Міжнародне значення конфлікту в Північній Ірландії

Через загострення північноірландської  проблеми створювалися різноманітні вузькоспеціалізовані комісії, комітети із міжнародних представників, які мали на меті дослідження і вироблення рекомендацій з певних проблем провінції. Найвідомішою серед них є Незалежна міжнародна комісія з роззброєння, яка мала оформлювати принципи, на основі яких розпочалися б мирні переговори в Північній Ірландії. Комісію очолив Дж. Мітчелл, до якого приєдналися канадський генерал Джон де Кастелан і колишній прем’єр-міністр Фінляндії Гаррі Голкері. У січні 1996 р. був запропонований варіант, за яким роззброєння терористів мало відбуватися паралельно з багатосторонніми мирними переговорами в Північній Ірландії, а не напередодні. Рішення органу дало змогу прискорити перебіг мирного процесу. Черговий раз у 2000 р. вихід з глухого кута, в який ситуація зайшла через небажання ІРА здавати зброю, намагалася знайти Незалежна міжнародна комісія із роззброєння у складі генерала Дж. де Кастелана як її керівника і двох інспекторів. У вересні 2005 р. робота комісії дала конкретні результати, зважаючи на те, що ЕРА виконала свою обіцянку повністю роззброїтись під її контролем. Надалі комісія проводила активні переговори з лоялістськими  угрупованнями щодо припинення ними військової діяльності, про що зазначалося у її доповіді від 19 січня 2006 р.  Робота органу відповідала цілям британського уряду в Ольстері і допомагала йому усунути наболіле питання роззброєння північноірландських воєнізованих угруповань.

Восени 1994 р. Комісія ЄС створила спеціальну групу для розгляду варіантів, які  б надали практичну допомогу Північній Ірландії та прикордонним графствам Республіки Ірландія в мирному процесі. Виходячи з підсумків роботи, спеціальна група висловила пропозицію створити Спеціальну програму підтримки миру і примирення в Північній Ірландії, мета якої описувалась так: “Стратегічна мета програми миру полягає у зміцненні прогресу в бік мирного і .стабільного суспільства і сприянні примиренню. Є п’ять пріоритетних сфер діяльності: безробіття, модернізація міст і сіл, транскордонний розвиток, соціальне забезпечення та індустріальний розвиток”. Спеціальна програма мала тривати п’ять років, її бюджет становив 300 млн євро для витрат упродовж перших трьох років, а фінансування в наступні два роки мало бути визначене після розгляду доповіді комісії , 80% виділених фондами коштів спрямовувалися на потреби Півночі, а 20% - на потреби Півдня, однак не менше ніж 15% усієї суми асигнувалися на транскордонні проекти.

Країни - члени ЄС активно підтримали Угоду великодньої п’ятниці 1998 р. З різних країн - членів Європейського Союзу надходили привітання й обіцянки подальшої підтримки провінції, якщо угоду буде втілено в життя. Згодом у договорі з адміністрацією Північної Ірландії Європейська комісія затвердила програму Допомоги в сумі 2,7 млрд євро для економічного і соціального Розвитку провінції в 2000-2006 рр. під назвою “Схема підтримки громад”. Оголошуючи це рішення, європейський представник, відповідальний за регіональну політику, Мішель Барнієр заявив, що завдяки новій програмі “Європейський Союз зможе підтримати всі групи населення Північної Ірландії з метою побудови цілісного суспільства і мирного процвітаючого майбутнього”. Покращити розвиток Північної Ірландії зможуть також домовленості між урядом Північної Ірландії і Європейською комісією 10 січня 2008 р. На зустрічі глави Єврокомісії Мануеля Дурана Баррозу з Я. Пейслі і М. Мак-Гіннесом було сказано, що Європейський Союз планує виділити Белфасту близько мільярда євро в наступні п’ять років. Отже, ЄС допомагає британському уряду розв’язати економічні проблеми Північної Ірландії, стимулює конфліктуючі сторони до подальшого діалогу і миру.

Певну роль у врегулюванні проблеми відіграла Рада Європи, заснована 1949 р. з метою сприяти демократії, правам людини і європейській єдності. Членами цієї міжурядової організації є і Сполучене Королівство, і Республіка Ірландія, які зобов’язані виконувати положення Європейської конвенції з прав людини, на сторожі дотримання якої стоїть Європейський суд з прав людини. В 1978 р. суд визнав Сполучене Королівство винним у нелюдському поводженні з північноірландськими  ув’яз¬неними.  У1984 р. суд визнав, що британське законодавство, за яким дозволялося затримувати підозрюваних у тероризмі на сім днів без висунення звинувачень, суперечило конвенції. Британський уряд був змушений врахувати рішення суду в своїй подальшій політиці в Північній Ірландії.

Через загострення північноірландської  проблеми створювалися різноманітні вузькоспеціалізовані комісії, комітети із міжнародних представників, які мали на меті дослідження і вироблення рекомендацій з певних проблем провінції. Найвідомішою серед них є Незалежна міжнародна комісія з роззброєння, яка мала оформлювати принципи, на основі яких розпочалися б мирні переговори в Північній Ірландії. Комісію очолив Дж. Мітчелл, до якого приєдналися канадський генерал Джон де Кастелан і колишній прем’єр-міністр Фінляндії Гаррі Голкері. У січні 1996 р. був запропонований варіант, за яким роззброєння терористів мало відбуватися паралельно з багатосторонніми мирними переговорами в Північній Ірландії, а не напередодні. Рішення органу дало змогу прискорити перебіг мирного процесу. Черговий раз у 2000 р. вихід з глухого кута, в який ситуація зайшла через небажання ІРА здавати зброю, намагалася знайти Незалежна міжнародна комісія із роззброєння у складі генерала Дж. де Кастелана як її керівника і двох інспекторів. У вересні 2005 р. робота комісії дала конкретні результати, зважаючи на те, що ЕРА виконала свою обіцянку повністю роззброїтись під її контролем. Надалі комісія проводила активні переговори з лоялістськими  угрупованнями щодо припинення ними військової діяльності, про що зазначалося у її доповіді від 19 січня 2006 р.  Робота органу відповідала цілям британського уряду в Ольстері і допомагала йому усунути наболіле питання роззброєння північноірландських воєнізованих угруповань.

Восени 1994 р. Комісія ЄС створила спеціальну групу для розгляду варіантів, які  б надали практичну допомогу Північній Ірландії та прикордонним графствам Республіки Ірландія в мирному процесі. Виходячи з підсумків роботи, спеціальна група висловила пропозицію створити Спеціальну програму підтримки миру і примирення в Північній Ірландії, мета якої описувалась так: “Стратегічна мета програми миру полягає у зміцненні прогресу в бік мирного і .стабільного суспільства і сприянні примиренню. Є п’ять пріоритетних сфер діяльності: безробіття, модернізація міст і сіл, транскордонний розвиток, соціальне забезпечення та індустріальний розвиток”. Спеціальна програма мала тривати п’ять років, її бюджет становив 300 млн євро для витрат упродовж перших трьох років, а фінансування в наступні два роки мало бути визначене після розгляду доповіді комісії , 80% виділених фондами коштів спрямовувалися на потреби Півночі, а 20% - на потреби Півдня, однак не менше ніж 15% усієї суми асигнувалися на транскордонні проекти.

Країни - члени ЄС активно підтримали Угоду великодньої п’ятниці 1998 р. З різних країн - членів Європейського Союзу надходили привітання й обіцянки подальшої підтримки провінції, якщо угоду буде втілено в життя. Згодом у договорі з адміністрацією Північної Ірландії Європейська комісія затвердила програму Допомоги в сумі 2,7 млрд євро для економічного і соціального Розвитку провінції в 2000-2006 рр. під назвою “Схема підтримки громад”. Оголошуючи це рішення, європейський представник, відповідальний за регіональну політику, Мішель Барнієр заявив, що завдяки новій програмі “Європейський Союз зможе підтримати всі групи населення Північної Ірландії з метою побудови цілісного суспільства і мирного процвітаючого майбутнього”. Покращити розвиток Північної Ірландії зможуть також домовленості між урядом Північної Ірландії і Європейською комісією 10 січня 2008 р. На зустрічі глави Єврокомісії Мануеля Дурана Баррозу з Я. Пейслі і М. Мак-Гіннесом було сказано, що Європейський Союз планує виділити Белфасту близько мільярда євро в наступні п’ять років. Отже, ЄС допомагає британському уряду розв’язати економічні проблеми Північної Ірландії, стимулює конфліктуючі сторони до подальшого діалогу і миру.

Певну роль у врегулюванні проблеми відіграла Рада Європи, заснована 1949 р. з метою сприяти демократії, правам людини і європейській єдності. Членами цієї міжурядової організації є і Сполучене Королівство, і Республіка Ірландія, які зобов’язані виконувати положення Європейської конвенції з прав людини, на сторожі дотримання якої стоїть Європейський суд з прав людини. В 1978 р. суд визнав Сполучене Королівство винним у нелюдському поводженні з північноірландськими  ув’яз¬неними.  У1984 р. суд визнав, що британське законодавство, за яким дозволялося затримувати підозрюваних у тероризмі на сім днів без висунення звинувачень, суперечило конвенції. Британський уряд був змушений врахувати рішення суду в своїй подальшій політиці в Північній Ірландії.

Через загострення північноірландської  проблеми створювалися різноманітні вузькоспеціалізовані комісії, комітети із міжнародних представників, які мали на меті дослідження і вироблення рекомендацій з певних проблем провінції. Найвідомішою серед них є Незалежна міжнародна комісія з роззброєння, яка мала оформлювати принципи, на основі яких розпочалися б мирні переговори в Північній Ірландії. Комісію очолив Дж. Мітчелл, до якого приєдналися канадський генерал Джон де Кастелан і колишній прем’єр-міністр Фінляндії Гаррі Голкері. У січні 1996 р. був запропонований варіант, за яким роззброєння терористів мало відбуватися паралельно з багатосторонніми мирними переговорами в Північній Ірландії, а не напередодні. Рішення органу дало змогу прискорити перебіг мирного процесу. Черговий раз у 2000 р. вихід з глухого кута, в який ситуація зайшла через небажання ІРА здавати зброю, намагалася знайти Незалежна міжнародна комісія із роззброєння у складі генерала Дж. де Кастелана як її керівника і двох інспекторів. У вересні 2005 р. робота комісії дала конкретні результати, зважаючи на те, що ЕРА виконала свою обіцянку повністю роззброїтись під її контролем. Надалі комісія проводила активні переговори з лоялістськими  угрупованнями щодо припинення ними військової діяльності, про що зазначалося у її доповіді від 19 січня 2006 р.  Робота органу відповідала цілям британського уряду в Ольстері і допомагала йому усунути наболіле питання роззброєння північноірландських воєнізованих угруповань.

Восени 1994 р. Комісія ЄС створила спеціальну групу для розгляду варіантів, які  б надали практичну допомогу Північній Ірландії та прикордонним графствам Республіки Ірландія в мирному процесі. Виходячи з підсумків роботи, спеціальна група висловила пропозицію створити Спеціальну програму підтримки миру і примирення в Північній Ірландії, мета якої описувалась так: “Стратегічна мета програми миру полягає у зміцненні прогресу в бік мирного і .стабільного суспільства і сприянні примиренню. Є п’ять пріоритетних сфер діяльності: безробіття, модернізація міст і сіл, транскордонний розвиток, соціальне забезпечення та індустріальний розвиток”. Спеціальна програма мала тривати п’ять років, її бюджет становив 300 млн євро для витрат упродовж перших трьох років, а фінансування в наступні два роки мало бути визначене після розгляду доповіді комісії , 80% виділених фондами коштів спрямовувалися на потреби Півночі, а 20% - на потреби Півдня, однак не менше ніж 15% усієї суми асигнувалися на транскордонні проекти.

Країни - члени ЄС активно підтримали Угоду великодньої п’ятниці 1998 р. З різних країн - членів Європейського Союзу надходили привітання й обіцянки подальшої підтримки провінції, якщо угоду буде втілено в життя. Згодом у договорі з адміністрацією Північної Ірландії Європейська комісія затвердила програму Допомоги в сумі 2,7 млрд євро для економічного і соціального Розвитку провінції в 2000-2006 рр. під назвою “Схема підтримки громад”. Оголошуючи це рішення, європейський представник, відповідальний за регіональну політику, Мішель Барнієр заявив, що завдяки новій програмі “Європейський Союз зможе підтримати всі групи населення Північної Ірландії з метою побудови цілісного суспільства і мирного процвітаючого майбутнього”. Покращити розвиток Північної Ірландії зможуть також домовленості між урядом Північної Ірландії і Європейською комісією 10 січня 2008 р. На зустрічі глави Єврокомісії Мануеля Дурана Баррозу з Я. Пейслі і М. Мак-Гіннесом було сказано, що Європейський Союз планує виділити Белфасту близько мільярда євро в наступні п’ять років. Отже, ЄС допомагає британському уряду розв’язати економічні проблеми Північної Ірландії, стимулює конфліктуючі сторони до подальшого діалогу і миру.

Певну роль у врегулюванні проблеми відіграла Рада Європи, заснована 1949 р. з метою сприяти демократії, правам людини і європейській єдності. Членами цієї міжурядової організації є і Сполучене Королівство, і Республіка Ірландія, які зобов’язані виконувати положення Європейської конвенції з прав людини, на сторожі дотримання якої стоїть Європейський суд з прав людини. В 1978 р. суд визнав Сполучене Королівство винним у нелюдському поводженні з північноірландськими  ув’яз¬неними.  У1984 р. суд визнав, що британське законодавство, за яким дозволялося затримувати підозрюваних у тероризмі на сім днів без висунення звинувачень, суперечило конвенції. Британський уряд був змушений врахувати рішення суду в своїй подальшій політиці в Північній Ірландії.

Через загострення північноірландської  проблеми створювалися різноманітні вузькоспеціалізовані комісії, комітети із міжнародних представників, які мали на меті дослідження і вироблення рекомендацій з певних проблем провінції. Найвідомішою серед них є Незалежна міжнародна комісія з роззброєння, яка мала оформлювати принципи, на основі яких розпочалися б мирні переговори в Північній Ірландії. Комісію очолив Дж. Мітчелл, до якого приєдналися канадський генерал Джон де Кастелан і колишній прем’єр-міністр Фінляндії Гаррі Голкері. У січні 1996 р. був запропонований варіант, за яким роззброєння терористів мало відбуватися паралельно з багатосторонніми мирними переговорами в Північній Ірландії, а не напередодні. Рішення органу дало змогу прискорити перебіг мирного процесу. Черговий раз у 2000 р. вихід з глухого кута, в який ситуація зайшла через небажання ІРА здавати зброю, намагалася знайти Незалежна міжнародна комісія із роззброєння у складі генерала Дж. де Кастелана як її керівника і двох інспекторів. У вересні 2005 р. робота комісії дала конкретні результати, зважаючи на те, що ЕРА виконала свою обіцянку повністю роззброїтись під її контролем. Надалі комісія проводила активні переговори з лоялістськими  угрупованнями щодо припинення ними військової діяльності, про що зазначалося у її доповіді від 19 січня 2006 р.  Робота органу відповідала цілям британського уряду в Ольстері і допомагала йому усунути наболіле питання роззброєння північноірландських воєнізованих угруповань.

Декілька неурядових організацій  також відіграли певну роль у  пом’якшенні напруження в Північній Ірландії. Особливо помітно на проблему вплинули громадські організації американців ір¬ландського походження. Деякі з цих організацій, зокрема Ірландсь¬ка північна допомога та Стародавній орден ірландців, підтримували ІРА і негативно сприймалися урядом Великої Британії, інші, такі як Друзі Ірландії та Ірландські національні збори, були доміркованими організаціями, зацікавленими у припиненні насилля.

Ці організації мали контакти передусім з католицькою громадою. Зв’язки протестантської громади з американськими неурядовими організаціями, створеними вихідцями з Шотландії та Англії, значно слабші. У Північній Ірландії активно діяла організація Міжнародна амністія, що виступала за дотримання прав людини в Ольстері Британський уряд прислухався до положень, викладених у її доповідях з цієї проблеми.

Отже, той факт, що загострення конфлікту  в Північній Ірландії збіглося в часі із зростанням кількості універсальних і регіональних міжнародних організацій, безумовно вплинув на його врегулювання. Хоча у внутрішніх конфліктах останнє слово зазвичай належить національному уряду, міжнародні організації, зокрема ООН, ЄС, Рада Європи, намагалися зробити свій внесок у примирення протестантів і католиків Північної Ірландії та зближення позицій Великої Британії та Ірландії. ООН мала можливість чинити політичний і моральний тиск на учасників конфлікту, однак доволі стримано використовувала свої важелі впливу, а Рада Безпеки так і не прийняла рішення про введення в Ольстер миротворчих сил. Європейські організації були безпосередньо зацікавлені у збереженні і підтриманні миру в своєму регіоні. Тому ЄС сподівався, що його фінансова допомога не лише прискорить економічний розвиток Ольстера, а й сприятиме зближенню Півночі і Півдня Ірландії та формуванню поміркованого курсу британського уряду з цього питання. Посилення прозорості кордонів між європейськими державами, зокрема між Великою Британією та Ірландією після їхнього вступу до ЄЕС, активізувало співпрацю цих країн з північноірландської проблеми, зміцнило довіру між ними. Неурядові організації також в міру своїх можливостей  сприяли стабілізації політичного клімату на північному сході ірландського острова та впливали на політику Великої Британії в Ольстері.