Перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в національне законодавство України

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………..3-4;

Розділ І. Історичний розвиток та правова природа суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства.

1. Виникнення та становлення суду присяжних……………………….5-10;
2. Сутнісна характеристика суду присяжних

         та принципів його діяльності………………………………………..10-13;

3. Значення суду присяжних як комплексного теоретико-правового інституту для системи змагального кримінального судочинства…13-16;

Розділ  ІІ. Суд присяжних у кримінальному процесі США.

2.1.  Місце суду присяжних у кримінальному процесі США……...…….17-21;

2.2.   Формування корпусу суду присяжних

 в кримінальному процесі  США……………………………………………21-27;

2.3.   Судове слідство за участю присяжних засідателів та порядок винесення ними вироку………………………………………………………………..27-31;

Розділ ІІІ. Перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в національне законодавство України…..31-36;

Висновки…………………………………………………………………….37-39;

Список використаних джерел……………………………………………..40-42.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Інститут суду присяжних найбільш поширений у Сполучених Штатах Америки, де щорічно проходять більше 120 тис. процесів за участю присяжних, що складає майже 90 % всіх таких процесів у світі. Конституція Сполучених Штатів Америки гарантує суд присяжних у всіх кримінальних справах. Верховний Суд США визначив право на суд присяжних як «основоположне в американській системі правосуддя» та як найважливіший елемент шостої поправки до конституції США, яка стосується права на суд присяжних у кримінальних справах.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що реалізація конституційної ідеї перетворення України в демократичну, соціальну, правову державу вимагає проведення судово-правової реформи для створення ефективного чинного законодавства, а також судової системи, що забезпечує реальний захист прав і свобод людини. Введення цього інституту в нашу державну і правову системи вимагає зваженого підходу, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики його діяльності в зарубіжних країнах.

Метою роботи є пояснення правової природи суду присяжних і соціального призначення у суспільстві, а також аналіз практики становлення та функціонування даного інституту у системі кримінального судочинства США для створення нового і вдосконалення чинного законодавства України про суд присяжних та правозастосовної практики.

Поставлена мета обумовила  виконання у процесі дослідження таких завдань:

- проаналізувати  еволюцію суду присяжних та  розкрити правову природу його  сучасних моделей;

- обґрунтувати місце суду присяжних у судовій системі США;

- охарактеризувати вимоги, що ставляться до присяжних;

- дослідити проблеми формування й діяльності суду присяжних і виробити шляхи їх вирішення та усунення недоліків;

- проаналізувати досвід суду присяжних зарубіжних країн з точки зору можливості імплементації відповідних норм у вітчизняне законодавство.

Об’єктом дослідження є історія становлення та сучасний стан суду присяжних в зарубіжних правових системах, зокрема, в кримінальному судочинстві США, визначення місця суду присяжних у суспільстві та судовій системі, проблеми його формування й організаційно-правові проблеми його діяльності.

Предметом дослідження є механізм створення і функціонування суду присяжних, а також сукупність нормативних положень, які регламентують порядок організації та функціонування судів присяжних в зарубіжних країнах.

Теоретична  основа роботи базується на дослідженнях про суд присяжних зарубіжних та вітчизняних вчених. Зокрема, у роботі використано праці таких науковців, як Г.І. Алейнікова, В. Бернхема, С.В. Боботова, Г.Н. Ветрової, Р. Гейнца, О.А. Жидкова, Д. Карлена, А. Кенигсона, А.Ф. Коні, А.В. Молдована, Є. Мухамеджанова, О. Нечитайла, І.Л. Петрухіна, В.К. Пучинського, Н.В. Радутної, І.О. Русанової, В.І. Теремецького, В.М. Тернавської, В.М. Тертишника, А. Токвиля, Б. Футея, А. Шишкіна, Н.С. Юзікової, Н.Г. Яценко та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПРАВОВА ПРИРОДА  СУДУ ПРИСЯЖНИХ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ФОРМИ  ЗМАГАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА.

 

1. Виникнення та становлення суду присяжних.

Питання походження інституту суду присяжних є дискусійним. Серед сучасних концепцій походження суду присяжних виділяють концепції  англійського і французького походження даного інституту. В той же час  більшість дослідників відзначає  наявність схожої процедури вирішення спірних питань представниками громади у давніх греків, римлян, германських і слов’янських племен, тобто зачатки даного інституту можна спостерігати у різних народів, оскільки в сутності процесу судочинства полягає ідея загальнолюдського значення – встановлення істини по справі незалежними суддями, обізнаними з нормами звичаєвого права. Однак після створення державних судів судова влада в одних народів продовжувала здійснюватися у процесі плідної співпраці професійних і народних суддів, а в інших останні були витіснені з кримінального судочинства остаточно¹.

Причина відмінності  процесу функціонування схожих інститутів у різних народів пояснюється  специфікою умов, які сприяють природному розвитку даного інституту чи навпаки  перешкоджають йому. Вивчаючи історію судового процесу англійців і французів у період ранньофеодальної монархії, можна виділити таку спільну рису, як участь представників місцевої громади у вирішенні спірного питання. Так, у Франції правосуддя здійснювалося шляхом залучення членів місцевої громади через інститут журата (лат. jurata – клятвені завірення), що заснований на звичаєвому праві, та рекогніторес (лат. recognitores – розпізнавати, розглядати), заснований на позитивному праві. Суть призначення цих інститутів полягала у тому, що особи у кількості 12-ти чоловік, які ймовірно могли знати про обставини справи, вирішували питання про спірний факт. Такі особи виступали у процесі в першу чергу у ролі свідків, а після принесення присяги розглядали справу по суті і виносили вердикт, на основі якого судді постановляли рішення. Всі приватні питання розглядалися за участю інституту журата. Інститут рекогніторес залучали лише до розгляду певної категорії справ і за наявності спеціального дозволу (бреве) герцога чи верховного судді. Таким чином, досить часто одна процедура переходила в іншу².

Прихильники концепції французького походження суду присяжних вважають, що зародження даного інституту відбулось саме у Франції у 829 р. за часів судових реформ короля Людовика Благочестивого (814-840 рр.) з подальшим поширенням його дії в Англії після норманського завоювання в XI ст. шляхом запровадження у судовій системі³.

У англійців  необхідною передумовою для створення  суду присяжних став фріборг, своєрідна  адміністративно-територіальна одиниця, члени якої несли солідарну матеріальну відповідальність, засновану на круговій поруці, як наслідок сусідської солідарності, що існувала в Англії ще в англосаксонський період. Збори сотні, на які поділявся фріборг, відбувалися щомісяця, де вирішувалися в першу чергу земельні спори, завірялися цивільні угоди – договори і заповіти, а також розглядались незначні кримінальні справи. На таких зборах всі місцеві мешканці спільно виконували суддівські обов’язки; головуючий (ельдормен) лише формально керував процесом проведення таких зборів і забезпечував виконання вироків⁴.

Отже, і в  англійців, і у французів функціонував інститут, який можна назвати прототипом суду присяжних: судова влада здійснювалася  у процесі плідної співпраці  постійних і тимчасових суддів. Однак з часом у Франції народні судді були витіснені із сфери судочинства професійними суддями остаточно, в той час як в Англії суд присяжних ніколи не переставав діяти.

Тому більшість  дослідників вважає, що суд присяжних  суто англійський інститут, який міг  зародитися лише на теренах англійських правових звичаїв, оскільки ні у Франції, ні у будь-якій іншій державі не було передумови для зародження журі, а саме – фріборгу, інституту суто англосаксонського. В той же час поєднання англосаксонських і французьких правових звичаїв після норманського завоювання, тобто запровадження французького інституту рекогніторес на ґрунті англійського звичаєвого права, сприяло розвитку журі з наступним утворенням дворівневої структури суду присяжних – великого (обвинувального) і малого (судового) журі.

Велике значення у становленні суду присяжних  в Англії дослідники надають Великій  Хартії Вольностей 1215 р., що припинила  свавілля королівських чиновників. Так, у статтях 38, 39 цього документу  визначається, що жоден королівський чиновник не може притягувати до відповідальності, тримати у в’язниці, позбавляти власності тощо вільну особу не інакше як на підставі закону і доведених обвинувачень та за законним вироком рівних їй громадян⁵. В утворенні судового (малого) журі велику роль також відіграла відміна ордалій, що були засуджені церквою на чолі з папою Інокентієм III у 1215 р.

Назви велике і  мале журі пояснюються тим, що до складу великого журі входили представники всього графства у кількості близько 23 осіб, а мале журі включало 12 осіб, які мали безпосереднє відношення до злочину: жили поблизу місця злочину чи належали до однієї сотні з обвинуваченим.

У сфері кримінального  судочинства процес становлення  суду присяжних як правомочного інституту  починається за часів Едуарда  Сповідника (1042-1066 рр.). Так, обов’язок фріборгу полягав у передачі королівському судді того із своїх співчленів, який здійснив злочин. Якщо це було неможливо, то глава і два члени фріборгу, до якого належав біглий злочинець, з главою і двома членами кожного з трьох найближчих фріборгів, що в сукупності становило 12 осіб, мали засвідчити клятвою, що вони непричетні ні до злочину, ні до втечі злочинця. У справах, де не було приватного обвинувача, члени громади повинні були розпочати розслідування в інтересах короля і представити обвинуваченого перед судом. Провідна роль на таких зборах надавалася шерифу, який щомісяця збирав суд графства і два рази на рік об’їжджав із ревізією фріборги свого графства, де заслуховував обвинувальне журі, що складалося з 12-ти правоздатних громадян. Після того як 12 присяжних визнавали обвинуваченого винним, він повинен був пройти очищувальну присягу зі співприсяжними чи звернутися до ордалій. Якщо ж особу виправдовували, вона знову ставала членом фріборгу. Таким чином, в результаті трансформації інституту солідарної відповідальності утворилося обвинувальне журі⁶.

Поступово дія даного судового інституту поширилась за межі англійської судової системи. На початку XVII ст., під час колонізації англійцями Північної Америки, суд присяжних був запроваджений у судову систему колоністів разом з багатьма іншими англійськими державно-правовими інститутами.

Як і в  Англії, колоністами було запроваджено дві форми суду присяжних –  велике і мале журі. Внаслідок недостатнього  розвитку адміністративного апарату американських колоній провідну роль у житті колоністів виконувало саме велике журі, оскільки серед його функцій можна виділити, крім судової, так звану квазізаконодавчу, адміністративну, фіскальну тощо. Внаслідок такого широкого кола повноважень велике журі стало досить впливовим органом, тому вибір його членів мав велике значення: влада намагалася встановити контроль над виборами присяжних, бажаючи зробити журі провідником своїх інтересів. З метою вибору провладних кандидатур у більшості випадків запроваджувався майновий ценз. В той же час на відміну від Англії для американських колоній встановлення майнового цензу було скоріше винятком, ніж правилом, обов’язковим був лише ценз осілості.

При розбудові  незалежної держави першим нормативним  актом, що визначив обов’язковою участь суду присяжних у цивільному і кримінальному судочинстві, стала Конституція США 1787 р. Оскільки суспільно-важливим питанням було створення реального механізму захисту прав кожного громадянина, одним із наріжних стало положення про судочинство. Компетенцію великого журі було врегульовано П’ятою поправкою до Конституції США, яка визначає необхідність розгляду тяжкого злочину, передбаченого федеральним законодавством, великим журі. У цьому випадку прокурор передає обвинувальний акт великому журі, а не безпосередньо суду присяжних, якому підсудна справа. В основу суті призначення малого журі було покладено питання неупередженості присяжних при винесенні вердикту⁷.

Таким чином, аналіз дослідженого матеріалу дає можливість зробити висновок про провідну роль інституту суду присяжних у судових системах вищезазначених держав і його міцну позицію внаслідок значних досягнень даного інституту у сфері захисту прав людини, що у своїй сукупності сприяло поширенню дії даного інституту у судових системах ряду держав світу.

 

2. Сутнісна характеристика суду присяжних та принципів його діяльності.

Суд присяжних  — форма здійснення державної  влади, зокрема судової, безпосередньо  громадянами шляхом їх участі у відправленні правосуддя. Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегії присяжних засідателів та професійного судді чи суддів. Колегія присяжних засідателів виокремлена та наділена повноваженнями приймати власні рішення без участі професійного судді (суддів), що убезпечує народ від свавілля держави. Суд присяжних, як соціально — політичний інститут існує в Англії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Данії, Норвегії, Австрії.