чи іншої науки і  називається її предметом.

Предметом країнознавства є  країни і регіони світу як єдині  системи, що складаються з різнорідних, але взаємопов'язаних елементів, які  діють як єдине ціле на світовій політичній арені.

На відміну від інших  наук і навчальних дисциплін, які  цікавляться лише певними аспектами  діяльності країн, країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країни, відображаючи цілісну картину буття  основних одиниць соціально-політичної організації світу. Це проявляється в тому, що:

• всі сфери функціонування суспільства будь-якої країни так чи інакше тісно взаємопов'язані;
• цілісної картини тієї чи іншої держави або регіону при вилученні (нехтуванні) того чи іншого її елементу (сфери, регіону) отримати не можливо;
• велике значення має взаєморозміщення (взаєморозташування) країн і регіонів стосовно одне одного у географічному (геополітичному) просторі;
• країни і міждержавні утворення існують у часі, який разом з простором визначають буття людей, народів і суспільств;
• будь-яка система (країна) складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня (структур, поєднань, утворень, комплексів, формувань). До них належать переважно територіально-управлінські системи (штати, губернії, області, провінції тощо);
• функціонування територіальних утворень (країн і регіонів) відбувається як постійна і перманентна зміна їх станів унаслідок як внутрішньої взаємодії елементів, так і взаємодії з довкіллям.

Конкретними об'єктами дослідження  країнознавства є галузеві (інтегральні) чи просторово-територіальні форми  організації країн як у цілому, так і їх окремих частин.

 

 

 

 

 

2. Підходи до формування «образу країни»

 

Образ держави, його привабливість  формується та зумовлюється впливом  багатьох чинників. Особливості регіону, національних традицій, історичної пам’яті  народу, ідеології тощо створюють  цілісний образ, на основі якого ідентифікують  певну державу серед усієї  світової спільноти. У літературі існують  різні підходи до класифікації чинників, що формують образ держави. Найпоширеніший підхід засновується на факті відносної  усталеності та одночасно змінності  образу держав.

Загалом у свідомості людей  сучасний образ держави поєднує  образи того, що було (історичні події  та пам’ять про них, історичні  міфи, культурну спадщину); того, що є (суспільні цінності, організації  та інститути, статус держави в реальному  часі); і того, що має бути (уявного  майбутнього на основі національного  ідеалу). Інші вчені наголошують  важливість особистісного аспекту  сприйняття образів і поділяють  чинники, що впливають на процес формування образу держави, на об’єктні, які стосуються об’єкта сприйняття (держави, спільноти), комунікативні, зумовлені процесом розуміння та їх оцінки; ситуативні, зумовлені соціальним, економічним чи політичним контекстами сприйняття; а також суб’єктні, пов’язані із соціальними і психологічними особливостями індивіда (чи суб’єкта), що сприймає образ [14; 205]. 

Чинники, що впливають на процес формування міжнародного образу держави, на нашу думку, можна також  поділити  на первинні та вторинні. До первинних (переважно матеріальних) чинників належить територія, природно-ресурсне середовище, історичне минуле (історичні події). Це об’єктивні чинники, які існують безвідносно до ситуації та волі людей (проте, можуть бути інтерпретовані по-різному). Другу групу становлять вторинні (нематеріальні) чинники, що постають як результат дії первинних, мають переважно суб’єктивний характер і визначають інтерпретацію первинних. До них ми відносимо архетипи, ментальність, міфи, національний характер, історичну пам’ять, духовну культуру, цінності народу. Взаємодія цих груп чинників і визначає взаємозв’язок між природно-фізичними та соціокультурними елементами образу держави [7; 64].

Є два підходи до типології  держав: формаційний і цивілізаційний.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну  суспільно-економічних формацій, кожній із яких відповідає свій історичний тип  держав.

Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший  чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Відмінність цивілізаційного  підходу від формаційного полягає  в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через  людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної  діяльності.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

• сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
• політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;
• розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.