Туристична-країнознавча характеристика Монголії

Економіка країни поки що нестабільна, що не надто приваблює туристів.

Традиційний спосіб життя  монголів відповідає географічним особливостям території. Заняття тваринництвом  забезпечує їх їжею, одягом, матеріалом для спорудження житла, паливом. Як родові кочівники жителі Монголії надають перевагу переносному житлу  – це криті повстяними кошмами  юрти, у них живуть і влітку, і взимку; і намети з легкої тканини майхани, які використовують мисливці та чабани, що переганяють худобу на літні пасовиська.

Понад 90% населення країни становлять монголи (північні і західні) і немонгольські за походженням  групи, що злилися з ними, які розмовляють  монгольською мовою.

Поточна політична ситуація в Монголії досить складна. 29 червня 2008 року в Монголії вибухнув внутрішньополітична криза, що почалася з розколу кабінету міністрів - Народно-революційна партія (НРП, колишня комуністична партія) заявила про свій вихід з коаліційного уряду. У зв’язку з цим в столиці Монголії – Улан-Баторі протягом тривалого періоду відбувались масові безлади, що безумовно не додало Монголії престижу.

Тож, як бачимо, туристична галузь в Монголії не належить до пріоритетних галузей і не розвивається відповідним  чином. Маючи багато природних туристичних  ресурсів, країна ними не користується, втрачаючи таким чином величезні  прибутки від туристів, не сприяє розвитку туризму і політична ситуація в країні, оскільки вона є досить нестабільною.

2.3. Характерні риси природи країни

Монголія має площу 1566,5 тис. кв.км і в основному це плато, підняте на висоту 900–1500 м над  рівнем моря. Над цим плато височіє  ряд гірських масивів і хребтів. Найвищий з них – Монгольський Алтай, що простягнувся на заході і  південному заході країни на 900 км. Його продовженням є більш низькі, що не створюють єдиного масиву хребти, які отримали загальну назву Гобійський Алтай (див.дод. Б).

Уздовж кордону з Сибіром  на північному заході Монголії є декілька хребтів, які не створюють єдиного  масиву: Хан Хухей, Улан Тайга, Східний  Саян, на північному сході – гірський масив Хентей, у центральній частині  Монголії – масив Хангай, який розділяється на декілька самостійних хребтів.

На схід і південь від  Улан-Батора у бік кордону з  Китаєм висота Монгольського плато  поступово знижується, і воно переходить у рівнини – плоскі та рівні  на сході, горбисті на півдні. Південь, південний захід і південний  схід Монголії займає пустеля Гобі, яка продовжується на півночі  центральної частини Китаю. За ландшафтними ознаками Гобі – пустеля зовсім не однорідна, вона складається з  ділянок піщаних, скелястих, покритих дрібними уламками каменів, рівнинних на багато кілометрів і горбистих, різних за кольором – монголи особливо виділяють Жовту, Червону і Чорну Гобі. Наземні джерела води тут дуже рідкісні, але рівень підземних вод високий.

Річки Монголії народжуються в горах. Більшість з них –  верхів'я великих річок Сибіру і Далекого Сходу, що несуть свої води у бік Північного Льодовитого  і Тихого океанів. Найбільші річки  країни – Селенга (в межах Монголії – 600 км), Керулен (1100 км), Онон (300 км), Халхін-гол, Кобдо та ін. Найповноводніша –  Селенга. Вона бере початок з одного з хребтів Хангаю, в неї впадає декілька великих приток – Орхон, Хануй-гол, Чулутин-гол, Делгер-мурен  та ін. Швидкість її течії – від 1,5 до 3 м на секунду. У будь-яку  погоду її швидкі холодні води, що течуть уздовж глинисто-піщаних берегів, а  тому завжди каламутні, мають темно-сірий  колір. Селенга замерзає на півроку, середня товщина льоду – від 1 до 1,5 м. Має два паводки за рік: весняний (сніговий) та літній (дощовий). Середня глибина при найнижчому рівні води – не нижче за 2 м. Залишивши  межі Монголії, Селенга тече територією Бурятії і впадає в Байкал [17].

Річки в західній і південно-західній частинах країни, стікаючи з гір, потрапляють  у міжгірні улоговини, виходу в океан  не мають і, як правило, завершують свій шлях в одному з озер.

У Монголії налічується понад  тисячі постійних озер і набагато більша кількість тимчасових, що утворюються  в період дощів і зникають у  період засухи. У ранньочетвертинний період значна частина території  Монголії була внутрішнім морем, яке  розділилося пізніше на декілька великих водоймищ. Нинішні озера  це - рештки, що від них залишилися. Найбільші з них знаходяться  в улоговині Великих озер на північному заході країни – Убсу-нур, Хара-Ус-нур, Хиргис-нур, глибина їх не перевищує  декількох метрів. На сході країни є озера Буйр-нур і Хух-нур. У гігантській тектонічній западині на півночі Хангаю розташовано озеро  Хубсугул (завглибшки до 238 м), подібне  Байкалу за складом води, реліктовою флорою і фауною.

Клімат у Монголії різко  континентальний з суворою зимою  і сухим спекотним літом. У  столиці, місті Улан-Баторі, що розташоване  майже посередині між гірськими  масивами північного заходу і пустинною  посушливою зоною південного сходу  країни, температура в січні становить  в середньому –23°С, а в липні +17°С. Якщо на північному заході щорічно  випадає 250–510 мм осадків, то в Улан-Баторі – лише 230–250 мм, ще менше опадів випадає в пустинній області  Гобі.

Природна рослинність  Монголії відповідає місцевим кліматичним  умовам. Гори в північно-західній частині  країни покриті лісами з модрини, сосни, кедра, різних листопадних порід  дерев. У широких міжгірних улоговинах розкинулися чудові пасовища. Річкові  долини мають родючий грунт, самі річки рясніють рибою. З просуванням  на південний схід, і зменшенням висоти, густина рослинного покриву  поступово зменшується і доходить до рівня пустельної області Гобі, де лише навесні і на початку літа з'являються деякі види трав і  чагарнику. Рослинність півночі  і північного сходу Монголії незрівнянно  багатша, оскільки на ці райони з більш  високими горами припадає більша кількість  атмосферних опадів. У цілому флора  і фауна Монголії досить різноманітна. Природа Монголії чудова і різноманітна. У напрямку з півночі на південь  тут послідовно змінюється шість  природних поясів і зон. Високогірний пояс розташований на північ і захід  від озера Хубсугул, на хребтах  Хентей і Хангай, у горах Монгольського  Алтаю. Гірничо-тайговий пояс проходить  там же, нижче альпійських лугів. Зона гірських степів і лісу в Хангайсько-Хентейському гірському районі найбільш сприятлива для життя людини і найбільш освоєна  в плані розвитку землеробства. Найбільша  за розмірами – зона степів з  її різноманітністю трав і диких  злаків, найпридатніша для занять скотарством. У заплавах річок часто  зустрічаються заливні луги (див.дод Д).

Тваринний світ кожної зони специфічний: в альпійській зоні – гірський баран, гірський козел, хижак  барс; у лісовій – лось, марал, дикий олень, кабарга, рись, росомаха, дика кішка манул, бурий ведмідь; у гірничо-степовій – вовк, лисиця, заєць, кабан; у степовій – антилопа дзерен, бабак тарбаган та інші більш дрібні гризуни, куріпки й інші промислові птахи, хижі птахи. Напівпустеля і пустеля  бідніші флорою і фауною, однак і тут водяться великі представники тваринного світу: дикий осел кулан, менш примхлива ніж дзерен антилопа джейран, гобійський ведмідь, кінь Пржевальського, дикий верблюд.

2.4. Пам’ятки природи, історії та культури як туристичні об’єкти

Монголія – одна з найцікавіших азіатських країн. Незважаючи на відсутність великої кількості історичних будівель або розкішних морських узбереж, ця країна привертала і привертає до себе увагу сотень тисяч туристів. І це не дивно – головним багатством цієї країни була і залишається майже не змінена людьми природа, яка приваблює сюди прихильників екологічного туризму. Безкрайні простори зелених степів, мляві на перший погляд пустелі та солончаки, дикі ландшафти гірських районів, смарагдові «очі» озер і, найголовніше – самобутня культура місцевих жителів, ось що манить сюди гостей зі всього світла.

Сьогодні, по всій території  Монголії можна зустріти пам'ятники культури та історії майже будь-якої епохи. Основні риси мистецтва монголів, як і інших степових народів, визначалися  потребами кочового побуту, який, як уже говорилося, визначав і тип  житла, і його оздоблення, і форму  одягу, а головне – формував особливі уявлення степовиків про красу, про  життя і їх художній смак. Кращі  традиції народної творчості багато в чому визначили характер та шляхи  розвитку та сучасного мистецтва  Монголії. Багатовікові традиції народного  мистецтва, лягли, наприклад, в основу національної живопису монголів, відомої  під назвою монгол зураг  [12;225].

Улан-Батор – столиця Монголії, був побудований на річці Туул, і навколо нього розташовані красиві гори. У цьому місті живуть близько 400 000 тисяч осіб, більшість яких живуть в наметах – гер. Всі ці намети захищені від вітру огорожею, оскільки навесні там дуже сильний вітер. Це місто є зразком комуністичного висотного стилю в цивільній архітектурі.

Як і у всіх великих  містах, у Улан-Баторі є площа – Сухе Батора. Вона була названа на честь Дамдіні Сухе-Батора, в липні 1921 року він стояв на місці, де зараз знаходиться площа Сухе-Батора і оголосив, що тепер Монголія від’єднується від Китаю. У 1989 році був повалений комунізм, а перший виступ проти комунізму, було оповіщено на цій площі [4;120].

Улан-Батор приваблює  туристів численними атракціями: мавзолей Сухе-Батора, Зимовий палац останнього імператора Монголії, монастирі Гандан і Чойжин-Ламин-Сум, дзвін Миру, численні музеї і галереї (Музей історії  і природознавства з чи не найкращою  у світі колекцією кісток динозаврів, Музей мистецтв, Музей національної іграшки та ін.).

Мавзолей Сухе-Батора – історична пам'ятка країни – був побудований на честь вождя монгольської соціалістичної революції 1921 року Сухе-Батора, а також Хорлогійна Чойбалсана, в 1952 році, після смерті останнього. Мавзолей розташовувався в столиці Монголії Улан-Баторі на північній стороні площі Сухе-Батора, навпроти Палацу уряду.

Тіло Сухе-Батора, який помер в 1923 році і був похований в Алтан-Улгіі, було ексгумовано і поміщено в новий улан-баторський мавзолей, який з архітектури нагадував московський мавзолей Леніна. У 2005 році мавзолей знесли з тим, щоб звільнити місце для спорудження меморіалу на честь Чингізхана; тіла обох правителів були ексгумовані і піддані ритуальної кремації за участю буддійського духовенства. Прах обох перепоховано у Алтан-Улгіі.

Також у місті цікавим є єдиний збережений палац останнього китайського імператора Монголії Богдихана – Зимовий палац. Всього в період з 1893 по 1903 роки в Улан-Баторі було зведено 4 подібних палаци. Зараз у Зимовому палаці розташовується музей китайських імператорів династії Цін, де можна побачити меблі та предмети домашнього вжитку кінця ХІХ століття, подарунки, які були зроблені імператору від правителів інших країн, і навіть юрту, виконану з 150 шкур сніжних барсів.

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін  Миру, закликаючи людей Землі відчути  всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті  та збереження краси Землі. У Монголії є такий дзвін. Дзвін Миру – символ спокою, мирного життя та дружби, вічного братерства і солідарності народів. І водночас – це заклик до дії в ім'я збереження миру і життя на Землі, збереження Людини і Культури.

Крім того, в Улан-Баторі варто відвідати меморіал Зайсан, який був відкритий на високому пагорбі  на честь радянських солдатів, загиблих у Другій світовій війні, величезний пам'ятник Чингісхану висотою 40 м, музей  образотворчого мистецтва Занабазар, де представлені художні твори, починаючи  з епохи палеоліту, громадську Бібліотеку з унікальним зібранням рукописів  на санскриті 11 століття і кращий кашеміровий  ринок країни Наран-тул.

Із заходу, сходу і півдня Улан-Батор оточують безкрайні степи, на яких влаштовуються подорожі на джипах, верблюдах і конях. Під час екскурсій по степах можна побачити червоних вовків, лисиць, зайців, кабанів, антилоп дзерен, сайгаків і коней Пржевальського. За 85 км на південний захід від Улан-Батора в степах розташований Національний парк Хустай, історія якого пов'язана з відновленням популяції диких коней Пржевальського.

На північ від Улан-Батора простягаються величні гори Хентей. Гори Хентей вважаються, священними, тому що тут народився і виріс великий завойовник Чингісхан. Тутешні місця чудово підійдуть для тих, хто любить природу. У горах обладнано багато кемпінгів. За 70 км на північний схід від Улан-Батора на схилах гори Богдихан (2256 м) розташований однойменний національний парк. У його околицях цікавий монастир Манзушір 1733 року. Монастир був повністю зруйнований в 1932 році, в наші дні один з його храмів був відновлений, тепер у ньому розміщений музей. Монастир відкритий для відвідування з травня по жовтень. У цей час туристам пропонуються піші походи та поїздки на конях по горі Богдихан. Крім того, пізньої осені біля монастиря влаштовуються вистави з древніми будистськими танцями Цам. Також в горах Хентей знаходяться священна гора Бурхан-Калдун (вважається, що в цих місцях народився і був похований Чингісхан) і Національний парк Терелж (одне з найкращих місць для відпочинку в цьому регіоні).

За 370 км. на південний захід  від Улан-Батора знаходяться руїни  Каракоруму (Хара-Хорін) - столиці монгольської імперії ХІІІ-ХVI століть. Заснований в 1220 р. Чингісханом як столиця його величезної імперії, Каракорум був  добудований його сином Угедеєм. Місто було столицею тільки 40 років, до перенесення Хубілаєм столиці  до Пекіна, після чого був зруйнований  маньчжурами. До наших днів збереглися палац хана Угедея, залишки кам'яних стін, ремісничі квартали, численні культові споруди і ведуться інтенсивні розкопки. Неподалік знаходиться перший в Монголії і один з найбільших середньовічних будистських монастирів планети – Ердені-Зу («Сотня Скарбів», 1586 р.), а також монастир Шант-Хід і священна гора з монастирем Зумод.

На північний захід  від Хара-Хоріна, на берегах річки  Чултин-Гол, виявлені наскальні малюнки  епохи неоліту і бронзи. Наскальний живопис можна оглянути і в  каньйоні річки Чулут, а в пустелі  Гобі виявлені гігантські майстерні  епохи палеоліту. У степах можна  зустріти рунічні стели – надгробні  пам'ятники тюркським каганом і  полководцям (VI-VIII ст.). У горах Немегету знаходиться красива однойменна улоговина – найбільше в Монголії кладовище динозаврів.

Серед природних визначних  пам'яток найбільш привабливий могутній водоспад у верхній течії річки  Орхон, а в пустелі Гобі, недалеко від відрогів Гобійського Алтаю, знаходяться рідкісні на земній кулі кладовища викопних тварин періодів юри і крейди (120-70 млн років  тому).

Окремої уваги заслуговує озеро Хубсугул (Ховсгол, площа 2760 кв. км.), що лежить за 775 км. на північний захід від Улан-Батора, поблизу російського кордону. Хубсугул – найглибше озеро в Центральній Азії, що займає 14-е місце у світі за запасами прісної води. Місцеві жителі називають його «​​озеро-мати», що й не дивно – в озері розкішна риболовля, а навколишні ліси заселені великою кількістю диких тварин. Часто званий «монгольської Швейцарією», регіон навколо озера являє собою гористу область, зарослу сосновими лісами і пишними гірськими луками, на яких цілий рік пасуться яки і коні [4;140].